ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
24 січня 2024 року
м. Київ
справа № 819/1830/17
касаційне провадження № К/9901/61764/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Бившевої Л.І.,
суддів: Ханової Р.Ф., Олендера І.Я.,
розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Головного управління ДФС у Тернопільської області на рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 24.01.2018 (суддя Мандзій О.П.) та постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 31.07.2018 (головуючий суддя - Довгополов О.М., судді - Ільчишин Н.В., Затолочний В.С.) у справі за позовом Головного управління ДФС у Тернопільської області до ОСОБА_1 про стягнення податкового боргу,
УСТАНОВИВ:
Головне управління ДФС у Тернопільської області (далі у тексті - позивач, Управління, контролюючий орган) звернулось до суду з адміністративним позовом до ОСОБА_1 (далі у тексті - відповідач, платник), в якому просило стягнути податковий борг по податку на доходи фізичних осіб, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування, в сумі 16178,80 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач послався на наявність у платника податкової заборгованості по податку на доходи фізичних осіб, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування, в сумі 16178,80 грн, яка виникла внаслідок нарахування контролюючим органом пені за несвоєчасне погашення платником суми грошового зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб за результатами річного декларування платника за 2013 рік у розмірі 36037,27 грн, а вжиті позивачем заходи з погашення податкового боргу не призвели до його погашення.
Тернопільський окружний адміністративний суд рішенням від 24.01.2018, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 31.07.2018, в задоволенні позову відмовив повністю.
Відмовляючи у задоволенні позову, суди виходили з того, що платник податків, скориставшись положеннями пункту 50.1 статті 50 Податкового кодексу України (далі - ПК України, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), у встановленому законом порядку, подав до контролюючого органу уточнюючий розрахунок податкових зобов`язань, що не є погашенням податкового боргу, відтак є безпідставним стягнення з відповідача пені на підставі підпункту 129.1.1 пункту 129.1 статті 129 ПК України в розмірі 16178,80 грн за період з 07.08.2014 по 18.04.2016.
Управління, не погодившись з рішеннями судів попередніх інстанцій, подало до суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, неповне з`ясування всіх обставин у справі, просить скасувати судові рішення першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.
У касаційній скарзі, відповідач доводить наявність у відповідача заборгованості та вжиття контролюючим органом всіх передбачених ПК України заходів для погашення податкового боргу платника, які не призвели до погашення податкового боргу, що є підставою для стягнення такого боргу у судовому порядку. Скаржник зазначає, що заборгованість по податку на доходи фізичних осіб виникла у зв`язку із несплатою у законодавчо встановлені строки самостійно визначеного платником податкового зобов`язання за 2013 рік у розмірі 36037,27 грн відповідно до податкової декларації від 08.05.2014 №1400006735, яке у подальшому погашено шляхом подання уточнюючої податкової декларації від 19.04.2016 №16000004975, внаслідок чого контролюючим органом за період з 07.08.2014 по 18.04.2016 нарахована пеня у розмірі 16178,80 грн відповідно до абзацу "а" підпункту 129.1.1 пункту 129.1 статті 129 ПК України, яку вимогою від 02.03.2016 №3276-23 пред`явлено платнику до стягнення.
Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду ухвалою від 02.11.2018 відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою позивача та витребував матеріали справи із суду першої інстанції.
Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду ухвалою від 23.01.2024 визнав за можливе розглянути справу у попередньому судовому засіданні та призначив справу до розгляду у попередньому судовому засіданні на 24.01.2024.
Відповідач відзив (заперечення) на касаційну скаргу позивача не надав суду, що не перешкоджає її розгляду.
Позивач подав клопотання про здійснення процесуального правонаступництва відповідно до частини першої статті 52 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України, у редакції, чинній на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи), відповідно до постанов Кабінету Міністрів України від 18.12.2018 №1200, від 19.06.2019 №537, від 25.09.2019 №846, від 30.09.2020 №893, наказів ДПС України від 30.09.2020 №529, від 12.11.2020 №643.
Статтею 52 КАС України встановлено, що у разі вибуття або заміни сторони чи третьої особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд допускає на будь-якій стадії судового процесу заміну відповідної сторони чи третьої особи її правонаступником. Усі дії, вчинені в адміністративному процесі до вступу правонаступника, обов`язкові для нього в такій самій мірі, у якій вони були б обов`язкові для особи, яку він замінив.
У відповідності до положень частини першої статті 52 КАС України у справі здійснено заміну Головного управління ДФС у Тернопільської області його процесуальним правонаступником - Головним управлінням ДПС у Тернопільській області, утвореним на правах відокремленого підрозділу ДПС України (ЄДРПОУ ВП 44143637).
Відповідно до частини першої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України (далі у тексті - КАС України) суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду перевірив наведені у касаційній скарзі доводи позивача та дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.
Суди попередніх інстанцій установили, що відповідач відповідно до статті 162 ПК України є платником податку на доходи фізичних осіб як фізична особа - резидент, що отримує доходи з джерела їх походження в Україні.
Платником 08.05.2014 подано до контролюючого органу уточнюючу податкову декларацію про майновий стан і доходи за 2013 рік, в якій відображено отримання доходу в розмірі 228176,86 грн та самостійно визначено суму податкових зобов`язань, яка підлягає сплаті платником податку, в розмірі 36037,27 грн.
В подальшому, 19.04.2016 відповідачем подано уточнюючу податкову декларацію про майновий стан і доходи, в якій зменшена сума доходу в розмірі 228176,86 грн та сума грошових зобов`язань в розмірі 36037,27 грн, задекларованих за 2013 рік, тобто з нульовим значенням податкового зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб та пені. Вказана уточнююча декларація від 19.04.2016 прийнята податковим органом та відповідно до відомостей інтегрованої картки платника по платежу податок на доходи фізичних осіб, зменшено борг минулих років до нульового показника, який самостійно був визначений в уточнюючій податковій декларації від 08.05.2014.
Контролюючим органом за період з 07.08.2014 по 18.04.2016 на підставі підпункту 129.1.1 пункту 129.1 статті 129 ПК України нараховано пеню в розмірі 16178,80 грн згідно з розрахунком пені.
Відповідно до розрахунку суми позовних вимог та довідки про наявність податкового боргу станом на 18.10.2017 за відповідачем рахується заборгованість (пеня) по податку на доходи фізичних осіб, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування, в розмірі 16178,80 грн.
З метою погашення податкового боргу контролюючим органом виставлено платнику податкову вимогу від 02.03.2016 №3276-23, яку було надіслано рекомендованою поштовою кореспонденцією та вручено особисто відповідачу 21.03.2016.
Заперечуючи наявність податкового боргу, платником було подано до контролюючого органу заяву від 24.03.2016 про скасування податкової вимоги, яку рішенням від 15.04.2016 №114/6/19-00-10-01-06/3671 залишено без задоволення.
Не погоджуючись з таким рішенням, 27.04.2016 платником подано скаргу до ДФС України. Рішень щодо розгляду зазначеної скарги судами не встановлено, сторонами не надано.
Надаючи оцінку правомірності вимог про стягнення податкового боргу у судовому порядку, Верховний Суд виходить із такого.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, регулює ПК України, який, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.
Підпунктом 16.1.4 пункту 16.1 статті 16 ПК України встановлено, що платник податків зобов`язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.
Підпунктами 14.1.39, 14.1.156, 14.1.162, 14.1.175 пункту 14.1 статті 14 ПК України визначено, що грошове зобов`язання платника податків - сума коштів, яку платник податків повинен сплатити до відповідного бюджету як податкове зобов`язання та/або штрафну (фінансову) санкцію, що справляється з платника податків у зв`язку з порушенням ним вимог податкового законодавства та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також санкції за порушення законодавства у сфері зовнішньоекономічної діяльності; податкове зобов`язання - сума коштів, яку платник податків, у тому числі податковий агент, повинен сплатити до відповідного бюджету як податок або збір на підставі, в порядку та строки, визначені податковим законодавством (у тому числі сума коштів, визначена платником податків у податковому векселі та не сплачена в установлений законом строк); пеня - сума коштів у вигляді відсотків, нарахованих на суми грошових зобов`язань, не сплачених у встановлені законодавством строки; податковий борг - це сума грошового зобов`язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), самостійно узгодженого платником податків або узгодженого в порядку оскарження, але не сплаченого у встановлений цим Кодексом строк, а також пеня, нарахована на суму такого зобов`язання.
За правилами пункту 54.1 статті 54 ПК України крім випадків, передбачених податковим законодавством, платник податків самостійно обчислює суму податкового та/або грошового зобов`язання та/або пені, яку зазначає у податковій (митній) декларації або уточнюючому розрахунку, що подається контролюючому органу у строки, встановлені цим Кодексом. Така сума грошового зобов`язання та/або пені вважається узгодженою.
Згідно з підпунктом 54.3.3 пункту 54.3 статті 54 ПК України контролюючий орган зобов`язаний самостійно визначити суму грошових зобов`язань, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення (збільшення) від`ємного значення об`єкта оподаткування податком на прибуток або від`ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, передбачених цим Кодексом або іншим законодавством, якщо згідно з податковим та іншим законодавством особою, відповідальною за нарахування сум податкових зобов`язань з окремого податку або збору, застосування штрафних (фінансових) санкцій та пені, у тому числі за порушення у сфері зовнішньоекономічної діяльності, є контролюючий орган.