ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
25 січня 2024 року
м. Київ
справа № 820/361/18
касаційне провадження № К/9901/59635/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Бившевої Л.І.,
суддів: Пасічник С.С., Ханової Р.Ф.,
розглянув у порядку спрощеного провадження без повідомлення сторін касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Харківський Автоцентр" на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 24.04.2018 (суддя - Панченко О.В.) та постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 16.07.2018 (головуючий суддя - Бершов Г.Є., судді - Ральченко І.М., Катунов В.В.) у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Харківський Автоцентр" до Головного управління ДФС у Харківській області про скасування податкових повідомлень-рішень,
ВСТАНОВИВ:
Товариство з обмеженою відповідальністю "Харківський Автоцентр" (далі - Товариство, позивач, платник) звернулося до суду з адміністративним позовом до Головного управління ДФС у Харківській області (далі у тексті - Управління, відповідач, контролюючий орган), в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Управління від 03.01.2018 №0000011409, №0000021409.
Обґрунтовуючи вимоги, позивач зазначив про протиправність оскаржуваних податкових повідомлень рішень з підстав необґрунтованості висновків контролюючого органу про заниження платником податкових зобов`язань з податку на додану вартість на загальну суму 404318,75 грн та завищення суми від`ємного значення об`єкта оподаткування податком на прибуток в розмірі 44206,00 грн, оскільки, ним правомірно віднесено до складу витрат витрати, які складаються з амортизаційних нарахувань на автостоянку. Вважає, що контролюючий орган дійшов помилкового висновку про виконання позивачем будівельних робіт з порушенням вимог Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", що мало також наслідком невірне відображення даних в бухгалтерському обліку та нарахування податків.
Харківський окружний адміністративний суд рішенням від 24.04.2018, залишеним без змін постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 16.07.2018, позов залишив без задоволення.
Залишаючи позов без задоволення, суди виходили з того, що в даній справі при перенесенні позивачем інформації з неправомірно складеного первинного документа до облікових регістрів бухгалтерського обліку було порушено норми частини п`ятої статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", пункту 1.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 за №168/704, абзацу другого розділу І Інструкції про застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов`язань і господарських операцій підприємств і організацій, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 30.11.1999 №291, зареєстрованої у Міністерстві юстиції України 21.12.1999 за №893/4186. Суд першої інстанції виходив з того, що позивач мав право приступати до використання земельної ділянки лише після державної реєстрації укладеного з орендодавцем договору оренди землі згідно цільового призначення: для реконструкції нежитлових будівель під автосалон з відкритою автостоянкою та СТО.
Суд апеляційної інстанції дійшов до висновку, що надані позивачем документи не підтверджують дані податкового обліку і звітності, а тому контролюючим органом зроблено правомірний висновок про заниження позивачем податкової різниці на 4378,00 грн, в тому числі за 2016 рік на суму 1751,00 грн, 1 квартал 2017 року на суму 2627,00 грн, зменшення податкової різниці на загальну суму амортизації 39828,00 грн (сума бухгалтерської амортизації), в тому числі за 2016 ріку на суму 15931,00 грн, за 1 квартал 2017 на суму 23896,53 грн, збільшення податкової різниці на загальну суму амортизації 44206,00 грн (сума податкової амортизації), в тому числі за 2016 рік на суму 17682,00 грн, за 1 квартал 2017 року на суму 26524,00 грн, за рахунок чого фінансовий результат збільшується на суму податкових різниць 4378,00 грн, що є порушенням вимог пунктів 138.1, 138.2 статті 138 Податкового кодексу України (далі - ПК України, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).
Товариство, не погодившись із судовими рішеннями першої та апеляційної інстанцій, звернулося до суду із касаційною скаргою, в якій просить скасувати судові рішення попередніх інстанцій та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.
В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, неправильність, неповне з`ясування обставин справи, що мають значення для вирішення спору. Наполягає на правомірності включення до складу витрат витрати, які складаються з амортизаційних нарахувань на автостоянку. Зазначає про неврахування судами, що асфальтована площадка, розташована на земельній ділянці 0,445 га не є нерухомим майном, для будівництва якої потрібна проектна документація, дозвіл на будівництво, прийняття в експлуатацію, які передбачені Законом України "Про врегулювання містобудівної діяльності" від 17.02.2011 №3038-VІ (далі - Закон №3038-VІ), Порядком виконання підготовчих та будівельних робіт, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 13.04.2011 №466 (далі - Порядок №466), Порядком прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13.04.2011 №461 (далі - Порядок №461). Вважає помилковими висновки судів попередніх інстанцій щодо порушення ним вимог Закону №3038-VІ, оскільки витрати ним були понесені у 2008 році, коли Закону №3038-VІ не існувало. Зауважує про неврахування судами, що період господарської діяльності позивача за 2008-2011 роки вже охоплювався попередньою перевіркою, за наслідками якої було складено акт від 18.11.2011 №4070/235/34016118, який був предметом дослідження у справі №2а-16517/11/2070. Скаржник доводить, що контролюючим органом невірно обчислено податкові зобов`язання з податку на додану вартість, оскільки ним нараховано податок на додану вартість на всю балансову вартість площадки. Також, скаржник посилається на не дослідження судами попередніх інстанцій висновків акта перевірки щодо збитковості Товариства, надання послуг з ремонту та обслуговування автомобілів нижче собівартості, чим, на думку контролюючого органу занижена база оподаткування.
Відповідач у відзиві на касаційну скаргу, посилаючись на законність і обґрунтованість судових рішень попередніх інстанцій, просить відмовити у задоволенні касаційної скарги та залишити без змін судові рішення попередніх інстанцій.
Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду ухвалою від 22.08.2018 відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою та витребував матеріали справи з суду першої інстанції.
Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду ухвалою від 24.01.2024 призначив справу до касаційного розгляду у спрощеному провадженні без повідомлення сторін на 25.01.2024.
Відповідачем 14.06.2023 заявлено клопотання від 06.06.2023 про процесуальну заміну відповідача відповідно до частини першої статті 52 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 30.09.2020 №893, наказів ДПС України від 24.12.2020 №755, від 30.09.2020 №529.
Статтею 52 КАС України встановлено, що у разі вибуття або заміни сторони чи третьої особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд допускає на будь-якій стадії судового процесу заміну відповідної сторони чи третьої особи її правонаступником. Усі дії, вчинені в адміністративному процесі до вступу правонаступника, обов`язкові для нього в такій самій мірі, у якій вони були б обов`язкові для особи, яку він замінив.
У відповідності до положень частини першої статті 52 КАС України у справі здійснено заміну відповідача - Головного управління ДФС у Харківській області (ЄДРПОУ 39599198) його правонаступником - Головним управлінням ДПС у Харківській області, утвореного на правах відокремленого підрозділу ДПС України (ЄДРПОУ ВП 43983495).
Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду перевірив наведені у касаційній скарзі доводи та дійшов наступних висновків.
Судами попередніх інстанцій установлено, що контролюючим органом проведено документальну планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного законодавства, сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період з 01.01.2015 по 31.03.2017, за наслідками якої складено акт від 16.08.2017 №10041/20-40-14-01-08/34016118 (далі - акт перевірки), яким встановлено порушення платником, зокрема, вимог:
пункту 29 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 7 "Основні засоби", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 27.04.2000 № 92, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 18.05.2000 за №288/4509 (далі - П(С)БО №7), пункту 44.1 статті 44, підпункту 134.1.1 пунктів 138.1, 138.2 статті 138, підпункту 140.4.2 пункту 140.4 статті 140 ПК України, в наслідок чого платником завищено суму від`ємного значення об`єкта оподаткування станом на 31.03.2017 на суму 1288398,00 грн та занижено податок на прибуток за 3 квартал 2016 року всього у сумі 6954,00 грн;
пункту 189.1 статті 189, підпункту "г" пункту 198.5 статті 198, підпункту 14.1.71 пункту 14.1 статті 14, пунктів 198.3, 198.6 статті 198 ПК України, в наслідок чого платником занижено податкові зобов`язання з податку на додану вартість на суму 530403,00 грн, у тому числі за січень 2015 року на суму 5942,00 грн, за лютий 2015 року на суму 4915,00 грн, за березень 2015 року на суму 8723,00 грн, за квітень 2015 року на суму 9005,00 грн, за травень 2015 року на суму 9005,00 грн, за червень 2015 року на суму 9005,00 грн, за липень 2015 року на суму 9005,00 грн, за серпень 2015 року на суму 9005,00 грн, за жовтень 2015 року на суму 18010,00 грн, за листопад 2015 року на суму 5129,00 грн, за грудень 2015 року на суму 12881,00 грн, за січень 2016 року на суму 23163,00 грн, за квітень 2016 року на суму 17942,00 грн, за жовтень 2016 року на суму 259929,00 грн, за листопад 2016 року на суму 44771,00 грн, за грудень 2016 року на суму 9296,00 грн, за січень 2017 року на суму 13765,00 грн, за березень 2017 року на суму 7845,00 грн та завищено від`ємне значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду (рядок 19.1+рядок 20.3 декларації) (переноситься з рядка 16.1 декларації наступного звітного (податкового) періоду за лютий 2017 року на суму 17901,00 грн;
пункту 201.10 статті 201 ПК України, в наслідок чого застосована штрафна санкція згідно з підпунктом 120-1.1 статті 120-1 ПК України в розмірі 10% та 20 % від суми податку на додану вартість;
На підставі висновків акта перевірки, контролюючим органом прийнято оскаржувані податкові повідомлення - рішення від 03.01.2018:
№0000021409, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість в загальному розмірі 404318,75 грн, в тому числі за основним платежем в сумі 323455,00 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 80863,75 грн;
№0000011409, яким позивачу зменшено суму від`ємного значення об`єкта оподаткування податком на прибуток в розмірі 44206,00 грн.
Фактичною підставою для висновків про зазначені вище правопорушення слугували висновки контролюючого органу про безпідставне включення до складу витрат витрати, які складаються з амортизаційних нарахувань на автостоянку.
Надаючи оцінку правомірності прийняття відповідачем оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, Верховний Суд виходить із такого.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, регулює ПК України, який, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.
Відповідно до абзаців першого та другого пункту 44.1, пункту 44.2 статті 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту. Для обрахунку об`єкта оподаткування платник податку на прибуток використовує дані бухгалтерського обліку та фінансової звітності щодо доходів, витрат та фінансового результату до оподаткування.
Положеннями підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 ПК України передбачено, що об`єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень розділу III Податкового кодексу України.
Згідно з пунктом 5 Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 16 "Витрати", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31.12.1999 №318, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 19.01.2000 №27/4248 (далі - П(С)БО №16), витрати відображаються в бухгалтерському обліку одночасно зі зменшенням активів або збільшенням зобов`язань.