ОКРЕМА ДУМКА
судді Великої Палати Верховного Суду Гриціва М. І. у справі № 9901/459/21 (провадження № 11-75заі23) за заявою представниці ОСОБА_1 - адвокатки Грицаєнко Олени Павлівни про розподіл витрат на професійну правничу допомогу у справі № 9901/459/21 в суді апеляційної інстанції за позовом ОСОБА_1 до Верховної Ради України про визнання протиправним і скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії
1. У листопаді 2021 року ОСОБА_1 (далі - позивачка) звернулася до Верховного Суду як суду першої інстанції з позовом до Верховної Ради України (далі - відповідач, ВРУ), у якому просила: визнати протиправним і скасувати рішення ВРУ про позбавлення її права брати участь у п`яти пленарних засіданнях ВРУ, прийняте 05 листопада 2021 року на двадцятому пленарному засіданні шостої сесії ІХ скликання; зобов`язати відповідача опублікувати у газеті "Голос України" оголошення про прийняття судом пункту 1 резолютивної частини рішення суду; зобов`язати головуючого на пленарному засіданні ВРУ під час пленарного засідання оголосити про прийняття судом пункту 1 резолютивної частини рішення суду.
2. Рішенням від 05 квітня 2023 року Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду позов задовольнив частково: визнав протиправним і скасував рішення ВРУ про позбавлення народного депутата України ОСОБА_1 права брати участь у п`яти пленарних засіданнях ВРУ, прийняте 05 листопада 2021 року на двадцятому пленарному засіданні шостої сесії ВРУ ІХ скликання; у задоволенні решти позовних вимог відмовив; стягнув з ВРУ на користь позивачки понесені судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 908,00 грн.
Додатковим рішенням від 07 червня 2023 року той самий суд задовольнив частково заяву представниці позивачки про розподіл витрат на професійну правничу допомогу. Стягнув за рахунок бюджетних асигнувань ВРУ понесені судові витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 16 537,50 грн. У задоволенні решти вимог заяви представниці позивачки про розподіл витрат на професійну правничу допомогу відмовив.
3. Відповідач не погодився із цими судовими рішеннями і подав апеляційні скарги, в яких просив скасувати рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 05 квітня 2023 року та додаткове рішення цього ж суду від 07 червня 2023 року, а провадження у цій справі закрити.
Представниця позивачки в апеляційній скарзі просила скасувати додаткове рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 07 червня 2023 року в частині відмови розподілити витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 33 075 грн та ухвалити нове рішення про задоволення цієї заяви.
Постановою від 09 листопада 2023 року Велика Палата Верховного Суду (далі - Велика Палата) апеляційну скаргу ВРУ на рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 05 квітня 2023 року залишила без задоволення. Рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 05 квітня 2023 року залишила без змін. Апеляційні скарги ОСОБА_1 , ВРУ на додаткове рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 07 червня 2023 року залишила без задоволення. Додаткове рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 07 червня 2023 року залишила без змін.
4. 16 листопада 2023 року до Великої Палати надійшла заява представниці ОСОБА_1 - адвокатки Грицаєнко О. П. про розподіл витрат на професійну правничу допомогу у справі № 9901/459/21 у суді апеляційної інстанції, у якій заявниця просить вирішити питання про розподіл витрат, пов`язаних з розглядом справи, в межах перегляду судових рішень у цій справі в суді апеляційної інстанції за апеляційними скаргами ВРУ шляхом винесення додаткового рішення про стягнення за рахунок бюджетних асигнувань ВРУ на користь ОСОБА_1 судових витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 33 330,50 грн та витрат, пов`язаних з розглядом справи, у розмірі 98 грн.
На обґрунтування вимог цієї заяви представниця зазначила, що у відзивах на апеляційні скарги ВРУ від 08 червня та 11 серпня 2023 року вона заявляла про необхідність стягнення на користь позивачки судових витрат у зв`язку з розглядом таких скарг, а докази щодо понесених витрат будуть надані суду протягом п`яти днів після ухвалення судового рішення. Представниця позивачки також зауважила, що правнича допомога у цій справі позивачці надавалася Адвокатським об`єднанням "ДЖІ ЕН ЕС ПАРТНЕРС" в особі адвокатки Грицаєнко О. П. та адвоката Наконечного В. Л.
5. Велика Палата ухвалою від 22 листопада 2023 року призначила до розгляду в судовому засіданнізаяву представниці ОСОБА_1 - адвокатки Грицаєнко О. П. про ухвалення додаткового рішення.
За результатами розгляду заяви 18 січня 2024 року Велика Палата задовольнила заяву адвокатки Грицаєнко О. П., яка діє в інтересах ОСОБА_1, про ухвалення додаткового судового рішення про розподіл витрат на професійну правничу допомогу у справі № 9901/459/21 в суді апеляційної інстанції та вирішила стягнути на користь позивачки за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень - ВРУ (місто Київ, вулиця Грушевського, 5) судові витрати у розмірі 33 330,50 грн (тридцять три тисячі триста тридцять гривень 50 коп.).
6. З висновками Великої Палати щодо наявності підстав для часткового задоволення позовної заяви у цій справі не погоджуюсь, а тому відповідно до частини третьої статті 34 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) викладаю окрему думку.
7. Не даватиму оцінки змісту та доводам Великої Палати, які викладені в додатковій постанові, позаяк головна теза цієї окремої думки зводиться до того, що перед тим як висловлювати міркування щодо підставовості та слушності аргументів заяви про розподіл витрат, варто відповісти на питання, чи ініційований народною обраницею ОСОБА_1 спір з вимогами до ВРУ, які стосуються внутрішньої діяльності цього органу (заборона брати участь у пленарних засіданнях ВРУ), загалом підлягає розгляду в судах адміністративної юрисдикції. Якщо не підлягає, то чи може розглядатися похідна від цього позову вимога про розподіл судових витрат.
На моє переконання, мотиви цієї окремої думки суголосні з мотивами, які знайшли своє відображення в окремій думці на постанову Великої Палати від 09 листопада 2023 року у цій же справі та є логічними та послідовними діями. Також за короткий проміжок часу (від моменту написання окремої думки) не були встановлені якісь інші обставини чи події, які б давали підстави для того, щоб змінити свою думку на користь розсуду більшості колег.
Відтак, повертаючись до суті окремої думки, вважаю за необхідне зазначити таке.
За статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обовʼязків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Відповідно до частини другої статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Конституційний Суд України у Рішенні від 25 листопада 1997 року № 6-зп зазначив, що частину другу статті 55 Конституції України необхідно розуміти так, що кожен, тобто громадянин України, іноземець, особа без громадянства, має гарантоване державою право оскаржити в суді загальної юрисдикції рішення, дії чи бездіяльність будь-якого органу державної влади, органу місцевого самоврядування, посадових і службових осіб, якщо громадянин України, іноземець, особа без громадянства вважають, що їх рішення, дія чи бездіяльність порушують або ущемляють права і свободи громадянина України, іноземця, особи без громадянства чи перешкоджають їх здійсненню, а тому потребують правового захисту в суді.
У Рішенні від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні та конституційному поданні щодо тлумачення частини другої статті 55 Конституції України, Конституційний Суд України зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої субʼєкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.
Утвердження правової держави відповідно до приписів статті 1, другого речення частини третьої статті 8, статті 55 Основного Закону України полягає, зокрема, у гарантуванні кожному судового захисту прав і свобод, а також у запровадженні механізму такого захисту.
8. Відносини, що виникають між фізичною чи юридичною особою і представниками органів влади під час здійснення ними владних повноважень, є публічно-правовими і поділяються, зокрема, на правовідносини у сфері управлінської діяльності та правовідносини у сфері охорони прав і свобод людини і громадянина, а також суспільства від злочинних посягань. Діяльність органів влади, у тому числі судів, щодо вирішення спорів, які виникають у публічно-правових відносинах, регламентується відповідними правовими актами.
Рішення, прийняті субʼєктами владних повноважень, дії, вчинені ними під час здійснення управлінських функцій, а також невиконання повноважень, установлених законодавством (бездіяльність), можуть бути оскаржені до суду відповідно до частин першої, другої статті 55 Конституції України. Для реалізації кожним конституційного права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності вказаних субʼєктів у сфері управлінської діяльності в Україні утворено систему адміністративних судів.
Таким чином, гарантоване статтею 55 Конституції України та конкретизоване в законах України право на належний судовий захист прав та інтересів особи передбачає можливість звернення до суду лише в разі існування спірних правовідносин, тобто в разі встановлення, що рішення, дія або бездіяльність протиправно породжують, змінюють або припиняють права та обовʼязки у сфері публічно-правових відносин.
9. Згідно з абзацом десятим пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003 правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.
Відповідно до статті 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
Згідно із частинами першою та п`ятою статті 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом. З метою захисту прав, свобод та інтересів особи у сфері публічно-правових відносин діють адміністративні суди.
За положеннями частини першої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку субʼєктів владних повноважень.
Відповідно до частини першої статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю субʼєкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій субʼєкта владних повноважень протиправними та зобовʼязання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності субʼєкта владних повноважень протиправною та зобовʼязання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) субʼєкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини, та стягнення з відповідача -субʼєкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.