ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
23 січня 2024 року
м. Київ
справа № 283/2169/19
провадження № 51-5093км23
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі
головуючого ОСОБА_1,
суддів ОСОБА_2, ОСОБА_3,
за участю:
секретаря судового
засідання ОСОБА_4,
прокурора ОСОБА_5,
захисника ОСОБА_6
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 на вирок Житомирського апеляційного суду від 26 липня 2023 рокуу кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №120190600000000308 за обвинуваченням
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця с. Гуменники Житомирського району Житомирської області, жителя АДРЕСА_1 раніше не судимого,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Малинського районного суду Житомирської області ОСОБА_7 засуджено за ч. 2 ст. 286 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 2 роки. На підставі статей 75, 76 КК ОСОБА_7 звільнено від відбування основного покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 2 роки та покладено на нього певні обов`язки.
Згідно з вироком суду ОСОБА_7 ІНФОРМАЦІЯ_2 приблизно о 13:10, керуючи технічно справним автомобілем марки "Volkswagen Touareg" (реєстраційний номер НОМЕР_1 ), рухаючись в смт Гранітне Коростенського району Житомирської області по вул. Залізнична поблизу будинку №31 в напрямку станції Пенізевичі, в порушення вимог пп.12.4, 12.9 (б) Правил дорожнього руху України, перевищуючи допустиму швидкість руху в населеному пункті на 73 км/год, в порушення вимог п.12.3 зазначених Правил, при виникненні небезпеки або перешкоди, яку він об`єктивно спроможний був виявити, не вжив заходів для зменшення швидкості руху транспортного засобу, порушуючи вимоги п. 10.1 вказаних Правил, перед зміною свого напрямку руху, не переконався у безпечності свого маневру, виїхав на смугу зустрічного руху, де здійснив наїзд на велосипедиста ОСОБА_8 . В результаті дорожньо-транспортної пригоди ОСОБА_8 помер.
Апеляційний суд задовольнив апеляційну скаргу прокурора, вирок місцевого суду в частині призначеного покарання скасував та ухвалив в цій частині новий вирок, яким призначив ОСОБА_7 за ч. 2 ст. 286 КК покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки. В решті вирок суду залишив без зміни.
Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі захисник, посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить скасувати вирок апеляційного суду та призначити новий розгляд у цьому суді. На думку сторони захисту, суд апеляційної інстанції, приймаючи рішення про скасування вироку в частині звільнення від відбування покарання з випробуванням, належним чином не врахував дані про особуОСОБА_7, який вперше притягується до кримінальної відповідальності, займається суспільно корисною діяльність (керівник благодійного фонду "Благодать"), є особою з інвалідністю ІІІ групи. Зазначає, що в супереч правовим висновкам, викладених у постановах Верховного Суду від 30 жовтня 2018 року (справа №559/1037/16-к) та від 7 листопада 2018 року (справа №297/562/17), апеляційний суд при призначені покарання не врахував позицію ОСОБА_7, який у скоєному щиро розкаявся, просив вибачення у потерпілої як під час досудового розслідування так і під час судового розгляду, повністю відшкодував потерпілій завдану шкоду, що підтверджується відповідними розписками останньої. Зазначає, що апеляційний суд, зосередивши свою увагу виключно на категоричній позиції потерпілої ОСОБА_9, яка підтримала позицію прокурора щодо призначення засудженому покарання у виді позбавлення волі, не врахував висновок Верховного Суд, викладений у постанові від 3 липня 2019 року (справа №165/2070/17), згідно якого думка потерпілого щодо призначення обвинуваченому покарання сама по собі не може вирішальною, оскільки це відноситься до дискреційних повноважень суду. Вказує на те, що у вироку апеляційного суду міститься посилання на пояснення захисника ОСОБА_10 в заперечення апеляційної скарги прокурора та прийняття ним участі в судовому засіданні 26 липня 2023 року, проте останній в апеляційному розгляді участі не приймав і заперечень на апеляційну скаргу прокурора не подавав. Вказані обставини, на переконання захисника, свідчать про неврахування та ненадання належної правової оцінки доводам сторони захисту, які були зазначені у запереченнях на апеляційну скаргу прокурора та вплинули на неправильне вирішення апеляційним судом питання щодо застосування закону України про кримінальну відповідальність та на визначення міри покарання засудженому ОСОБА_7 .
Позиції учасників судового провадження
Захисник підтримав касаційну скаргу та просив її задовольнити. Прокурор заперечував проти її задоволення.
Мотиви Суду
Згідно зі ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, за яке його засуджено, та кваліфікація його дій за ч. 2 ст. 286 КК в касаційній скарзі захисником не оспорюються і згідно з вимогами ч. 2 ст. 433 КПК Судом не перевіряються.
Доводи, викладені у касаційній скарзі сторони захисту про невідповідність призначеного апеляційним судом ОСОБА_7 покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та його особі через суворість, на думку Суду, є необґрунтованими з огляду на таке.
Положеннями ч. 2 ст. 50 КК визначено, що покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами.
Згідно зі ст. 65 КК особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження вчинення нових злочинів. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного, які підлягають обов`язковому врахуванню. Під час вибору покарання мають значення обставини, які його пом`якшують і обтяжують відповідно до положень статей 66, 67 КК.
Згідно зі ст. 414 КПК невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або суворість.
Визначення ступеня тяжкості вчиненого кримінального правопорушення у значенні ст. 414 КПК полягає у з`ясуванні судом насамперед питання про те, до злочинів якої категорії тяжкості відносить закон (ст. 12 КК) вчинене у конкретному випадку злочинне діяння. Беручи до уваги те, що у ст. 12 КК дається лише видова характеристика ступеня тяжкості злочину, що відображається у санкції статті, встановленій за злочин цього виду, суд при призначенні покарання, на основі всебічного, повного та неупередженого врахування обставин кримінального провадження в їх сукупності визначає тяжкість конкретного кримінального правопорушення, враховуючи його характер, цінність суспільних відносин, на які вчинено посягання, тяжкість наслідків, спосіб посягання, форму і ступінь вини, мотивацію кримінального правопорушення, наявність або відсутність кваліфікуючих ознак.
Особою обвинуваченого у контексті ст. 414 КПК слід розуміти сукупність фізичних, соціально-демографічних, психологічних, правових, морально-етичних та інших ознак індивіда, щодо якого ухвалено обвинувальний вирок, які існують на момент прийняття такого рішення та мають важливе значення для вибору покарання з огляду на мету і засади його призначення.
Термін "явно несправедливе покарання" означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанцій, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті (частини статті) Особливої частини КК, видом та розміром покарання й тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначено з урахуванням обставин, які підлягають доказуванню, зокрема тих, що повинні братися до уваги під час призначення покарання.
Відповідно до положень статей 370, 420 КПК суд апеляційної інстанції скасовує вирок суду першої інстанції та ухвалює свій вирок у разі необхідності застосування закону про більш тяжке кримінальне правопорушення чи збільшення обсягу обвинувачення, необхідності застосувати більш суворе покарання, а також у разі скасування необґрунтованого виправдувального вироку суду першої інстанції або ж у разі неправильного звільнення обвинуваченого від відбування покарання. Таке рішення апеляційного суду має бути законним, обґрунтованим та вмотивованим.
Суд апеляційної інстанції зазначених вимог кримінального процесуального закону дотримався.
Як вбачається з матеріалів кримінального провадження, місцевий суд при призначенні ОСОБА_7 покарання врахував ступінь тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення та дані про його особу, який до кримінальної відповідальності притягується вперше, є особою з інвалідністю ІІІ групи, дані досудової доповіді, а також те, що він вчинив необережний злочин. Також судом враховано поведінку засудженого, який після скоєння дорожньо-транспортної пригоди відразу (о 13:16) зателефонував на лінію "102", повністю відшкодував потерпілій завдану шкоду, і остання претензій до нього не мала
Обставин, що обтяжують покарання судом не встановлено.
Разом з цим суд виключив з обвинувачення обставину, що пом`якшує відповідальність обвинуваченого - добровільне відшкодування завданого збитку, оскільки, на переконання суду, тяжкі наслідки у вигляді смерті людини є непоправними і не можуть бути компенсовані відшкодуванням шкоди у матеріальному виразі (в даному випадку відшкодуванням витрат на поховання та оплатою навчання доньки загиблого).