ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
24 січня 2024 року
м. Київ
справа № 465/3928/17
провадження № 61-15498 св 23
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач),
суддів: Гулейкова І. Ю., Гулька Б. І., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
представник відповідача - адвокат Ладанівська Наталія Іванівна,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Ладанівської Наталії Іванівни, на постанову Львівського апеляційного суду у складі колегії суддів: Копняк С. М., Бойко С. М., Ніткевича А. В. від 21 вересня 2023 року,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовної заяви
05 липня 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2,
ОСОБА_3, третя особа - мале приватне підприємство "ВІКА", про стягнення заборгованості за договором позики.
В обґрунтування позовної заяви зазначав, що 08 липня 2014 року він передав у власність ОСОБА_2 грошові кошти в сумі 150 000 доларів США, про що свідчить підписана нею письмова розписка, яка зобов`язалася повернути йому вказані грошові кошти до 31 грудня 2014 року. Факт отримання грошової позики засвідчено підписами свідків ОСОБА_4 та ОСОБА_5 .
Вказував, що ОСОБА_2 не виконала свої зобов`язання відповідно до боргової розписки, кошти не повернула в термін, визначений в розписці. Відповідно до курсу Національного банку України станом на день подання позову в перерахунку в національну валюту сума боргу складає 3 902 604,75 грн. Відповідно до вимог
статті 625 ЦК України, ОСОБА_2 на суму основного боргу нараховано
3 проценти річних в розмірі 178 271,09 грн. Відтак, загальна сума заборгованості складає 4 080 875,84 грн.
Крім того, позивач зазначав, що з метою забезпечення виконання зобов`язань
ОСОБА_2 щодо повернення суми позики за борговою розпискою між ним та ОСОБА_3, як поручителем укладено договір поруки від 08 вересня 2014 року, відповідно до умов якого ОСОБА_3 зобов`язалася перед ним відповідати за повне та своєчасне повернення боржником ОСОБА_2 суми позики за борговою розпискою. Відповідно до пунктів 2.1. та 2.2. договору поруки боржник та поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, відповідальність поручителя обмежується сумою у 1 000 грн. При цьому, вказував, що він звертався до ОСОБА_3, як поручителя, з вимогою про повернення суми позики в розмірі 1 000 грн, проте ця вимога не виконана.
Ураховуючи викладене, оскільки відповідачі свої зобов`язання перед ним не виконали, ОСОБА_1 просив суд стягнути з ОСОБА_2 загальну суму заборгованості 4 079 875,84 грн, яка складається з 3 901 604,75 грн основної заборгованості та 178 271,09 грн - 3 проценти річних, та стягнути солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на його користь 1 000 грн згідно договору поруки.
Короткий зміст судових рішеньсуду першої інстанції
Рішенням Франківського районного суду м. Львова у складі судді Кузя В. Я.
від 08 вересня 2022 року, з урахуванням ухвали Франківського районного суду
м. Львова від 10 березня 2023 року про виправлення описки, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Скасовано у повному обсязі арешт, накладений на нерухоме та рухоме майно ОСОБА_2 та малого приватного підприємства "Віка", а також заборону щодо вчинення до такого майна дій, що накладений у цій справі ухвалою Франківського районного суду м. Львова від 19 липня 2017 року.
Ухвалою Франківського районного суду м. Львова від 10 березня 2023 року прийнято відмову позивача ОСОБА_1 від позовних вимог до ОСОБА_3 і провадження в частині позовних вимог до ОСОБА_3 закрито.
Ухвалою Франківського районного суду м. Львова від 10 березня 2023 року постановлено вважати виключеним з числа третіх осіб мале приватне підприємство "ВІКА".
Рішення районного суду мотивовано тим, що розписка від 08 липня 2014 року не містить відомостей про передачу позивачем грошових коштівв сумі 150 000 доларів США та отримання ОСОБА_2 цих коштів, у матеріалах справи відсутні докази, які свідчать саме про фактичну передачу коштів відповідачу. Районний суд вказав, що згідно із розписки від 08 липня 2014 року між сторонами склалися правовідносини, не пов`язані із реальною передачею грошових коштів у позику.
Районний суд зазначив, що, оскільки позивачем не доведено факт надання грошових коштів саме у позику відповідачці в сумі 150 000 доларів США, тому вимоги позивача про стягнення із відповідачки на його користь 3 процентів річних від прострочення суми заборгованості є безпідставною.
Також суд першої інстанції взяв до уваги рішення Залізничного районного суду
м. Львова від 21 серпня 2019 року у справі № 462/5457/17, яким встановлено обставини справи щодо спірного договору позики та визнано недійсним спірний договір позики в частині позики в розмірі 150 000 доларів США, а зазначено суму позики у 50 000 доларів США.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Львівського апеляційного суду від 21 вересня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено.
Рішення Франківського районного суду м. Львова від 08 вересня 2022 року скасовано, ухвалено нове рішення, яким позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 4 079 875,84 грн заборгованості
по борговій розписці.
Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1, оскільки з встановлених у справі фактичних обставин та наданих доказів, вбачається, що при укладенні нової розписки від 08 липня 2014 року відбулася новація. Зміст письмової (новаційної) розписки від 08 липня 2014 року, яка власноручно підписана позичальником, свідчить про те, що між сторонами досягнуто згоди з усіх істотних умов, притаманних договору позики, у тому числі щодо форми такого договору, розписка засвідчує як укладення між сторонами договору позики, так і факт фактичної передачі коштів за ним, оригінал, якої знаходиться у позивача (кредитора).
При цьому,доказів виконання зобов`язань за розпискою позичальником
ОСОБА_2 не надано, у визнанні договору позики, підтвердженого розпискою від 08 липня 2014 року, судовим рішенням суду у справі № 462/5457/17, яке набрало законної сили, відмовлено, ОСОБА_2 доказів безгрошовості договору позики, зокрема з урахуванням висновків судового рішення у справі № 462/5457/17, не надала. Указане судове рішення переглянуто Верховним Судом (постанова
від 14 червня 2023 року, провадження № 61-3742св23). Висновки в цих судових рішеннях є преюдиційними.
Крім того, суд апеляційної інстанції вказав, що відповідачем не спростовано як розмір заборгованості за розпискою, яка знаходиться у позивача, так і розмір нарахованих позивачем відсотків річних, за правилами статті 625 ЦК України.
Також суд апеляційної інстанції послався на відповідну судову практику Верховного Суду та Великої Палати Верховного Суду у подібних правовідносинах.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У жовтні 2023 року представник ОСОБА_2 - адвокат Ладанівська Н. І., звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою на постанову Львівського апеляційного суду від 21 вересня 2023 року, в якій посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та порушення норм процесуального права, просить оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції скасувати, рішення суду першої інстанції залишити в силі.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 листопада 2023 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі, витребувано цивільну справу № 465/3928/17 з Франківського районного суду м. Львова, у задоволенні клопотання представника ОСОБА_2 - адвоката Ладанівської Н. І., про зупинення дії постанови Львівського апеляційного суду від 21 вересня 2023 року відмовлено та надано учасникам справи строк для подання відзиву на касаційну скаргу.
20 листопада 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 січня 2024 року у задоволенні клопотання представника ОСОБА_2 - адвоката Ладанівської Н. І.,про виклик учасників справи відмовлено, справу призначено до судового розгляду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга представника ОСОБА_2 - адвоката Ладанівської Н. І.,мотивована тим, що суд апеляційної інстанції неправильно застосував норми матеріального права та порушив норми процесуального права, застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у відповідних постановах Верховного Суду та Великої Палати Верховного Суду щодо визначення умов укладення договору позики.
Зазначає, що суд першої інстанції належним чином дослідив надані докази та правильно встановив фактичні обставини у справі про відсутність передачі коштів за розпискою від 08 липня 2014 року, а суд апеляційної інстанції не спростував встановлених судом першої інстанції обставин щодо відсутності передачі грошових коштів. При цьому суд апеляційної інстанції неправильно застосував положення
статей 1046, 1047 ЦК України, досліджуючи боргову розписку, не встановив справжньої правової природи відносин, які виникли між сторонами, не надав оцінки змісту боргових розписок та поясненням сторін
Вказує, що суд апеляційної інстанції помилково послався на преюдиційне судове рішення у справі № 462/5457/17, а саме на постанову Верховного Суду від 14 червня
2023 року, оскільки у цій справі та у справі № 462/5457/17 судами досліджувалися правовідносини, які мають різну правову природу, питання про факт передання/непередання коштів не досліджувалося, тому висновки не є предюдиційними до цієї справи.
Посилається на відповідні правові висновки, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду щодо преюдиційного значення у справі.
Також 05 грудня 2023 року до Верховного Суду надійшли додаткові пояснення до касаційної скарги від представника ОСОБА_2 - адвоката Ладанівської Н. І., проте вказані додаткові пояснення до касаційної скарги, які по суті є доповненням до касаційної скарги, подані до Верховного Суду поза строком на касаційне оскарження й не ставиться питання про поновлення цього строку, а тому вони залишаються без розгляду (пункти 41-43 постанови Великої Палати Верховного Суду від 25 січня 2022 року у справі № 761/16124/15-ц (провадження №14-184 цс 20).
Відзив на касаційну скаргу від учасника справи до суду не надходив.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Щодо преюдиційності обставин зі справи № 462/5457/17 про визнання недійним договору
У постанові Верховного Суду від 14 червня 2023 року у справі № 462/5457/17 (провадження № 61-3742 св 23), на судові рішення в якій послалися як суд першої, так і суд апеляційної інстанцій, за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання правочину недійсним встановлено таке:
ОСОБА_2 та ОСОБА_1 08 квітня 2010 року уклали договір позики, оформлений розпискою.За умовами вказаного договору ОСОБА_2 позичила в ОСОБА_1
50 000 доларів США зі сплатою процентів за користування позиченими коштами в розмірі 30 % річних (2,5 % місячних) і зобов`язувалася повернути позику частинами: 30 000 доларів США - через три місяці, а 20 000 доларів США - через шість місяців, сплачуючи проценти щомісяця до 08 числа;
08 лютого 2013 року ОСОБА_2 після повернення їй розписки від 08 квітня
2010 року написала ще одну розписку, в якій зазначено, що вона "отримала від
ОСОБА_1 у борг гроші в сумі 103 027 доларів США" і зобов`язувалася повернути борг до 08 серпня 2013 року;
08 липня 2014 року ОСОБА_2 після повернення їй розписки від 08 лютого
2013 року знову написала розписку, в якій зазначила, що "отримала від ОСОБА_1
у борг гроші в сумі 150 000 доларів США" і зобов`язувалася повернути борг
до 31 грудня 2014 року, після чого розписку від 08 лютого 2013 року
ОСОБА_1 повернув ОСОБА_2 ;
Розписка від 08 липня 2014 року перебуває у кредитора ОСОБА_1 .
У зазначеній постанові Верховний Суд, змінюючи мотиви апеляційного суду, заначив таке: "На підставі встановлених фактичних обставин справи апеляційний суд зробив висновок про неукладеність договору позики від 08 липня 2014 року. Проте апеляційний суд не врахував, що зобов`язання за договором позики, оформленим розпискою від 08 квітня 2010 року, припинилося домовленістю сторін про заміну первісного зобов`язання новим позиковим зобов`язанням між тими ж сторонами шляхом укладення договору позики, оформленого розпискою
від 08 лютого 2013 року, яке, в свою чергу, припинилося внаслідок укладення договору позики, оформленого розпискою від 08 липня 2014 року. Тобто, відбулася новація. За таких обставин, підстави для висновку про неукладеність договору позики від 08 липня 2014 року відсутні. Тому постанова апеляційного суду підлягає зміні шляхом виключення з її мотивувальної частини посилання на неукладеність правочину.
На підставі звукозапису розмови від 15 квітня 2016 року за участі сторін та свідків, а також його текстової розшифровки, на дослідженні яких в суді першої інстанції наполягали обидві сторони, суди встановили, що розписка від 08 липня 2014 року написана позивачкою з метою визнання та врегулювання існуючого боргу за договором позики від 08 квітня 2010 року.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження
у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій
статті 389 ЦПК України.
Підставою касаційного оскарження постанови Львівського апеляційного суду
від 21 вересня 2023 року заявник зазначає неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме:
1) Застосування апеляційним судом норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду; 2) Апеляційним судом належним чином не досліджено зібрані
у справі докази, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи (пункти 1, 4 частини другої
статті 389 ЦПК України).
Касаційна скарга представника ОСОБА_2 - адвоката Ладанівської Н. І., задоволенню не підлягає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції ухвалена з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
У статті 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.
Згідно статті 16 ЦК України способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема примусове виконання обов`язку в натурі.
Однією з підстав виникнення зобов`язання є договір (пункт 1 частини другої
статті 11 ЦК України).
Договір як універсальний регулятор приватних відносин, покликаний забезпечити їх регулювання та має бути направлений на встановлення, зміну або припинення приватних прав та обов`язків.
Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Одностороннім правочином є дія однієї сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами (частини перша, друга та третя статті 202 ЦК України).
Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Відповідно до статті 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Тлумачення статей 1046 та 1047 ЦК України свідчить, що по своїй суті розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видає боржник (позичальник) кредитору (позикодавцю) за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей.
Аналіз частини другої статті 1047 ЦК України дозволяє зробити висновок, що розписка не є формою договору, а може лише підтверджувати укладення договору позики. По своїй суті розписка позичальника є тільки замінником письмової форми договору позики, оскільки вона підписується тільки позичальником.
Відповідно до положень статті 1051 ЦК України позичальник має право оспорити договір позики на тій підставі, що грошові кошти або речі насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором. Якщо договір позики має бути укладений у письмовій формі, рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків для підтвердження того, що гроші або речі насправді не були одержані позичальником від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором. Це положення не застосовується до випадків, коли договір був укладений під впливом обману, насильства, зловмисної домовленості представника позичальника з позикодавцем або під впливом тяжкої обставини.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта 263 ЦК України).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року в справі
№ 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18) вказано, що: "за своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона - позичальник зобов`язується до здійснення дії (до повернення позики), а інша сторона - позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику. За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей. Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів - робити відповідні правові висновки".
Також, розписка як документ, що підтверджує боргове зобов`язання, має містити умови отримання позичальником в борг грошей із зобов`язанням їх повернення та дати отримання коштів (див. постанову Верховного Суду від 30 серпня 2022 року
у справі № 361/8807/18 (провадження № 61-2332св22)).
У постанові Верховного Суду від 19 грудня 2018 року у справі № 544/174/17 (провадження № 61-21724св18) зроблено висновок щодо застосування положень статті 545 ЦК України і вказано, що "у статті 545 ЦК України передбачено презумпцію належності виконання обов`язку боржником, оскільки наявність боргового документа в боржника підтверджує виконання ним свого обов`язку. І навпаки, якщо борговий документ перебуває у кредитора, то це свідчить про неналежне виконання або невиконання боржником його обов`язку. У контексті презумпції належності виконання обов`язку боржником потрібно акцентувати на декількох аспектах: (а) формулювання "наявність боргового документа у боржника" варто розуміти розширено, адже такий документ може перебувати в іншої особи, яка на підставі статті 528 ЦК України виконала зобов`язання; (б) вона є спростовною, якщо кредитор доведе протилежне. Тобто кредитор має можливість доказати той факт, що не зважаючи на "знаходження" в боржника (іншої особи) боргового документа, він не виконав свій обов`язок належно; (в) у частині третій статті 545 ЦК України регулюються як матеріальні, так і процесуальні відносини. Матеріальні втілюються в тому, що наявність боргового документа в боржника (іншої особи) свідчить про належність виконання зобов`язання. У свою чергу, процесуальні відносини проявляються в тому, що презумпція належності виконання розподіляє обов`язки з доказування обставин під час судового спору; (г) частина третя статті 545 ЦК України не охоплює всіх підстав підтвердження виконання зобов`язання, перерахованих у статті 545 ЦК України. Це пов`язано з тим, що і розписка про одержання виконання доводить належність виконання боржником обов`язків, особливо у тих випадках, за яких кредитору не передавався борговий документ. Тобто й наявність у боржника (іншої особи) розписки кредитора про одержання виконання підтверджує належність виконання боржником свого обов`язку".