ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
17 січня 2024 року
м. Київ
справа № 376/602/20
провадження № 61-7639св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого -Луспеника Д. Д., суддів:Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Коломієць Г. В.,Гулька Б. І., Лідовця Р. А.,
учасники справи:
позивачки: ОСОБА_1, ОСОБА_2,
відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю сільськогосподарське підприємство "Зоря",
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2, в інтересах яких діє Супрун Ігор Ігорович, на ухвалу Київського апеляційного суду від 21 квітня 2023 року у складі колегії суддів: Семенюк Т. А., Рейнарт І. М., Кирилюк Г. М.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У березні 2020 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в особі свого представника ОСОБА_4 звернулися до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю сільськогосподарське підприємство "Зоря" (далі - ТОВ СП "Зоря") про розірвання договору надання права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис).
Позовна заява обґрунтована тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла баба позивачок - ОСОБА_5, про що свідчить свідоцтво про смерть, видане Відділом реєстрації смерті у м. Києві Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у місті Києві від 12 березня 2016 року, серія НОМЕР_1 .
Після смерті ОСОБА_5 до державного нотаріуса Сквирської районної державної нотаріальної контори із заявами про прийняття спадщини звернулися онуки, а саме: ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, та ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_3 .
08 лютого 2017 року державним нотаріусом Сквирської районної державної нотаріальної контори Савченко М. А. видано свідоцтво про право на спадщину за законом (бланк серії НВІ 394891) від 08 лютого 2017 року за спадковою справою № 212/2016, що зареєстровано в реєстрі за № 160, на ім`я онуки ОСОБА_2 та онуки ОСОБА_1 .
Відповідно до свідоцтво про право на спадщину за законом (бланк серії НВІ 394891) від 08 лютого 2017 року зазначається така інформація: спадщина, на яку в указаних частках видано це свідоцтво, складається з: права власності на земельну ділянку розміром 3,7220 га у межах згідно з планом, які визначені в натурі (на місцевості), закріплені межовими знаками і зазначені у кадастровому плані, кадастровий номер 3224088600:03:012:0011, яка розташована на території Шапіївської сільської ради Сквирського району Київської області, що належала спадкодавцю на підставі державного акта на право приватної власності на землю серії І-КВ № 078605, виданого Сквирським районним відділом земельних ресурсів 15 жовтня 1999 року та зареєстрованого в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 113. Відомості про обмеження у використанні земельної ділянки не зареєстровані.
На підставі зазначеного свідоцтва про право на спадщину за законом (бланк серії НВІ 394891) від 08 лютого 2017 року, зареєстрованого за № 160, та за заявами позивачок державним нотаріусом Сквирської районної державної нотаріальної контори Савченко М. А. внесені записи про право власності на земельну ділянку за позивачками, а саме:
рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 33764134 від 08 лютого 2017 року, внесено запис про право власності на 1/2 частки за ОСОБА_1 (витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, індексний номер витягу: 79874994 від 08 лютого 2017 року);
рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 33764134 від 08 лютого 2017 року, внесено запис про право власності на 1/2 частки за ОСОБА_2 (витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності індексний номер витягу: 79874465 від 08 лютого 2017 року).
Після оформлення права власності на зазначену земельну ділянку позивачки вирішили цю земельну ділянку за кадастровим номером 3224088600:03:012:0011 використовувати самостійно для власних потреб. 15 березня 2017 року позивачкам стало відомо, що земельна ділянка за кадастровим номером 3224088600:03:012:0011 вже передана у користування на 50 років за договором надання права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзиз) 22 лютого 2015 року, який укладений між ТОВ СП "Зоря" та ОСОБА_5 (померлою бабою).
15 березня 2017 року позивачки звернулися до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Невесенко Л. П. для підготовки заяви про припинення договору надання права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзиз) від 22 лютого 2015 року в двосторонньому порядку.
Приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Невесенко Л. П. оформлена заява від ОСОБА_1 та ОСОБА_2 та завірені їх підписи на заяві до ТОВ СП "Зоря", в якій позивачки просили припинити договір в двосторонньому порядку. Заява направлена за супровідним листом від 15 березня 2017 року за № 5/01-16 на ім`я директора ТОВ СП "Зоря" Непоти М. В .
За підписом директора ТОВ СП "Зоря" Непоти М. В. на зазначену заяву отримано лист-відповідь, в якій зазначено, що припинити дію договору емфітевзису з підстав зміни власника неможливо, а може бути припинено за рішенням суду.
У липні 2019 року на адвокатський запит надійшла відповідь від 01 липня 2019 року за вих. № 11 від ТОВ СП "Зоря" за підписом директора Непоти М. В., в якій зазначається, що відповідно до пункту 3.1 договору товариством в повному обсязі сплачено кошти за користування земельною ділянкою ОСОБА_5 на картковий рахунок за платіжними дорученнями.
Але позивачки стверджували, що у померлої баби будь-яких карткових рахунків не було, а позивачки від відповідача не отримували оплати за користування земельною ділянкою за договором.
Таким чином, відповідач користується земельною ділянкою всупереч закону і не виконує умови договору емфітевзису від 22 лютого 2015 року більше п`яти років.
Окрім того, позивачки вирішили, щоб між ними у майбутньому не виникало будь-яких конфліктних ситуацій стосовно земельної ділянки площею 3,722 га з кадастровим номером 3224088600:03:012:0011, цю земельну ділянку поділити між собою по 1/2 частині кожній із встановленням меж в натурі та присвоєнням нових кадастрових номерів.
На підставі викладеного представник позивачок ОСОБА_1, ОСОБА_2 - адвокат ОСОБА_4. просив суд: розірвати договір надання права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) від 22 лютого 2015 року, який укладений між ТОВ СП "Зоря" та ОСОБА_5 .
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Сквирського районного суду Київської області від 09 лютого 2022 року в задоволенні позову відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що ТОВ СП "Зоря" сплачувало за користування земельною ділянкою за договоромемфітевзису, кошти отримувала ОСОБА_7, уповноважена ОСОБА_5 довіреністю від 05 серпня 2014 року, нотаріально посвідченою секретарем Шапіївської сільської ради Сквирського району Київської області Іванець С. О.; сплата відповідачем коштів підтверджується відповідними платіжними дорученнями; у поведінці ТОВ СП "Зоря" відсутні ознаки недобросовісності виконання договору про надання права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис), укладеного 22 лютого 2015 року, вказаний договір не оспорювався ОСОБА_5 і належно виконувався відповідачем; у справі немає жодних доказів на підтвердження відсутності волевиявлення у ОСОБА_5 на укладення довіреності від 05 серпня 2014 року, у свою чергу позивачки та їх представник не спростували належність підпису у вказаному договорі чи в довіреності, чи наявність інших обставин, що виключають вільне волевиявлення ОСОБА_5 на укладення спірної угоди.
Суд першої інстанції дійшов висновку, що умови договору ТОВ СП "Зоря" не порушувалися, умови частини дев`ятої статті 1021 Земельного кодексу України не настали, тому підстав для задоволення позову немає.
Короткий зміст оскаржуваної ухвали апеляційного суду
Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, Супрун І. І. в інтересах ОСОБА_1 та ОСОБА_2 08 березня 2023 року подав апеляційну скаргу, в якій просив рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі, вважаючи, що при ухваленні оскаржуваного рішення судом порушено норми процесуального та матеріального права, не враховано обставини, які мають суттєве значення для справи.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 21 квітня 2023 року у відкритті апеляційного провадження відмовлено.
Апеляційний суд при постановленні оскаржуваної ували керувався частиною другою статті 358 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), вказавши, що в матеріалах справи відсутні дані, які свідчать про те, що адвокат ОСОБА_4. чи його довірителі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 протягом установленого законом строку на апеляційне оскарження рішення суду вживали заходів щодо намагання отримати або оскаржити рішення суду першої інстанції, відсутні і докази щодо отримання інформації про стан або рух справи. Рішення Сквирського районного суду Київської області у цій справі ухвалено 09 лютого 2022 року, апеляційна скарга подана 08 березня 2023 року, тобто після спливу одного року з моменту проголошення оскаржуваного судового рішення. Доказів, які б перешкоджали подати апеляційну скаргу своєчасно, заявниці не надали.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги та позиція інших учасників справи
21 травня 2023 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2, в інтересах яких діє Супрун І. І., подали до Верховного Суду касаційну скаргу на ухвалу Київського апеляційного суду від 21 квітня 2023 року, в якій, посилаючись на порушення апеляційним судом норм процесуального права, просять оскаржуване судове рішення скасувати та направити справу до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.
Касаційна скарга обґрунтована тим, що суд апеляційної інстанції дійшов передчасного висновку про відмову у відкритті апеляційного провадження у справі, не з`ясувавши дату складення повного тексту рішення суду першої інстанції.
Заявниці у касаційній скарзі також вказують, що конструкція частини другої статті 358 ЦПК України передбачає, що апеляційний суд має з`ясувати дату складення повного тексту рішення, адже саме з цієї дати обчислюється присічний строк в один рік. Апеляційний суд не мав повноважень відмовити у відкритті апеляційного провадження на підставі частини другої статті 358 ЦПК України, оскільки мало місце несвоєчасне складання судом першої інстанції повного тексту рішення (складено 24 січня 2023 року) і присічний строк в один рік, передбачений частиною другою статті 358 ЦПК України, розпочався після 24 січня 2023 року, а не після 09 лютого 2022 року, коли підписано вступну та резолютивну частини рішення. Тому в цій ситуації підстави для застосування частини другої статті 358 ЦПК України не виникли, і пропущений строк на апеляційне оскарження підлягає поновленню на підставі пункту 1 частини другої статті 354 ЦПК України, оскільки повний текст рішення представник Супрун І. І. отримав Укрпоштою 06 лютого 2023 року, і подав апеляційну скаргу 08 березня 2023 року (своєчасно протягом 30 днів). Апеляційний суд помилково ототожнив дату 09 лютого 2022 року, коли підписано вступну та резолютивну частини рішення, з датою 24 січня 2023 року, коли фактично складено повний текст рішення від 09 лютого 2022 року і яку суд першої інстанції з невстановлених причин не зазначив у резолютивній частині рішення, як того вимагає пункт 6 частини сьомої статті 265 ЦПК України. 09 лютого 2022 року засідання не проводилося, і цього дня повний текст рішення не складений, не проголошений, не зареєстрований в Єдиному державному реєстрі судових рішень (далі - ЄДРСД) та не направлений сторонам. Тому апеляційний суд припустився помилки при обчисленні присічного строку в один рік згідно з частиною другою статті 358 ЦПК України. В апеляційній скарзі представник позивачок заявив клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження, посилався на те, що повний текст рішення від 09 лютого 2022 року у визначений законом строк (частина шоста статті 259 ЦПК України) складений не був і фактично складений лише у січні 2023 року, коли направлений адвокату Супруну І. І. поштою, до січня 2023 року його не існувало. 31 травня 2022 року він подав заяву про видачу повного тексту рішення, проте позивачкам та адвокату ОСОБА_4. повний текст рішення не надходив. Крім того, з 25 лютого 2022 року адвокат ОСОБА_4. спочатку у складі добровольчого батальйону, а згодом у складі Збройних Сил України боронив Україну. Лише через сім місяців суд направив адвокату Супруну І. І. повний текст рішення. Штемпель на конверті № 0900101798691 підтверджує відправку йому повного тексту рішення 27 січня 2023 року, але супровідний лист датований 14 червня 2022 року, конверт № 0900101798691 вручений адвокату лише 06 лютого 2023 року.
Також заявниці звертають увагу, що адвокат ОСОБА_4. був мобілізований до Збройних Сил України, що підтверджує довідка з військової частини від 09 квітня 2022 року № 735, і до кінця лютого 2023 року він перебував на військовій службі, поки не був звільнений зі служби. До кінця травня 2022 року позивачки телефонували до суду з приводу повного тексту рішення, але щоразу отримували відповідь, що суддя ще його не написав. 31 травня 2022 року, після завершення бойових дій у Київській області та через відсутність адвоката ОСОБА_4, новий представник - адвокат Супрун І. І. вступив у справу, що підтверджують ордери від 31 травня 2022 року, видані Адвокатським об`єднанням "Приймак та Партнери".
У червні 2023 року ТОВ СП "Зоря" через підсистему "Електронний суд" подало до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2, в якому зазначило про необґрунтованість та безпідставність доводів касаційної скарги, а також про відсутність підстав для скасування оскаржуваної ухвали суду апеляційної інстанції, у зв`язку з чим просило залишити її без змін.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду касаційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 передано на розгляд судді-доповідачу Гулейкову І. Ю.
Ухвалою Верховного Суду від 31 травня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі з підстав, передбачених частиною другою статті 389 ЦПК України, витребувано матеріали справи № 376/602/20 зі Сквирського районного суду Київської області та надано учасникам справи строк для подання відзиву на касаційну скаргу.
У серпні 2023 року матеріали справи № 376/602/20 надійшли до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 21 грудня 2023 року справу призначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно з частинами першою, другою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Вказаним вимогам закону оскаржуване судове рішення апеляційного суду не відповідає.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Прецедентна практика Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) виходить з того, що, реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух (рішення ЄСПЛ від 16 грудня 1992 року у справі "Жоффр де ля Прадель проти Франції").
Зокрема, ЄСПЛ вказав, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитися у світлі Преамбули Конвенції, відповідна частина якої проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, яка передбачає дотримання принципу "res judicata", тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов`язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами (рішення ЄСПЛ від 03 грудня 2003 року у справі "Рябих проти Росії").
Безпідставне та необґрунтоване поновлення строків на апеляційне оскарження рішення суду є порушенням законних права та інтересів сторін і суперечить принципу правової визначеності та праву на справедливий суд, що закріплене у статті 6 Конвенції (пункт 53 рішення ЄСПЛ від 29 жовтня 2015 року у справі "Устименко проти України", заява № 32053/13).
Матеріалами цієї справи підтверджується, що останнє судове засідання у справі в суді першої інстанції було проведено 08 лютого 2022 року (протокол судового засідання від 08 лютого 2022 року: а. с. 115-117), на якому були присутні представник позивачок ОСОБА_4. та представник відповідача ОСОБА_8 .
Згідно з протоколом судового засідання від 08 лютого 2022 року суд ухвалив закінчити судові дебати, суддя видалився до нарадчої кімнати.
Вступну та резолютивну частини рішення Сквирського районного суду Київської області, яким у позові відмовлено, датовано 09 лютого 2022 року (а. с. 118), де зазначено, що для складання повного тексту рішення потрібен значний час, тому суд вважав за необхідне проголосити лише вступну та резолютивну частини рішення. Також вказано, що "на підставі ч. 4 ст. 268 ЦПК України у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення. З текстом рішення можливо ознайомитися за адресою: court.gov.ua. Рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного суду через суд першої інстанції протягом 30 днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або в разі розгляду справи (вирішення справи) без повідомлення (виклику) учасників справи зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України. Повний текст рішення буде виготовлено згідно ч. 6 ст. 259 ЦПК України".