ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
24 січня 2024 року
м. Київ
справа №580/11349/21
провадження № К/990/23930/23
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Смоковича М. І.,
суддів: Єресько Л. О., Радишевської О. Р.,
розглянув у порядку письмового провадження справу
за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Черкаській області про визнання протиправними та скасування наказу та розпоряджень, провадження у якій відкрите
за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Шостого апеляційного адміністративного суду від 20 червня 2023 року (судді: Парінов А. Б., Беспалов О. О., Ключкович В. Ю.), та
в с т а н о в и в:
1. У грудні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до Черкаського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Державної податкової служби у Черкаській області (далі - ГУ ДПС), у якому просила: (1) визнати протиправним і скасувати наказ відповідача від 15 грудня 2021 року № 349-о "Про відсторонення від роботи ОСОБА_1"; (2) стягнути з ГУ ДПС середній заробіток з 15 грудня 2021 року до дня фактичного допуску до виконання обов`язків.
Черкаський окружний адміністративний суд рішенням від 12 квітня 2022 року відмовив у задоволенні позовних вимог.
Шостий апеляційний адміністративний суд постановою від 25 листопада 2022 року скасував рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 12 квітня 2022 року та ухвалив нове рішення, яким позов задовольнив: (1) визнав протиправним і скасував наказ ГУ ДПС від 15 грудня 2021 року № 349-о "Про відсторонення від роботи ОСОБА_1"; (2) стягнув з ГУ ДПС середній заробіток за час вимушеного прогулу з 15 грудня 2021 року по 17 січня 2022 року на користь ОСОБА_1
2. ОСОБА_1 звернулася до Шостого апеляційного адміністративного суду із заявою (від 30 січня 2023 року) про ухвалення додаткового рішення (щодо стягнення з ГУ ДПС суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 15 грудня 2021 року по 17 січня 2022 року), у якій просила суд взяти до уваги довідку-розрахунок ГУ ДПС від 25 січня 2023 року № 8/23-00-10-02-19 (розрахунок середнього заробітку за час вимушеного прогулу на суму 30842,80 грн); відтак просила суд видати виконавчий лист для примусового стягнення з ГУ ДПС середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 15 грудня 2021 року по 17 січня 2022 року в сумі 30842,80 грн.
За наслідками розгляду цієї заяви Шостий апеляційний адміністративний суд постановив ухвалу від 20 червня 2023 року, якою відмовив у задоволенні заяви ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення.
З покликанням на частину першу статті 252 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) апеляційний суд зазначив, що додаткове судове рішення є способом усунення неповноти судового рішення, внаслідок якої залишилися невирішеними певні вимоги особи, яка бере участь у справі.
Натомість, з погляду цього суду, заява позивачки про ухвалення додаткового рішення спрямована на те, щоб видати їй виконавчий лист на підставі довідки-розрахунку ГУ ДПС від 25 січня 2023 року № 8/23-00-10-02-19 про нараховану позивачці заробітну плату за час вимушеного прогулу.
На основі цього суд апеляційної інстанції виснував, що наведене позивачкою обґрунтування вимог заяви про ухвалення додаткового рішення не відповідає нормам статті 252 КАС України, тому немає підстав для ухвалення додаткового судового рішення. Додав також, що відповідач нарахував позивачці середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 15 грудня 2021 року по 17 січня 2022 року в розмірі 30842,80 грн, а видання "нового" виконавчого листа, який фактично змінюватиме рішення суду, недопустимо. У цьому ж зв`язку продовжив, що довідка-розрахунок ГУ ДПС від 25 січня 2023 року № 8/23-00-10-02-19 не була предметом розгляду в суді апеляційної інстанції, тому суд апеляційної інстанції не може оцінювати цей доказ після розгляду і вирішення справи по суті
3. У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати ухвалу Шостого апеляційного адміністративного суду від 20 червня 2023 року і направити справу до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.
Позивачка аргументує свої вимоги тим, що суд апеляційної інстанції не вирішив питання матеріального права у справі [№ 580/11349/21]. З покликанням на пункт 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 13 "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці" позивачка наголосила на тому, що суд апеляційної інстанції під час розгляду справи не витребував від ГУ ДПС довідки про середній заробіток за час вимушеного прогулу, не визначив розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 15 грудня 2021 року по 17 січня 2022 року, відповідно не зазначив у резолютивній частині постанови від 25 листопада 2022 року суму, яка підлягає стягненню за час вимушеного прогулу, що, за текстом касаційної скарги, позбавило її [позивачку] права на обов`язковість виконання судового рішення.
Спираючись на окремі положення законів України "Про виконавче провадження", "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" та на Порядок виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників від 03 серпня 2011 року № 845 позивачка зауважила, що для стягнення (безспірного списання) з ГУ ДПС середнього заробітку за час вимушеного прогулу в резолютивній частині судового рішення має бути вказана сума стягнення.
З приводу зауваг суду апеляційної інстанції щодо неможливості дослідження довідки-розрахунку ГУ ДПС від 25 січня 2023 року № 8/23-00-10-02-19 ОСОБА_1 зазначила, що цю довідку вона надала суду, позаяк не мала заперечень щодо нарахованої ГУ ДПС суми середнього заробітку за період з 15 грудня 2021 року по 17 січня 2022 року, а також зважаючи на те, що [апеляційний] суд мав би самостійно навести в судовому рішенні розрахунок середнього заробітку за час вимушеного прогулу, як то передбачено у пунктах 6, 10 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 13
Наприкінці ОСОБА_1 зазначила про те, що питання, якого стосується її касаційна скарга, має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовної практики. На її думку, існує необхідність формування практики застосування відповідних правових норм при розгляді судами справ щодо оплати праці внаслідок незаконного відсторонення від роботи. Пояснила, що наразі немає висновку Верховного Суду стосовно мінімального обсягу письмових доказів, які повинен досліджувати суд з метою забезпечення повного і всебічного з`ясування обставин в адміністративній справі та ухвалення законного і обґрунтованого рішення при розгляді питання оплати праці під час незаконного відсторонення від роботи.
Видається, що ці аргументи написані у зв`язку з проханням (висловленим у касаційній скарзі) про направлення цієї справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
4. Відповідач подав відзив на касаційну скаргу, у якому просить відмовити у задоволенні вимог ОСОБА_1 .
Поміж іншого у відзиві мовиться про те, що після ухвалення постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 25 листопада 2022 року ГУ ДПС визначило (розрахувало) суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 15 грудня 2021 року по 17 січня 2022 року, але водночас, як можна зрозуміти аргументацію відповідача, добровільно виконати зазначену постанову апеляційного суду (в частині стягнення середнього заробітку) не було можливості.
На звернення позивачки щодо нарахованої суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 15 грудня 2021 року по 17 січня 2022 року ГУ ДПС надіслало їй довідку-розрахунок від 25 січня 2023 року № 8/23-00-10-02-19, якою, відтак, обґрунтована її заява про ухвалення додаткового рішення.
Відповідач вважає, що суд апеляційної інстанції не може оцінювати цього документа після завершення розгляду справи й встановлювати на цій підставі додаткові обставини, з чим, власне, позивачка пов`язує ухвалення додаткового судового рішення.
5. Колегія суддів під час ухвалення цієї постанови керувалася таким.
Відповідно до частини першої статті 252 КАС України суд, що ухвалив судове рішення, може за заявою учасника справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо:
1) щодо однієї із позовних вимог, з приводу якої досліджувалися докази, чи одного з клопотань не ухвалено рішення;
2) суд, вирішивши питання про право, не визначив способу виконання судового рішення;