ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
24 січня 2024 року
м. Київ
справа №810/820/18
адміністративне провадження № К/9901/19510/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
суддя - доповідач - Стародуб О.П.,
судді - Берназюк Я.О., Коваленко Н.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 23.01.2020 (суддя - Кузьменко В.В.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 04.06.2020 (судді - Черпіцька Л.Т., Глущенко Я.Б.. Пилипенко О.Є.)
у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві про зобов`язання вчинити дії.
КОРОТКИЙ ЗМІСТ ПОЗОВНИХ ВИМОГ
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому просив зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві, провести поновлення та виплату пенсії за віком з 07.10.2009 шляхом призначення знову, відповідно до норм Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", в розмірі не меншому за прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, на підставі документів, що знаходяться в його пенсійній справі, з проведенням індексації і компенсацією втрати частини доходів.
ВСТАНОВЛЕНІ СУДАМИ ПОПЕРЕДНІХ ІНСТАНЦІЙ ОБСТАВИНИ СПРАВИ
Судами попередніх інстанцій встановлено, що у 1996 році позивачу призначена пенсія за віком, що підтверджується відповідною відміткою в його трудовій книжці.
31.01.2000 позивач виїхав з України на постійне проживання до Ізраїлю, де прийнятий на консульський облік та з 2000 року не отримує пенсію.
10.08.2017 представник позивача на підставі нотаріальної довіреності (з проставленим апостилем) звернувся до відповідача з заявою щодо поновлення виплати пенсії починаючи з 07.10.2009 відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", додавши до заяви довіреність представника (копія), паспорт (копія), трудова книжка (копія), посвідчення (копія), довідки про заробітну плату (копії), оригінал апостильованої заяви про поновлення пенсії, що підписана особисто ОСОБА_1, підпис якого завірено нотаріально.
За результатом розгляду вказаної заяви, листом від 14.08.2017 відмовлено у поновленні виплати пенсії у зв`язку з тим, що Порядком від 25.11.2005 №22-1 передбачено особливості поновлення виплати пенсії. Так, пунктом 1.5 вказаного Порядку визначено, що заява про поновлення виплати раніше призначеної пенсії подається пенсіонером особисто або його законним представником до органу, що призначає пенсію, за місцем перебування на обліку як одержувача пенсії. Особа, яка звертається за пенсією (незалежно від виду пенсії), повинна пред`явити паспорт (або інший документ, що засвідчує цю особу, місце її проживання (реєстрації) та вік) (пункт 2.9 Порядку). Крім того, відповідно до частини 1 статті 47 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" №1058-IV від 09.07.2003 пенсія виплачується за місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України. З огляду на викладене, відповідач вбачає порушення позивачем порядку подачі документів для виплати пенсії.
Судами також встановлено, що згідно наявної в матеріалах справи копії (з проставленим апостилем) паспорта громадянина України для виїзду за кордон (терміном дії до 24.11.2020) ОСОБА_1 є громадянином України (а.с. 33 т. 1), про що свідчить штамп посольства України в державі Ізраїль, яким продовжено дію паспорта з 24.11.2010.
Вважаючи відмову в поновленні виплати пенсії протиправною, позивач звернувся до суду.
В обґрунтування позовних вимог позивач покликався на те, що у 2000 році виїхав на постійне місце проживання до Ізраїлю, та починаючи з 2000 року і до сьогодні не отримує в Україні пенсію за віком, на яку набув право відповідно до законодавства України. Незважаючи на рішення Конституційного Суду України №25-рп/2009 від 07.10.2009, яким скасовано дискримінаційні норми, що забороняли виплату пенсій особам, які виїхали на місце постійного проживання за кордон, виплату пенсії позивачу не поновлено.
КОРОТКИЙ ЗМІСТ РІШЕНЬ СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 23.01.2020, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 04.06.2020, позов задоволено частково.
Визнано протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України у місті Києві, оформлену листом від 14.08.2017 №45107/05, у поновленні ОСОБА_1 раніше призначеної пенсії за віком.
Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві провести поновлення та виплату ОСОБА_1 пенсії за віком з 10.08.2017 шляхом призначення знову, відповідно до норм Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".
В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що право громадянина на призначення йому пенсії не може пов`язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні. Позивач проживаючи в Ізраїлі, як громадянин України, має такі ж самі конституційні права, як й інші громадяни України, які проживають на її території, оскільки Конституція України та пенсійне законодавство України не допускають обмежень прав на соціальний захист та соціальне забезпечення, в тому числі права на отримання пенсії, за ознакою місця проживання. При цьому, Порядком №22-1 визначено можливість подачі заяви як особисто пенсіонером, так і його уповноваженим представником.
Вирішуючи питання щодо дати поновлення позивачу пенсії, суди дійшли висновку, що поновлення виплати раніше призначеної пенсії здійснюється на підставі звернення особи із заявою, відповідно прийняття пенсійним органом 10.08.2017 заяви позивача про поновлення виплати пенсії є правовою підставою для відновлення порушених прав та інтересів позивача саме з цієї дати.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог щодо проведення індексації при поновленні виплати пенсії, а також компенсації втрати частини доходів, суди виходили з того, що звернення до суду з такими вимогами є передчасним, оскільки задоволення позову в цій частині свідчитиме про вирішення спору, який ще не виник, що суперечить засадам адміністративного судочинства.
ДОВОДИ ОСОБИ, ЯКА ПОДАЛА КАСАЦІЙНУ СКАРГУ ТА ІНШИХ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
В обґрунтування касаційної скарги позивач покликається на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, що призвело до ухвалення частково помилкових судових рішень.
Зокрема, покликається на те, що суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку щодо протиправності дій відповідача по відмові у поновленні йому виплати пенсії, водночас, дійшли помилкового висновку щодо дати, з якої необхідно поновити виплату пенсії, оскільки, на переконання позивача, така підлягає поновленню з дати ухвалення рішення КСУ №25-рп/2009, а саме з 07.10.2009.
Також позивач покликається на неврахування судами попередніх інстанцій, під час розгляду справи, висновків Великої Палати Верховного Суду у постанові від 20.05.2020 (справа №815/1226/18) у подібних правовідносинах.
Позивач просить постанову суду апеляційної інстанції скасувати, а рішення суду першої інстанції змінити в частині дати, з якої має бути поновлена виплата пенсії, а також зобов`язати відповідача провести поновлення виплати пенсії з 07.10.2009, шляхом її призначення знову відповідно до норм Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", з проведенням індексації і компенсацією втрати частини доходів.
Відзиву на касаційну скаргу до суду не надходило.
ВИСНОВКИ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Згідно зі статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Пенсійні правовідносини регулюються Законом України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", який визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом.
Статтею 1 Закону №1058-ІV встановлено, що пенсія - це щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім`ї у випадках, визначених цим Законом.
Статтею 5 Закону №1058-IV передбачено, що дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, визначених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються, зокрема, види пенсійних виплат; умови набуття права та порядок визначення розмірів пенсійних виплат; порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов`язковим державним пенсійним страхуванням; організація та порядок здійснення управління в системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 49 Закону №1058-ІV виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України; 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом.
Згідно зі статтею 51 Закону №1058-IV у разі виїзду пенсіонера на постійне місце проживання за кордон пенсія, призначена в Україні, за заявою пенсіонера може бути виплачена йому за шість місяців наперед перед від`їздом, рахуючи з місяця, що настає за місяцем зняття з обліку за місцем постійного проживання. Під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України.
Рішенням Конституційного Суду України від 07.10.2009 № 25-рп/2009 пункт 2 частини першої статті 49, друге речення статті 51 Закону №1058-ІV щодо припинення виплати пенсії на весь час проживання (перебування) пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, Конституційний Суд України визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційним).
Відповідно до статті 152 частини 2 Конституції України, закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.
З огляду на зазначене, положення пункту 2 частини 1 статті 49 та другого речення статті 51 Закону втратили чинність з 07.10.2009, тобто від дати прийняття рішення Конституційним Судом України №25-рп/2009.
Відповідно до частини 2 статті 49 Закону №1058-ІV поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з`ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати.