ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
18 січня 2024 року
м. Київ
справа № 115/5399/13-к
провадження № 51-3542км18
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючої ОСОБА_1,
суддів ОСОБА_2, ОСОБА_3,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4,
прокурора ОСОБА_5,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу засудженого ОСОБА_6 на вирок Сакського міськрайонного суду АР Крим від 6 листопада 2013 року та ухвалу Апеляційного суду АР Крим від 25 грудня 2013 року, за обвинуваченням
ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця с. Крайнє Сакського району, зареєстрованого в АДРЕСА_1, який проживає в АДРЕСА_2, раніше судимий вироком Сакського міськрайонного суду АР Крим від 6 червня 2013 року за ч. 2 ст. 185, ч. 1 ст. 304 Кримінального кодексу України (далі - КК) до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки, на підставі ст. 75 КК звільненого від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 1 рік 6 місяців,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 289 КК.
Рух справи, зміст судових рішень і встановлені судами
першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Сакського міськрайонного суду АР Крим від 6 листопада 2013 року ОСОБА_6 засуджено за ч. 2 ст. 289 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років без конфіскації майна.
На підставі ст. 71 КК за сукупністю вироків ОСОБА_6 призначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років 1 місяць без конфіскації майна.
За обставин, зазначених у вироку, ОСОБА_6 визнано винуватим у тому, що він 11 серпня 2013 року близько 15:00 повторно, з метою незаконного заволодіння транспортним засобом для його подальшого використання в особистих цілях, біля домоволодіння на АДРЕСА_3, скориставшись відсутністю власника, за допомогою ключа, який був у замку запалення, завів двигун моторолера "Viper active" вартістю 5000 грн, належного ОСОБА_7, і поїхав у с. Низинне Сакського району, тобто незаконно заволодів транспортним засобом, заподіявши потерпілому матеріальну шкоду на зазначену суму.
Апеляційний суд Автономної Республіки Крим ухвалою від 25 грудня 2013 року залишив вирок місцевого суду без змін.
Указані судові рішення ОСОБА_6 оскаржив у касаційному порядку.
Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ (далі - ВССУ), який на той час діяв як суд касаційної інстанції, ухвалами від 28 та від 29 березня 2014 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою засудженого та витребував із Сакського міськрайонного суду АР Крим матеріали кримінального провадження щодо ОСОБА_6 .
Законом України від 3 жовтня 2017 року "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", що набрав чинності 30 січня 2018 року, внесено зміни до Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК)та визначено, що судом касаційної інстанції є Верховний Суд.
Відповідно до пункту 4 параграфу 3 розділу 4 вказаного Закону касаційну скаргу засудженого 7 лютого 2018 року передано до Касаційного кримінального суду.
Однак у зв`язку з тимчасовою окупацією Автономної Республіки Крим витребувана справа до теперішнього часу на адресу Верховного Суду не надійшла.
Як передбачено абз. 2 ч. 3 ст. 1 Закону України від 12 серпня 2014 року"Про здійснення правосуддя та кримінального провадження у зв`язку з проведенням антитерористичної операції", у разі неможливості передачі матеріалів справи відповідно до встановленої згідно з цим Законом підсудності вчинення необхідних процесуальних дій здійснюється за документами і матеріалами, поданими учасниками судового процесу, за умови, що такі документи і матеріали є достатніми для ухвалення відповідного судового рішення.
Беручи до уваги значний час, що минув з моменту звернення ОСОБА_6 до суду касаційної інстанції, зміст питань, порушених у касаційній скарзі, і особливості процедури касаційного перегляду, а також те, що в матеріалах касаційного провадження наявні копії судових рішень, що оскаржуються, Верховний Суд дійшов висновку про можливість здійснення касаційного розгляду за документами і матеріалами, поданими ОСОБА_6, оскільки в цьому конкретному випадку таких документів і матеріалів, на думку колегії, буде достатньо для ухвалення відповідного судового рішення.
Вимоги касаційної скарги і доводи особи, яка її подала, та заперечення інших учасників провадження
У касаційній скарзі ОСОБА_6, посилаючись на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, просить скасувати постановлені у кримінальному провадженні судові рішення, застосувати до нього положення ч. 4 ст. 289 КК та закрити кримінальне провадження за відсутності в його діях складу злочину.
При цьому засуджений висуває свою версію подій, за якою він у потерпілого взяв мопед, який не зареєстрований в МРЕВ та не має номерів реєстрації, як робив це раніше, однак пошкодив його по дорозі, оскільки впав. Потерпілий виставив рахунок за ремонт у сумі 3000 грн. Свідок ОСОБА_8, у якого він працював, дав потерпілому 500 грн та запчастини. Він (засуджений) не заявляв у міліцію, що повернув мопед. Вважає, що потерпілий вимагав у нього 3000 грн і повідомив правоохоронним органам неправдиві відомості, а суд, не застосувавши до нього положення, передбачені ч. 4 ст. 289 КК та засудивши його, порушив положення статей 412, 413 КПК.
Правове обґрунтування розгляду
Статтею 129 Конституції України визначено, що суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права. Основними засадами судочинства є: 1) рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; 2) забезпечення доведеності вини; 3) змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості; 4) підтримання публічного обвинувачення в суді прокурором; 5) забезпечення обвинуваченому права на захист; 6) гласність судового процесу та його повне фіксування технічними засобами; 7) розумні строки розгляду справи судом; 8) забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення; 9) обов`язковість судового рішення.
Принцип верховенства права як одна із засад кримінального провадження закріплений і в ст. 8 КПК, де вказано, що кримінальне провадження здійснюється з додержанням принципу верховенства права, відповідно до якого людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Слід врахувати, що принцип верховенства права не заперечує принципу законності, оскільки цей принцип є складовою верховенства права. Унікальність верховенства права як центрального принципу саме в його багатогранності, адже він змістовно включає інші принципи права. Елементами верховенства права є принципи рівності і справедливості, правової визначеності та правової передбачуваності.
Закон України "Про судоустрій і статус суддів" від 2 червня 2016 рокуу ст. 2 передбачає, що суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.
Дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини (див., зокрема, справу "Довженко проти України"), який у своїх рішеннях зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів та меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи з відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, відповідним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду тощо.
Судова дискреція (судовий розсуд) - це вид правозастосовної діяльності, який передбачає повноваження суду (права та обов`язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, та інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, з метою ухвалення справедливого, обґрунтованого та законного рішення. Одним із проявів судового розсуду є судовий активізм.
Верховний Суд зауважує, що з моменту подання касаційної скарги засуджений жодного разу не звертався до суду касаційної інстанції, жодної зацікавленості в розгляді його касаційної скарги не проявляв, після відбуття призначеного за оскаржуваним вироком покарання не повідомляв Суд про своє місцеперебування та не надав жодної контактної інформації. На думку Суду, така поведінка засудженого, який подав касаційну скаргу, указує на те, що він втратив інтерес до її розгляду. Інші учасники так само не проявляли жодної заінтересованості в розгляді справи та не повідомили Суду свою актуальну контактну інформацію чи адресу перебування. Про день та час касаційного розгляду засуджений й інші учасники судового провадження були повідомлені шляхом розміщення оголошення на сайті Верховного Суду.
Враховуючи наведене, а також таку засаду кримінального провадження, як розумність строків, що випливає із завдання забезпечення швидкого розслідування і судового розгляду, закріпленого в ст. 2 КПК, та відповідає вимогам ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка гарантує, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи протягом розумного строку незалежним і безстороннім судом, та зважаючи на існування тривалий час правової невизначеності, відсутності ініціативи в особи, яка оскаржила судові рішення в касаційному порядку, керуючись принципом верховенства права, колегія суддів уважає, що вказане касаційне провадження підлягає розгляду, виходячи з такого.