ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
15 січня 2024 року
м. Київ
справа № 204/1077/21
провадження № 51-6257км23
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1,
суддів ОСОБА_2, ОСОБА_3,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4,
прокурора ОСОБА_5,
захисника ОСОБА_6,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника засудженого ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_6 на вирок Дніпровського апеляційного суду від 30 серпня 2023 року стосовно
ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, раніше не судимого,
засудженого за вчинення злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 Кримінального кодексу України (далі - КК).
Зміст рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 27 червня 2023 року ОСОБА_7 визнано винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2
ст. 286 КК, та призначено йому покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років
з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки.
На підставі ст. 75 КК ухвалено звільнити ОСОБА_7 від відбування призначеного основного покарання, якщо він в період іспитового строку, а саме протягом 3 років, не вчинить нового кримінального правопорушення і буде виконувати покладені на нього обов`язки.
Відповідно до ст. 76 КК на ОСОБА_7 покладено ряд обов`язків.
Вирішено питання щодо речових доказів та стягнення процесуальних витрат.
За обставин, детально викладених у вироку місцевого суду, 28 листопада 2020 року близько 22:40 водій ОСОБА_7, керуючи автомобілем "Nissan Qashqai",
який належить ОСОБА_8, їхав по вул. Криворізькій з боку вул. Робочої в напрямку вул. Київської в м. Дніпрі. Під час руху ОСОБА_7, проявляючи крайню неуважність до дорожньої обстановки і її змін, не врахував дорожньої обстановки, стану транспортного засобу та швидкість керованого ним автомобіля, щоб мати можливість постійно контролювати його рух і безпечно керувати ним, унаслідок чого втратив контроль над керуванням автомобіля та в районі будинку АДРЕСА_1 виїхав за межі проїзної частини, де здійснив наїзд на електроопору. У результаті дорожньо-транспортної пригоди (далі - ДТП) пасажиру ОСОБА_9 було спричинено тілесні ушкодження, які згідно з висновком судово-медичної експертизи належать до тяжких, що в цьому випадку призвело до настання смерті потерпілого.
Крім того, місцевий суд установив, що водій ОСОБА_7, керуючи автомобілем "Nissan Qashqai", порушив вимоги п. 12.1 Правил дорожнього руху, невиконання якого перебуває в прямому причинному зв`язку з наслідками, що настали.
Дніпровський апеляційний суд за апеляційними скаргами прокурора та представника потерпілої скасував вирок місцевого суду стосовно ОСОБА_7 у частині призначеного покарання та ухвалив новий вирок від 30 серпня 2023 року.
Цим вироком призначено ОСОБА_7 за ч. 2 ст. 286 КК покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки.
Ухвалено строк відбуття покарання ОСОБА_7 рахувати з моменту фактичного затримання останнього в порядку виконання цього вироку.
В іншій частині вирок місцевого суду залишено без змін.
Вимоги касаційної скарги й узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі захисник ОСОБА_6,який діє в інтересах засудженого ОСОБА_7, посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженого, просить змінити вирок апеляційного суду і призначити
ОСОБА_7 покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки із застосуванням до нього приписів ст. 75 КК, звільнивши його від відбування призначеного покарання з іспитовим строком 3 роки.
Зазначає, що вирок апеляційного суду є невмотивованим, оскільки з нього незрозуміло, з яких підстав цей суд скасував вирок суду першої інстанції (неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність чи невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості вчиненого злочину та особі засудженого).
Крім того, вказує, що у вироку апеляційного суду містяться суперечливі висновки, адже під час вирішення питання щодо законності призначеного ОСОБА_7 місцевим судом покарання, суд дав вибіркову оцінку показанням свідка ОСОБА_10 . Так, колегія суддів узяла до уваги показання свідка щодо злочинної самовпевненості засудженого, однак відхилила повідомлені нею фактичні дані щодо стану алкогольного сп`яніння
ОСОБА_7 .
Також посилається на відсутність повноважень на підтримання державного обвинувачення у прокурора ОСОБА_11, яка брала участь у провадженні в суді апеляційної інстанції, оскільки в матеріалах кримінального провадження немає постанови про групу прокурорів, якою б ця прокурор була уповноважена на підтримання обвинувачення в суді апеляційної інстанції.
Зазначає, що апеляційний суд належним чином не врахував пом`якшуючих покарання ОСОБА_7 обставин, а саме щирого каяття та відшкодування ним матеріальної шкоди потерпілій. На думку захисника, колегія суддів також не врахувала того, що ОСОБА_7 раніше не судимий, позитивно характеризується за місцем проживання, має на утриманні матір, яка є особою з інвалідністю, а до того ж у судах обох попередніх інстанцій було спростовано інкриміновану засудженому органом досудового слідства обставину вчинення злочину - стан алкогольного сп`яніння.
Крім того, посилається на те, що підзахисний активно сприяв розкриттю злочину,
що також залишила поза увагою колегія суддів під час призначення покарання
ОСОБА_7 без застосування приписів ст. 75 КК.
Позиції учасників судового провадження
Захисник підтримав подану касаційну скаргу та звернув увагу Суду на тому, що засуджений переказав на рахунок потерпілої 140 000 грн на відшкодування матеріальних збитків та завданої їй моральної шкоди, що свідчить про його щире каяття. Також наполягав на тому, що після вчинення злочину ОСОБА_7 сприяв органам досудового слідства, а отже, враховуючи всі обставини цієї справи, зокрема і відшкодування шкоди потерпілій, у діях підзахисного фактично є ознаки дійового каяття.
Прокурор вважала, що касаційна скарга є необґрунтованою, та просила її відхилити.
Представник потерпілої ОСОБА_12 - адвокат ОСОБА_13 подала до Суду клопотання про здійснення касаційного провадження без її участі та за відсутності потерпілої. Просила вирок апеляційного суду залишити без зміни, а касаційну скаргу захисника - без задоволення.
Інші учасники судового провадження були повідомлені про дату, час та місце касаційного розгляду, однак у судове засідання вони не з`явилися. Клопотань про його відкладення не надходило.
Мотиви Суду
Заслухавши доповідь судді, доводи захисника та прокурора, перевіривши доводи, викладені в касаційній скарзі, позицію представника потерпілої, зазначену у поданому до Суду клопотанні, дослідивши матеріали кримінального провадження, Суд дійшов таких висновків.
Відповідно до положень ч. 2 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні ним злочину та правильність кваліфікації його дій за ч. 2 ст. 286 КК в поданій касаційній скарзі не оспорюються.
Що стосується доводів касаційної скарги про неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність і невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та даним про особу засудженого через суворість, то вони, на думку колегії суддів, є необґрунтованими.
Відповідно до положень статей 370, 420 КПК суд апеляційної інстанції скасовує вирок суду першої інстанції та ухвалює свій вирок у разі необхідності застосування закону про більш тяжке кримінальне правопорушення чи збільшення обсягу обвинувачення, необхідності застосувати більш суворе покарання, а також у разі скасування необґрунтованого виправдувального вироку суду першої інстанції або ж у разі неправильного звільнення обвинуваченого від відбування покарання. Таке рішення апеляційного суду має бути законним, обґрунтованим та вмотивованим.
Суд апеляційної інстанції зазначених вимог кримінального процесуального закону дотримався.
Матеріалами кримінального провадження встановлено, що прокурор та представник потерпілої подали апеляційну скаргу, в якій на обґрунтування своєї позиції щодо незаконності вироку виклали змістовні, конкретні доводи про неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, а саме положень
ст. 75 КК, що призвело до призначення м`якого заходу примусу, та просили скасувати вирок місцевого суду й ухвалити новий вирок, яким призначити ОСОБА_7 покарання, яке потрібно відбувати реально.
Відповідно до положень ст. 50 КК покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винуватою у вчиненні кримінального правопорушення, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. При цьому покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових правопорушень як засудженими, так і іншими особами. Покарання не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність.
Згідно з вимогами ст. 65 КК особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та попередження нових правопорушень. Суд, призначаючи покарання, зобов`язаний враховувати ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, дані про особу винуватого та обставини, які пом`якшують і обтяжують покарання.
Питання призначення покарання визначають форму реалізації кримінальної відповідальності в кожному конкретному випадку з огляду на суспільну небезпечність і характер кримінального правопорушення, обставини справи, особу винуватого,
а також обставини, що пом`якшують або обтяжують покарання.
Вирішення цих питань належить до дискреційних повноважень суду, який розглядає кримінальне провадження по суті, й повинен з урахуванням усіх перелічених вище обставин визначити вид і розмір покарання та підстави і можливість звільнення від його відбування.
Згідно з положеннями ст. 414 КПК невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) КК, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або через суворість.
Термін "явно несправедливе покарання" означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті, видом та розміром покарання й тим видом і розміром покарання, яке мало бути призначене, враховуючи обставини, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.
Призначаючи ОСОБА_7 покарання, апеляційний суд дотримався вимог ст. 65 КК, врахувавши ступінь тяжкості вчиненого ним злочину, дані про особу винуватого, і навів у вироку переконливі мотиви ухваленого рішення.
При цьому суд апеляційної інстанції зазначив, що місцевий суд, ухвалюючи рішення про звільнення ОСОБА_7 від відбування покарання, не надав належної оцінки тому факту, що останній обвинувачується у вчиненні злочину, який хоча і є необережним, однак належить до категорії тяжких злочинів, що призвело до смерті потерпілого. Також колегія суддів урахувала показання свідка ОСОБА_10, згідно з якими під час керування транспортним засобом ОСОБА_7 грубо порушував правила дорожнього руху, перевищував установлену правилами швидкість для руху, з приводу чого свідок та потерпілий робили йому зауваження, втім ОСОБА_7, проявляючи злочинну самовпевненість, не зменшив швидкості руху автомобіля, проїхав на червоний колір світлофора та допустив наїзд на електроопору.