Постанова
Іменем України
10 січня 2024 року
м. Київ
справа № 344/6767/14-ц
провадження № 61-6980св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
судді-доповідача Грушицького А. І.,
суддів: Литвиненко І. В., Петрова Є. В., Пророка В. В., Ситнік О. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
позивач - ОСОБА_2,
відповідачі: ОСОБА_1, обласне комунальне підприємство "Івано-Франківське обласне бюро технічної інвентаризації",
третя особа - Перша Івано-Франківська державна нотаріальна контора,
розглянув у порядку письмового провадження касаційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 07 грудня 2021 року у складі судді Пастернак І. А. та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 15 червня 2022 року у складі колегії суддів: Василишин Л. В., Максюти І. О., Фединяка В. Д. у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про припинення права власності на частку в спільному майні та за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1, обласного комунального підприємства "Івано-Франківське обласне бюро технічної інвентаризації", третя особа - Перша Івано-Франківська державна нотаріальна контора, про визнання недійсною державної реєстрації права власності на нерухоме майно, визнання права власності на спадкове майно.
Короткий зміст позовних вимог
У травні 2014 року ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом до ОСОБА_2 про припинення права власності на частку в спільному майні.
В обґрунтування позову вказувала, що вона є власником 262/300 частин домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 .
62/100 (186/300) частин і 38/300 частин домоволодіння належать їй на підставі договору про розподіл частини спадкового майна від 01 грудня 2004 року, посвідченого Першою Івано-Франківською державною нотаріальною конторою за реєстровим № 2-3460, а інші 38/300 частин домоволодіння - згідно із свідоцтвом про право на спадщину від 22 січня 1987 року, виданим Першою Івано-Франківською державною нотаріальною контороюза реєстровим № Д-90.
Зазначала, що згідно із свідоцтвом про право на спадщину за заповітом, виданим приватним нотаріусом Богородчанського районного нотаріального округу Івано-Франківської області Максьом Г. І. 05 березня 2012 року за реєстровим № 302, дублікат якого виданий 21 березня 2012 року, ОСОБА_2 належить 38/300 частин вищевказаного домоволодіння.
Загальна площа будинку - 70,4 кв. м, який складається з двох житлових кімнат площею 39,4 кв. м та допоміжних приміщень, знаходиться на земельній ділянці площею 0,1 га.
Посилаючись на незначний розмір належної ОСОБА_2 частки у домоволодінні, просила позов задовольнити та припинити право власності ОСОБА_2 на 38/300 частин будинку за адресою: АДРЕСА_1, право власності на цю частку визнати за нею.
У березні 2020 року ОСОБА_2 також звернувся до суду із позовом, в якому, з урахуванням уточнених позовних вимог, просив суд: визнати недійсною державну реєстрацію права власності ОСОБА_1 на 262/300 частини спірного будинку, визнати за нею право власності на спадкове майно - окремий об`єкт нерухомості - домоволодіння за адресою:
АДРЕСА_1, яке складається з кімнати 1-5 площею 22 кв. м, а також визнати за ним право власності на спадкове майно - відокремлений об`єкт нерухомості - домоволодіння загальною площею 26,7 кв. м за адресою: АДРЕСА_1, яке складається з кімнати 1-2 площею 4,4 кв. м, кімнати 1-3 площею 5,1 кв. м, кімнати 1-4 площею 17,2 кв. м.
Позовні вимоги ОСОБА_2 обґрунтовував тим, що він та ОСОБА_1 є спадкоємцями двох окремих домоволодінь, які належали різним спадкодавцям (колишньому подружжю) - ОСОБА_3 (померла ІНФОРМАЦІЯ_1 ) та ОСОБА_4 (помер ІНФОРМАЦІЯ_2 ) на підставі рішення народного суду м. Івано-Франківська від 16 квітня 1979 року у справі № 2-228/79.
У позові ОСОБА_2 стверджує, що вищевказаним судовим рішенням спільний будинок ОСОБА_3 та ОСОБА_4 поділено в натурі на два окремі об`єкти з припиненням спільної часткової власності на нього.
Разом із цим, відсутність державної реєстрації свого права власності на таке окреме домоволодіння пояснював тим, що його спадкодавець - ОСОБА_5 (друга дружина ОСОБА_4 ) за життя не оформила право власності на спадкове майно, яке належало ОСОБА_4, та перейшло до неї як однієї зі спадкоємців за законом (1/3 частина), а також у зв`язку зі сплатою нею на виконання рішення Івано-Франківського міського народного суду від 23 липня 1991 року у справі № 2-584/91 компенсації за належні ОСОБА_6 та ОСОБА_1 (іншим спадкоємцям ОСОБА_4 за законом) частини цього домоволодіння.
Після смерті ОСОБА_7 25 травня 2011 року, ОСОБА_2 прийняв спадщину та успадкував окремий об`єкт нерухомості, а тому він із ОСОБА_1 не є співвласниками домоволодіння в розумінні статті 356 ЦК України.
Ухвалою Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 17 листопада 2020 року справи за позовом ОСОБА_1 та за позовом ОСОБА_2 об`єднано в одне провадження.
Короткий зміст рішень судів
Рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 07 грудня 2021 року в задоволенні позову ОСОБА_1 та позову ОСОБА_2 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що у матеріалах справи відсутні будь-які докази внесення ОСОБА_1 на депозитний рахунок суду грошових коштів, у сумі, яка відповідає оціненій вартості належної ОСОБА_2 частки у домоволодінні, що, в силу положень частини другої статті 365 ЦК України, унеможливлює постановлення судом рішення про припинення права ОСОБА_2 на частку у спільному майні.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2, місцевий суд виходив із їх необґрунтованості та вказав на недоведеність його тверджень щодо помилковості визначених часток у спірному майні. Крім того, суд першої інстанції також вказав, що частина майна, право власності на яку просить визнати за собою ОСОБА_2, не може вважатись спадковим майном, а є самочинним будівництвом. Вимоги про визнання права власності на таке самочинне будівництво були предметом дослідження Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області при ухваленні рішення від 11 лютого 2009 року у справі № 2-57/2009, а обставини, встановлені у цьому рішенні, відповідно до положень статті 82 ЦПК України не потребують доказуванню.
Постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 15 червня 2022 року апеляційні скарги ОСОБА_1 та представника ОСОБА_2 - ОСОБА_8 задоволено частково. Рішення Івано-Франківського міського суду від 07 грудня 2021 року в частині вирішення позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про припинення права власності на частку в спільному майні скасовано. Ухвалено в цій частині нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про припинення права власності на частку в спільному майні відмовлено. В решті рішення місцевого суду залишено без змін.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що 07 грудня 2021 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_9 надав суду квитанцію № 0.02352924963.1 від 23 листопада 2021 року про внесення на депозитний рахунок суду коштів в сумі 26 735,47 грн, що, згідно експертного висновку № 11/08/15 від 21 вересня 2015 року, відповідає вартості частки ОСОБА_2 у домоволодінні (т. 3 а. с. 196).
Апеляційний суд зазначив, що ОСОБА_2 разом зі своєю сім`єю фактично користується більшою площею житлового будинку, ніж зареєстрована за ним частка у розмірі 38/300, до якої самочинно добудовані інші приміщення, що фактично існували на час відкриття спадщини. Виходячи з викладеного та враховуючи те, що припинення частки ОСОБА_2 завдасть йому, як співвласнику, істотної шкоди, апеляційний суд дійшов висновку про необхідність відмови у задоволенні позову ОСОБА_1 саме з цих підстав.
Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позову ОСОБА_2, апеляційний суд погодився із висновками місцевого суду щодо недоведеності його вимог.
Короткий зміст вимог касаційних скарг
22 липня 2022 року ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 07 грудня 2021 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 15 червня 2022 року у зазначеній вище справі.
Ухвалою Верховного Суду від 01 серпня 2022 року вказану касаційну скаргу залишено без руху та встановлено строк для усунення її недоліків.
11 серпня 2022 року ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку подала до Верховного Суду матеріали на усунення недоліків.
У касаційній скарзі ОСОБА_1, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права просить скасувати рішення місцевого суду та постанову суду апеляційної інстанції в частині вирішення її позовних вимог та ухвалити у цій частині нове рішення про задоволення позову. В решті оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій просить залишити без змін.
23 липня 2022 року ОСОБА_2 засобами поштового зв`язку звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 07 грудня 2021 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 15 червня 2022 року у зазначеній вище справі.
Ухвалою Верховного Суду від 01 серпня 2022 року вказану касаційну скаргу залишено без руху та встановлено заявникові строк для усунення її недоліків.
18 серпня 2022 року ОСОБА_2 засобами поштового зв`язку подав до Верховного Суду матеріали на усунення недоліків.
У касаційній скарзі ОСОБА_2, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права просить скасувати рішення місцевого суду та постанову суду апеляційної інстанції та ухвалити нове рішення, яким задовольнити його позовні вимоги.
Рух касаційних скарг у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 17 серпня 2022 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 та витребувано цивільну справу № 344/6767/14-ц з Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області.
Ухвалою Верховного Суду від 26 серпня 2022 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_2
04 жовтня 2022 року справу розподілено колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В.
Ухвалою Верховного Суду від 20 грудня 2023 року справу призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження колегією в складі п`яти суддів.
Згідно із протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 09 січня 2024 року визначено такий склад колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду для розгляду справи: Грушицький А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петров Є. В., Пророк В. В., Ситнік О. М.
Доводи осіб, які подали касаційні скарги
ОСОБА_1 у касаційній скарзі як на підставу касаційного оскарження посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України та вказує, що суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду України від 04 грудня 2013 року у справі
№ 6-130цс13 та Верховного Суду від 08 травня 2019 року у справі
№ 343/2271/16-ц (провадження № 61-32св19).
Вказує на відсутність єдиної правозастосовчої практики щодо оцінки шкоди, завданої особі внаслідок припинення її права на частку у спільному майні, із посиланням на ухвалу Верховного Суду України від 14 серпня 2017 року у справі № 381/5605/13-ц, де досліджувались ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, якими задоволено позовні вимоги, що є аналогічні вимогам, заявленим нею у позові.
ОСОБА_1, обґрунтовуючи наявність підстави для перегляду судового рішення у касаційному порядку, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 389 ЦПК України, зазначає про відсутність висновків Верховного Суду щодо: застосування положень статті 365 ЦК України у випадку, коли розмір належної відповідачу частки у спільному майні збільшено за рахунок самочинного будівництва.
ОСОБА_1 також зазначає про помилковість висновку апеляційного суду щодо недоведеності нею факту неможливості спільного користування із відповідачем належним їм майном, оскільки така обставина підтверджується численними доказами, наявними у матеріалах справи.
ОСОБА_2 у касаційній скарзі як на підставу касаційного оскарження посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України та вказує, що суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду: від 27 червня 2018 року у справі № 925/797/17, від 04 вересня 2019 року у справі № 450/328/15-ц (провадження
№ 61-14110св18), від 23 січня 2019 року у справі № 2-2697/11 (провадження № 61-28147сво18) та від 23 червня 2020 року у справі № 922/2589/19.
У касаційній скарзі ОСОБА_2 зазначає також про наявність підстави для касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 4 частини другої статті 389 ЦПК України. Наголошує, що суди не дослідили такі докази у справі: рішення народного суду м. Івано-Франківська від 16 квітня 1979 року у справі № 2-228/79 та не взяли до уваги ту обставину, що цим рішенням розділено спірне домоволодіння на два окремі об`єкти; свідоцтво про право на спадщину за законом ОСОБА_1 від 01 грудня 2004 року; договір про розподіл частини спадкового майна від 01 грудня 2004 року. Вищевказані докази, на переконання ОСОБА_2, підтверджують перехід у власність ОСОБА_1 окремого об`єкта права власності - житлового бетонно-цегляного будинку житловою площею 22 кв. м.
Відзиви на касаційні скарги
26 вересня 2022 року до Верховного Суду надійшов відзив ОСОБА_2 на касаційну скаргу ОСОБА_1 .
У відзиві ОСОБА_2 наголошує на безпідставності доводів касаційної скарги ОСОБА_1, які є аналогічні доводам поданого нею позову, та просить Верховний Суд залишити її без задоволення.
30 вересня 2022 року до Верховного Суду надійшов відзив ОСОБА_1 на касаційну скаргу ОСОБА_2 .
У відзиві, посилаючись на необґрунтованість та безпідставність доводів касаційної скарги ОСОБА_2, ОСОБА_1 просить Верховний Суд відмовити у її задоволенні.
Фактичні обставини справи, встановлені судом
Відповідно до рішення народного суду м. Івано-Франківська від 16 квітня 1979 року у справі № 2-228/79 позов ОСОБА_10 задоволено. Вирішено присудити ОСОБА_10 у домоволодінні АДРЕСА_2 площею 22 кв. м і туалет; ОСОБА_4 - кімнати 1-2 площею 4,4 кв. м, 1-3 - 5,1 кв. м, 1-4 - площею 17,2 кв. м, сіни та сарай. Визначено, що ідеальні частки сторін становлять 62/100 та 38/100 відповідно.
Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_10 302,50 крб компенсації за різницю вартості долей. Перебудову будинку - зробити новий вхід і закласти дверний отвір між кімнатами 1-4 і 1-5 покладено на ОСОБА_10 (т. 1 а. с. 24).
Згідно із свідоцтвом про право на спадщину за законом від 22 січня 1987 року № 61, зареєстрованого в реєстрі за № Д-90, спадкоємцями в рівних долях 2/3 частини спадкового майна ОСОБА_4, померлого ІНФОРМАЦІЯ_2, є його син ОСОБА_6 та дочка ОСОБА_1 . Спадкове майно складається з 38/100 частин житлового будинку та господарських будівель, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1, на земельній ділянці площею 272,2 кв. м. Вказана частина житлового будинку належить спадкодавцю на підставі рішення народного суду м. Івано-Франківська від 16 квітня 1979 року. На 1/3 частину спадкового майна свідоцтво про право на спадщину вже видано (т. 1 а. с. 5).
Рішенням Івано-Франківського міського народного суду від 23 липня 1991 року у справі № 2-584/91 відмовлено у задоволенні позовних вимог ОСОБА_6 та ОСОБА_11 до ОСОБА_10 про відшкодування шкоди, завданої знесенням сараю, реальний розподіл домоволодіння та встановлення порядку користування земельною ділянкою. Стягнуто з ОСОБА_10 на користь ОСОБА_6 467,30 крб належної йому частки в домоволодінні та 37,36 крб держмита, а також на користь ОСОБА_11 467,30 крб належної їй частки в домоволодінні та 37,36 крб держмита, а всього 934,60 крб 2/3 частки належної в домоволодінні та 74,72 крб держмита (т. 1 а. с. 28-31). На виконання судового рішення видані виконавчі листи (т. 1 а. с. 32-35).
Ухвалою Івано-Франківського міського суду від 05 вересня 2006 року відмовлено ОСОБА_5 у постановленні додаткового рішення у справі за позовом ОСОБА_6 та ОСОБА_11 до ОСОБА_10 про відшкодування шкоди, завданої знесенням сараю, реальний розподіл домоволодіння та встановлення порядку користування земельною ділянкою.
Ухвалою Апеляційного суду Івано-Франківської області 16 жовтня 2006 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_7 відхилено, ухвалу Івано-Франківського міського суду від 05 вересня 2006 року залишено без змін (т. 1 а. с. 70).
Згідно із свідоцтвом про право на спадщину за законом від 01 грудня 2004 року спадкоємцем 1/2 частини спадкового майна ОСОБА_12, померлої ІНФОРМАЦІЯ_3, є дочка ОСОБА_1 . Спадкове майно, на яке видане свідоцтво, складається з 62/100 частини житлового будинку з відповідною частиною господарських будівель та споруд, що знаходиться
в АДРЕСА_1 . Ця частина домоволодіння належить ОСОБА_13 на підставі рішення народного суду
м. Івано-Франківська від 16 квітня 1979 року, зареєстрованого в Івано-Франківському обласному бюро технічної інвентаризації за № 855 в книзі 7 (т. 1 а. с. 80).
Відповідно до договору про розподіл частини спадкового майна від 01 грудня 2004 року, у власність ОСОБА_14 перейшла квартира
АДРЕСА_3 ; у власність
ОСОБА_1 перейшло 62/100 та 38/300 частин житлового будинку, жилою площею 23 кв. м, що знаходиться в
АДРЕСА_1, вартістю 5 282,81 грн (т. 1 а. с. 81).
Рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 11 лютого 2009 року відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_15 до виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради, ОСОБА_1, ОСОБА_14, Управління земельних ресурсів в м. Івано-Франківську про визнання недійсним договору про розподіл частини спадкового майна від 01 грудня 2004 року в частині переходу у власність ОСОБА_1 38/300 частини житлового будинку на АДРЕСА_1, визнання права власності на самочинне будівництво, що проведене внаслідок переобладнання та прибудови житлового будинку на АДРЕСА_1, про визнання права землекористування земельною ділянкою, що закріплена за домоволодінням на АДРЕСА_1 . В зустрічному позові ОСОБА_1 до ОСОБА_15, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - Івано-Франківська міська рада, про знесення самочинно прибудованих приміщень до житлового будинку на АДРЕСА_1 - відмовлено (т. 3 а. с. 68 - 70).
Відповідно до витягу з реєстру прав власності на нерухоме майно від 27 лютого 2012 року, домоволодіння за адресою:
АДРЕСА_1, належить на праві власності ОСОБА_10 - у частці 38/300 на підставі свідоцтва про право на спадщину від 18 грудня
1986 року, ОСОБА_1 - у частці 262/300 на підставі угоди про розподіл спадкового майна від 01 грудня 2004 року та свідоцтва про право на спадщину за законом від 22 січня 1987 року (т. 1 а. с. 206).
Згідно свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 05 березня 2012 року спадкоємцем майна ОСОБА_15, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 є ОСОБА_2 . Спадщина, на яку видане це свідоцтво, складається з: 38/300 часток домоволодіння АДРЕСА_1, яке належало спадкодавцю на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого державним нотаріусом Першої Івано-Франківської державної нотаріальної контори Девляшевською С. П. 18 грудня 1986 року, номер спадкової справи 61, за реєстром № 13-6067 (т. 1 а. с. 6).
Відповідно до витягу про державну реєстрацію прав, виданого 23 березня 2012 року обласним комунальним підприємством "Івано-Франківське обласне бюро технічної інвентаризації", та інформаційної довідки з Реєстру прав власності на нерухоме майно від 05 березня 2015 року ОСОБА_2 є власником 38/300 частки домоволодіння, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Підставою виникнення права власності вказано дублікат свідоцтва про право на спадщину від 05 березня 2012 року, виданий 21 березня 2012 року (т. 1 а. с. 7, 193).
Рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 27 січня 2014 року у справі № 344/8262/13-ц, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Івано-Франківської області від 03 березня 2014 року, в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1, приватного нотаріуса Богородчанського районного нотаріального округу Івано-Франківської області Максьом Г. І., Першої Івано-Франківської державної нотаріальної контори, реєстраційної служби Івано-Франківського міського управління юстиції про скасування свідоцтва про право на спадщину за заповітом, свідоцтва про право на спадщину за законом, скасування свідоцтва про право власності на домоволодіння, угоди про розподіл спадкового майна та визнання права власності на частину домоволодіння - відмовлено (т. 3 а. с. 73 - 76).
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Відповідно до статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.