ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
10 січня 2024 року
м. Київ
справа № 757/66739/19-ц
провадження № 61-890св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Фаловської І. М.,
суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Олійник А. С. (суддя-доповідач), Сердюка В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - Акціонерне товариство Комерційний банк "ПриватБанк",
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" на рішення Печерського районного суду м. Києва від 12 червня 2020 року у складі судді Вовка С. В. та постанову Київського апеляційного суду від 10 грудня 2020 року у складі колегії суддів: Савченка С. І., Верланова С. М., Мережко М. В.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Акціонерного товариства Комерційного банку "ПриватБанк" (далі - АТ КБ "ПриватБанк") про стягнення пені за прострочення виконання зобов`язання.
Позов обґрунтований тим, що 03 березня 2008 року між нею та Публічним акціонерним товариством Комерційного банку "ПриватБанк" (далі - ПАТ КБ "ПриватБанк"), правонаступником якого є АТ КБ "ПриватБанк", був укладений депозитний договір № SAMDN47000701014379, за умовами якого вона передала банку грошові кошти у розмірі 800,00 євро із процентною ставкою 8 % річних. Для внесення зазначених коштів було відкрито рахунок № НОМЕР_1 . Цей договір укладено строком на 12 місяців до 03 березня 2009 року, однак надалі його дія пролонгована.
12 січня 2010 року між нею та ПАТ КБ "ПриватБанк" укладений депозитний договір № SAMDN2500079087991, за яким вона передала відповідачу грошові кошти у розмірі 14 000,00 грн із процентною ставкою 22,5 % річних. Для внесення зазначених коштів було відкрито рахунок № НОМЕР_2 . Вказаний договір укладено строком на 12 місяців до 12 січня 2011 року.
Навесні 2014 року у зв`язку із припиненням функціонування банківських відділень АТ КБ "ПриватБанк" на території АР Крим доступ до коштів було заблоковано, а її неодноразові звернення до банку про повернення депозитних вкладів не задоволено, тому вона звернулася до суду.
Рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 06 березня 2017 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 12 липня 2017 року, у справі № 754/2917/15-ц позов ОСОБА_1 до ПАТ КБ "ПриватБанк" про захист прав споживачів та повернення коштів задоволено. Стягнено з АТ КБ "ПриватБанк" на користь ОСОБА_1 суму вкладу станом на 03 березня 2014 року 1 377,98 євро за договором від 03 березня 2008 року № SAMDN47000701014379; 51,65 євро - проценти за період з 03 березня 2014 року до 20 серпня 2014 року; 29,48 євро - проценти за період з 21 серпня 2014 року до 09 жовтня 2016 року; 1 350,78 євро - пені за період з 03 березня 2014 року до 09 жовтня 2016 року; 107,82 євро, що становить 3 103,06 грн - трьох процентів річних за період з 03 березня 2014 року до 09 жовтня 2016 року. Стягнено на користь ОСОБА_1 з АТ КБ "ПриватБанк" за договором від 12 січня 2010 року № SAMDN25000709087991 13 972,55 грн - суму вкладу станом на 12 березня 2014 року, 1 395,34 грн - проценти за період з 12 березня 2014 року до 20 серпня 2014 року, 298,97 грн - проценти за період з 21 серпня 2014 року до 09 жовтня 2016 року, 13 652,15 грн - пеня за період з 12 березня 2014 року до 09 жовтня 2016 року, 1 082,97 грн - трьох процентів річних за період з 12 березня 2014 року до 09 жовтня 2016 року, 11 947,93 грн - індекс інфляції. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Постановою Верховного Суду від 13 листопада 2019 року касаційну скаргу ПАТ КБ "ПриватБанк"задоволено частково. Ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 12 липня 2017 року в частині позову ОСОБА_1 до АТ КБ "ПриватБанк" про стягнення пені за договором банківського вкладу від 03 березня 2008 року скасовано, справу в цій частині передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Рішення Деснянського районного суду міста Києва від 06 березня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 12 липня 2017 року в частині вирішення спору ОСОБА_1 до АТ КБ "ПриватБанк" про стягнення суми вкладів за договорами банківських вкладів від 03 березня 2008 року у розмірі 1 377,98 євро та від 12 січня 2010 року у розмірі 13 972,55 грн, а також процентів за період з 03 березня 2014 року до 20 серпня 2018 рік у розмірі 51,65 євро та з 21 серпня 2014 року до 09 жовтня 2016 року - 29,48 євро та трьох процентів річних - 107,82 євро, що в еквіваленті становить 3 103,06 грн, за вказаний період (за договором банківського вкладу від 03 березня 2008 року), а також процентів за період з 12 березня 2014 року до 20 серпня 2014 року - 1 395,34 грн, процентів за період з 21 серпня 2014 року до 09 жовтня 2016 року - 298,97 грн, пені за період з 12 березня 2014 року до 09 жовтня 2016 року - 13 652,15 грн, трьох процентів річних за період з 12 березня 2014 року до 09 жовтня 2016 року у розмірі 1 082,97 грн та 11 947,93 грн індексу інфляції (за договором банківського вкладу від 12 січня 2010 року) залишено без змін.
Отже, станом на 21 серпня 2014 року зобов`язання банку перед нею становило 1 429,63 євро за депозитним договором від 03 березня 2008 року № SAMDN47000701014379 та 15 367,89 грн за депозитним договором від 12 січня 2010 року № SAMDN25000709087991.
18 грудня 2019 року відповідач отримав та зареєстрував заяву, в якій вона запропонувала банку добровільно виконати рішення Деснянського районного суду міста Києва від 06 березня 2017 року і сплатити кошти за вкладом, однак вказану заяву банк не задовольнив.
Посилаючись на порушення її прав як споживача, на підставі частини п`ятої статті 10 Закону України від 12 травня 1991 року № 1023-XII "Про захист прав споживачів" (далі - Закон № 1023-XII) просила стягнути з відповідача на її користь пеню у розмірі трьох відсотків за кожен день прострочення за період із 24 грудня 2018 року до 24 грудня 2019 року, а саме: за депозитним договором від 03 березня 2008 року № SAMDN47000701014379 у розмірі 15 654,44 євро; за депозитним договором від 12 січня 2010 року № SAMDN25000709087991 - 168 278,39 грн.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 12 червня 2020 року позов задоволено частково. Стягнено з АТ КБ "ПриватБанк" на користь ОСОБА_1 за договором від 03 березня 2008 року № SAMDN47000701014379 штрафні санкції у вигляді пені у розмірі трьох процентів за кожен день прострочення за період з 24 грудня 2018 року до 24 грудня 2019 року в сумі 1 429,63 євро. Стягнено з АТ КБ "ПриватБанк" на користь ОСОБА_1 за договором від 12 січня 2010 року № SAMDN25000709087991 штрафні санкції у вигляді пені у розмірі трьох процентів за кожен день прострочення за період з 24 грудня 2018 року до 24 грудня 2019 року в сумі 15 367,89 грн. В іншій частині позову відмовлено.
Суд першої інстанції виходив з того, що відмова банку виконати розпорядження клієнта з видачі належних йому за договором банківського вкладу сум свідчить про невиконання банком своїх зобов`язань, наслідком чого є настання відповідальності, передбаченої частиною п`ятою статті 10 Закону № 1023-XII у вигляді сплати пені у розмірі трьох процентіввід суми утримуваних банком коштів за кожен день прострочення. Суд також виходив з того, що розмір нарахованої неустойки значно перевищує розмір збитків і є неспівмірним, а тому згідно з частиною третьою статті 551 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) її розмір необхідно зменшити до фактичного розміру банківських вкладів.
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Київського апеляційного суду від 10 грудня 2020 року апеляційну скаргу АТ КБ "ПриватБанк" задоволено частково. Рішення Печерського районного суду міста Києва від 12 червня 2020 року в частині вимог про стягнення пені за депозитним договором № SAMDN47000701014379 в сумі 1 429,63 євро змінено, стягнувши з АТ КБ "ПриватБанк" на користь ОСОБА_1 пеню за депозитним договором від 03 березня 2008 року № SAMDN47000701014379 за період із 24 грудня 2018 року до 24 грудня 2019 року в розмірі 36 852,86 грн.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що стягуючи із відповідача пеню за депозитним договором від 03 березня 2008 року № SAMDN47000701014379 в сумі 1 429,63 євро, тобто в іноземній валюті, суд першої інстанції не врахував, що пеня є неустойкою і має штрафний, а не компенсаційний характер, вона не входить до складу зобов`язання, її сплата та розмір визначені Законом № 1023-XII, а тому за неналежне надання виконавцем банківських послуг споживачеві нарахування та стягнення такої пені має бути здійснене в національній валюті України. Тому суду першої інстанції дійшов помилкового висновку щодо визначення суми пені на підставі частини п`ятої статті 10 Закону № 1023-XII у іноземній валюті.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У січні 2021 року АТ КБ "ПриватБанк" засобами поштового зв`язку звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Печерського районного суду міста Києва від 12 червня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 10 грудня 2020 року, просило їх скасувати в частині вирішення позову про стягнення пені та ухвалити в цій частині нове рішення про відмову в позові.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції неправильно застосував положення частини третьої статті 551 ЦК України, оскільки не врахував правових висновків Верховного Суду щодо застосування цієї норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах від 29 січня 2020 року у справі №757/53464/18, від 12 лютого 2020 року у справі №757/42043/18-ц, від 19 лютого 2020 року у справі №757/49408/18-ц, 19 лютого 2020 року у справі №761/6898/17-ц. Крім того, заявник зазначає, що ухвалою від 15 вересня 2020 року Велика Палата Верховного Суду прийняла до свого провадження справу № 320/5115/17, оскільки дійшла висновку про виключну правову проблему щодо застосування частини третьої статті 551 ЦК України у подібних правовідносинах, а тому передання справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду має значення для формування єдиної правозастосовчої практики, а також для вирішення питання щодо відступу від правового висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного в постанові від 20 березня 2019 року у справі № 761/26293/16-ц щодо застосування частини третьої статті 551 ЦК України.
Під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції банк наводив правові висновки Верховного Суду та зазначав, що заявлений розмір пені (щодо розміру заборгованості банку за неповернутим вкладом) є завищеним, таким, що не відповідає принципу розумності, справедливості, пропорційності засадам цивільного судочинства. Проте вказаного суд апеляційної інстанції не врахував.
Аргументи інших учасників справи
Відзив на касаційну скаргу мотивований тим, що нарахування пені у розмірі трьох процентівза кожен день прострочення на підставі частини п`ятої статті 10 Закону № 1023-XII з дня витребування вкладу до дня ухвалення судового рішення повинно нараховуватися не на ненараховані або невиплачені проценти, а на суму коштів (вклад).
Таким чином, зменшуючи суму пені, на підставі статті 551 ЦК України суд має зменшити суму пені не до суми процентів, яку банк мав сплатити, але не сплатив, а до суми утримуваних банком коштів.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 08 лютого 2021 року поновлено АТ КБ "ПриватБанк" строк касаційного оскарження рішення Печерського районного суду міста Києва від 12 червня 2020 року та постанови Київського апеляційного суду від 10 грудня 2020 року. Відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали справи. Задоволено клопотання АТ КБ "ПриватБанк" про зупинення виконання рішення Печерського районного суду міста Києва від 12 червня 2020 року та постанови Київського апеляційного суду від 10 грудня 2020 року. Зупинено виконання рішення Печерського районного суду міста Києва від 12 червня 2020 року та постанови Київського апеляційного суду від 10 грудня 2020 року до закінчення касаційного провадження у справі.
У травні 2022 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 30 червня 2022 року зупинено касаційне провадження у справі № 757/66739/19, провадження № 61-890св21, за позовом ОСОБА_1 до АТ КБ "ПриватБанк" про стягнення пені за прострочення виконання зобов`язання, за касаційною скаргою АТ КБ "ПриватБанк" на рішення Печерського районного суду міста Києва від 12 червня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 10 грудня 2020 року до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи № 199/3152/20, провадження
№ 14-224цс21.
Ухвалою Верховного Суду від 27 липня 2023 року поновлено касаційне провадження у справі № 757/66739/19 за позовом ОСОБА_1 до АТ КБ "ПриватБанк" про стягнення пені за прострочення виконання зобов`язанняза касаційною скаргою АТ КБ "ПриватБанк" на рішення Печерського районного суду міста Києва від 12 червня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 10 грудня 2020 року.
Ухвалою Верховного Суду від 20 грудня 2023 року справу призначено до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у складі колегії з п`яти суддів.
Позиція Верховного Суду
Підстави відкриття касаційного провадження та межі розгляду справи
Згідно з пунктами 1, 2 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.
Згідно зі статтею 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Касаційне провадження відкрито з підстав, передбачених пунктами 1, 2 частини другої статті 389 ЦПК України.
Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги та відзиву на неї, Верховний Суд дійшов висновку про задоволення касаційної скарги з таких підстав.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
03 березня 2008 року між ОСОБА_1 та ПАТ КБ "ПриватБанк" укладений депозитний договір № SAMDN47000701014379, за умовами якого ОСОБА_1 передала банку грошові кошти у розмірі 800,00 євро із процентною ставкою 8 % річних. Договір укладено строком на 12 місяців і надалі дія договору продовжена.
12 січня 2010 року між ОСОБА_1 та ПАТ КБ "ПриватБанк" укладений депозитний договір № SAMDN2500079087991, за умовами якого ОСОБА_1 передала банку грошові кошти у розмірі 14 000,00 грн із процентною ставкою 22,5 % річних. Договір укладено строком на 12 місяців до 12 січня 2011 року.
У зв`язку із припиненням функціонування банківських відділень відповідача на території АР Крим навесні 2014 року доступ позивачки до коштів було заблоковано, а її неодноразові звернення до банку про повернення депозитних вкладів не задоволено.
Рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 06 березня 2017 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 12 липня 2017 року, у справі № 754/2917/15-ц позов ОСОБА_1 до ПАТ КБ "ПриватБанк" про захист прав споживачів та повернення коштів задоволено. Стягнено з АТ КБ "ПриватБанк" на користь ОСОБА_1 суму вкладу станом на 03 березня 2014 року 1 377,98 євро за договором від 03 березня 2008 року № SAMDN47000701014379; 51,65 євро - проценти за період з 03 березня 2014 року до 20 серпня 2014 року; 29,48 євро - проценти за період з 21 серпня 2014 року до 09 жовтня 2016 року; 1 350,78 євро - пені за період з 03 березня 2014 року до 09 жовтня 2016 року; 107,82 євро, що становить 3 103,06 грн - трьох процентів річних за період з 03 березня 2014 року до 09 жовтня 2016 року. Стягнено на користь ОСОБА_1 з АТ КБ "ПриватБанк" за договором від 12 січня 2010 року № SAMDN25000709087991 13 972,55 грн - суму вкладу станом на 12 березня 2014 року, 1 395,34 грн - проценти за період з 12 березня 2014 року до 20 серпня 2014 року, 298,97 грн - проценти за період з 21 серпня 2014 року до 09 жовтня 2016 року, 13 652,15 грн - пеня за період з 12 березня 2014 року до 09 жовтня 2016 року, 1 082,97 грн - трьох процентіврічних за період з 12 березня 2014 року до 09 жовтня 2016 року, 11 947,93 грн - індекс інфляції. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Постановою Верховного Суду від 13 листопада 2019 року касаційну скаргу ПАТ КБ "ПриватБанк"задоволено частково. Ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 12 липня 2017 року в частині позову ОСОБА_1 до АТ КБ "ПриватБанк" про стягнення пені за договором банківського вкладу від 03 березня 2008 року скасовано, справу в цій частині передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Рішення Деснянського районного суду міста Києва від 06 березня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 12 липня 2017 року в частині вирішення спору ОСОБА_1 до АТ КБ "ПриватБанк" про стягнення суми вкладів за договорами банківських вкладів від 03 березня 2008 року у розмірі 1 377,98 євро та від 12 січня 2010 року у розмірі 13 972,55 грн, а також процентів за період з 03 березня 2014 року до 20 серпня 2018 рік - 51,65 євро та з 21 серпня 2014 року до 09 жовтня 2016 року - 29,48 євро та трьох процентіврічних у розмірі 107,82 євро, що в еквіваленті становить 3 103,06 грн, за вказаний період (за договором банківського вкладу від 03 березня 2008 року), а також процентів за період з 12 березня 2014 року до 20 серпня 2014 року - 1 395,34 грн, проценти за період з 21 серпня 2014 року до 09 жовтня 2016 року - 298,97 грн, пені за період з 12 березня 2014 року до 09 жовтня 2016 року - 13 652,15 грн, трьох процентів річних за період з 12 березня 2014 року до 09 жовтня 2016 року - 1 082,97 грн та 11 947,93 грн індексу інфляції (за договором банківського вкладу від 12 січня 2010 року) залишено без змін.
У вказаній постанові зазначено, що 13 серпня 2014 року ОСОБА_1 звернулася до ПАТ КБ "ПриватБанк" із заявами про розірвання договорів від 03 березня 2008 року № SAMDN47000701014379 і від 12 січня 2010 року № SAMDN25000709087991 та перерахування коштів. З аналогічними заявами ОСОБА_1 зверталася до ПАТ КБ "ПриватБанк" 16 серпня 2014 року та 27 серпня 2014 року.
Постановою Київського апеляційного суду від 22 січня 2020 року апеляційну скаргу ПАТ КБ "ПриватБанк" задоволено частково. Рішення Деснянського районного суду міста Києва від 06 березня 2017 року в частині стягнення пені за договором банківського вкладу від 03 березня 2008 року скасовано, ухвалено в цій частині нове рішення про часткове задоволення позову. Стягнено з ПАТ КБ "ПриватБанк" на користь ОСОБА_1 пеню за договором банківського вкладу від 03 березня 2008 року № SAMDN47000701014379 у розмірі 36 429,86 грн.
18 грудня 2019 року відповідач отримав та зареєстрував заяву, в якій вона запропонувала банку добровільно виконати рішення Деснянського районного суду міста Києва від 06 березня 2017 року і сплатити кошти за вкладом, проте заяву банк не задовольнив.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
У справі, яка переглядається Верховним Судом, ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ПАТ КБ "ПриватБанк", в якому, посилаючись на частину п`яту статті 10 Закону № 1023-XII, просила стягнути з банку на свою користь пеню за несвоєчасне виконання грошового зобов`язання із повернення банківських вкладів у розмірі 15 654,44 євро та 168 278,39 грн.
Відповідно до статей 526, 530, 598, 599 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, установлених договором або законом. Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Відповідно до частин першої, другої статті 1058 ЦК України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов`язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором. Договір банківського вкладу, в якому вкладником є фізична особа, є публічним договором (стаття 633 цього Кодексу).
За правилами статті 1059 ЦК України договір банківського вкладу укладається у письмовій формі. Письмова форма договору банківського вкладу вважається додержаною, якщо внесення грошової суми підтверджено договором банківського вкладу з видачою ощадної книжки або сертифіката чи іншого документа, що відповідає вимогам, встановленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту. У разі недодержання письмової форми договору банківського вкладу цей договір є нікчемним.
Відповідно до частини п`ятої статті 10 Закону № 1023-XIIу разі, коли виконавець не може виконати (прострочує виконання) роботу (надання послуги) згідно з договором, за кожний день (кожну годину, якщо тривалість виконання визначено у годинах) прострочення споживачеві сплачується пеня у розмірі 3 % вартості роботи (послуги), якщо інше не передбачено законодавством. У разі коли вартість роботи (послуги) не визначено, виконавець сплачує споживачеві неустойку в розмірі трьох відсотків загальної вартості замовлення. Сплата виконавцем неустойки (пені), встановленої в разі невиконання, прострочення виконання або іншого неналежного виконання зобов`язання, не звільняє його від виконання зобов`язання в натурі.
Пеня, передбачена частиною п`ятою статті 10 Закону № 1023-XII, застосовується у разі порушення виконання договірного зобов`язання на користь споживача.
Згідно із частиною п`ятою статті 10 Закону № 1023-XIIбазою нарахування пені необхідно вважати розмір процентів на суму або дохід в іншій формі, що є платою фінансової установи за використання коштів споживача (статті 1066, 1070 ЦК України). Сама сума коштів, розміщених на рахунках, не може бути врахована у базі нарахування пені відповідно до приписів частини п`ятої статті 10 Закону № 1023-XII.
Зазначене узгоджується із висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові від 25 січня 2022 року у справі № 761/16124/15-ц (провадження № 14-184цс20).
У пункті 38 ухвали від 13 квітня 2022 року про прийняття справи № 199/3152/20 до розгляду (провадження 14-224цс21) Велика Палата Верховного Суду вказала, що питання щодо бази нарахування пені за частиною п`ятою статті 10 Закону № 1023-XII, які були вказані Касаційним цивільним судом у складі Верховного Суду як підстави для відступу від висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 761/26293/16-ц (провадження № 14-64цс19), вже роз`яснені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 січня 2022 року у справі № 761/16124/15-ц (провадження № 14-184цс20) та щодо них зроблені правові висновки, тому відсутні підстави для прийняття справи до розгляду Великою Палатою Верховного Суду в цій частині. Зазначено, що Велика Палата Верховного Суду відступає не від конкретної постанови в конкретній справі, а від правового висновку щодо застосування норм процесуального чи матеріального права, а тому незазначення у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 січня 2022 року у справі № 761/16124/15-ц (провадження № 14-184цс20) відступу від конкретної постанови Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 761/26293/16-ц (провадження № 14-64цс19) не свідчить, що правова позиція, яка є аналогічною тій, яка вже висловлена, є чинною.
У касаційній скарзі заявник посилається, зокрема, на те, що суд апеляційної інстанції застосував норми права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах викладених у постановах Верховного Суду. Крім того, ухвалою від 15 вересня 2020 року Велика Палата Верховного Суду прийняла до свого провадження справу №320/5115/17, оскільки дійшла висновку про наявність виключної правової проблеми щодо застосування частини третьої статті 551 ЦК України у подібних правовідносинах, а тому передача справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду має значення для формування єдиної правозастосовчої практики, а також для вирішення питання щодо відступу від правового висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного в постанові від 20 березня 2019 року у справі № 761/26293/16-ц щодо застосування частини третьої статті 551 ЦК України.
З урахуванням того, що одним з основних доводів касаційної скарги є питання щодо розміру стягненої з відповідача пені за частиною п`ятою статті 10 Закону № 1023-XIIВерховний Суд зазначає таке.
Відповідно до частини першої статті 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.