ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
17 січня2024 року
м. Київ
справа № 521/12590/21
провадження № 61-12933 св 23
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ;
відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Одеського апеляційного суду від 15 серпня 2023 року у складі колегії суддів: Кострицького В. В., Назарової М. В., Лозко Ю. П.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У серпні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про усунення перешкод в користуванні квартирою шляхом виселення без надання іншого житла.
Позовна заява обґрунтована тим, що 16 липня 2021 року за результатами електронних торгів він став власником квартири АДРЕСА_1 .
Вказував, що не може користуватися своєю власністю, оскільки у вказаній квартирі без належних правових підстав проживають відповідачі, які добровільно звільнити займане житло відмовляються.
Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просив суд усунути перешкоди у користуванні належною йому на праві власності квартирою АДРЕСА_1 шляхом виселення із цієї квартири ОСОБА_2, ОСОБА_3 без надання іншого житла.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Малиновського районного суду Одеської області від 29 листопада 2022 року у складі судді Плавича І. В. позов ОСОБА_1 задоволено.
Усунуто перешкоди у користуванні ОСОБА_1 квартирою АДРЕСА_1 шляхом виселення ОСОБА_2, ОСОБА_3 без надання іншого житла.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відповідачі не є власниками спірного майна, членами сім`ї позивача, а тому позивач, як власник квартири АДРЕСА_1, має право вимагати від осіб, які не є членами його сім`ї, а також не відносяться до кола осіб, які постійно проживають разом з ним і ведуть з ним спільне господарство, усунення порушень свого права власності. Проживання та реєстрація відповідачів у спірній квартирі перешкоджає останньому у користуванні та розпорядженні належним йому майном.
Короткий зміст постанови апеляційного суду
Постановою Одеського апеляційного суду від 15 серпня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_4, який діє в інтересах ОСОБА_2, задоволено частково.
Рішення Малиновського районного суду Одеської області від 29 листопада 2022 року скасовано й ухвалено нове судове рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 .
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції, ухвалюючи рішення у справі, залишив поза увагою ту обставину, що у 2016 році відповідач ОСОБА_2 подарував спірну квартиру ОСОБА_5, який став її власником.
Судом першої інстанції помилково не було залучено ОСОБА_5 до участі у розгляді справи, що позбавило останнього можливості захистити свої права та законні інтереси стосовно майна, що є предметом спору.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У серпні 2023 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Одеського апеляційного суду від 15 серпня 2023 року й залишити в силі рішення Малиновського районного суду Одеської області від 29 листопада 2022 року.
Підставами касаційного оскарження указаного судового рішення заявник зазначає неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і порушення норм процесуального права, вказує, що суд застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 25 липня 2018 року у справі № 638/13030/13 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України); не дослідив зібрані у справі докази (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 вересня 2023 року касаційне провадження у справі відкрито, витребувано цивільну справу № 521/12590/21 із Малиновського районного суду Одеської області.
У листопаді 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 січня 2023 року справу призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд не звернув увагу на те, що власником спірної квартири на час звернення до суду з позовом у цій справі є ОСОБА_1, рішення суду не стосується прав та обов`язків останнього, тому є безпідставними висновки суду про відмову у задоволенні позову через незалучення до участі у розгляді справи ОСОБА_5 .
Також звертає увагу, що рішенням Малиновського районного суду Одеської області від 23 травня 2023 року, яке набрало законної сили у справі № 521/21656/21, вже усунуто перешкоди в користуванні ОСОБА_1 спірною квартирою шляхом виселення ОСОБА_5 без надання іншого житла.
Судом апеляційної інстанції також не враховано, що право членів сім`ї власника будинку (квартири) користуватись цим жилим приміщенням може виникнути та існувати лише за наявності права власності на будинок в особи, членами сім`ї якого вони є, із припиненням права власності особи втрачається й право користування жилим приміщенням у членів його сім`ї. Оскільки відповідачі не є членами сім`ї позивача, позивач, як власник майна, має право вимагати від осіб, які не є членами його сім`ї, а також не відносяться до кола осіб, які постійно проживають разом з ним і ведуть з ним спільне господарство, усунення порушень свого права власності. При цьому заявник посилається на висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 25 липня 2018 року у справі № 638/13030/13.
Відзив на касаційну скаргу не надійшов.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
16 липня 2021 року ОСОБА_1 придбав на електронних торгах квартиру АДРЕСА_1, що підтверджується нотаріально посвідченим свідоцтвом, зареєстрованим в реєстрі за № 851 та витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 266166009 від 16 липня 2021 року (а. с. 3, 4).
Згідно відомостей, наданих Департаментом надання адміністративних послуг Одеської міської ради 31 січня 2022 року за № 154/01-09, у квартирі АДРЕСА_1 зареєстровані: ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, - з 09 вересня 2002 року; ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2,- з 31 жовтня 2016 року; ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_3, - з 21 червня 2019 року (а. с. 58).
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Згідно з пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Частиною першою статті 402 ЦПК України передбачено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону постанова апеляційного суду не відповідає.
Статтею 41 Конституції України встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
За положеннями статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.
Предметом позову у справі, яка переглядається, є усунення позивачу, який є власником квартири АДРЕСА_1, набутої за результатами електронних торгів, перешкод у користуванні власністю шляхом виселення відповідачів, які не є членами його сім`ї, а також не відносяться до кола осіб, які постійно проживають разом з ним і ведуть з ним спільне господарство.
Права позивача у спірних правовідносинах врегульовані статтями 317, 319, 383, 391 ЦК України.
Статтею 317 ЦК України передбачено, що власникові належить права володіння, користування та розпорядження своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місце знаходження майна.
Відповідно до частин першої, другої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства.
Згідно із частиною першою статті 383 ЦК України власник житлового будинку, квартири має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім`ї, інших осіб.
Положеннями статті 391 ЦК України передбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
У постановах Верховного Суду України від 15 травня 2017 року у справі № 6-2931цс16, від 29 листопада 2017 року у справі № 753/481/15-ц (провадження № 6-13113цс16), від 09 жовтня 2019 року у справі № 695/2427/16-ц, (провадження № 61-29520св18), від 09 жовтня 2019 року у справі № 523/12186/13-ц (провадження № 61-17372св18) зазначено, що власник має право вимагати від осіб, які не є членами його сім`ї, а також не відносяться до кола осіб, які постійно проживають разом з ним і ведуть з ним спільне господарство, усунення порушень свого права власності у будь-який час.
Крім того, у спірних правовідносинах права позивача як власника квартири захищені і статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція).
Згідно зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте, попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у ряді рішень зауважує, що стаття 1 Першого протоколу до Конвенції містить три окремі норми: перша, що виражається в першому реченні першого абзацу та має загальний характер, закладає принцип мирного володіння майном. Друга норма, що міститься в другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності та обумовлює його певними критеріями. Третя норма, що міститься в другому абзаці, визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друга та третя норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного першою нормою. Перша та найбільш важлива вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає у тому, що будь-яке втручання у право на мирне володіння майном повинно бути законним. Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля. Будь-яке втручання у право на мирне володіння майном повинно забезпечити "справедливий баланс" між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар.
У практиці ЄСПЛ напрацьовано три головні критерії, які слід оцінювати на предмет відповідності втручання в право особи на мирне володіння своїм майном принципу правомірного втручання, сумісного з гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: а) чи є втручання законним; б) чи переслідує воно "суспільний інтерес"; в) чи є такий захід пропорційним визначеним цілям. ЄСПЛ констатує порушення державою статті 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.
Втручання держави в право особи на мирне володіння своїм майном повинно здійснюватися на підставі закону, під яким розуміється нормативно-правовий акт, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм. Тлумачення та застосування національного законодавства - прерогатива національних судів, але спосіб, у який це тлумачення і застосування відбувається, повинен призводити до наслідків, сумісних з принципами Конвенції з точки зору тлумачення їх у світлі практики ЄСПЛ.
У своїй діяльності ЄСПЛ керується принципом пропорційності, тобто дотримання "справедливого балансу", враховуючи те, що заінтересована особа не повинна нести непропорційний та надмірний тягар. Конкретному приватному інтересу повинен протиставлятися інший інтерес, який може бути не лише публічним (суспільним, державним), але й іншим приватним інтересом, тобто повинен існувати спір між двома юридично рівними суб`єктами, кожен з яких має свій приватний інтерес, перебуваючи в цивільно-правовому полі.
Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення.
В свою чергу права відповідача у справах про виселення захищені статтею 8 Конвенції, яка встановлює, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.