ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
10 січня 2024 року
м. Київ
справа № 754/991/22
провадження № 61-9248св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Фаловської І. М.,
суддів: Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Олійник А. С.,
Сердюка В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: комунальне підприємство "Київпастранс", філія комунального підприємства "Київпастранс" "Автобусний парк № 2",
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 18 травня 2023 року в складі колегії суддів Немировської О. В., Кирилюк Г. М., Ящук Т. І.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У січні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до комунального підприємства "Київпастранс" (далі - КП "Київпастранс"), філії комунального підприємства "Київпастранс" "Автобусний парк № 2" (далі - філія "Автобусний парк № 2")про визнання незаконним та скасування наказу, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, що він з 08 червня 1999 року працює на посаді водія автобуса у філії "Автобусний парк № 2". Наказом виконуючого обов`язки директора філії "Автобусний парк № 2" від 15 листопада 2021 року № 132 позивача відсторонено від роботи на час відсутності щеплення проти COVID-19 без збереження заробітної плати.
Зазначав, що вказаний наказ є незаконним і таким, що підлягає скасуванню, оскільки не встановлює та не передбачає, що діяльність перелічених у ній працівників може призвести до зараження працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, щеплення від гострої респіраторної хвороби
СОVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-COV-2, не передбачено календарем профілактичних щеплень. Крім того, оскаржуваний наказ прийнятий за відсутності визначеного законом порядку відсторонення.
ОСОБА_1 просив: визнати незаконним та скасувати наказ філії "Автобусний парк № 2" від 15 листопада 2021 року № 132 про відсторонення його від роботи на час відсутності щеплення проти COVID-19 без збереження заробітної плати; стягнути з відповідача середній заробіток за весь час вимушеного прогулу.
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення
Рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 16 травня 2022 року позов задоволено.
Визнано незаконним та скасовано наказ виконуючого обов`язки директора філії "Автобусний парк № 2"від 15 листопада 2021 року № 132 про відсторонення ОСОБА_1 від роботи з 15 листопада 2021 року на час відсутності щеплення проти COVID-19 без збереження заробітної плати.
Стягнено з КП "Київпастранс" на користь ОСОБА_1 середній заробіток за період з 15 листопада 2021 року до 16 травня 2022 року у розмірі 77 275,69 грн та витрати зі сплати судового збору у розмірі 2 204 грн.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що наказом Міністерства охорони здоров`я України від 04 жовтня 2021 року № 2153 не визначено обов`язковість профілактичних щеплень проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, для певних професій, виробництв та організацій, а затверджено лише Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням.
Тривале відсторонення від роботи у зв`язку із відсутністю вакцинації проти певної хвороби є обмеженням на доступ до професії, яке впливає на приватне життя особи в розумінні статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція). У даному випадку відсторонення позивача від роботи пов`язане із введенням в Україні карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19.
На час відсторонення позивача від роботи в Україні чи в окремих її місцевостях не вводився режим надзвичайного стану, однак Кабінет Міністрів України ввів карантин та запровадив для деяких категорій працівників такі суттєві обмеження права на працю, які згідно статті 64 Конституції України допустимі лише за умови введення режиму надзвичайного стану. Тривале обмеження права позивача на працю у вигляді відсторонення від роботи внаслідок відсутності щеплення проти COVID-19 не відповідає вимогам статей 43, 64 Конституції України.
Філія "Автобусний парк № 2"перед видачою оскаржуваного наказу не зафіксувала факт відмови чи ухилення позивача від щеплення та, відповідно, зазначений наказ не містить вказівки на конкретну підставу відсторонення від роботи: відмова чи ухилення від проведення щеплення, тобто не дотримано порядку відсторонення від роботи на підставі норм матеріального права, що є підставою для скасування такого наказу та стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку.
При визначенні середнього заробітку суд першої інстанції застосував норми Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100, а також навів розрахунок, з якого виходив при задоволенні грошової вимоги.
Постановою Київського апеляційного суду від 18 травня 2023 року апеляційну скаргу КП "Київпастранс" задоволено. Рішення Деснянського районного суду міста Києва від 16 травня 2022 року скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що, враховуючи характер виконуваних обов`язків водія автобуса, які пов`язані з об`єктивною необхідністю під час їхнього виконання особисто контактувати з великою кількістю людей, позивач підлягав обов`язковим профілактичним щепленням проти COVID-19, однак ухилився від проходження вакцинації, відповідних документів щодо протипоказань від такого щеплення роботодавцю не надав, тому відповідач обґрунтовано, з дотриманням норм матеріального права відсторонив його від роботи з 15 листопада 2021 року на термін усунення причин, що спричинили відсторонення. Доказів на підтвердження наявності у позивача протипоказань до щеплення роботодавцю не надано.
У цій справі позивач не довів, а суд не встановив обставин, які б давали підстави для висновку, що тимчасове відсторонення від роботи становило непропорційне втручання у його приватне життя.
Оскільки підстави для скасування наказу про відсторонення від роботи не знайшли свого підтвердження, то відсутні і підстави для задоволення вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі ОСОБА_1, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить суд касаційної інстанції скасувати постанову Київського апеляційного суду від 18 травня 2023 рокута залишити в силі рішення Деснянського районного суду міста Києва від 16 травня 2022 року.
У касаційній скарзі як на підставу оскарження судових рішень ОСОБА_1 посилається на пункти 3, 4 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України). Вказував, що відсутні висновки Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах. Зазначав, що апеляційний суд не дослідив зібрані у справі докази та не встановив обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.
Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд порушив строк розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, порушив процедуру вручення судової повістки (зміст якої не відповідає вимогам закону - помилково зазначено, що позивач звертався з апеляційною скаргою), не надіслав позивачу ухвалу про поновлення провадження рекомендованим листом з повідомленням про вручення.
Суд апеляційної інстанції неправильно застосував статтю 11, частини
першу-четверту, шосту, сьому статті 12 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб", пункти 41-6 постанови Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року № 1236 "Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2", наказ Міністерства охорони здоров`я України від 04 жовтня 2021 року № 2153 "Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням", Міжнародні договори України, пункти "б", "г" статті 10 Закону України "Основи законодавства України про охорону здоров`я". Висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21 не можуть бути застосовані до справи, яка переглядається, оскільки фактичні обставини цих справ є різними.
Апеляційний суд помилково вважав, що позивач підлягає щепленню проти
COVID-19. Відсторонення позивача від роботи є незаконним. Позивач наголошує, що він чітко, конкретно, категорично та свідомо відмовився брати участь у щепленні проти COVID-19, про що належним чином повідомив відповідача. У позивача був відсутній обов`язок зробити щеплення проти COVID-19. Відмова позивача від вакцинації, яка є клінічним випробуванням, не повинна нести для нього негативні наслідки. Постанови Кабінету Міністрів України, якими, зокрема, введено карантин, встановлено обмежувальні протиепідемічні заходи та затверджено перелік професій з метою обов`язкового щеплення, є незаконними і не підлягають виконанню. Обмеження позивача права на працю є протиправним та незаконним.
Позиція інших учасників справи
У серпні 2023 року КП "Київпастранс" подало до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувану постанову апеляційного суду - без змін.
Вказує, що, враховуючи характер виконуваних обов`язків водія автобуса, які пов`язані з об`єктивною необхідністю під час їхнього виконання особисто контактувати з великою кількістю людей, позивач ухилився від проходження вакцинації, відповідних документів щодо протипоказань від такого щеплення не надав, тому відповідач обґрунтовано з дотриманням законодавства відсторонив його від роботи з 15 листопада 2021 року на строк усунення причин, що спричинили відсторонення.
Провадження у суді касаційної інстанції
22 червня 2023 року ОСОБА_1 надіслав засобами поштового зв`язку до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Київського апеляційного суду від 18 травня 2023 року.
Верховний Суд ухвалою від 31 липня 2023 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 18 травня 2023 року, витребував матеріали справи із суду першої інстанції.
17 серпня 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 26 грудня 2023 року справу призначено до судового розгляду.
Встановлені судами першої і апеляційної інстанцій обставини справи
Суди встановили, що ОСОБА_1 працює на посаді водія автобуса у філії "Автобусний парк № 2".
Філія "Автобусний парк № 2" 02 листопада 2021 року видала наказ № 131 "Про відсторонення від роботи працівників АП-2", яким відсторонено з 15 листопада працівників, у яких відсутній документ, що підтверджує наявність профілактичного щеплення від COVID-19: документ, який підтверджує, що працівник отримав повний курс вакцинації або одну дозу дводозної вакцини від COVID-19, включеної Всесвітньою організацією охорони здоров`я до переліку дозволених для використання в надзвичайних ситуаціях; міжнародний, внутрішній сертифікат або іноземний сертифікат, що підтверджує вакцинацію від COVID-19 однією дозою дводозної вакцини (жовтий сертифікат) або однією дозою однодозової вакцини чи двома дозами дводозної вакцини (зелений сертифікат), які включені Всесвітньою організацією охорони здоров`я до переліку дозволених для використання в надзвичайних ситуаціях; довідку про абсолютні протипоказання відповідно до Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням, затвердженому наказом Міністерства охорони здоров`я України від 04 жовтня 2021 року № 2153 (далі - Перелік № 2153); COVID-сертифікати для тих, хто перехворів коронавірусом, згенеровані у додатку "Дія".
Згідно з актом від 12 листопада 2021 року ОСОБА_1 відмовився від ознайомлення з наказом від 11 листопада 2021 року № 131.
Позивач не надав роботодавцю доказів на підтвердження наявності протипоказань до щеплення.
Характер виконуваних позивачем обов`язків водія автобуса пов`язані з об`єктивною необхідністю під час їхнього виконання особисто контактувати з великою кількістю людей. Специфіка роботи позивача виключає можливість його дистанційної роботи, а також обмеження соціальних контактів з великою кількістю людей.
Наказом філії "Автобусний парк № 2" від 15 листопада 2021 року № 132 ОСОБА_1 відсторонено від роботи на час відсутності щеплення проти
COVID-19 без збереження заробітної плати.
В судовому засіданні у суді апеляційної інстанції позивач пояснив, що вважає вакцинацію від COVID-19 експериментальним медичним втручанням. При цьому на наявність у нього протипоказань до щеплення не посилався.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.
Так, частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Згідно з частинами першою та другою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, враховуючи таке.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Стаття 43 Конституції України гарантує, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. При цьому держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю.
Забороняється будь-яка дискримінація у сфері праці, зокрема порушення принципу рівності прав і можливостей, пряме або непряме обмеження прав працівників залежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, гендерної ідентичності, сексуальної орієнтації, етнічного, соціального та іноземного походження, віку, стану здоров`я, інвалідності, підозри чи наявності захворювання на ВІЛ/СНІД, сімейного та майнового стану, сімейних обов`язків, місця проживання, членства у професійній спілці чи іншому об`єднанні громадян, участі у страйку, звернення або наміру звернення до суду чи інших органів за захистом своїх прав або надання підтримки іншим працівникам у захисті їх прав, повідомлення про можливі факти корупційних або пов`язаних з корупцією правопорушень, інших порушень Закону України "Про запобігання корупції", а також сприяння особі у здійсненні такого повідомлення, за мовними або іншими ознаками, не пов`язаними з характером роботи або умовами її виконання (стаття 21 КЗпП України).
Відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння; відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством (частина перша статті 46 КЗпП України).
Термін "законодавство" досить широко використовується у правовій системі, в основному в значенні сукупності законів та інших нормативно-правових актів, які регламентують ту чи іншу сферу суспільних відносин.
Згідно з пунктами "б", "г" статті 10 Закону України "Про основи законодавства України про охорону праці" громадяни України зобов`язані упередбачених законодавством випадках проходити профілактичні медичні огляди і робити щеплення; виконувати інші обов`язки, передбачені законодавством про охорону здоров`я.
У статті 12 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб" передбачено, що профілактичні щеплення проти дифтерії, кашлюка, кору, поліомієліту, правця, туберкульозу є обов`язковими і включаються до календаря щеплень.
Постановою Кабінету Міністрів України від 04 березня 2015 року № 83 "Про затвердження переліку об`єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави" затверджено Перелік об`єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави (далі - Перелік № 83).
Наказом Міністерства охорони здоров`я України від 01 листопада 2021 року № 2393 "Про затвердження змін до Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням", який набрав чинності 09 грудня 2021 року, Перелік № 2153 було доповнено
пунктами 4-6, відповідно до яких у цей Перелік увійшли також працівники: підприємств, установ та організацій, що належать до сфери управління центральних органів виконавчої влади; установ і закладів, що надають соціальні послуги, закладів соціального захисту для дітей, реабілітаційних закладів; підприємств, установ та організацій, включених до Переліку № 83.
Наказом Міністерства охорони здоров`я України від 30 листопада 2021 року № 2664 "Про затвердження змін до Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням", який набрав чинності 31 січня 2022 року, Перелік № 2153 доповнено пунктами 7-9, згідно з якими до цього Переліку увійшли працівники органів місцевого самоврядування, закладів охорони здоров`я державної та комунальної форми власності, комунальних підприємств, установ та організацій.
Постановою Кабінету Міністрів України від 20 жовтня 2021 року № 1096 постанову Кабінету Міністрів України № 1236 доповнено пунктом 41-6, відповідно до якого керівникам державних органів (державної служби), керівникам підприємств, установ та організацій доручено забезпечити: 1) контроль за проведенням обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 працівниками та державними службовцями, обов`язковість профілактичних щеплень яких передбачена Переліком № 2153; 2) відсторонення від роботи (виконання робіт) працівників та державних службовців, обов`язковість профілактичних щеплень проти COVID-19 яких визначена переліком та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 відповідно до статті 46 КЗпП України, частини другої статті 12 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб" та частини третьої статті 5 Закону України "Про державну службу", крім тих, які мають абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень проти COVID-19 та надали медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров`я; 3) взяття до відома, що: на час такого відсторонення оплата праці працівників та державних службовців здійснюється з урахуванням частини першої статті 94 КЗпП України, частини першої статті 1 Закону України "Про оплату праці" та частини третьої статті 5 Закону України "Про державну службу"; відсторонення працівників та державних службовців здійснюється шляхом видання наказу або розпорядження керівника державного органу (державної служби) або підприємства, установи, організації з обов`язковим доведенням його до відома особам, які відсторонюються; строк відсторонення встановлюється до усунення причин, що його зумовили.