ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
16 січня 2024 року
м. Київ
справа № 752/17122/22
провадження № 51-4012км23
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі
головуючого ОСОБА_1,
суддів ОСОБА_2, ОСОБА_3,
за участю:
секретаря судового
засідання ОСОБА_4,
прокурора ОСОБА_5,
засудженого ОСОБА_6 (в режимі відеоконференції),
захисників ОСОБА_7 (в режимі відеоконференції),
ОСОБА_8,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника ОСОБА_7 на вирок Голосіївського районного суду міста Києва від 31 січня 2023 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 29 травня 2023 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №120221050100001445 за обвинуваченням
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця м. Усть-Кут Російської Федерації, жителя АДРЕСА_1 такого, що судимості не має,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 309 КК.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком суду ОСОБА_6 засуджено за ч. 3 ст. 309 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років.
Згідно з вироком суду ОСОБА_6 визнано винуватим у незаконному придбанні, зберіганні особливо небезпечної психотропної речовини, в особливо великих розмірах та особливо небезпечного наркотичного засобу, без мети збуту, за обставин, детально викладених у вироку.
Апеляційний суд залишив без задоволення апеляційну скаргу захисника, а вирок - без зміни.
Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі захисник, посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого через суворість, просить скасувати судові рішення та призначити новий розгляд кримінального провадження в суді першої інстанції. Вказує на порушення місцевим судом вимог ст. 349 КПК, оскільки суд не з`ясував правильність розуміння засудженим змісту фактичних обставин, викладених в обвинувальному акті, а також не роз`яснив йому відсутність права оскаржити з цих підстав вирок в апеляційному порядку. Зазначає про порушення прав засудженого на захист під час розгляду провадження в суді першої інстанції, оскільки ордер, який було надано захисником на підтвердження повноважень, виписаний для надання правової допомоги лише в Голосіївському УП ГУНП у м. Києві, а також у ньому не зазначено інформацію про договір про надання правової допомоги. Крім цього зазначає, що в матеріалах кримінального провадження відсутнє свідоцтво захисника про право на зайняття адвокатською діяльністю. Вказує про наявність у вироку суперечностей та протиріч, оскільки при призначенні ОСОБА_6 покарання судом враховано особу винного, який вважається таким, що судимості не має, проте при вирішенні питання про можливість його звільнення від відбування покарання з випробуванням, серед іншого, суд послався як на обставину, яка унеможливлює застосування вимог ст. 75 КК, те, що в минулому засуджений вже притягався до кримінальної відповідальності за кримінальне правопорушення в сфері обігу наркотичних засобів. Зазначає, що належним чином не перевірені місцевим судом та залишені поза увагою апеляційного суду дані, що характеризують особу ОСОБА_6, що могло б вплинути на вид та розмір призначеного йому покарання, а також безпідставно не визнано обставиною, що йому пом`якшує-активне сприяння розкриттю злочину.
Позиції учасників судового провадження
Засуджений та захисники підтримали касаційну скаргу та просили її задовольнити. Прокурор заперечувала проти її задоволення.
Мотиви Суду
Згідно зі ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Як убачається зі змісту касаційної скарги, доведеність винуватості ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення та кваліфікація дій за ч. 3 ст. 309 КК захисником не оспорюється. При розгляді кримінального провадження в суді першої інстанції, відповідно до вимог ч. 3 ст. 349 КПК, суд визнав недоцільним дослідження доказів щодо тих обстави, які ніким не оспорюються.
Доводи захисника про те, що місцевий суд в порушення вимог ч. 3 ст. 349 КПК детально не допитав засудженого по всіх обставинах висунутого обвинувачення є необґрунтованими.
Так, згідно з ч. 3 ст. 349 КПК суд має право в разі, якщо проти цього не заперечують учасники судового провадження, визнати недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються. При цьому суд з`ясовує, чи правильно розуміють зазначені особи зміст цих обставин, чи немає сумнівів у добровільності їх позиції, а також роз`яснює їм, що у такому випадку вони будуть позбавлені права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку.
Перевіркою матеріалів провадження встановлено, що суд першої інстанції дотримався зазначених вимог кримінального процесуального закону.
Із звукозапису та журналу судового засідання в суді першої інстанції вбачається, що в судовому засіданні 31 січня 2023 року на запитання головуючого щодо обсягу доказів, які підлягають дослідженню, та порядку їх дослідження, ОСОБА_6 повідомив, що вину визнає у повному обсязі, а тому не вбачає необхідності досліджувати всі докази.
Присутній у засіданні захисник ОСОБА_9 також вказав, що з урахуванням позиції його підзахисного вважав за можливе не досліджувати всі докази, а лише обмежитись допитом обвинуваченого.
Під час допиту засуджений погодився з висунутим йому обвинуваченням, жодних заперечень з приводу фактичних обставин, викладених в обвинувальному акті щодо часу, місця та способу скоєного ним кримінального правопорушення не висловив. Обвинувачений допитувався в судовому засіданні, йому були поставлені питання як зі сторони захисту, так і обвинувачення. Лише після цього головуючим суддею було поставлено питання про обсяг і порядок дослідження доказів, проте учасники судового провадження вважали за недоцільне досліджувати всі докази.
Сторони кримінального провадження, в тому числі прокурор, погодились на скорочений порядок їх дослідження в порядку ч. 3 ст. 349 КПК. Головуючим суддею в повному обсязі роз`яснено обвинуваченому наслідки застосування положень ч. 3 ст. 349 КПК, в тому числі неможливості оскарження судового рішення в апеляційному порядку щодо фактичних обставин провадження, які ніким не заперечуються.
Усі наведені вище обставини, в своїй сукупності, беззаперечно свідчать, що суд першої інстанції в повній мірі дотримався процедури, передбаченої ч. 3 ст. 349 КПК.
З приводу доводів сторони захисту про порушення прав ОСОБА_6 на захист під час розгляду кримінального провадження в суді першої інстанції, оскільки ордер, який було надано захисником на підтвердження повноважень, виписаний для надання правової допомоги лише в Голосіївському УП ГУНП у м. Києві, колегія суддів зазначає наступне.
У положеннях ст. 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
Стаття 6 Конвенції гарантує кожному право на справедливий суд, що включає, серед іншого, право мати час і можливості, необхідні для підготовки свого захисту.
Положення ч. 1 ст. 52 КПК передбачає, що участь захисника є обов`язковою у кримінальному провадженні щодо особливо тяжких злочинів.
Злочин, інкримінований ОСОБА_6 за ч. 3 ст. 309 КК, згідно ст. 12 КК, не є особливо тяжким злочином, тому участь захисника у цьому кримінальному провадженні, згідно з положеннями ст. 52 КПК, не є обов`язковою.
В матеріалах кримінального провадження дійсно наявний ордер серії АІ №1276556 від 8 вересня 2022 року на надання адвокатом ОСОБА_9 правничої (правової) допомоги ОСОБА_6 у Голосіївському УП ГУНП у м. Києві.
Разом тим, як вбачається із звукозаписів та журналів судових засідань в суді першої інстанції, захисник ОСОБА_9 активно реалізовував надані йому законом права, підтримував позицію ОСОБА_6 та висловлював свою думку з приводу запропонованого прокурором мінімального покарання, передбаченого ч. 3 ст. 309 КК, проте просив застосувати до засудженого положення ст. 75 КК, тобто не висловлював своєї позиції на погіршення становища підзахисного і не діяв всупереч його волі, виконавши обов`язки захисника, визначені положеннями ст. 47 КПК.
Крім цього, в супереч твердженню захисника, в матеріалах кримінального провадження наявна копія свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю Серії КС № 5360/10 видане ОСОБА_9, яким засвідчується його право на заняття адвокатською діяльністю (т. 1 а.п. 18).
Будь-яких даних про неналежне виконання захисником ОСОБА_9 професійних обов`язків адвоката, що могло б призвести до істотного обмеження прав ОСОБА_6, передбачених ст. 6 ч. 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст. 59 Конституції України, ст. 20, частинами 3, 4 ст. 42 КПК, матеріали кримінального провадження не містять.
Що стосується призначеного покарання, яке, на думку захисника, є несправедливим внаслідок суворості, то Суд дійшов такого висновку.
Положеннями ч. 2 ст. 50 КК визначено, що покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.