ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
15 січня 2024 року
м. Київ
справа № 225/665/18
провадження № 61-1258св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: держава Україна в особі Кабінету Міністрів України, Державна казначейська служба України,
треті особи: Служба безпеки України, Міністерство оборони України, Міністерство внутрішніх справ України, Міністерство закордонних справ України,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Дніпровського апеляційного суду від 22 грудня 2022 року у складі колегії суддів: Агєєва О. В., Кішкіної І. В., Корчистої О. І.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У лютому 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до держави Україна в особі Кабінету Міністрів України, Державна казначейська служба України про відшкодування моральної шкоди.
Позовну заяву мотивовано тим, що 27 січня 2015 року у м. Торецьку (на той час - Дзержинськ) Донецької області невстановленими особами було вчинено терористичний акт: артилерійський обстріл міста та прилеглих до нього селищ, у результаті якого загинув її чоловік ОСОБА_2 . Цього ж дня уповноваженими службовими особами слідчого відділу Дзержинського МВ ГУМВС України в Донецькій області були внесені відомості про вчинене кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань під № 12015050220000161 з правовою кваліфікацією за частиною третьою статті 258 КК України. Кримінальне провадження знаходиться на стадії досудового розслідування та повідомлених про підозру осіб немає, тому позивач вважала, що держава належним чином не виконала свого позитивного процесуального обов`язку з проведення ефективного офіційного розслідування обставин смерті її чоловіка.
Смерть чоловіка сталася на території, підконтрольній українській владі, однак держава не забезпечила в умовах збройного конфлікту безпеки і захист життя ОСОБА_2, як вищу соціальну цінність, а правоохоронні органи не забезпечили належного ефективного розслідування скоєного злочину, встановлення винних осіб.
Вважала, що держава порушила позитивний обов`язок розробити компенсаційні механізми за втручання у право на життя.
Зазначала, що через смерть чоловіка вона пережила значні моральні та душевні страждання, порушився назавжди її звичайний життєвий уклад, що призвело до негативних наслідків, втрата рідної людини є найвищою немайновою втратою, яка не підлягає відновленню; позивач позбавлена можливості матеріальної та моральної підтримки чоловіка у подальшому своєму житті; відновити попередній стан її життя неможливо.
Виходячи з вимог розумності і справедливості, позивач оцінює завдану їй моральну шкоду на суму 1 000 000 грн, що на її погляд відповідає характеру та глибині її моральних страждань, та зазначену суму просила стягнути з Державного бюджету України на її користь.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Дзержинського міського суду Донецької області від 25 березня
2021 року у складі судді Мигалевича В. В.позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Стягнуто з Державного бюджету України шляхом списання Державною казначейською службою України коштів з єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування моральної шкоди, спричиненої їй внаслідок смерті її чоловіка ОСОБА_2, у розмірі
500 000,00 грн. В іншій частині позову відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що держава Україна не забезпечила право позивача, гарантоване статтею 2 Конвенціїпро захист прав людини і основоположних свобод, а також не забезпечила ефективного розслідування загибелі чоловіка позивача. Сама обставина того, що досудове розслідування кримінального провадження за фактом загибелі ОСОБА_2 триває вже понад 6 років, що дає підстави дійти висновку про неналежну ефективність розслідування цього кримінального провадження.
З урахуванням характеру, обсягу та глибини заподіяних позивачу моральних страждань та їх негативних наслідків, виходячи з засад розумності, виваженості і справедливості, з огляду на те, що позивач ОСОБА_1 перебувала 35 років в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 до дня його загибелі, відзначаючи, що у випадку смерті чоловіка позивача факт отримання моральної шкоди має презюмуватись, суд, враховуючи обставини справи і надані позивачем докази, за своїм внутрішнім переконанням, визначив розмір відшкодування моральної шкоди у 500 000 грн.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 22 грудня 2022 року рішення Дзержинського міського суду Донецької області від 11 травня 2021 року скасовано та ухвалено нове, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Постанову суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що позивач не обґрунтувала вимогу про відшкодування державою моральної шкоди, не зазначила факти (обставини), за яких можна було б стверджувати про порушення нею конкретних обов`язків (негативного, позитивного матеріального, позитивного процесуального) з гарантування права на життя чоловіка позивача. Суд першої інстанції частково задовольнив позов, але не встановив у судовому рішенні жодного факту невиконання чи неналежного виконання саме державою Україною її обов`язків з гарантування зазначеного права.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач не обґрунтовувала, що держава Україна до того моменту, як загинув її чоловік, могла вжити, але не вжила заходи, які б усунули ризик для його життя. Так само позивач не доводила, що держава Україна обстріляла чи знала про можливість обстрілу з боку незаконних збройних формувань м. Торецька і могла вжити, але не вжила заходи з попередження такого обстрілу, тобто з усунення ризику для життя чоловіка позивача. Отже, позивачем не обґрунтовано порушень державою Україною її позитивного матеріального обов`язку що до гарантування права на життя чоловіка з наданням належних та допустимих доказів. Посилаючись на неефективне розслідування кримінального провадження
№ 12015050220000161, розпочатого за фактом загибелі чоловіка позивача внаслідок терористичного акту, як на підставу даного позову, позивач
(в обґрунтування завдання їй шкоди) зазначила про переживання нею моральних та душевних страждань внаслідок саме втрати близької людини, а не через проведення державою неналежного розслідування.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи
До Верховного Суду 23 січня 2023 року ОСОБА_1 подала касаційну скаргу на постанову суду апеляційної інстанції, у якій просила її скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Підставою касаційного оскарження заявник зазначає застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норми справа, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 травня
2022 року справа № 635/6172/17 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Касаційну скаргу мотивовано тим, що суд апеляційної інстанції не звернув уваги на те, що підставою позову була також відсутність ефективного розслідування обставин смерті її чоловіка та порушення державою позитивних обов`язків розробити компенсаційні механізми за втручання у право на життя. Зазначає, що формально розслідування триває, але за увесь час такого розслідування не проводилося жодних слідчих (розшукових) дій, спрямованих на встановлення обставин вчинення терористичного акту, тому позивач вважає, що вона довела факт невиконання державою свого позитивного процесуального обов`язку з проведення ефективного офіційного розслідування обставин терористичного акту, в результаті якого загинув її чоловік, а держава в особі відповідачів не довела іншого.
Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції
Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Ухвалою Верховного Суду від 02 лютого 2023 року відкрито касаційне провадження у справі.
Відзив на касаційну скаргу
У лютому 2023 року від Служби безпеки України надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому вона посилається на необґрунтованість доводів скарги та законність прийнятої судом апеляційної інстанції постанови. Зазначає, що досудове слідство зазначеного кримінального провадження триває та здійснюється відповідно до норм законодавства України, а тому відсутні підстави для задоволення позову.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Указом Президента України від 14 квітня 2014 року № 405/2014 "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня2014 року "Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України" розпочато АТО.
Територія проведення АТО охоплює територію України, на якій розташовані населені пункти, визначені у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку відповідно до вказаного Указу Президента України від 14 квітня 2014 року № 405/2014.
Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 07 листопада 2014 року
№ 1085-р затверджений перелік населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють повноваження, та перелік населених пунктів, що розташовані на лінії розмежування.
У перелік зазначених населених пунктів включено м. Торецьк Донецької області як населений пункт, що розташований на лінії розмежування.
Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 02 грудня 2015 року
№ 1275-р затверджений перелік населених пунктів, на території яких здійснювалася АТО. У перелік зазначених населених пунктів включено
м. Торецьк Донецької області.
27 січня 2015 року у м. Торецьку невстановленими особами було вчинено терористичний акт: артилерійський обстріл міста та прилеглих до нього селищ, у результаті якого загинув чоловік позивача ОСОБА_2 .
Цього ж дня слідчим відділом Дзержинського МВ ГУМВС України в Донецькій області були внесені відомості про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань під № 12015050220000161 з правовою кваліфікацією за частиною третьою статті 258 КК України.
Відповідно до листа ГУ СБУ в Донецькій та Луганській областях
від 13 квітня 2018 року, кримінальне провадження № 12015050220000161 було об`єднане в одне провадження з кримінальним провадженням
№ 120140502200001178 та знаходиться в провадження слідчого відділу 2 управління ГУ СБУ в Донецькій та Луганській областях. Кримінальне провадження знаходиться на стадії досудового розслідування та повідомлених про підозру осіб немає.
Позиція Верховного Суду
Частиною другою статті 389 ЦПК України визначено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Касаційна скарга задоволенню не підлягає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Щодо права позивачки на відшкодування державою моральної шкоди, заподіяної загибеллю чоловіка внаслідок терористичного акта, на підставі статті 19 Закону України "Про боротьбу з тероризмом"
Завдання моральної шкоди є підставою виникнення цивільних прав та обов`язків (пункт 3 частини другої статті 11 ЦК України).
Відшкодування моральної шкоди є способом захисту цивільних прав та інтересів (пункт 9 частини другої статті 16 ЦК України).
Особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав (частина перша статті 23 ЦК України). Моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів (пункт 2 частини другої статті 23 ЦК України). Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб (частина третя статті 23 ЦК України).
Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала, зокрема, якщо шкоди завдано смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки (пункт 1 частини другої статті 1167 ЦК України).
Моральна шкода, завдана смертю фізичної особи, відшкодовується її чоловікові (дружині), батькам (усиновлювачам), дітям (усиновленим),
а також особам, які проживали з нею однією сім`єю (частина друга
статті 1168 ЦК України).
Держава не несе майнову відповідальність перед потерпілими за всі злочини, які залишилися нерозкритими. Положення статті 1177 ЦК України передбачають відшкодування шкоди, завданої лише фізичній особі, яка потерпіла від кримінального правопорушення. Згідно з частиною першою статті 1207 цього Кодексу у редакції, чинній до 03 липня 2020 року, шкода, завдана каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю внаслідок злочину, відшкодовується потерпілому або особам, визначеним статтею
1200 ЦК України, державою, якщо не встановлено особу, яка вчинила злочин, або якщо вона є неплатоспроможною (пункт 53 постанови Великої Палати Верховного Суду від 03 вересня 2019 року у справі № 916/1423/17 (провадження № 12-208гс18)).
Відповідно до частини другої статті 1177 ЦК України шкода, завдана потерпілому внаслідок кримінального правопорушення, компенсується йому за рахунок Державного бюджету України у випадках та порядку, передбачених законом.
Проаналізувавши приписи статті 1177 ЦК України у редакції чинній
до 09 червня 2013 року, та статті 1207 цього Кодексу, у справах за заявами № 54904/08 і № 3958/13, поданими потерпілими, яким держава не компенсувала шкоду, завдану внаслідок кримінального правопорушення, Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), зазначив, що отримання відшкодування на підставі зазначених приписів можливе лише за дотримання умов, які у них передбачені, та за наявності окремого закону, якого немає, і в якому мав би бути визначений порядок присудження та виплати відповідного відшкодування.
ЄСПЛ зазначив, що право на відшкодування державою потерпілим внаслідок кримінального правопорушення в Україні ніколи не було безумовним.
Оскільки заявники не мали чітко встановленого в законі права вимоги для цілей, передбачених статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, вони не могли стверджувати, що мали легітимне очікування на отримання будь-яких конкретних сум від держави.
З огляду на це ЄСПЛ визнав скарги заявників на порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції несумісними з положеннями Конвенції ratione materiae (ухвали ЄСПЛ щодо прийнятності від 30 вересня
2014 року у справі "Петльований проти України" (Petlyovanyy v. Ukraine), заява № 54904/08 і від 16 грудня 2014 року у справі "Золотюк проти України" (Zolotyuk v. Ukraine), заява № 3958/13).
Частина перша статті 19 Закону України "Про боротьбу з тероризмом" передбачає спеціальне правило, згідно з яким відшкодування шкоди, заподіяної громадянам терористичним актом, провадиться за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до закону і з наступним стягненням суми цього відшкодування з осіб, якими заподіяно шкоду,
в порядку, встановленому законом.
Крім того, у порядку, визначеному законом, провадиться відшкодування шкоди, заподіяної терористичним актом організації, підприємству або установі (частина друга статті 19 Закону України "Про боротьбу
з тероризмом").
З огляду на зміст вказаних приписів Закону України "Про боротьбу з тероризмом" реалізація права на отримання зазначеного відшкодування поставлена у залежність від існування компенсаційного механізму, що має бути встановлений в окремому законі.
Закон, який регулює порядок відшкодування за рахунок коштів Державного бюджету України шкоди, заподіяної терористичним актом, відсутній як на час виникнення спірних правовідносин, так і на час розгляду справи судами.
Більше того, у законодавстві України відсутня не лише процедура виплати означеного відшкодування (див. для порівняння mutatis mutandis рішення ЄСПЛ від 24 квітня 2014 року у справі "Будченко проти України" (Budchenko v. Ukraine), заява № 38677/06, § 42), але й чіткі умови, необхідні для заявлення майнової вимоги до держави про надання такого відшкодування (див. mutatis mutandis ухвалу ЄСПЛ щодо прийнятності від 30 вересня
2014 року у справі "Петльований проти України").
За усталеною практикою ЄСПЛ поняття "майно" у частині першій статті 1 Першого протоколу до Конвенції має автономне значення, яке не обмежується правом власності на речі матеріального світу та не залежить від формальної класифікації, прийнятої у національному законодавстві: деякі інші права й інтереси, що становлять активи, теж можуть розглядатися як "майнові права", а отже, як "майно" (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ від 05 січня 2000 року у справі "Бейелер проти Італії" (Beyeler v. Italy), заява № 33202, § 100).
Так, за певних обставин захистом статті 1 Першого протоколу до Конвенції може користуватися легітимне очікування (legitimate expectation) успішної реалізації майнових прав (право вимоги). Для того, щоб "очікування" було "легітимним", воно має бути заснованим на нормі закону або іншому правовому акті, такому, як судове рішення, пов`язаному із майновим інтересом (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ від 28 вересня 2004 року
у справі "Копецький проти Словаччини" (Kopecky v. Slovakia), заява
№ 44912/98, § 49-50). Проте стаття 1 Першого протоколу до Конвенції не гарантує право на набуття майна (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ
у справі "Копецький проти Словаччини", § 35).
Особа, яка має майновий інтерес, може розглядатись як така, що має "легітимне очікування" успішної реалізації її права вимоги (зокрема, відшкодування державою шкоди) у сенсі статті 1 Першого протоколу до Конвенції, коли для цього інтересу є достатні підстави у національному законодавстві. Останнє повинно давати змогу чітко визначити конкретний майновий інтерес особи, який має бути передбаченим у відповідних нормативних приписах або підтвердженим в іншому правовому акті, зокрема у судовому рішенні (див. для порівняння mutatis mutandis ухвалу ЄСПЛ щодо прийнятності від 02 липня 2002 року у справі "Гайдук та інші проти України" (Gayduk and Others v. Ukraine), заява № 45526/99 та інші). Очікування не буде легітимним, коли є спір щодо правильності тлумачення та застосування національного законодавства, і доводи заявника відхиляє національний суд (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі "Копецький проти Словаччини" (Kopecky v. Slovakia), заява № 44912/98, § 50).
Отже, передбачене у статті 19 Закону України "Про боротьбу з тероризмом" право на відшкодування державою відповідно до закону шкоди, завданої терористичним актом, не породжує без спеціального закону легітимного очікування на отримання від держави Україна відшкодування за моральну шкоду, завдану позивачці внаслідок загибелі чоловіка під час терористичного акту в період проведення АТО незалежно від того, на якій території - підконтрольній чи непідконтрольній Україні - мав місце вказаний акт.
У законодавстві України немає такої юридичної основи, що дає змогу визначити конкретний майновий інтерес позивача щодо права вимоги на підставі Закону України "Про боротьбу з тероризмом" до держави про відшкодування нею моральної шкоди, завданої у зв`язку із загибеллю чоловіка у період проведення АТО.
Аналогічні за змістом правові висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 вересня 2019 року у справі № 265/6582/16-ц (провадження № 14-17цс19), від 22 вересня 2020 року у справі № 910/378/19 (провадження № 12-23гс20), від 12 травня 2022 року у справі № 635/6172/17 (провадження № 14-167цс20).
Ураховуючи наведене, правильним є висновок суду апеляційної інстанції про відсутність підстав для задоволення позову ОСОБА_1 на підставі статті
19 Закону України "Про боротьбу з тероризмом".
Щодо порушення державою права на життя, гарантованого статтею 2 Конвенції та статтею 27 Конституції України
Позивач заявила вимогу про стягнення з держави Україна на відшкодування моральної шкоди, завданої їй терористичним актом, що призвів до загибелі її чоловіка, посилаючись на те, що держава Україна є відповідальною за порушення права на життя, гарантованого статтею 2 Конвенції.
Людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю (частина перша
статті 3 Конституції України).
Кожна людина має невід`ємне право на життя. Ніхто не може бути свавільно позбавлений життя. Обов`язок держави - захищати життя людини (частини перша та друга статті 27 Конституції України).
Право кожного на життя охороняється законом. Нікого не може бути умисно позбавлено життя (речення перше та фрагмент речення другого частини першої статті 2 Конвенції).
Самі по собі факти загибелі людей на підконтрольній державі території, тобто на тій, на якій вона здійснює юрисдикцію у сенсі статті 1 Конвенції (зокрема у межах її кордонів у періоди проведення АТО, Операції об`єднаних сил), не означають автоматичне порушення гарантій права на життя за статтею 2 Конвенції. Тим більше не означає таке автоматичне порушення