ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
18 січня 2024 року
м. Київ
справа №460/10232/21
адміністративне провадження №К/990/36063/23
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду судді-доповідача Коваленко Н.В., суддів: Рибачука А.І., Стеценка С.Г., розглянувши у попередньому судовому засіданні в касаційному порядку справу за позовом Релігійної організації "Релігійна громада Свято-Миколаївської парафії Рівненської Єпархії Української православної церкви (Православної церкви України) села Городок Рівненського району Рівненської області" до Державного кадастрового реєстратора відділу в Яворівському районі Головного управління Держгеокадастру у Львівській області Баліцької Людмили Ярославівни, третя особа - Свято-Миколаївський жіночий монастир Рівненської Єпархії Української православної церкви, про визнання протиправними дій, скасування державної реєстрації, за касаційною скаргою Свято-Миколаївського жіночого монастиря Рівненської Єпархії Української православної церкви на рішення Рівненського окружного адміністративного суду у складі судді Щербакова В.В. від 16.02.2023 та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів Глушка І.В., Довгої О.І., Запотічного І.І. від 21.09.2023,
УСТАНОВИВ:
ВСТУП
Ключовим питанням, яке виникло у цій справі, є питання про те, чи правомірно відповідач здійснив державну реєстрацію земельної ділянки у Державному земельному кадастрі та чи відповідали подані для такої реєстрації документи вимогам законодавства, зокрема, у сфері землеустрою, земельних відносин, містобудування, охорони культурної спадщини та навколишнього природного середовища.
У цій справі постало питання й про те, чи порушено оспореними діями відповідача права, обов`язки та охоронювані законом інтерес позивача, чи виникло у нього право на звернення до суду з цим позовом.
I. ІСТОРІЯ СПРАВИ
I.I Короткий зміст позовних вимог
1. У липні 2021 року Релігійна організація "Релігійна громада Свято-Миколаївської парафії Рівненської Єпархії Української православної церкви (Православної церкви України) села Городок Рівненського району Рівненської області" (далі також Релігійна організація, позивач) звернулася до суду з позовом до Державного кадастрового реєстратора відділу в Яворівському районі Головного управління Держгеокадастру у Львівській області Баліцької Людмили Ярославівни (далі також Державний кадастровий реєстратор, відповідач), третя особа - Свято-Миколаївський жіночий монастир Рівненської Єпархії Української православної церкви (далі також Свято-Миколаївський жіночий монастир, третя особа), у якому, з урахуванням уточнення позовних вимог, просила:
- визнати протиправними дії щодо проведення 17.11.2020 державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером №5624683300:05:021:0001;
- скасувати державну реєстрацію земельної ділянки з кадастровим номером №5624683300:05:021:0001;
2. Обґрунтовуючи підстави позову, Релігійна організація посилалась на те, що реєстрація вищевказаної земельної ділянки здійснена відповідачем з порушенням вимог законодавства та прав й інтересів позивача як сторони охоронного договору на пам`ятки культурної спадщини, які на ній розташовані.
I.II Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
3. Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 16.02.2023, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 21.09.2023, позов задоволено повністю, а саме: визнані протиправними дії державного кадастрового реєстратора відділу в Яворівському районі Головного управління Держгеокадастру у Львівській області Баліцької Людмили Ярославівни щодо проведення 17.11.2020 державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 5624683300:05:021:0001; скасована державна реєстрація від 17.11.2020 земельної ділянки з кадастровим номером 5624683300:05:021:0001. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
4. Ухвалюючи таке рішення, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, виходив з того, що оспорені дії відповідача та здійснена ним державна реєстрація земельної ділянки можуть мати вплив на законні інтереси та права позивача як сторони охоронно-орендного договору від 18.02.1994 та на обов`язки Релігійної організації, визначені статтями 24, 27, 29 Закону України від 08.06.2000 №1805-III "Про охорону культурної спадщини".
5. У зв`язку з цим суди попередніх інстанцій відхилили доводи третьої особи стосовно відсутності у позивача права на звернення до суду з цим позовом.
6. Протиправність оскаржених у цій справі дій та рішення Державного кадастрового реєстратора суди першої та апеляційної інстанції обґрунтовували тим, що проєкт землеустрою щодо відведення земельної ділянки у постійне користування Свято-Миколаївському жіночому монастирю для будівництва та обслуговування будівель громадських та релігійних організацій за рахунок земель житлової та громадської забудови в с. Городок на території Городоцької сільської ради Рівненського району Рівненської області не відповідав низці актів законодавства.
7. Зокрема, всупереч вимог статті 9 Закону України від 17.06.2004 №1808-IV "Про державну експертизу землевпорядної документації" вищезгаданий проєкт землеустрою не пройшов обов`язкову державну експертизу, хоча й охоплював особливо цінні землі водного фонду, природоохоронного та історико-культурного призначення.
8. Також зауважено, що цей проєкт землеустрою не отримав усіх необхідних та передбачених нормами статті 186-1 Земельного кодексу України погоджень.
9. Окрім цього враховано, що відповідно до генерального плану та схеми зонування територій с. Городок територія земельної ділянки, щодо державної реєстрації якої виник спір, визначена як землі історико-культурного призначення (ІК) та знаходяться в межах прибережної захисної смуги річки Устя з функціональним призначенням - для земель сільського-господарського призначення (СВ-1).
10. Тому в оскаржуваних судових рішеннях констатовано, що визначення проєктом землеустрою категорії земельній ділянки з кадастровим номером 5624683300:05:021:0001 як землі житлової та громадської забудови (цільове призначення 03.04 для будівництва та обслуговування будівель громадських та релігійних організацій) прямо суперечить правовому режиму земель, який передбачений затвердженою містобудівною документацію, а також порушує вимоги законодавства у сферах земельних відносин, охорони навколишнього природного середовища, охорони культурної спадщини.
11. Під час розгляду цієї справи в судах попередніх інстанцій також взято до уваги й те, що проектом землеустрою не враховано наявності на земельній ділянці земель природно-заповідного фонду - території парку початку ХІХ ст. (Городоцький парк), який визнано ботанічною пам`яткою природи місцевого значення та санітарно-захисної зони лісу - об`єктів природно-заповідного фонду, а також земель загального користування - території вулиць Монастирська та Богдана Хмельницького с. Городок.
12. Відзначено, що Земельним кодексом України встановлено заборону на передання у власність чи користування земель під вулицями та дорогами, а правовий режим земель природно-заповідного фонду унеможливлює здійснення визначення використання земельної ділянки для будівництва та обслуговування будівель громадських та релігійних організацій, оскільки відповідно до вимог статті 38 Закону України від 16.06.1992 №2456-XII "Про природно-заповідний фонд України" на території парків-пам`яток садово-паркового мистецтва забороняється будь-яка діяльність, що не пов`язана з виконанням покладених на них завдань і загрожує їх збереженню.
13. При цьому зауважено, що й землі водного фонду (прибережні захисні смуги річки Устя), в силу вимог частини четвертої статті 59, частини другої статті 61 Земельного кодексу України, не могли бути передані Свято-Миколаївському жіночому монастирю у постійне користування для тих цілей, які передбачались відповідно до цільового призначення, визначеного проєктом землеустрою.
14. Посилаючись на вищезазначене, судами попередніх інстанцій встановлено, що документи, які були подані для державної реєстрації земельної ділянки на підставі проекту землеустрою, розробленого за заявою Свято-Миколаївського жіночого монастиря, не відповідали вимогам закону, а тому вважали, що у Державного кадастрового реєстратора виникли підстави для відмови в державній реєстрації земельної ділянки, передбачені частинами п`ятою, шостою статті 24 Закону України від 07.07.2011 №3613-VI "Про державний земельний кадастр".
15. Додатково у оскаржуваних судових рішеннях суди попередніх інстанцій підкреслювали, що самочинно зведені об`єкти нерухомого майна, якими користується третя особа та які розміщені на земельній ділянці, зареєстрованій відповідачем, не можуть мати вирішального значення для визначення правого режиму земель з урахуванням того, що такі об`єкти свідомо зведені на охоронюваній законом ділянці без відповідного дозволу.
I.III Короткий зміст вимог касаційної скарги
16. Не погоджуючись із вищевказаними судовими рішеннями, третя особа - Свято-Миколаївський жіночий монастир Рівненської Єпархії Української православної церкви подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та порушення норм процесуального права, просить їх скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні позову.
II. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
17. Судами попередніх інстанцій встановлено, що державним кадастровим реєстратором відділу в Яворівському районі Головного управління Держгеокадастру у Львівській області Баліцькою Л.Я. 17.11.2020 проведено державну реєстрацію земельної ділянки з кадастровим номером 5624683300:05:021:0001.
18. Витягом з державного земельного кадастру НВ-46146119022020 від 17.11.2020 та матеріалами проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у постійне користування Свято-Миколаївському жіночому монастирю Рівненської єпархії Української Православної Церкви для будівництва та обслуговування будівель громадських та релігійних організацій за рахунок земель житлової та громадської забудови в с. Городок на території Городоцької сільської ради Рівненського району Рівненської області стверджується про визначення категорії земельній ділянки з кадастровим номером 5624683300:05:021:0001 як землі житлової та громадської забудови, цільове призначення 03.04 для будівництва та обслуговування будівель громадських та релігійних організацій, наявність охоронної зони навколо (вздовж) об`єкта енергетичної системи площею 0,6798 гектара.
19. Проект землеустрою розроблений ФОП ОСОБА_1 й не містить погодження від органів визначених частиною третьою статті 186-1 Земельного кодексу України, не містить висновків обов`язкової державної експертизи.
20. Вид цільового призначення території земельної ділянки з кадастровим номером 5624683300:05:021:0001 визначений генеральним планом, схемою зонування територій с. Городок, - для земель історико-культурного призначення (ІК) та в межах прибережної захисної смуги річки Устя для земель сільського-господарського призначення (СВ-1).
21. Графічними матеріалами генерального плану, схемами зонування територій с. Городок підтверджено, що на території земельної ділянки з кадастровим номером 5624683300:05:021:0001 розміщено пам`ятки архітектури національного значення (Церква Св. Миколая, палац барона Штенгеля, Дзвіниця; пункти 25-27 експлікації генерального плану), прибережно-захисну зону річки Устя, ботанічну пам`ятку природи місцевого значення та санітарно-захисну зону від лісу - об`єкт природно-заповідного фонду "Городоцький парк".
22. Листом №769/03-02-09/22 від 20.07.2022 Городоцької сільської ради додатково стверджується про наявність на земельній ділянці з кадастровим номером 5624683300:05:021:0001 двох вулиць: Монастирська та Богдана Хмельницького.
23. На підставі містобудівної документації та викопіювання з картографічної основи Державного земельного кадастру, кадастрової карти (плану) земельної ділянки судом також встановлено, що земельна ділянка з кадастровим номером 5624683300:05:021:0001 розміщена на території острова, який по всьому периметру межує з річкою Устя.
24. На території земельної ділянки з кадастровим номером 5624683300:05:021:0001, яка розміщена на острові в с. Городок Рівненського району Рівненської області, знаходиться архітектурно-парковий комплекс, який створений відповідно до розпорядження представника Президента України за №30 від 26.01.1994. До складу архітектурно-паркового комплексу увійшли парк початку ХІХ ст., Миколаївська церква, Дзвіниця Миколаївської церкви, пам`ятка садово-паркового мистецтва - парк початку ХІХ ст., Палац барона фон Штенгеля, житловий будинок №1, житловий будинок №2, корпус їдальні, оранжерея №1, оранжерея №2, майстерня, котельня, льох №1, льох №2, гаражі, водонапірна башта.
25. Миколаївська церква віднесена до пам`яток архітектури національного значення (охоронний №615) згідно з постановою ради міністрів Української РСР №978 від 24.08.1963. Дзвіниця Миколаївської церкви - до пам`яток архітектури національного значення (охоронний №1516) згідно з постановою ради міністрів Української РСР №442 від 06.09.1979. Парк початку ХІХ ст. (Городоцький парк) взятий під охорону держави як пам`ятка садово-паркового мистецтва згідно з розпорядженням представника Президента України за №121 від 25.03.1993. Палац барона фон Штенгеля віднесено до пам`яток архітектури місцевого значення відповідно до розпорядження представника Президента України за №30 від 26.01.1994.
26. Матеріалами судової справи підтверджується, що управлінням архітектури Рівненської обласної державної адміністрації на виконання розпорядження представника Президента України за №30 від 26.01.1994 взято на державний баланс згідно з актом від 02.02.1994 Палац барона фон Штенгеля, житловий будинок №1, житловий будинок №2, корпус їдальні, оранжерею №1, оранжерею №2, майстерню, котельня, льох №1, льох №2, гаражі, водонапірну башта.
27. Позивач в особі Релігійної громади Української православної церкви Київського патріархату с. Городок Рівненського району набув права на користування пам`ятником національного значення Миколаївська церква, а відтак й обов`язків по його охороні, згідно з розпорядженням Представника Президента України у Рівненській області №353 від 09.08.1993, №30 від 26.01.1994.
28. Розпорядженням представника президента України в Рівненській області від 25.03.1993 №118 було зареєстровано статут релігійної громади Української православної церкви Київського патріархату с. Городок Рівненського району, що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію статуту релігійної громади №739 від 17.02.1997.
29. Розпорядженнями голови Рівненської ОДА від 07.05.2020 №2777, від 15.11.2016 №702 були внесені зміни до статуту, де позивач станом на момент розгляду справи іменується як Релігійна організація "Релігійна громада Свято-Миколаївської парафії Рівненської Єпархії Української православної церкви (Православної церкви України) села Городок Рівненського району Рівненської області". Відповідні зміни відображені на зворотній стороні свідоцтва про реєстрацію статуту релігійної громади №739 від 17.02.1997.
30. Також встановлено, що Миколаївська Церква та Дзвіниця Миколаївської церкви та територія навколо пам`яток перебуває в користуванні Релігійної організації "Релігійна громада Свято-Миколаївської парафії Рівненської Єпархії Української православної церкви (Православної церкви України) села Городок Рівненського району Рівненської області" згідно з безстроковим охоронно - орендним договором від 18.02.1994.
31. В матеріалах судової справи містяться відомості про охоронну зону пам`ятника архітектури Миколаївська церква, яка погоджена 21.03.1978 начальником головного управління планування і забудови населених пунктів архітектури Держбуду УРСР та затверджена 22.03.1978 заступником голови виконкому Рівненської обласної Ради депутатів трудящих.
32. Рішенням Городоцької сільської ради №545 від 28.05.2013 затверджений Генеральний план с. Городок із внесенням змін, рішенням Городоцької сільської ради №1020 від 16.12.2014 затверджено план зонування територій с. Городок, Карпилівка, Михайлівка Рівненського району Рівненської області, згідно якими територію острова в с. Городок віднесено до земель історико-культурного призначення та в межах прибережної захисної смуги річки Устя для земель сільського-господарського призначення.
33. При цьому проектом землеустрою не враховано наявність на території земельної ділянки земель природно-заповідного фонду - парку початку ХІХ ст. (Городоцький парк), земель водного фонду - прибережної захисної смуги річки Устя, земель загального користування - території вулиць - Монастирська та Богдана Хмельницького с. Городок.
III. ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
34. Підставою касаційного оскарження ухвалених у цій справі судових рішень скаржник зазначає пункт 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
35. Скаржник вважає, що державна реєстрація земельної ділянки з кадастровим номером 5624683300:05:021:0001 жодним чином не порушує прав позивача щодо використання пам`ятки архітектури Свято-Миколаївської церкви і дзвіниці с. Городок Рівненського району для відправлення богослужінь і виконання церковних потреб, а також ніяк не впливає на виконання ним обов`язків, передбачених охоронно-орендним договором, адже на спірній земельній ділянці не знаходяться об`єкти, які перебувають в користуванні Свято-Миколаївської релігійної громади УПЦ КП.
36. На думку скаржника, суди попередніх інстанцій, всупереч статей 5, 48 Кодексу адміністративного судочинства України, не залучили Городоцьку сільську раду до участі у справі як належного позивача та помилково визначили процесуальний статус Свято-Миколаївського жіночого монастиря Рівненської Єпархії Української православної церкви.
37. Скаржник наголошує, що суди попередніх інстанцій не з`ясували характер спірних правовідносин, наявність/відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення/захисту в обраний спосіб.
38. Звертає увагу, що відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові.
39. Зазначає, що аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 14.08.2018 у справі №910/1972/17, від 23.05.2019 у справі №920/301/18 та від 25.06.2019 у справі №922/1500/18 й, всупереч вимог процесуального закону, не врахована судами обох інстанцій під час розгляду цієї справи.
40. Окрім цього скаржник вказує, що суди першої та апеляційної інстанції в оскаржених судових рішеннях застосували норми права без урахування правових позицій у подібних правовідносинах, викладених в постановах Верховного Суду від 14.02.2023 у справі №120/17867/21-а, від 14.11.2018 у справі №183/1617/16, від 04.09.2018 у справі №823/2042/16, які стосуються умов надання правового захисту судом, процесуального статусу учасників справи, юрисдикції спорів про скасування рішення, запису щодо державної реєстрації права на земельні ділянки.
41. Скаржник також вважає, що суди попередніх інстанцій, вирішуючи цей спір, повинні були врахувати й висновки щодо застосування норм права, наведені у постановах Верховного Суду від 30.11.2022 у справі №737/240/20 та від 07.02.1019 у справі №462/1002/17, у правовідносинах, пов`язаних з охороною культурної спадщини.
42. У касаційній скарзі підкреслюється, що об`єкти, які використовуються позивачем для відправлення богослужінь та задоволення церковних потреб, не мають статусу пам`яток національного або регіонального значення й не набули такого статусу в порядку, визначеному чинним законодавством. Охоронного договору на них за чинним законодавством не укладено. При цьому Релігійна громада, яка вважає себе зобов`язаною охороняти вказані об`єкти, за період близько 20-ти років не вжила жодних заходів з метою формування земельної ділянки та впорядкування її статусу.
43. Посилаючись на норми Закону України "Про охорону культурної спадщини", скаржник висловлює думку про те, що об`єкт нерухомого майна набуває правового статусу пам`ятки культурної спадщини тільки після занесення його до Реєстру нерухомих пам`яток України, а заборона здійснення відповідних перетворень і робіт у межах зон охорони пам`яток без дозволу органу охорони культурної спадщини не є абсолютною й стосується лише пам`яток національного значення.
44. За таких обставин скаржник переконаний у помилковості висновків судів попередніх інстанцій про те, що виготовлений на його замовлення проєкт землеустрою не отримав усіх погоджень, передбачених відповідними нормами статті 186-1 Земельного кодексу України.
45. Свято-Миколаївський жіночий монастир наголошує й на тому, що станом на момент вчинення відповідачем оспорених у цій праві дій з реєстрації земельної ділянки у Державному земельному кадастрі не містилось відомостей про належність її до земель історико - культурного призначення та про відповідні обмеження у використанні земельної ділянки. У зв`язку з цим скаржник вважає, що у відповідача не виникло заснованих на законі правових підстав для відмови у проведенні державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 5624683300:05:021:0001, а висновки судів попередніх інстанцій про інше є помилковими і не ґрунтуються на фактичних обставинах справи та правильному застосуванні норм матеріального права.
46. За доводами касаційної скарги оскаржені судові рішення містять суперечливі мотиви, а деякі з них в частині, яка стосується дослідження доказів та встановлення обставин, не відповідають дійсності.
47. Зокрема, третьою особою акцентується увага на неврахуванні судами обставин стосовно наявності висновку експерта державної експертизи ГУ Держгеокадастру у Львівській області Медвідь Марії-Вікторії Володимирівни від 23.10.2020 №17874/82-20 щодо проєкту землеустрою щодо відведення вищезгаданої земельної ділянки у постійне користування третій особі. Підкреслюється, що цей висновок не було оскаржено у встановленому законом порядку.
48. Тому наголошує на помилковості тверджень судів першої та апеляційної інстанцій про те, що проєкт землеустрою не містить висновків обов`язкової державної експертизи.
49. В обґрунтуванні доводів та вимог касаційної скарги також стверджується, що відповідачем проведено реєстрацію земельної ділянки та присвоєння їй кадастрового номеру, що, на думку скаржника, жодним чином не впливає на права позивача як користувача відповідних об`єктів та його обов`язки, передбачені охоронно - орендним договором.
50. Повторюються аргументи про відсутність на земельній ділянці земель природно - заповідного, водного фонду та земель загального користування, які також наводились скаржником й у судах попередніх інстанцій.
51. Акцентується увага також і на тому, що Свято-Миколаївський жіночий монастир звернувся до ФОП ОСОБА_1 з клопотанням про виготовлення проєкту землеустрою не усього острова, а лише земельної ділянки, площею 6,9034 га., у зв`язку з чим у землевпорядника не виникло правових підстав та відповідних повноважень перевіряти наявність тих чи інших обмежень у використанні земель на усьому острові.
52. Насамкінець у касаційній скарзі зазначається, що відповідно до частини третьої статті 60 Земельного кодексу України та пункту 12-2 статті 5 Закону України "Про охорону культурної спадщини" межі прибережних захисних смуг та режимоутворюючих об`єктів культурної спадщини визначаються у документації із землеустрою та містобудівній документації, а обмеження у використанні земель, зокрема, історико - культурного призначення та охоронних зон пам`яток, відображаються ще й у науково - проєктній документації у сфері охорони культурної спадщини. Однак, за твердженнями скаржника, відповідних відомостей щодо цього у вказаних документах станом на момент проведення відповідачем державної реєстрації земельної ділянки не містилось, а тому й вимог законодавства Державний кадастровий реєстратор не порушувала. Висновки судів попередніх інстанцій щодо цього скаржник вважає помилковими.
53. У відзиві на касаційну скаргу позивач, заперечуючи наведені скаржником аргументи стосовно непідсудності цієї справи судам адміністративної юрисдикції, звертає увагу на вже сформовані правові позиції Верховного Вуду з вказаного питання (постанова від 23.12.2019 №806/1536/18) та положення статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якими спори, що виникають з приводу, зокрема виконання, адміністративних договорів - належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
54. Також відзначає, що предмет спору в цій справі стосується питання суспільного інтересу в таких важливих сферах як захист довкілля, охорони земель, благоустрою та забудови територій населеного пункту й наголошує, що приватний інтерес третьої особи в цих правовідносинах не може переважати інтересу загального і до того ж не ґрунтується на законі.
55. Позивач наполягає на правильності висновків судів попередніх інстанцій стосовно наявності у нього права на звернення до суду з цим позовом з огляду на те, що у спірних правовідносинах він має права й законні інтереси як землекористувача та сторони охоронного договору на пам`ятку культурної спадщини, які підтверджені обставинами та відповідними доказами у справі, можуть бути об`єктом судового захисту і за висновками, наведеними у оскаржених судових рішеннях, є порушеними.
56. Вкотре підкреслює, що оскаржувані дії Кадастрового реєстратора є протиправними і правильно визнані такими судами попередніх інстанцій, оскільки подані для державної реєстрації земельної ділянки документи не відповідали закону і не враховували наявності на цій ділянці земель історико культурного, природно - заповідного, та водного фонду, а також пам`яток культурної спадщини і територій загального користування (вулиць, доріг тощо).
57. Вважає, що поданий серед документів для державної реєстрації земельної ділянки проєкт землеустрою фактично змінює встановлений законом режим її використання, цільове призначення і не враховує приписів законодавства у сферах містобудівної діяльності, охорони навколишнього природного середовища, земельних відносин та землеустрою, вимог містобудівної та землевпорядної документації на місцевому рівні.
58. З вказаних вище підстав позивач просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення судів попередніх інстанцій - без змін.
IV. РЕЛЕВАНТНІ ДЖЕРЕЛА ПРАВА ТА АКТИ ЇХ ЗАСТОСУВАННЯ
59. Відповідно до частин першої - третьої статті 79-1 Земельного кодексу України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру.
Формування земельних ділянок здійснюється, зокрема, у порядку відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності. Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі.
60. Правові, економічні та організаційні основи діяльності у сфері Державного земельного кадастру установлює Закон України "Про державний земельний кадастр" (преамбула до вказаного Закону).
61. За визначенням понять, наведених у частині першій статті 1 цього ж Закону державна реєстрація земельної ділянки - внесення до Державного земельного кадастру передбачених цим Законом відомостей про формування земельної ділянки та присвоєння їй кадастрового номера (абзац третій).
62. Режимоутворюючим об`єктом, у розумінні абзацу тринадцятого частини першої вищевказаної статті, є об`єкт природного або штучного походження (водний об`єкт, об`єкт магістральних трубопроводів, енергетичний об`єкт, об`єкт культурної спадщини, військовий об`єкт, інший визначений законом об`єкт), під яким та/або навколо якого у зв`язку з його природними або набутими властивостями згідно із законом встановлюються обмеження у використанні земель.
63. Загальні засади ведення Державного земельного кадастру визначені у статті 5 Закону України "Про державний земельний кадастр", згідно з абзацами першим, третім частини першої якої ведення Державного земельного кадастру здійснюється шляхом, зокрема, внесення відомостей про об`єкти Державного земельного кадастру.
64. Об`єктами Державного земельного кадастру є, зокрема, земельні ділянки (абзаци перший - п`ятий частини першої статті 10 Закону України "Про державний земельний кадастр").
65. За змістом частин першої, четвертої статті 9 вищезгаданого Закону внесення відомостей до Державного земельного кадастру і надання таких відомостей здійснюються державними кадастровими реєстраторами центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.
Державний кадастровий реєстратор, зокрема: здійснює реєстрацію заяв про внесення відомостей до Державного земельного кадастру, надання таких відомостей; перевіряє відповідність поданих документів вимогам законодавства; формує поземельні книги на земельні ділянки, вносить записи до них, забезпечує зберігання таких книг; здійснює внесення відомостей до Державного земельного кадастру або надає відмову у їх внесенні; присвоює кадастрові номери земельним ділянкам.
66. Абзацами першим, четвертим статті 22 Закону України "Про державний земельний кадастр" передбачено, що документи, які є підставою для внесення відомостей до Державного земельного кадастру, мають відповідати законодавству.
67. Нормами частин третьої - шостої статті 24 вищенаведеного закону встановлено, що державна реєстрація земельних ділянок здійснюється, у тому числі, за заявою особи, якій за рішенням органу виконавчої влади, органу місцевого самоврядування надано дозвіл на розроблення документації із землеустрою, що є підставою для формування земельної ділянки при передачі її у власність чи користування із земель державної чи комунальної власності, або уповноваженої нею особи.
Для державної реєстрації земельної ділянки Державному кадастровому реєстратору, який здійснює таку реєстрацію, подаються:
заява за формою, встановленою центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері земельних відносин;
оригінал документації із землеустрою, яка є підставою для формування земельної ділянки;
документація із землеустрою, яка є підставою для формування земельної ділянки у формі електронного документа.
Заява з доданими документами надається заявником особисто чи уповноваженою ним особою або надсилається поштою цінним листом з описом вкладення та повідомленням про вручення, а в разі подання заяви в електронній формі - надсилається засобами телекомунікаційного зв`язку.
Державний кадастровий реєстратор, який здійснює державну реєстрацію земельних ділянок, протягом чотирнадцяти днів з дня реєстрації заяви:
перевіряє відповідність документів вимогам законодавства;
за результатами перевірки здійснює державну реєстрацію земельної ділянки або надає заявнику мотивовану відмову у державній реєстрації.
Підставою для відмови у здійсненні державної реєстрації земельної ділянки є:
розташування земельної ділянки на території дії повноважень іншого Державного кадастрового реєстратора;
подання заявником документів, передбачених частиною четвертою цієї статті, не в повному обсязі;
невідповідність поданих документів вимогам законодавства;
знаходження в межах земельної ділянки, яку передбачається зареєструвати, іншої земельної ділянки або її частини.
68. Частиною п`ятою статті 79-1 Земельного кодексу України визначено, що формування земельних ділянок (крім випадків, визначених у частинах шостій - сьомій цієї статті) здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок.
69. Правові та організаційні основи діяльності у сфері землеустрою визначає Закон України від 22.05.2003 №858-IV "Про землеустрій", який спрямований на регулювання відносин, які виникають між органами державної влади, органами місцевого самоврядування, юридичними та фізичними особами із забезпечення сталого розвитку землекористування (преамбула до Закону).
70. За визначенням понять, наведених у частині першій статті 1 цього Закону, проект землеустрою - сукупність економічних, проектних і технічних документів щодо обґрунтування заходів з використання та охорони земель, які передбачається здійснити за таким проектом; цільове призначення земельної ділянки - використання земельної ділянки за призначенням, визначеним на підставі документації із землеустрою у встановленому законодавством порядку.
71. Одним з принципів землеустрою, визначених статтею 6 Закону України "Про землеустрій", є принцип дотримання законності.
72. Вищевказані норми перекликаються з приписами пункту "а" частини другої статті 28 цього ж Закону, згідно з якими розробники документації із землеустрою зобов`язані дотримуватися законодавства України, що регулює земельні відносини, а також норм і правил при здійсненні землеустрою.
73. Погодження і затвердження документації із землеустрою проводиться в порядку, встановленому Земельним кодексом України, цим Законом.
Проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок складаються у разі зміни цільового призначення земельних ділянок або формування нових земельних ділянок.
Проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок погоджуються та затверджуються в порядку, встановленому Земельним кодексом України (стаття 30, частини перша, друга статті 50 Закону України "Про землеустрій").
74. Частинами першою, другою статті 18 Земельного кодексу України визначено, що до земель України належать усі землі в межах її території, в тому числі острови та землі, зайняті водними об`єктами, які за основним цільовим призначенням поділяються на категорії. Категорії земель України мають особливий правовий режим.
75. Категорії земель наводяться у статті 19 Земельного кодексу України, за приписами частини першої якої землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії:
а) землі сільськогосподарського призначення;
б) землі житлової та громадської забудови;
в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення;
г) землі оздоровчого призначення;
ґ) землі рекреаційного призначення;
д) землі історико-культурного призначення;
е) землі лісогосподарського призначення;
є) землі водного фонду;
ж) землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення.
76. Відповідно до статей 43-45 Земельного кодексу України землі природно-заповідного фонду - це ділянки суші і водного простору з природними комплексами та об`єктами, що мають особливу природоохоронну, екологічну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність, яким відповідно до закону надано статус територій та об`єктів природно-заповідного фонду.
До земель природно-заповідного фонду включаються природні території та об`єкти (природні заповідники, національні природні парки, біосферні заповідники, регіональні ландшафтні парки, заказники, пам`ятки природи, заповідні урочища), а також штучно створені об`єкти (ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки, парки-пам`ятки садово-паркового мистецтва).
Землі природно-заповідного фонду можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності.
Порядок використання земель природно-заповідного фонду визначається законом.
77. Правові основи організації, охорони, ефективного використання природно-заповідного фонду України, відтворення його природних комплексів та об`єктів визначає Закон України від 16.06.1992 №2456-XII "Про природно-заповідний фонд України", за преамбулою до якого природно-заповідний фонд становлять ділянки суші і водного простору, природні комплекси та об`єкти яких мають особливу природоохоронну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність і виділені з метою збереження природної різноманітності ландшафтів, генофонду тваринного і рослинного світу, підтримання загального екологічного балансу та забезпечення фонового моніторингу навколишнього природного середовища.
У зв`язку з цим законодавством України природно-заповідний фонд охороняється як національне надбання, щодо якого встановлюється особливий режим охорони, відтворення і використання. Україна розглядає цей фонд як складову частину світової системи природних територій та об`єктів, що перебувають під особливою охороною.
78. Статтею 38 Закону України "Про природно-заповідний фонд України" встановлено основні вимоги щодо режиму парків-пам`яток садово-паркового мистецтва, на території яких забороняється будь-яка діяльність, що не пов`язана з виконанням покладених на них завдань і загрожує їх збереженню.
79. Пункт "б" частини першої статті 58 Земельного кодексу України та абзац третій статті 4 Водного кодексу України до земель водного фонду відносять землі, зайняті, зокрема, прибережними захисними смугами вздовж річок.
80. Нормами статті 60 Земельного кодексу України та статті 88 Водного кодексу України визначено, що прибережні захисні смуги встановлюються по берегах річок та навколо водойм уздовж урізу води (у меженний період) шириною:
а) для малих річок, струмків і потічків, а також ставків площею менш як 3 гектари - 25 метрів;
б) для середніх річок, водосховищ на них, водойм, а також ставків площею понад 3 гектари - 50 метрів;
в) для великих річок, водосховищ на них та озер - 100 метрів.
81. Цими ж статтями встановлено, що межі встановлених прибережних захисних смуг і пляжних зон зазначаються в документації з землеустрою, кадастрових планах земельних ділянок, а також у містобудівній документації, й такі смуги встановлюються на земельних ділянках всіх категорій земель, крім земель морського і внутрішнього водного транспорту. Землі прибережних захисних смуг перебувають у державній та комунальній власності та можуть надаватися в користування лише для цілей, визначених цим Кодексом.
82. Частиною четвертою статті 59 Земельного кодексу України та частинами другою, третьою статті 85 Водного кодексу України встановлено, що:
громадянам та юридичним особам органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування із земель водного фонду можуть передаватися на умовах оренди земельні ділянки прибережних захисних смуг, смуг відведення і берегових смуг водних шляхів, озера, водосховища, інші водойми, болота та острови для сінокосіння, рибогосподарських потреб (у тому числі рибництва (аквакультури), культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт, догляду, розміщення та обслуговування об`єктів портової інфраструктури і гідротехнічних споруд тощо, а також штучно створені земельні ділянки для будівництва та експлуатації об`єктів портової інфраструктури та інших об`єктів водного транспорту. Землі водного фонду можуть бути віднесені до земель морського і річкового транспорту в порядку, встановленому законом;
у постійне користування землі водного фонду надаються військовим частинам Державної прикордонної служби України з метою забезпечення національної безпеки і оборони для будівництва, облаштування та утримання інженерно-технічних і фортифікаційних споруд, огорож, прикордонних знаків, прикордонних просік, комунікацій, водогосподарським спеціалізованим організаціям, іншим підприємствам, установам і організаціям, в яких створено спеціалізовані служби по догляду за водними об`єктами, прибережними захисними смугами, смугами відведення, береговими смугами водних шляхів, гідротехнічними спорудами та підтриманню їх у належному стані.