ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
18 січня 2024 року
м. Київ
справа № 260/1578/19
адміністративне провадження № К/9901/22914/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Жука А.В.,
суддів: Єресько Л.О., Загороднюка А.Г.,
розглянувши в порядку письмового провадження справу №260/1578/19 за позовом ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, провадження у якій відкрито
за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 13 січня 2021 року (головуючий суддя Ващилін Р.О.) та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 18 травня 2021 року (колегія суддів у складі судді-доповідача Кузьмича С.М., суддів - Улицького В.З., Шавеля Р.М.),
УСТАНОВИВ:
І. Історія справи
1. ОСОБА_1 звернувся до Закарпатського окружного адміністративного суду з позовом до Державної міграційної служби України, у якому просив:
- визнати неправомірним та скасувати рішення Державної міграційної служби України про відмову у визнанні ОСОБА_1 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;
- зобов`язати Державну міграційну службу України прийняти рішення про визнання ОСОБА_1 - біженцем.
2. Обґрунтовуючи позовні вимоги зазначав, що рішенням Державної міграційної служби України №330-19 від 20 вересня 2019 року позивачу повторно відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, на підставі того, що умови, передбачені підпунктами 1, 13 частини першої статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", відсутні. Зазначене рішення вважав необґрунтованим та незаконним з огляду на те, що з 2014 року в країні його походження Ємен почалися військові дії, у зв`язку з чим його намагалися насильно примусити воювати проти уряду. Не бажаючи воювати, він втік з країни, оскільки боявся за своє життя та не хотів вбивати інших людей.
3. Звертав увагу на те, що рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 21 грудня 2018 року у справі №0740/749/18, залишеному без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду, установлено протиправність рішення Державної міграційної служби України, яким йому було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Однак за результатами повторного розгляду його заяви відповідач знову не урахував ситуацію в країні його походження з точки зору існування реальної загрози переслідування через релігійні переконання та участі у збройному конфлікті, хоча такі не змінилися.
Короткий зміст судових рішень першої та апеляційної інстанцій
4. Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 13 січня 2021 року, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 18 травня 2021 року, у задоволенні позовних вимог відмовлено.
5. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суди установили, що у якості причини звернення за захистом позивач посилався як на бажання покращити свої матеріальне становище шляхом пошуку роботи та продовження навчання, що є неможливим у країні його походження, так і на побоювання стати жертвою переслідувань з боку воєнізованих угруповань хуситів у зв`язку з не бажанням брати участь у збройному конфлікті, що має місце в Ємені.
6. Урахували, що визначальною підставою для надання статусу біженця або особи, що потребує додаткового захисту, є саме обґрунтовані побоювання особи стати жертвою переслідувань або ж існування реальної загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання, або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного, або внутрішнього збройного конфлікту, чи систематичного порушення прав людини.
7. Констатували, що самі по собі економічні мотиви, у тому числі, бажання продовжити навчання та надати фінансову допомогу рідним, не можуть стати підставою для отримання захисту в Україні.
8. Суди урахували, що після переїзду з м.Сана ОСОБА_1 протягом 5-6 місяців проживав у бабусі в м.Ібб та жодного переслідування не зазнавав. Окрім того, позивач безперешкодно та легально покинув країну через м.Хадрамаут, яке, за його словами, хуситами не контролювалося. ОСОБА_1 також підтвердив, що його родина, у тому числі брати, й надалі продовжують проживати в Ємені, жодних переслідувань не зазнають, а старший брат безперешкодно працює. Більше того, ОСОБА_1 регулярно спілкується з ними засобами телефонного зв`язку.
9. Суди зазначили, що указані обставини ставлять під сумнів твердження позивача щодо неминучої загрози від хуситів у разі його повернення до Ємену та підтверджують можливість використати альтернативу внутрішнього переміщення в межах території країни, яку хусити не контролюють.
10. Указали, що уповноваженим органом при розгляді заяви позивача ураховано інформацію Центру новин ООН від 18 липня 2019 року, відповідно до якої спецпосланець ООН по Ємену сповістив про свої надії на швидке завершення конфлікту в цій країні (ІНФОРМАЦІЯ_1), а також від 15 травня 2019 року, згідно з якою на виступі в Раді Безпеки Спеціальний посланник ООН Мартін Гріффітс високо оцінив виведення збройних сил повстанців-хуситів з трьох єменських портів (ІНФОРМАЦІЯ_2).
11. Приймаючи рішення з приводу обґрунтованості доводів позивача, суди звернули увагу на відсутність наміру ОСОБА_1 повернутися до Ємену навіть у разі закінчення війни, аргументовану бідністю його сім`ї та бажанням допомогти їй фінансово. Суди вважали, що указане свідчить про те, що реальною причиною покинути Ємен стали саме економічні мотиви, що не підпадають під захист Конвенції про статус біженців 1951 року.
12. З огляду на викладене вирішили, що ОСОБА_1 не довів існування реальної загрози життю у разі повернення до країни громадянської належності, як і переслідування за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
13. Не погоджуючись із прийнятими судовими рішеннями у червні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 13 січня 2021 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 18 травня 2021 року та задовольнити позовні вимоги.
14. Як на підстави касаційного оскарження судових рішень у цій справі указує на пункти 1, 4 частини четвертої статті 328 КАС України.
15. Обґрунтовуючи посилання на пункт 1 частини четвертої статі 328 КАС України позивач зазначає, що оскаржувані судові рішення прийняті без урахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах Верховного Суду від 07 травня 2020 року у справі №640/19723/18, від 21 березня 2019 року у справі №815/2092/17, від 05 червня 2019 року у справі №826/6949/16, від 10 грудня 2019 року у справі №825/1397/16, від 23 травня 2018 року у справі №820/1309/16, від 13 січня 2020 року у справі №806/1123/15, від 02 лютого 2018 року у справі №818/1151/15 та від 26 лютого 2021 року у справі №260/561/19.
16. Крім того, указує, що судами попередніх інстанцій проігноровано доводи та докази надані стороною позивача, що є порушенням статті 19 Конституції України, пункту 6.10 Правил розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту №649, статей 2, 14 частини 4 статті78, статті 242 та статті 370 КАС України, а також зазначає про неправильне застосування норм Керівництва УВКБ ООН з процедур та критеріїв визнання статусу біженців.
17. Переконує, що обставини щодо наявності у позивача обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань у країні походження були предметом судового розгляду у справі №0740/749/18 і установлені у судовому рішенні, яке набрало законної сили, що не ураховувалось судами попередніх інстанцій при постановленні оскаржуваних судових рішень.
18. Вважає, що ОСОБА_1 з урахуванням індивідуальних характеристик та обставин справи підпадає під визначення біженець на основі конвенційних ознак, а саме: релігійних як мусульманин-суніт: політичних як особа, котра не підтримує повстанців-хуситів; належності до певної соціальної групи як особа чоловічої статі, яку за будь-яких обставин будуть примушувати воювати на стороні повстанців або урядових військ.
19. Звертає увагу на те, що при винесенні оскаржуваного рішення не ураховано актуальну інформацію по країні походження заявника.
20. З огляду на викладене вважає, що наявні підстави для задоволення позовних вимог та зобов`язання відповідача визнати скаржника біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Позиція інших учасників справи
21. 02 серпня 2021 року від представника Державної міграційної служби України надійшов відзив на касаційну скаргу позивача, у якому він заперечив проти її задоволення, підтримав висновки судів попередніх інстанцій та просив залишити оскаржувані судові рішення без змін.
Рух адміністративної справи в суді касаційної інстанції
22. 22 червня 2021 року до касаційного суду надійшла скарга ОСОБА_1 .
23. Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 22 червня 2021 року для розгляду справи №260/1578/19 визначено колегію суддів у складі: головуючого судді - Жука А.В., суддів - Єресько Л.О., Загороднюка А.Г.
24. Ухвалою Верховного Суду від 08 липня 2021 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 13 січня 2021 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 18 травня 2021 року у справі №260/1578/19 на підставі пунктів 1, 4 частини четвертої статті 328 КАС України, установлено строк для подання відзиву на касаційну скаргу.
25. Ухвалою Верховного Суду від 17 січня 2024 року адміністративну справу №260/1578/19 призначено до розгляду в порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами.
ІІ. Установлені судами фактичні обставини справи
26. Судами попередніх інстанцій установлено, що ОСОБА_1 громадянин Республіки Ємен, араб, мусульманин суніт за релігійними переконаннями.
27. У січні 2017 року ОСОБА_1 виїхав з Ємену до Судану, потім поїхав в Росію, де прожив 10 місяців, звідки у жовтні 2017 року нелегально потрапив в Україну.
28. 31 січня 2018 року ОСОБА_1 вперше звернувся до органу міграційної служби у Вінницькій області із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. У якості причини звернення ОСОБА_1 посилався на бажання покращити своє життя та неможливість здійснення такого в Ємені через воєнні дії, що проходять в країні, та погрози хуситів його життю у разі відмови взяти участь в таких у якості найманця (том 1, а.с. 27-53).
29. За результатами розгляду матеріалів особової справи ОСОБА_1 рішенням Державної міграційної служби України (далі - ДМС України) від 15 червня 2018 року №206-18 заявнику було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, відповідно до абзацу 5 частини першої статті 6 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", як особі, стосовно якої установлено, що умови передбачені пунктом 1 частини першої статті 1 чи 13 цього Закону відсутні (том 1, а.с.62).
30. Не погоджуючись з таким рішенням уповноваженого органу ОСОБА_1 оскаржив його до суду. Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду №0740/749/18 від 21 грудня 2018 року, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 18 березня 2019 року, задоволено позов ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України: скасовано рішення Державної міграційної служби України про відмову у визнанні ОСОБА_1 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; зобов`язано Державну міграційну службу України повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
31. Надаючи оцінку оскарженому рішенню ДМС України від 15 червня 2018 року №206-18 суд виходив з того, що уповноважений орган, маючи всі необхідні відомості про ситуацію, що склалася в Ємені, таку інформацію належним чином не дослідив та не проаналізував в контексті реальності побоювань позивача стати жертвою діяльності терористичних угрупувань внаслідок громадянської війни в країні.
32. На виконання рішення Закарпатського окружного адміністративного суду №0740/749/18 від 21 грудня 2018 року рішенням ДМС України №54-19 від 06 червня 2019 року зобов`язано Головне управління ДМС в Закарпатській області (далі - ГУ ДМС в Закарпатській області) повторно розглянути заяву громадянина Республіки Ємен ОСОБА_1 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, з урахуванням обставин, що стали підставою для скасування рішення ДМС України від 15 червня 2018 року №206-18.
33. Наказом ГУ ДМС в Закарпатській області №70 від 19 червня 2019 року вирішено здійснити повторний розгляд заяви ОСОБА_1 з урахуванням обставин, що стали підставою для скасування судом рішення ДМС України від 15 червня 2018 року №206-18 (том 1, а.с.67).
34. За результатами проведеної з ОСОБА_1 співбесіди на підставі вивчення матеріалів справи №2018VN0007 посадова особа ГУ ДМС України в Закарпатській області 16 серпня 2019 року підготувала висновок щодо відмови у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (том 1, а.с.75-83). У зазначеному висновку посадова особа ГУ ДМС України в Закарпатській області зазначила про відсутність умов, передбачених підпунктами 1, 13 частини першої статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", та необхідність відмовити ОСОБА_1 у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
35. Такий висновок ґрунтується на переконанні посадової особи уповноваженого органу, що заявником не доведено існування реальної загрози саме його життю та здоров`ю у зв`язку з ситуацією, що скалася в Ємені. Також під час співбесіди не знайшли свого підтвердження доводи заявника про те, що до нього були застосовані погрози хуситами щодо примусової участі у війні, що змусило його виїхати з країни походження. З огляду на викладене посадова особа ГУ ДМС в Закарпатській області дійшла висновку про те, що реальною причиною виїзду ОСОБА_1 з Ємену було бажання здобути освіту, що є недоступним для нього в країні походження через платність та низький фінансовий стан сім`ї.
36. Окрім того, досліджено питання безпеки повернення заявника до Ємену з огляду на ситуацію в країні, що склалася, за результатами чого зроблено висновок про відсутність будь-якої загрози. Такі висновки базуються на повідомленні ОСОБА_1 про те, що його батьки та рідні продовжують проживати в м. Сана, старший брат безперешкодно працює в перукарні, а у родини немає проблем з хуситами (том 1, а.с. 75-83).
37. Рішенням ДМС України від 20 вересня 2019 року №330-19 позивачу відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, як особі, стосовно якої установлено, що умови, передбачені підпунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", відсутні (а.с. 84).
38. Повідомленням ГУ ДМС України в Закарпатській області від 01 жовтня 2019 року №4.4/25 позивача проінформовано про відмову у визнанні його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
39. Вважаючи зазначену відмову протиправною, позивач звернувся за захистом своїх прав до суду.
ІІІ. Позиція Верховного Суду
40. Відповідно до частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
41. Переглянувши оскаржувані судові рішення у межах доводів та вимог касаційної скарги, на підставі установлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд зазначає таке.
42. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
43. Частиною другою статті 2 КАС України визначено, що в справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
44. Згідно з частиною першою статті 14 Загальної декларації прав людини від 10 грудня 1948 року, кожна людина має право шукати притулку від переслідувань в інших країнах і користуватися цим притулком.
45. Порядок правового регулювання суспільних відносин у сфері визнання особи біженцем, особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, втрати та позбавлення цього статусу, а також встановлення правового статусу біженців та осіб, які потребують додаткового захисту і яким надано тимчасовий захист в Україні врегульовано Законом України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту".
46. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 1 цього Закону біженець - це особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.
47. Пунктом 13 частини першої статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" установлено, що особа, яка потребує додаткового захисту - це особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання.
48. Як передбачено у частині п`ятій статті 5 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" особа, яка на законних підставах тимчасово перебуває в Україні, і під час такого перебування в країні її громадянської належності чи попереднього постійного проживання виникли умови, зазначені в пунктах 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, внаслідок яких вона не може повернутися до країни свого походження і має намір бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, повинна звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, до закінчення строку перебування на території України.