УХВАЛА
17 січня 2024 року
м. Київ
Провадження № 13-5зво24
Справа № 330/2292/14-к
Суддя Великої Палати Верховного Суду ОСОБА_1 перевірила заяву ОСОБА_2 про перегляд за виключними обставинами на підставі
п. 2 ч. 3 ст. 459 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) вироку Якимівського районного суду Запорізької області від 3 грудня 2015 року, ухвали Запорізького апеляційного суду від 21 серпня 2019 року та постанови Касаційного кримінального суду Верховного Суду (далі - Касаційний кримінальний суд) від
13 лютого 2020 року щодо нього і
ВСТАНОВИЛА:
Як убачається з наданих матеріалів, вироком Якимівського районного суду Запорізької області від 3 грудня 2015 року ОСОБА_2 засуджено за п. 4 ч. 2
ст. 115 Кримінального кодексу України (далі - КК), до покарання у виді позбавлення волі на строк 12 років.
На підставі ст. 72 КК зараховано ОСОБА_2 у строк покарання строк його попереднього ув`язнення з 20 лютого 2014 року з розрахунку один день попереднього ув`язнення за один день позбавлення волі.
Ухвалою Запорізького апеляційного суду від 21 серпня 2019 року вирок суду першої інстанції щодо ОСОБА_2 залишено без змін. Відповідно до ч. 5 ст. 72 КК
ОСОБА_2 у строк відбування покарання зараховано строк попереднього ув`язнення з 20 лютого 2014 року по 3 серпня 2016 року, з 29 червня 2017 року по
21 серпня 2019 року з розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі.
ОСОБА_2 та його захисник, не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, звернулись до Касаційного кримінального суду та просили скасувати ухвалу Запорізького апеляційного суду від 21 серпня 2019 року у зв`язку з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону.
Касаційний кримінальний суд постановою від 13 лютого 2020 року касаційні скарги сторони захисту залишив без задоволення, а ухвалу Запорізького апеляційного суду від 21 серпня 2019 року щодо ОСОБА_2 - без змін.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні від 19 жовтня 2023 року
в справі "Леонтьєв та інші проти України" (заяви № 5216/16 та 2 інших) констатував порушення п. 3 ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) стосовно надмірної тривалості тримання під вартою засудженого під час досудового розслідування.
Посилаючись на вказане рішення ЄСПЛ, ОСОБА_2, звернувся до Великої Палати Верховного Суду (далі - Велика Палата) із заявою про перегляд за виключними обставинами судових рішень місцевого і апеляційного судів та постанови Верховного Судів від 13 лютого 2020 року, якою судові рішення було залишено без змін. На думку ОСОБА_2, констатоване порушення Конвенції доводить незаконність оскаржених судових рішень, адже національними судами була допущена упередженість під час розгляду кримінального провадження відносно нього та відсутність складу злочину у його діях, що було залишено поза увагою апеляційного та Верховного судів. Вважає, що у цьому випадку для відновлення порушеного права необхідно скасувати оспорювані судові рішення і призначити новий розгляд у суді першої інстанції.
Відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 459 КПК установлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов`язань при вирішенні справи судом є виключною обставиною.
Частиною 5 ст. 33 КПК передбачено, що кримінальне провадження за виключними обставинами на підставі п. 2 ч. 3 ст. 459 цього Кодексу здійснюється Великою Палатою.