ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
16 січня 2024 року
м. Київ
справа № 718/566/22
провадження № 51-3889км23
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1,
суддів ОСОБА_2, ОСОБА_3,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4,
прокурора ОСОБА_5,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисників
ОСОБА_6 та ОСОБА_7 в інтересах засудженого ОСОБА_8 на вирок Кіцманського районного суду Чернівецької області від 24 березня
2023 року та ухвалу Чернівецького апеляційного суду від 22 травня 2023 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12016260110000732 за обвинуваченням
ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця с. Брусниця Кіцманського району Чернівецької області, проживаючого та зареєстрованого у АДРЕСА_1, раніше не судимого,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України.
Історія справи та встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Кіцманського районного суду Чернівецької області від 24 березня 2023 року ОСОБА_8 засуджено за ч. 2 ст. 286 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 3 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 1 рік.
На підставі ст. 75 КК України звільнено ОСОБА_8 від відбування покарання з випробуванням із іспитовим строком тривалістю 1 рік, з покладенням обов`язків, передбачених ст. 76 КК України.
Цим же вироком вирішено долю заявлених цивільних позовів, речових доказів та процесуальних витрат у цьому кримінальному провадженні.
Згідно з вироком ОСОБА_8 визнано винним у тому, що він 13 листопада 2016 року приблизно о 06:20 керуючи технічно справним автомобілем марки "Mercedes-Benz Sprinter" із реєстраційним номером НОМЕР_1, рухався в темну пору доби по вулиці Центральній в межах населеного пункту с. Брусниця Кіцманського району Чернівецької області, зі швидкістю, що перевищує максимально допустиму в межах населеного пункту, проявивши злочинну недбалість, не врахував дорожньої обстановки, неправильно застосувавши прийоми керування транспортним засобом, проявив самовпевненість у виборі безпечної швидкості руху та неуважність до дорожньої обстановки, маючи об`єктивну можливість вчасно виявити небезпеку для руху, а саме пішоходів, порушив та не виконав вимоги п. п. 12.1, 12.3, 12.4 Правилами дорожнього руху (далі - ПДР), які безпосередньо перебувають у причинному зв`язку з наслідками, а також п.п. 1.5, 2.3 (б, д) Правилами дорожнього руху, які сприяли порушенню вищевказаних правил, в результаті чого допустив наїзд на пішоходів
ОСОБА_9 та ОСОБА_9 .
Внаслідок цієї дорожньо-транспортної пригоди (далі - ДТП) було спричинено потерпілій ОСОБА_9 тяжке тілесне ушкодження та потерпілому
ОСОБА_9 середньої тяжкості тілесне ушкодження, як таке, що призвело до тривалого розладу здоров`я.
Ухвалою Чернівецького апеляційного суду від 22 травня 2023 року вирок районного суду скасовано в частині вирішення цивільних позовів, та в цій частині призначено новий судовий розгляд у порядку цивільного судочинства.
В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.
У поданій касаційній скарзі захисники, посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просять оскаржувані судові рішення скасувати й закрити кримінальне провадження.
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду, в порядку касаційного розгляду, має відповісти на доводи:
- Щодо допустимості доказів, які були здобуті під час досудового розслідування з метою доведення винуватості засудженого у вчиненні ним кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України;
- Стосовно постановлення судових рішень у цьому кримінальному провадженні з істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону.
Вимоги касаційної скарги й узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі захисники, посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просять оскаржувані судові рішення скасувати та закрити кримінальне провадження щодо ОСОБА_8 у зв`язку з відсутністю в діях останнього складу інкримінованого кримінального правопорушення й невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи в суді і вичерпанням можливості їх отримати.
При цьому, надаючи свою оцінку доказам та фактичним обставинам у цьому кримінальному провадженні, захисники стверджують, що всупереч вимогам КПК України судом першої інстанції, а в подальшому і апеляційним судом, не доведено "поза розумним сумнівом" винуватість ОСОБА_8 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення, а відтак їх висновки щодо винуватості останнього ґрунтуються лише на показаннях потерпілих, свідків та недопустимих доказах.
Також вказують на невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження та неповноту судового розгляду.
До того ж, на думку касаторів, суд першої інстанції неповно дослідив обставини кримінального провадження та докази у справі, вибірково взяв докази до уваги та за наявності суперечливих доказів не зазначив, чому врахував одні й відкинув інші, зокрема не врахував показання засудженого та свідків сторони захисту, які свідчать, що пригода сталась з вини інших учасників дорожнього руху, якими є потерпілі у цьому кримінальному провадженні.
Також у поданій касаційній скарзі захисники посилаються на те, що під час проведення досудового розслідування не було проведено слідчий експеримент за участю усіх очевидців ДТП, зокрема зі свідками сторони захисту, при цьому повторний слідчий експеримент був проведений лише за участі одного з потерпілих, що свідчить про відсутність достатніх доказів на підтвердження винуватості засудженого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України.
Разом з цим, свої вимоги обґрунтовують, зокрема, тим, що суд першої інстанції допустив ряд істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, а саме не встановив належними та допустимими доказами:
- факт порушення засудженим п. 12.1, п. 12.3, п. 12.4, п. 1.5, п. 2.3 (б, д) ПДР, які стали причиною настання ДТП та призвели до відповідних наслідків, оскільки наявні експертні висновки не містять однозначних даних порушення ПДР допущені водієм, а під час проведення слідчих експериментів за участі потерпілих взагалі не уточнювалось з якою швидкістю рухався автомобіль засудженого;
- заподіяння в результаті порушень ПДР потерпілим тілесних ушкоджень.
На переконання захисників в основу обвинувального вироку було покладено такі недопустимі докази як:
- висновок судово-медичної експертизи потерпілої ОСОБА_10 № 05-Мд від 12 січня 2017 року, що проведена на підставі відповідної постанови слідчого, який не входив до визначеної групи слідчих, при цьому ця експертиза була проведена на підставі копій медичної документації вказаної потерпілої;
- висновок судово-медичної експертизи потерпілого ОСОБА_11 № 338 мд від 30 квітня 2020 року, оскільки експертиза була проведена на підставі рентгенографії ОГК від 13 березня 2019 року, а подія мала місце 13 листопада 2016 року, що ставить під сумнів, що такі тілесні ушкодження були отримані потерпілим під час ДТП.
Крім цього, захисники вказують на недопустимість доказів здобутих під час досудового розслідування у результаті прийняття процесуальних рішень слідчими ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16 та доказів у результаті слідчих дій ОСОБА_13, ОСОБА_15, ОСОБА_12, а також слідчих ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_19, ОСОБА_20, оскільки стороні захисту, в порядку ст. 290 КПК України, не надавались відповідні постанови про створення слідчої, або слідчо-оперативної групи слідчих до складу якої входили зазначені слідчі, при цьому прокурор, усуваючи вказані недоліки, під час провадження в суді першої інстанції, надав не завірені копії відсутніх постанов, які були долучені до матеріалів кримінального провадження.
До того ж захисники звертають увагу на відсутність і інших постанов, які надають слідчим відповідні повноваження у цьому кримінальному провадженні.
Відтак стороною обвинувачення було порушено право засудженого на справедливий суд.
Також стверджують, що вручення засудженому письмового повідомлення про підозру у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення відбулося з порушенням відповідних норм КПК України, оскільки така підозра була вручена матері засудженого.
Разом з цим, зазначають, що рішення апеляційного суду не відповідає вимогам ст. 370 КПК України і, що у ньому всупереч вимогам ст. 419 КПК України не надано належної оцінки доводам поданої апеляційної скарги захисників, зокрема тим, які є аналогічними викладеним вище доводам касаційної скарги.
Позиції інших учасників судового провадження
Від учасників судового провадження заперечення на касаційну скаргу
захисників не подавалися.
У судовому засіданні прокурор заперечував проти задоволення касаційної скарги захисників.
Заслухавши суддю-доповідача, думку прокурора, перевіривши матеріали кримінального провадження, наведені в касаційній скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що скарга захисників підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Мотиви, з яких виходив Верховний Суду, та застосовані норми права
Згідно з ч. 1 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, а також наявність правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Як установлено частинами 1, 2 ст. 438 КПК України, підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є лише: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. При вирішенні питання про наявність зазначених у ч. 1 цієї статті підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 цього Кодексу. Можливості скасування судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій через невідповідність їх висновків фактичним обставинам кримінального провадження (ст. 411 КПК України) чинним законом не передбачено.
Оспорювання захисниками установлених за результатами судового розгляду фактів з викладенням власної версії події, що зводиться до тверджень про невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження та неповноту судового розгляду, з огляду на вимоги ст. 438 КПК України не є предметом перевірки суду касаційної інстанції.
Під час перегляду судових рішень колегія суддів виходить із фактичних обставин справи, встановлених судами попередніх інстанцій.
Щодо допустимості доказів, які були здобуті під час досудового розслідування з метою доведення винуватості засудженого у вчиненні ним кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України.
Відповідно до норм статтей 86, 87 КПК України доказ визнається допустимим, якщо його отримано у порядку, встановленому цим Кодексом. Недопустимий доказ не може бути використано при прийнятті процесуальних рішень, на нього не може послатися суд при ухваленні судового рішення. Недопустимими є докази, отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та іншими законами України, в тому числі внаслідок порушення права особи на захист та шляхом реалізації органами досудового розслідування чи прокуратури своїх повноважень, не передбачених КПК України, для забезпечення досудового розслідування кримінальних правопорушень.
Колегія суддів зазначає, що відповідно до п. 14 ст. 3 КПК України притягнення до кримінальної відповідальності - це стадія кримінального провадження, яка починається з моменту повідомлення особі про підозру у вчиненні кримінального правопорушення.
Відповідно до ст. 278 КПК України письмове повідомлення про підозру вручається в день його складення слідчим або прокурором, а у випадку неможливості такого вручення - у спосіб, передбачений цим Кодексом для вручення повідомлень. Письмове повідомлення про підозру затриманій особі вручається не пізніше двадцяти чотирьох годин з моменту її затримання. У разі якщо особі не вручено повідомлення про підозру після двадцяти чотирьох годин з моменту затримання, така особа підлягає негайному звільненню. Дата та час повідомлення про підозру, правова кваліфікація кримінального правопорушення, у вчиненні якого підозрюється особа, із зазначенням статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність невідкладно вносяться слідчим, прокурором до Єдиного реєстру досудових розслідувань.
Що стосується матеріалів цього кримінального провадження, то в процесі їх перевірки колегією суддів встановлено, що під час здійснення досудового розслідування щодо ОСОБА_8 указані вимоги кримінального процесуального закону було дотримано.
Так, з матеріалів кримінального провадження слідує, що відповідно до вимог
ст. 278 КПК України, письмове повідомлення про підозру ОСОБА_8 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України було вручено його матері - ОСОБА_21, що підтверджується її підписом наявним у повідомленні (т. 2, а. п. 146-149). З огляду на це, письмове повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, було вручено у спосіб, передбачений КПК України для вручення повідомлень, а саме у разі тимчасової відсутності особи за місцем проживання повідомлення для передачі їй вручається під розписку дорослому члену сім`ї особи чи іншій особі, яка з нею проживає.
При цьому в матеріалах кримінального провадження міститься постанова про оголошення розшуку підозрюваного від 17 січня 2022 року з якої слідує, зокрема те, що під час проведення досудового розслідування було встановлено, що підозрюваний ОСОБА_8 залишив своє місце проживання та його місцезнаходження невідоме і як результат уповноваженою на те особою було оголошено його в розшук (т. 2, а. п. 152-153).
Таким чином, колегією суддів не встановлено факту того, що під час вручення письмового повідомлення про підозру ОСОБА_8 допущено порушення
ст. 278 КПК України.
З урахуванням наведеного, доводи касаційної скарги захисників про те, що вручення засудженому повідомлення про підозру у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення відбулося з порушенням відповідних норм КПК України, оскільки така підозра була вручена його матері є необґрунтованими.
Щодо доводів сторони захисту про недопустимість доказів здобутих під час досудового розслідування у результаті прийняття процесуальних рішень слідчими ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16 та доказів у результаті слідчих дій ОСОБА_13, ОСОБА_15, ОСОБА_12, а також слідчих ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_19, ОСОБА_20 , оскільки стороні захисту, в порядку ст. 290 КПК України, не надавались відповідні постанови про створення слідчої, або слідчо-оперативної групи слідчих до складу якої входили зазначені слідчі, при цьому прокурор усуваючи вказані недоліки, під час провадження в суді першої інстанції, надав не завірені копії відсутніх постанов, які були долучені до матеріалів кримінального провадження.
Процесуальне рішення про призначення групи слідчих, старшого слідчої групи, зміну групи слідчих чи об`єднання матеріалів досудових розслідувань не є самостійним доказом у кримінальному провадженні. Відповідно до статті 84 КПК України доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому КПК України порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню, а процесуальними джерелами доказів є показання, речові докази, документи, висновки експертів. Процесуальні ж документи, які стали підставою для здійснення досудового розслідування уповноваженими особами, не є документами у розумінні частини другої статті 99 КПК України, оскільки не містять зафіксованих та зібраних відповідними суб`єктами фактичних даних про протиправні діяння окремих осіб або групи осіб.
Колегія суддів зауважує, що у випадку, якщо під час дослідження доказів в учасників провадження виникне питання щодо перевірки доказів з огляду на їх належність та допустимість, суд має перевірити ці обставини, в тому числі шляхом витребування та приєднання до справи відповідних процесуальних документів з подальшим наданням їм оцінки.
Перевіркою матеріалів цього кримінального провадження встановлено, що доступ до матеріалів досудового розслідування в яких була, крім іншого, наявна постанова про призначення групи слідчих від 02 грудня 2021 року у складі: