ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
17 січня 2024 року
м. Київ
справа № 301/920/15-ц
провадження № 61-9730св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д.,
суддів: Гулейков І. Ю., Гулька Б. І., Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
третя особа - приватний нотаріус Іршавського районного нотаріального округу Іванишинець Валентина Іванівна,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Розмана Сергія Юрійовича на постанову Закарпатського апеляційного суду від 29 травня 2023 року, прийняту у складі колегії суддів: Кожух О. А., Готри Т. Ю., Кондора Р. Ю.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У травні 2015 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2, третя особа - приватний нотаріус Іршавського районного нотаріального округу Іванишинець В. І. (далі - приватний нотаріус Іванишинець В. І.), в якому просила суд визнати недійсним договір дарування від 10 травня 2007 року за № 1729.
Позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, що у січні 2015 року дізналася про існування договору дарування від 10 травня 2007 року, сторонами якого є вона та ОСОБА_2 . Предметом цього договору є житловий будинок з надвірними спорудами, площею 91,60 кв. м, на АДРЕСА_1 та земельна ділянка, площею 0,25 га, розташована на території Кушницької сільської ради.
ОСОБА_1 зазначала, що про факт укладення та підписання цього договору вона не пам`ятала, оскільки протягом 2005-2007 років вона переживала регулярні психологічні переживання, викликані конфліктом із сестрою та наявністю судового спору, який вирішено на користь останньої. Протягом тривалого часу вона хворіє на захворювання, які могли вплинути на її психічне здоров`я, тому під час укладення цього договору дарування вона не розуміла значення своїх дій та не могла керувати ними.
Крім того, укладення договору дарування цілого житлового будинку на користь ОСОБА_2 не відповідає її дійсній волі, оскільки вона мала намір подарувати свій будинок обом дітям, а не тільки доньці.
Справа судами переглядалась неодноразово.
Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
Рішенням Іршавського районного суду Закарпатської області від 12 листопада 2015 року, ухваленим у складі судді Пітерських М. О., у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції виходив із того, що проведеною у справі експертизою не визнано абсолютної неспроможності позивача на момент укладення договору розуміти значення своїх дій та керувати ними. Установлено, що під час укладення договору ОСОБА_1 могла правильно розуміти значення своїх дій та передбачати їх наслідки. Перебування позивача на момент укладення спірного договору дарування у стані, за якого вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, спростовуються поясненнями приватного нотаріуса Іванишинець В. І., яка підтвердила, що договір дарування нерухомого майна від 10 травня 2007 року був підписаний позивачем при повному розумінні нею умов договору та його наслідків, які нотаріус особисто роз`яснила сторонам, про що свідчать підписи сторін на договорі. Також, нотаріус зазначила, що позивач, бажаючи укласти договір дарування, попередньо приходила декілька раз до нотаріальної контори за отриманням консультації щодо пакету документів, необхідних для укладення договору.
У судовому засіданні свідки не підтвердили, що погіршення стану здоров`я, в тому числі і пам`яті ОСОБА_3, мало місце саме перед укладенням договору дарування. Водночас свідки зазначили, що позивач здійснювала належний догляд за онукою, поки її дочка (відповідач у справі) працювала за кордоном.
Клопотання про призначення у справі повторної експертизи відхилено, оскільки не наведено доказів необхідності проведення такої експертизи, а твердження представника позивача щодо неправильності висновку експерта, посилання на його недостатню обґрунтованість, неясність та немотивованість, суперечливість іншим матеріалам справи, а також на істотне порушення процесуальних норм, які регламентують порядок проведення експертизи, ґрунтувалися на оціночних судженнях сторони, а не на спеціальних знаннях. Належних доказів, які б спростовували висновок експерта, суду не надано.
Приєднані до матеріалів справи виписки з медичної картки ОСОБА_1, довідка про перебування ОСОБА_1 на "Д" обліку у сімейного лікаря, листи завідувача АЗП-СМ про проходження лікування ОСОБА_1 не підтверджують наявність у позивачки психічної хвороби, внаслідок якої вона не могла усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними.
Також, висновок спеціаліста від 20 квітня 2015 року щодо психологічного обстеження ОСОБА_1, наданий нею, не спростовує висновку комплексної амбулаторної психолого-психіатричної експертизи.
Постановою Закарпатського апеляційного суду від 21 червня 2022 року апеляційну скаргу адвоката Гецка М. М., який діє в інтересах ОСОБА_1, залишено без задоволення. Рішення Іршавського районного суду Закарпатської області від 12 листопада 2015 року залишено без змін.
Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, про відмову в задоволенні позову, суд апеляційної інстанції виходив із того, що відповідно до висновку судового експерта від 29 липня 2015 року № 580 ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, на цей час психічним захворюванням не страждає, виявляє ознаки розладів особистості та поведінки внаслідок органічного ураження головного мозку з нерізко вираженим психоорганічним синдромом. Може усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними. На час укладення договору дарування від 10 травня 2007 року ОСОБА_1 також психічним захворюванням чи недоумством не страждала, виявляла ознаки розладів особистості та поведінки внаслідок органічного ураження головного мозку з нерізко вираженим психоорганічним синдромом. За своїм станом могла усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними. Під час укладення договору дарування ОСОБА_1 не мала таких індивідуально-психологічних особливостей, які б могли істотно вплинути на її здатність керувати своїми діями, передбачати їх наслідки, розуміти характер і фактичний зміст власних дій.
Згідно з письмовими роз`ясненнями експертів психічний стан ОСОБА_1 на 2007 рік експерти оцінювали відповідно до даних медичної документації. Жодних розладів психічної сфери в медичній документації не зафіксовано, рекомендації лікарів щодо необхідності консультації лікаря-психіатра не відображено. Ретроспективно оцінюючи психічний стан на 2007 рік, з урахуванням актуального психічного стану (при обстеженні), знаючи та розуміючи особливості розвитку будь-яких психічних розладів, експерти вважали достатньою інформацію про психічний стан підекспертної особи на час вчинення нею правочину. Особливістю хронічних психічних розладів є їх прогредієнтність, тобто прогресування хвороби із плином часу. Враховуючи, що при експертному дослідженні у ОСОБА_1 не виявлено важких психічних розладів, тому очевидно, що 8 років тому (у 2007 році) таких розладів не було.
Отже, відповідно до проведеної у справі експертизи експерти не дійшли висновку про абсолютну неспроможність ОСОБА_1 у момент укладення оспорюваного правочину розуміти значення своїх дій та керувати ними, що саме по собі не є підставою для визнання укладеного в такому стані правочину недійсним з підстав, передбачених частиною першою статті 225 ЦК України.
Позивач та її представник заперечили результати цієї експертизи, посилаючись на висновок спеціаліста від 21 квітня 2015 року та фахівця від 05 листопада 2015 року, а також показання свідків. Однак такі докази не є належними у справі, оскільки здатність особи розуміти значення своїх дій та керувати ними може підтвердити тільки експерт у цій сфері шляхом проведення відповідної експертизи.
У матеріалах справи є ще один висновок судово-психіатричних експертів від 29 квітня 2016 року № 52, згідно з яким ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, на час укладення договору дарування 10 травня 2007 року страждала на стійкий хронічний психічний розлад у вигляді "вираженого стійкого органічного (судинного, дісметаболічного ґенезу) емоційно-лабільного розладу, із значним зниженням когнітивних функцій" (що відповідало діагностичним критеріям рубрики "F06/8" за Міжнародною класифікацією хвороб 10-го перегляду). При цьому ступінь вираженості розладів її когнітивних та емоційно-вольових функцій під час укладення договору дарування 10 травня 2007 року був настільки виражений, що абсолютно позбавляв її здатності розуміти значення своїх дій та керувати ними (тобто її стан підпадав під дію статті 39 ЦК України). Враховуючи вищевказане, питання відносно її фізичного стану на 10 травня 2007 року втрачає сенс. Зважаючи на актуальний психічний стан на теперішній час, наявність у неї стійкого психічного розладу у вигляді "вираженого стійкого органічного (судинного, дісметаболічного ґенезу) емоційно-лабільного розладу, із значним зниженням когнітивних функцій" (що відповідало діагностичним критеріям рубрики "F06/8" за Міжнародною класифікацією хвороб 10-го перегляду), ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, потребує додаткових роз`яснень тексту процесуальних документів, матеріалів цивільного провадження, та часу для їх обміркування.
Відповідно до частини другої статті 113 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) для уникнення сумнівів щодо правильності того чи іншого висновку судової експертизи судом було призначено повторну стаціонарну комплексну судову психолого-психіатричну експертизу, а її проведення доручено Українському науково-дослідному інституту соціальної та судової психіатрії та наркології. Необхідність призначення повторної експертизи для встановлення факту здатності чи нездатності ОСОБА_1 усвідомлювати значення своїх дій і керувати ними під час укладення договору дарування від 10 травня 2007 року зазначено також у експертному дослідженні лікаря судово-психіатричного експерта ОСОБА_7., психолога-експерта судового Українського науково-дослідного інституту соціальної та судової психіатрії та наркології ОСОБА_4 . Проте ця повторна експертиза проведена так і не була.
Таким чином, позивач не надала суду належних доказів на підтвердження того, що вона не усвідомлювала значення своїх дій та не могла керувати ними під час укладення договору дарування від 10 травня 2007 року. Висновки наявних у справі експертиз суперечать одне одному, а провести повторну експертизу виявилося неможливим. Висновок спеціаліста від 21 квітня 2015 року і фахівця від 05 листопада 2015 року, а також показання свідків, не є належними доказами для підтвердження заявлених позовних вимог.
Постановою Верховного Суду від 14 грудня 2022 рокукасаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено, постанову Закарпатського апеляційного суду від 21 червня 2022 року скасовано. Передано справу № 301/920/15 на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. З моменту прийняття постанови суду касаційної інстанції постанова Закарпатського апеляційного суду від 21 червня 2022 року втратила законну силу (провадження № 61-7266св22).
Скасовуючи постанову суду апеляційної інстанції та направляючи справу на новий розгляд, суд касаційної інстанції виходив із того, що 23 серпня 2018 року ОСОБА_1 через представника Гецка М. М. подала заяву про відвід колегії суддів апеляційного суду у справі № 301/920/15. Разом із тим, ухвала апеляційного суду за результатами вирішення заяви ОСОБА_1, яка підписана представником Гецком М. М., від 23 серпня 2018 року про відвід колегії суддів, у матеріалах справи відсутня. У зв`язку з цим постанова Закарпатського апеляційного суду від 21 червня 2022 року підлягає скасуванню.
Постановою Закарпатського апеляційного суду від 29 травня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено, рішення Іршавського районного суду від 12 листопада 2015 року скасовано та ухвалено нове рішення.
Позов ОСОБА_1 задоволено.
Визнано недійсним договір дарування житлового будинку з надвірними спорудами, загальною площею 91,60 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, та земельної ділянки, загальною площею 0,25 га, кадастровий номер 2121985201:02:001:0004, що розташована на території Кушницької сільської ради, укладений 10 травня 2007 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2, посвідчений приватним нотаріусом Іванишинець В. І., зареєстрований у реєстрі нотаріальних дій за № 1729.
Задовольняючи позов, суд апеляційної інстанції виходив із того, що відповідно до висновку судово-психіатричних експертів від 29 квітня 2016 року № 52, складеного Комунальною установою "Одеський обласний медичний центр психічного здоров`я" за результатами проведеного стаціонарного комплексного судового психолого-психіатричного дослідження судові психологи дійшли висновків, що у ОСОБА_1 на даний час спостерігається зниження інтелектуально-мнестичних процесів до рівня "межова зона" між нормою та дефектом, висока виснажуваність психічних процесів. З інших суттєвих індивідуально-психологічних особливостей слід відмітити підвищену ригідність, яка поєднується з емоціональною лабільністю, фіксованістю на своїх хвилюваннях. Враховуючи відсутність будь-яких виражених травмуючи чинників з 2007 року, а також наявність стресового стану в 2007 році, вказані індивідуально-психологічні особливості у випробуваної були й на 10 травня 2007 року. ОСОБА_1, виходячи з виявлених у неї індивідуально-психологічних особливостей, емоційного стану на 10 травня 2007 року, не могла вірно розуміти (усвідомлювати) порядок укладання договору дарування, його оформлення, зміст та наслідки цього договору. ОСОБА_1, виходячи з виявлених у неї індивідуально-психологічних особливостей, 10 травня 2007 року не могла вірно розуміти (усвідомлювати) характер та фактичний зміст власних дій, керувати ними та передбачати їх наслідки.
Отже, ОСОБА_1 на час укладання договору дарування 10 травня 2007 року страждала на стійкий хронічний психічний розлад у вигляді "Вираженого стійкого органічного (судинного, дісметаболічного генезу) емоційно-лабільного розладу, із значним зниженням когнітивних функцій" (що відповідало діагностичним критеріям рубрики "F06.8" за Міжнародною класифікацією хвороб 10-го перегляду). При цьому ступінь вираженості розладів її когнітивних та емоційно-вольових функцій, під час укладання договору дарування 10 травня 2007 року був настільки виражений, що абсолютно позбавляв її здатності розуміти значення своїх дій та керувати ними підпадала під дію статті 39 ЦК України.
Зазначений висновок судово-психіатричних експертів від 29 квітня 2016 року № 52 відповідачем не спростовано належними й допустимими доказами.
Апеляційний суд відхилив висновок експерта Комунального закладу "Львівська обласна клінічна психіатрична лікарня" від 29 липня 2015 року № 580, оскільки такий є неповним, необґрунтованим, не містить мотивувальної частини з обґрунтуванням експертних висновків, складений з істотними порушеннями нормативних та методичних вимог, та суперечить іншим матеріалам справи.
Отже, оцінюючи обставини справи у сукупності, апеляційним судом встановлена абсолютна неспроможність ОСОБА_1 розуміти значення своїх дій та керувати ними у момент вчинення договору дарування від 10 травня 2007 року.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів
У червні 2023 року представник ОСОБА_2 - адвокат Розман С. Ю. подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, просив суд скасувати постанову Закарпатського апеляційного суду від 29 травня 2023 року і залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції не врахував, що висновок судово-психіатричної експертизи від 29 квітня 2016 року № 52 є суперечливим, не узгоджується з іншими матеріалами справи і не має преюдиційного значення. Відповідно до висновку судового експерта від 29 липня 2015 року № 580 позивач на час укладання договору дарування від 10 травня 2017 року психічними захворюванням чи недоумством не страждала, виявляла ознаки розладів особистості та поведінки внаслідок органічного ураження головного мозку з нерізко вираженим психоорганічним синдромом. За своїм станом могла усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними. Отже, відповідно до проведеної у справі експертизи експерти не дійшли висновку про абсолютну неспроможність позивача у момент укладання договору дарування розуміти значення своїх дій та керувати ними, що саме по собі не є підставою для визнання укладеного в такому стані правочину недійсним з підстав передбачених частиною першою статті 225 ЦК України.
Таким чином, суд апеляційної інстанцій не врахував того, що позивач всупереч вимогам змагальності і диспозитивності не надала суду належних доказів на підтвердження того, що вона не усвідомлювала значення своїх дій та не могла керувати ними під час укладання договору дарування від 10 травня 2007 року. Висновки наявних у справі експертиз суперечать один одному, а провести повторну експертизу виявилось неможливим.
Підставою касаційного оскарження постанови Закарпатського апеляційного суду від 29 травня 2023 року заявник зазначає неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права, зокрема судом застосовано норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду України від 29 лютого 2012 року у справі № 6-9цс12, від 28 вересня 2016 року у справі № 6-1531цс16 та у постановах Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 359/3849/14-ц (провадження № 61-5896св18), від 05 червня 2019 року у справі № 665/1935/16-ц (провадження № 61-19718св18).
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У липні 2023 року представник ОСОБА_1 - адвокат Гецко М. М. подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просив суд залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судові рішення без змін як таке, що ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 05 липня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.
У липні 2023 року до Верховного Суду надійшли матеріали справи.
Ухвалою Верховного Суду від 18 грудня 2023 року справу призначено до судового розгляду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Відповідно до договору дарування житлового будинку та земельної ділянки від 10 травня 2007 року, посвідченого приватним нотаріусом Іршавського нотаріального округу Іванишинець В. І. за № 1729, ОСОБА_3 передала безоплатно у власність своїй дочці ОСОБА_2 житловий будинок з надвірними спорудами, який розташований у АДРЕСА_2 та земельну ділянку для будівництва та обслуговування житлового будинку, площею 0,25 га, кадастровий номер 2121985201:02:001:0004, що знаходиться на території Кушницької сільської ради Іршавського району Закарпатської області.
Згідно з висновком судово-психіатричного експерта від 29 липня 2015 року № 580, наданого експертами Комунального закладу "Львівська обласна клінічна психіатрична лікарня", ОСОБА_1 на час проведення амбулаторної експертизи (29 липня 2015 року) психічним захворюванням не страждає, виявляє ознаки розладів особистості та поведінки внаслідок органічного ураження головного мозку з нерізко вираженим психоорганічним синдромом. Може усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними. На час укладення договору дарування від 10 травня 2007 року ОСОБА_1 також психічним захворюванням чи недоумством не страждала, виявляла ознаки розладів особистості та поведінки внаслідок органічного ураження головного мозку з нерізко вираженим психоорганічним синдромом. За своїм станом могла усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними. Під час укладення договору дарування ОСОБА_3 не мала таких індивідуально-психологічних особливостей, які б могли суттєво вплинути на її здатність керувати своїми діями, передбачати їх наслідки, розуміти характер і фактичний зміст власних дій.
Відповідно до письмових роз`яснень судових експертів (якими було надано висновок експерта від 29 липня 2015 року № 580) психічний стан ОСОБА_3 станом на 2007 рік експерти оцінювали згідно з даними медичної документації. Жодних розладів психічної сфери в медичній документації не зафіксовано, рекомендації лікарів щодо необхідності консультації лікаря-психіатра не відображено. Ретроспективно оцінюючи психічний стан на 2007 рік, з врахуванням актуального психічного стану (при обстеженні), знаючи та розуміючи особливості розвитку будь-яких психічних розладів, експерти вважали достатньою інформацію про психічний стан підекспертної особи на час вчинення нею правочину. Особливістю хронічних психічних розладів є їх прогредієнтність, тобто прогресування хвороби із плином часу. Враховуючи, що при експертному дослідженні у ОСОБА_3 не виявлено важких психічних розладів, тому очевидно, що 8 років назад (у 2007 році) таких розладів не було.
Розлади особи та поведінки внаслідок органічного ураження головного мозку з нерізко вираженим психоорганічним синдромом не відноситься до тяжкого психічного розладу, дефініція якого чітко прописана у статті 1 Законі України "Про психіатричну допомогу". Ступінь вираженості наявного у ОСОБА_3 психічного розладу дає можливість особі адекватно усвідомлювати оточуючу дійсність, свій психічний стан та поведінку. У процесі експертного дослідження підекспертна повно та зрозуміло описала ситуацію, яка склалася в родині, з приводу чого надала своє оціночне судження - "що донька її обдурила". Такі висловлювання також свідчать про критичне розуміння ситуації, яке не притаманно психічно хворим.
У ОСОБА_1 на момент дослідження (29 липня 2015 року) відмічається нерізко виражене зниження індивідуально-психологічних особливостей (пам`яті, уваги, мислення, критики, емоційно вольової сфери).
На момент дослідження у ОСОБА_1 не відмічається вираженого зниження індивідуально-психологічних особливостей, то і на момент укладення договору дарування (10 травня 2007 року) у неї не могло бути виражених змін, тому вона могла правильно розуміти свої дії та передбачати їх наслідки.
Згідно з висновком фахівця від 05 листопада 2015 року № 10, складеного фахівцем у галузі судово-психіатричної експертизи ОСОБА_6, висновок судово-психіатричного експерта від 29 липня 2015 року № 580 складений з істотними порушеннями нормативних та методичних вимог. Недотримані процесуальні вимоги щодо роздільного наведення результатів досліджень, зроблених експертами двох різних експертних галузей (судово-психіатричними експертами та психологом - судовим експертом). Має місце вихід експертів за межі своїх спеціальних знань. Проведене дослідження є неповним (не витребувані відомості про психіатричний та наркологічний облік підекспертної, не проаналізовані пояснення свідків, в недостатньому обсязі зібраний суб`єктивний анамнез). Повністю відсутня мотивувальна частина з обґрунтуванням експертних висновків. Психіатричний діагноз, встановлений експертами, не відповідає чинній Міжнародній класифікації хвороб 10-го перегляду.