ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
12 січня 2024 року
м. Київ
справа № 755/20288/21
провадження № 61-14261св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Червинської М. Є. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В.., Коротуна В. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 27 березня 2023 року у складі судді Гончарук В. П. та постанову Київського апеляційного суду від 05 вересня 2023 року у складі колегії суддів: Сушко Л. П., Кулікової С. В., Олійника В. І.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, в якому просив:
- встановити факт його спільного проживання з відповідачкою без реєстрації шлюбу з жовтня 2002 року до 14 лютого 2004 року;
- визнати квартиру АДРЕСА_1 спільним майном подружжя;
- в порядку поділу майна подружжя визнати за ним право власності на частину квартири АДРЕСА_1 .
Свої вимоги обґрунтовував тим, що з жовтня 2002 року перебував у фактичних шлюбних стосунках із ОСОБА_2 та 14 лютого 2004 року офіційно уклав шлюб з останньою.
За час перебування у фактичних шлюбних стосунках 22 грудня 2003 року вони придбали квартиру АДРЕСА_1, право власності на яку було зареєстровано за відповідачкою.
Вказана квартира придбана за кошти, отримані ОСОБА_2 у кредит на підставі укладеного 19 грудня 2003 року з банком кредитного договору, та кошти, запозичені ним (позивачем) у свого знайомого.
Зазначав, що саме він погашав заборгованість за кредитом та позикою, так як відповідачка у той час перебувала на його утриманні.
14 лютого 2004 року між ними був зареєстрований шлюб, який розірваний на підставі рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 14 грудня 2018 року.
Посилаючись на те, що спірна квартира придбана під час його перебування у фактичних шлюбних відносинах із відповідачкою та є спільним майном подружжя, частина якого належить йому, позивач просив позов задовольнити.
Короткий зміст рішень суду першої інстанції
Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 27 березня 2023 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково.
Встановлено факт проживання ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, однією сім`єю без реєстрації шлюбу з 01 січня 2004 року до ІНФОРМАЦІЯ_3 .
В іншій частині у задоволенні позовних вимог відмовлено.
Суд першої інстанції виходив із доведеності факту спільного проживання ОСОБА_1 з ОСОБА_2 як жінки та чоловіка без реєстрації шлюбу у період із 01 січня 2004 року до 14 лютого 2004 року.
Виходячи з того, що спірна квартира була придбана 22 грудня 2003 року у період дії Кодексу про шлюб та сім`ю України (право власності було зареєстровано 30 грудня 2003 року), за яким правове регулювання шлюбних і сімейних відносин в Україні здійснювалося тільки державою, та з огляду на те, що сторони перебували у шлюбі з 14 лютого 2004 року, суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення вимог про поділ спірного майна.
Короткий зміст постанови апеляційної інстанції
Постановою Київського апеляційного суду від 05 вересня 2023 року рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 27 березня 2023 року залишено без змін.
Апеляційний суд погодився з рішенням суду першої інстанції як таким, що ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права, вважав його законним та обґрунтованим і не вбачав підстав для його скасування. При цьому, суд зазначив, що під час вирішення спору щодо визнання нерухомого майна об`єктом спільної сумісної власності осіб, які не перебувають у зареєстрованому шлюбі між собою, слід установити не лише обставини щодо факту спільного проживання цих осіб у справі, а й ті обставини, що спірне майно було придбане ними внаслідок спільної праці. Сам факт перебування у фактичних шлюбних відносинах без установлення ведення спільного господарства, побуту та бюджету не є підставою для визнання права власності на половину майна за кожною із сторін.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
04 жовтня 2023 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами обох інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржені судові рішення в частині відмови у задоволенні вимог та направити в цій частині справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Підставою касаційного оскарження заявник зазначає неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме суд застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду: від 04 квітня 2018 року в справі № 1316/3987/12-ц, від 12 квітня 2023 року в справі № 917/565/22, від 20 січня 2020 року в справі № 916/556/19, від 30 вересня 2019 року в справі № 554/14633/15-ц, від 05 квітня 2019 року в справі № 387/938/17, від 24 березня 2021 року в справі № 161/17237/19, від 10 червня 2021 року в справі № 501/2887/16-ц, від 30 червня 2021 року в справі № 462/2962/20, постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року в справі № 643/17966/14-ц, від 22 вересня 2020 року в справі № 214/6174/15-ц та постановах Верховного Суду України від 08 листопада 2017 року в справі № 6-1447цс17, від 23 вересня 2015 року в справі № 6-1026цс15 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Також касаційна скарга містить посилання на порушення судами норм процесуального права, а саме суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи (пункт 4 частини другої статті 389, пункт 3 частини третьої статті 411 ЦПК України).
Зміст касаційної скарги свідчить про те, що судові рішення оскаржуються лише в частині відмови у задоволенні вимог, в іншій частині не оскаржуються, тому в касаційному порядку не переглядаються (частина перша статті 400 ЦПК України).
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга аргументована тим, що суди неповно дослідили обставини справи, не надали їм належної правової оцінки та дійшли помилкових висновків при вирішенні спору.
Суди не звернули увагу на те, що на спірні правовідносини розповсюджуються не лише норми статті 17 Закону України "Про власність", чинної на час придбання спірної квартири, але й норми статей 60 та 74 СК України, оскільки з 01 січня 2004 року доказувати і встановлювати факт проживання сторін однією сім`єю не потрібно за їх очевидністю.
Суди не врахували те, що зобов`язання за кредитним договором погашались із 01 січня 2004 року та повністю погашені лише в липні 2006 року, тобто в той час, коли сторони знаходились у зареєстрованому шлюбі 2,5 роки, боргові кошти сплачувались на його (позивача) рахунок.
Доводи інших учасників справи
Представник ОСОБА_2 - адвокат Браницький О. М. подав відзив, у якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін як такі, що ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права. Зазначає, що позивач не довів факту його проживання однією сім`єю з відповідачкою без реєстрації шлюбу на час придбання спірної квартири, а також не надав належних доказів про ведення спільного господарства та участі в утриманні житла.
У відповіді на відзив ОСОБА_1 підтримує свої вимоги, викладені у касаційній скарзі.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 19 жовтня 2023 року відкрито касаційне провадження у даній справі.
Витребувано з Дніпровського районного суду міста Києва цивільну справу № 755/20288/21 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення факту проживання однією сім`єю та визнання права власності.
Обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій
Суди встановили, що 22 грудня 2003 року за ОСОБА_2 було зареєстровано право власності на квартиру АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу квартири.
Відповідно до виписки, наданої Акціонерним товариством "Правекс Банк", (далі - АТ "Правекс Банк") між ОСОБА_2 та фінансовою установою існували договірні стосунки (кредитний договір) з 19 грудня 2003 року до 21 липня 2006 року.
Також встановлено, що з 14 лютого 2004 року ОСОБА_2 перебувала з ОСОБА_1 у зареєстрованому шлюбі, який розірваний на підставі рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 14 грудня 2018 року.
Обґрунтовуючи підстави позову, ОСОБА_1 посилався на те, що з жовтня 2002 року перебував у фактичних шлюбних стосунках з відповідачкою і в цей час ними була придбана спірна квартира, у зв`язку з чим просив визнати її спільним майном подружжя та в порядку поділу майна подружжя визнати за ним право власності на її частину.
Позиція Верховного Суду
Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Підставою касаційного оскарження судових рішень судів попередніх інстанцій є посилання заявника на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме суд застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду: від 04 квітня 2018 року в справі № 1316/3987/12-ц, від 12 квітня 2023 року в справі № 917/565/22, від 20 січня 2020 року в справі № 916/556/19, від 30 вересня 2019 року в справі № 554/14633/15-ц, від 05 квітня 2019 року в справі № 387/938/17, від 24 березня 2021 року в справі № 161/17237/19, від 10 червня 2021 року в справі № 501/2887/16-ц, від 30 червня 2021 року в справі № 462/2962/20, постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року в справі № 643/17966/14-ц, від 22 вересня 2020 року в справі № 214/6174/15-ц та постановах Верховного Суду України від 08 листопада 2017 року в справі № 6-1447цс17, від 23 вересня 2015 року в справі № 6-1026цс15 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України); порушення судами норм процесуального права, а саме суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи (пункт 4 частини другої статті 389, пункт 3 частини третьої статті 411 ЦПК України).