Постанова
Іменем України
16 січня 2024 року
м. Київ
справа № 348/1367/22
провадження № 61-16214св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Крата В. І. (суддя-доповідач), Дундар І. О., Краснощокова Є. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
треті особи: приватний нотаріус Надвірнянського районного нотаріального округу Кузнєцова Наталія Миколаївна, Переріслянська сільська рада Надвірнянського району Івано-Франківської області,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області від 20 червня 2023 року в складі судді: Міськевич О. Я., та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 09 жовтня 2023 року в складі колегії суддів: Пнівчук О. В., Бойчука І. В., Томин О. О.,
Історія справи
Короткий зміст позову
У серпні 2022 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до ОСОБА_2, треті особи без самостійних вимог: приватний нотаріус Надвірнянського районного нотаріального округу Кузнєцова Н. М., Гаврилівська сільська рада, про визнання заповіту недійсним.
Позовні вимоги позивач обґрунтовував тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 в с. Гаврилівка Надвірнянського району, померла його матір ОСОБА_3, 1929 року народження.
Після смерті матері залишилася спадщина, яка складається з домоволодіння в АДРЕСА_1 .
Спадкоємцями за законом першої черги після смерті матері є позивач та його сестра ОСОБА_2 .
У травні 2020 року позивач звернувся до приватного нотаріуса Надвірнянського районного нотаріального округу Кузнєцової Н. М. із заявою про прийняття спадщини. Однак від нотаріуса дізнався, що перед смертю його матір склала заповіт в Гаврилівській сільській раді, яким все своє майно заповіла його сестрі ОСОБА_2, який завірила власним підписом.
Вважав вказаний заповіт недійсним, оскільки його матір ОСОБА_2 була неписьменна, писати не вміла та підписи на офіційних документах не ставила, а тому заповіт читати та підписувати не могла.
ОСОБА_1 просив:
визнати недійсним заповіт від 04 листопада 2016 року, посвідчений Гаврилівською сільською радою Надвірнянського району Івано-Франківської області.
Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції
Рішенням Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області від 20 червня 2023 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Судове рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що:
із заповіту, який міститься в матеріалах справи, вбачається, що 04 листопада 2016 року ОСОБА_3 усе своє майно, де б воно не було та з чого воно б не складалося на день смерті, заповіла своїй дочці ОСОБА_2 . Її заповіт посвідчений секретарем виконкому Гаврилівської сільської ради Надвірнянської сільської ради Андрусяком В. І. Зміст статей 1241, 1254, 1307 ЦК України ОСОБА_3 роз`яснено секретарем сільської ради. У тексті заповіту ОСОБА_3 зазначено, що "цей заповіт записаний мною з моїх слів. До підписання прочитано мною та в голос та підписано власноруч". Вказаний текст написано рукописним текстом, та в графі "Підпис заповідача" проставлено власноручний підпис ОСОБА_3 . Також секретарем сільської ради Андрусяком В. І. засвідчено, що заповіт записаний ним зі слів ОСОБА_3 . Заповіт до підписання прочитаний вголос заповідачем ОСОБА_3 і власноручно підписаний нею у його присутності о 10.45 год. Особу заповідача встановлено, дієздатність її перевірено.
тлумачення частини другої статті 1257 ЦК України дає підстави зробити висновок, що для дійсності заповіту волевиявлення заповідача має бути вільним та відповідати його внутрішній волі. Воля - це внутрішнє бажання заповідача визначити юридичну долю спадщини на випадок своєї смерті шляхом складання особистого розпорядження (заповіту). Волевиявлення - це зовнішній прояв внутрішньої волі, який знаходить своє втілення в заповіті, складеному та посвідченому відповідно до вимог, передбачених ЦК України. Подібні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 27 жовтня 2021 року у справі № 703/4689/18 (провадження № 61-14976св21);
позовні вимоги ОСОБА_1 зводяться до визнання оспорюваного заповіту недійсним, оскільки він складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, а також зазначено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало її волі, вона не підписувала заповіт, оскільки була хвора, а також не вміла писати. В оспорюваному заповіті, який посвідчено секретарем виконкому Гаврилівської сільської ради Андрусяком В. І. зазначено, що особу ОСОБА_3 встановлено та перевірено її дієздатність. Твердження позивача про те, що його матір не могла скласти оскаржуваний заповіт через поганий стан здоров`я, та через те, що була неграмотною, не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи, а також спростовуються поясненнями свідків, наданих безпосередньо в судовому засіданні. Тому такі твердження не можуть враховуватись судом при ухваленні рішення. Отже, судом встановлено, що волевиявлення заповідача ОСОБА_3 було проявлено у внутрішній волі, яка знайшла своє втілення в заповіті, складеному та посвідченому відповідно до вимог, передбачених ЦК України;
Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 11 листопада 2019 року у справі № 496/4851/14-ц (провадження № 61-7835сво19) вказав, що підставою для визнання правочину недійсним згідно з частиною першою статті 225 ЦК України може бути лише абсолютна неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та керувати ними. Позивачем не надано до суду належних, допустимих та достовірних доказів тому, що на момент складення спірного заповіту від 04 листопада 2016 року заповідач не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 09 жовтня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Надвірнянського районного суду від 20 червня 2023 року залишено без змін.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що:
ОСОБА_1 в судове засідання не з`явився повторно, про час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином (за вказаною ним адресою) причини неявки суд не повідомив. Переріснянська сільська рада Надвірнянського району Івано-Франківської області просила рішення суду залишити без змін, розгляд справи проводити за відсутності представника третьої сторони. Згідно частини другої статті 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, а тому колегією суддів вирішено розглядати справу за відсутності осіб, що не з`явилися;
при постановленні рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що оскаржуваний заповіт відповідає вимогам закону щодо його форми, змісту та порядку складення, прочитаний заповідачу та власноручно нею підписаний в присутності секретаря сільської ради, посвідчений повноважною на те особою, яка перевірила дієздатність спадкодавця і встановила дійсну волю щодо розпорядження майном на випадок її смерті. Секретарем Гаврилівської сільської ради додержано порядок посвідчення заповіту, зокрема послідовність всіх необхідних у цьому процесі дій, а позивачем не доведено таких порушень, які би були наслідком недійсності заповіту. З таким висновком погодилася й колегія суддів апеляційного суду;
при посвідченні заповіту в повній мірі були дотримані правила, передбачені ст. 1247 ЦК України (загальні вимоги до форми заповіту); статті 1251 ЦК України (посвідчення заповіту уповноваженою на це посадовою особою відповідного органу місцевого самоврядування). Заповіт від 04 листопада 2016 року, посвідчений секретарем виконкому Гаврилівської сільської ради Надвірнянського району Івано-Франківської області Андрусяком В. І. за реєстровим номером № 104, було складено без порушення вимог щодо його форми та посвідчення;
тягар доведення обґрунтованості вимог позову за загальними правилами процесуального закону покладається саме на позивача, а не реалізовується у спосіб спростування доводів пред`явлених вимог стороною відповідача, як беззаперечних. Якщо позивач, розпоряджаючись своїми правами на власний розсуд, доведе суду обґрунтованість пред`явлених вимог, то у випадку їх неспростування стороною відповідача у спосіб, визначений законом, такі вимоги підлягають задоволенню;
доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 зводяться до визнання оспорюваного заповіту недійсним, оскільки він складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, а також зазначено, що волевиявлення його матері не було вільним і не відповідало її волі, вона не підписувала заповіт, оскільки була хвора, а також не вміла писати. Так, позивачем не надано жодних доказів на підтвердження того факту, що його матір була не письменною та хворіла, тому не усвідомлювала значення своїх дій та не могла керувати ними. В оспорюваному заповіті, який посвідчено секретарем виконкому Гаврилівської сільської ради Андрусяком В. І. зазначено, що особу ОСОБА_3 встановлено та перевірено її дієздатність. Також твердження щодо неграмотності заповідачки спростовано поясненнями свідків, наданих безпосередньо в судовому засіданні;
оскільки при складанні оспорюваного заповіту та його посвідченні було дотримано процедури, регламентовані ЦК України, волевиявлення заповідача ОСОБА_3 було проявлено у внутрішній волі, яка знайшла своє втілення в заповіті, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що оспорюваний заповіт відповідає вимогам закону, а тому вимога про визнання його недійсним не підлягає задоволенню.
Аргументи учасників справи
У листопаді 2023 року ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку подав касаційну скаргу на рішення Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області від 20 червня 2023 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 09 жовтня 2023 року, в якій просив: оскаржені судові рішення скасувати; ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.
Касаційна скарга мотивована, зокрема, тим, що:
апеляційним судом порушено права, оскільки жодним чином позивача не було повідомлено про час та місце розгляду апеляційної скарги позивача, розгляд якої відбувався 13 вересня 2023 року, та 09 жовтня 2023 року. Апеляційний суд у постанові зазначає, що позивач в судове засідання не з`явився повторно, про час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином (за вказаною ним адресою) причини неявки суд не повідомив. На думку позивача в матеріалах цивільної справи не має жодного доказу про те, що позивач належним чином повідомлявся про розгляд справи в апеляційній інстанції;
суди першої та апеляційної інстанцій безпідставно не взяли до уваги заяви позивача від 30 травня 2023 року з проханням про призначення та проведення судово-почеркознавчої експертизи, порівнюючи підписи спадкодавця на пенсійних відомостях на заповіті, в паспорті та інших документах. Дана експертиза беззаперечно б вказала на те, що підпис у заповіті не належить спадкодавцю. При спілкуванні із матір`ю ще за життя мати жодного разу не обмовилась про наявність заповіту, з її слів батьківське домоволодіння мало бути поділено порівну. Отже позивач вважає, що підпис на заповіті є підроблений. Незаконне рішення та постанова судів перешкоджає позивачу та порушує право на можливість провідати могили покійних батька та матері, оскільки приїхавши до них на могилу позивач не має змоги відвідати батьківську хату, в якій позивач народився і частка, якої належить позивачу.
У січні 2024 року ОСОБА_2 засобами поштового зв`язку подала відзив на касаційну скаргу, якому просила касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржені судові рішення без змін.
Відзив мотивований, зокрема, тим, що:
ОСОБА_1 жодного разу не з`явився в судові засідання в суді першої інстанції, так і в судові засідання апеляційної інстанції. Взамін своєї неявки позивач направляв в суд заяви, в яких просив розгляд справи проводити в його відсутність;
суди прийшли до правильного висновку, що позивачем ОСОБА_1 не надано суду належних, допустимих та достовірних доказів тому факту, що не момент складення ОСОБА_3 заповіту на користь відповідачки станом на 04 листопада 2016 року вона не могла вчинити самостійно підпис в ньому.
Рух справи
Ухвалою Верховного Суду від 20 грудня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі.
15 січня 2024 року справа передана судді-доповідачу Крату В. І.
Ухвалою Верховного Суду від 16 січня 2024 року: клопотання ОСОБА_2 про продовження строку на подання відзиву задоволено; Продовжено ОСОБА_2 строк на подання відзиву на касаційну скаргу.
Межі та підстави касаційного перегляду
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).