ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
11 січня 2024 року
м. Київ
справа № 522/8095/18
провадження № 61-2454св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А., Луспеника Д. Д.,
учасники справи:
позивачі: ОСОБА_1, ОСОБА_2,
відповідач - Акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк",
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Одеського апеляційного суду від 17 лютого 2022 року у складі колегії суддів: Князюка О. В., Заїкіна А. П., Погорєлової С. О.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У травні 2018 року ОСОБА_1, ОСОБА_2 звернулись до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" (далі - ПАТ КБ "ПриватБанк", Банк) в особі Южного головного регіонального управління про захист прав споживача і визнання поруки припиненою.
Позовну заяву обґрунтували тим, що 06 червня 2008 року між ОСОБА_1 і ПАТ КБ "ПриватБанк" укладено кредитно-заставний договір № OD7KAN10970026, відповідно до умов якого позичальнику надано кредит у розмірі 12 266,25 дол. США з терміном повернення до 05 червня 2015 року зі щомісячною сплатою кредиту згідно графіку погашення та відсотків за користування кредитом для придбання автомобіля марки "DAEWOO" модель "MATIZ", 2008 року випуску. Згідно з пунктом 14.11 цього кредитного договору сторони домовились про встановлення позовної давності за вимогами про стягнення кредиту, винагороди та процентів за користування кредитом, неустойки тривалістю у п`ять років.
У забезпечення виконання кредитних зобов`язань придбаний позичальником автомобіль передано у заставу згідно з пунктами 8, 9 цього кредитного договору.
Крім того, на забезпечення виконання зобов`язань за вказаним кредитним договором 06 червня 2008 року між ОСОБА_2 і Банком укладено договір поруки, відповідно до пункту 12 якого, порука за цим договором припиняється після закінчення п`яти років з дня настання терміну повернення кредиту за кредитним договором.
Через неможливість повернення кредиту 16 квітня 2010 року позичальник за актом приймання автомобіля передала заставне майно Банку.
12 серпня 2011 року між позичальником і Банком укладено додаткову угоду до кредитного договору, якою сторони узгодили наступне. Дата остаточного погашення заборгованості за договором 08 серпня 2015 року (пункт 1.2). У разі порушення позичальником будь-якого з зобов`язань, передбачених в Графіку погашення кредиту (Додатку № 1 до цієї Додаткової угоди) понад 30 днів: термін повернення кредиту, зазначений в пункті 1.2 договору, є 31-й день з моменту такого порушення; вся заборгованість за кредитом, починаючи з наступного дня, якій слідує за днем повернення кредиту (32-й день), рахується простроченою (пункти 1.5.1, 1.5.2).
Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 10 жовтня 2011 року у справі № 2-1992/11 встановлено, що станом на 14 червня 2011 року (дата проведення попереднього судового засідання) заборгованість за договором не зменшилася, а навпаки, значно зросла та складає 20 648,75 дол. США, з яких: 2 348,62 дол. США - прострочена заборгованість за кредитним договором та 1 959,33 дол. США - прострочена заборгованість за відсотками, через що позов Банку задоволено та в рахунок погашення заборгованості за кредитно-заставним договором від 06 червня 2008 року № OD7KAN10970026 звернуто стягнення на предмет застави, а саме: автомобіль марки "DAEWOO" модель "MATIZ", 2008 року випуску.
Позивачі стверджували, що відповідно до умов додаткової угоди від 12 серпня 2011 року - термін погашення кредиту змінено, а через встановлені рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 10 жовтня 2011 року у справі № 2-1992/11 преюдиційні обставини щодо порушення боргових зобов`язань у 2011 році, - станом на 2016 рік вже сплинула позовна давність щодо стягнення заборгованості.
Також позивачі вказували, що умовами пункту 12 договору поруки від 06 червня 2008 року передбачено, що порука за цим договором припиняється після закінчення п`яти років з дня настання терміну повернення кредиту за кредитним договором, тобто не має встановленого строку, через що до вказаних правовідносин мають бути застосовані норми частини четвертої статті 559 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).
З огляду на наведене, з урахуванням уточнень, позивачі просили суд на захист прав споживача ОСОБА_1, як позичальника за споживчим кредитом, визнати заборгованість за кредитно-заставним договором № OD7KAN10970026, укладеним із ПАТ КБ "ПриватБанк" 06 червня 2008 року та додатковою угодою від 12 серпня 2011 року, прощеним боргом і припинити боргові зобов`язання; визнати поруку ОСОБА_2 за договором поруки, укладеним із ПАТ КБ "ПриватБанк" 06 червня 2008 року, припиненою.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 06 грудня 2018 року у складі суді ОСОБА_3 позов ПАТ КБ "ПриватБанк" задоволено. Визнано заборгованість за кредитно-заставним договором № OD7KAN10970026, укладеним ОСОБА_1 із ПАТ КБ "ПриватБанк" 06 червня 2008 року, та додатковою угодою від 12 серпня 2011 року, прощеним боргом і припинено боргові зобов`язання. Визнано поруку ОСОБА_2 за договором поруки, укладеним із ПАТ КБ "ПриватБанк" 06 червня 2008 року припиненою.
Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив із того, що нездійснення Банком передбачених законом дій щодо стягнення кредитної заборгованості з позичальника ОСОБА_1 відповідно до умов додаткової угоди від 12 серпня 2011 року протягом п`яти років після невиконання останньою кредитних зобов`язань, свідчить про безнадійність кредиту та фактичне прощення боргу, що на захист прав позивача ОСОБА_1 як споживача фінансових послуг є підставою для припинення кредитних правовідносин та боргових зобов`язань.
Крім того, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що оскільки додатковою угодою змінено строк повернення кредиту за кредитно-заставним договором від 06 червня 2008 року № OD7KAN10970026 з 2015 року на 2011 рік, а Банк протягом шести місяців не звернувся до суду з вимогами до поручителя ОСОБА_2, то порука за договором поруки, укладеним 06 червня 2008 року між позивачем ОСОБА_2 і Банком, є припиненою.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Одеського апеляційного суду від 17 лютого 2022 року апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" (далі -АТ КБ "ПриватБанк"), яке є правонаступником ПАТ КБ "ПриватБанк" задоволено частково. Рішення Приморського районного суду Одеської області від 16 грудня 2018 року скасовано та ухвалено нове судове рішення, за яким позов ОСОБА_1, ОСОБА_2 задоволено частково. Визнано поруку ОСОБА_2 за договором поруки, укладеним із ПАТ "ПриватБанк" 06 червня 2008 року припиненою. В задоволенні інших позовних вимог відмовлено.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та увалюючи нове судове рішення про часткове задоволення позову, апеляційний суд виходив із того, що сплив позовної давності не є окремою підставою для припинення зобов`язання за кредитним договором. Виконання боржником зобов`язання після спливу позовної давності допускається та визнається таким, що має достатню правову підставу. Пропущення позовної давності також не породжує права боржника вимагати припинення зобов`язання в односторонньому порядку (частина друга статті 598 ЦК України), якщо таке його право не встановлено договором або законом окремо. Тому апеляційний суд дійшов висновку про відмову у задоволення позовних вимог про захист прав споживача ОСОБА_1 та звільнення її від переслідування або притягнення до суду за невиконання кредитних зобов`язань за спливом позовної давності.
Водночас апеляційний суд дійшов висновку про те, що оскільки відповідно до умов додаткової угоди від 12 серпня 2011 року - термін погашення кредиту був змінений, рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 10 жовтня 2011 року у справі № 2-1992/11 встановлено обставини щодо порушення ОСОБА_1 боргових зобов`язань за кредитним договором у 2011 році, а отже і факт настання терміну повернення кредиту, умови договору поруки від 06 червня 2008 року передбачено, що порука припиняється після закінчення п`яти років з дня настання терміну повернення кредиту за кредитним договором, то станом на 2016 рік порука ОСОБА_2 на підставі частини четвертої статті 559 ЦК України є припиненою.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги та позиція інших учасників справи
У лютому 2023 року ОСОБА_1, в інтересах якого діє адвокат Дідуренко С. В., із застосуванням засобів поштового зв`язку звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою на постанову Одеського апеляційного суду від 17 лютого 2022 року, у якій, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати оскаржуване судове рішення та передати справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Як на підставу касаційного оскарження заявниця посилається на те, що апеляційний суд розглянув справу за її відсутності, належним чином не повідомленої про дату, час та місце розгляду справи (пункт 4 частини другої статті 389, пункт 5 частини першої статті 411 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).
Касаційна скарга обґрунтована тим, що апеляційний суд:
- не врахував, що позивачка не отримувала судову повістку, а дізналась про дату апеляційного розгляду справи через застосунок "Дія";
- проігнорував, що заяву про відкладення розгляду справи позивачка подала не через канцелярію суду, а через абонентську скриньку, оскільки їй було відмовлено у допуску до приміщення суду через діагноз;
- не звернув увагу на те, що у заяві позивачки від 16 лютого 2022 року також було зазначено про відсутність, на той час, адвоката та неможливість здійснення самопредставництва в суді;
- не оцінив відзив позивачки на апеляційну скаргу.
Крім того, до вказаної касаційної скарги ОСОБА_1 додала клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження постанови Одеського апеляційного суду від 17 лютого 2022 року, яке обґрунтовував тим, що оскаржуване судове рішення ухвалено у відсутність позивача, водночас Указом Президента України від 24 лютого 2022 року введено воєнний стан в Україні, у зв`язку з чим ОСОБА_1 14 березня 2022 року евакуювалася до Чеської Республіки та повернулася в Україну на початку 2023 року. Копію оскаржуваного судового рішення апеляційного суду отримано представником 15 лютого 2023 року у суді першої інстанції.
У червні 2023 року АТ КБ "ПриватБанк" через підсистему "Електронний суд" подало до Верховного Суду пояснення, в якому просило врахувати під час розгляду справи правову позицію Верховного Суду України, викладену у постанові від 15 травня 2017 року у справі № 6-786цс17.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду від 22 лютого 2023 року касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Одеського апеляційного суду від 17 лютого 2022 року передано на розгляд судді-доповідачу Гулейкову І. Ю.
Ухвалою Верховного Суду від 02 березня 2023 року визнано підстави для поновлення строку на касаційне оскарження постанови Одеського апеляційного суду від 17 лютого 2022 року, наведені у клопотанні ОСОБА_1 неповажними. Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишено без руху та надано строк тривалістю в десять днів від моменту отримання копії цієї ухвали суд для усунення недоліків касаційної скарги, а саме запропоновано заявниці подати до суду касаційної інстанції заяву про поновлення строку на касаційне оскарження, в якій навести інші підстави для його поновлення та надати відповідні докази.
Ухвалою Верховного Суду від 27 квітня 2023 року (після усунення недоліків касаційної скарги) поновлено ОСОБА_1 строк на касаційне оскарження постанови Одеського апеляційного суду від 17 лютого 2022 року; відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 на підставі пункту 4 частини другої статті 389 ЦПК України; витребувано матеріали справи № 522/8095/18 із Приморського районного суду м. Одеси; надано іншим учасникам справи строк для подання відзивів на касаційну скаргу.
У травні 2023 року матеріали справи № 522/8095/18 надійшли до Верховного Суду.
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
За змістом частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на таке.
Фактичні обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій
Судами попередніх інстанцій встановлено, що 06 червня 2008 року між ОСОБА_1 і ПАТ КБ "ПриватБанк" укладено кредитно-заставний договір № OD7KAN10970026, відповідно до умов якого позичальнику був наданий кредит у розмірі 12 266,25 дол. США з терміном повернення до 05 червня 2015 року зі щомісячною сплатою кредиту згідно графіку погашення та відсотків за користування кредитом для придбання автомобіля марки "DAEWOO" модель "MATIZ", 2008 року випуску.
Згідно з пунктом 14.11 кредитного договору сторони домовились про встановлення позовної давності за вимогами про стягнення кредиту, винагороди та процентів за користування кредитом, неустойки тривалістю в п`ять років.
У забезпечення виконання кредитних зобов`язань придбаний позичальником автомобіль був переданий у заставу згідно з пунктами 8, 9 кредитного договору.
Також 06 червня 2008 року між ОСОБА_2 і ПАТ КБ "ПриватБанк" укладено договір поруки, у пункті 12 якого визначено, що порука за цим договором припиняється після закінчення п`яти років з дня настання терміну повернення кредиту за кредитним договором.
Через неможливість повернення кредиту 16 квітня 2010 року позичальник за актом приймання автомобіля передала заставне майно Банку.
12 серпня 2011 року між ОСОБА_1 і Банком була укладена додаткова угода до кредитного договору від 06 червня 2008 року № OD7KAN10970026, якою сторони узгодили, що дата остаточного погашення заборгованості за договором становить 08 серпня 2015 року (пункт 1.2).
Водночас сторони дійшли згоди, що згідно зі статтями 212, 651 ЦК України у разі порушення позичальником будь-якого з зобов`язань, передбачених в Графіку погашення кредиту (Додатку № 1 до цієї Додаткової угоди) понад 30 днів: термін повернення кредиту, зазначений в пункті 1.2 договору, є 31-й день з моменту такого порушення; вся заборгованість за кредитом, починаючи з наступного дня, якій слідує за днем повернення кредиту (32-й день), рахується простроченою (підпункти 1.5.1, 1.5.2).
Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 10 жовтня 2011 року у справі № 2-1992/11 за позовом ПАТ КБ "ПриватБанк" до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет застави встановлено, що станом на 14 червня 2011 року заборгованість ОСОБА_1 за кредитно-заставним договором від 06 червня 2008 року № OD7KAN10970026 не зменшилася, а навпаки, значно зросла та складає 20 648,75 дол. США, з яких: 2 348,62 дол. США - прострочена заборгованість за кредитом та 1 959,33 дол. США прострочена заборгованість за відсотками, через що позов Банку був задоволений та в рахунок погашення заборгованості за кредитно-заставним договором від 06 червня 2008 року № OD7KAN10970026 звернуто стягнення на предмет застави, а саме: автомобіль марки "DAEWOO" модель "MATIZ", 2008 року випуску.
Правове обґрунтування
Згідно з частиною першою статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.
Згідно із частиною першою статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Тлумачення статті 526 ЦК України свідчить, що цивільне законодавство містить загальні умови виконання зобов`язання, що полягають у його виконанні належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Це правило є універсальним і підлягає застосуванню як до виконання договірних, так і недоговірних зобов`язань. Недотримання умов виконання призводить до порушення зобов`язання.
Згідно з частиною першою статті 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.
Згідно із частиною першої статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).
Наслідки прострочення позичальником повернення позики визначено у частині другій статті 1050 ЦК України.
Так, у цій статті зазначено, що, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
Пред`явлення вимоги про повне дострокове погашення заборгованості за кредитним договором обумовлює зміну строку виконання зобов`язання та початок перебігу позовної давності.
Щодо позовної давності як підстави припинення зобов`язання за договором
Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Статтею 257 ЦК України визначено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Відповідно до частини першої статті 259 ЦК України позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі.
За зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частина п`ята статті 261 ЦК України).
Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).
Аналіз наведеного свідчить про те, що позовна давність пов`язується із судовим захистом суб`єктивного права особи в разі його порушення, невизнання або оспорювання. Якщо упродовж установлених законом строків особа не подає до суду відповідного позову, то за загальним правилом ця особа втрачає право на позов у розумінні можливості в судовому порядку здійснити належне їй цивільне майнове право. Сплив позовної давності позбавляє цивільне суб`єктивне право здатності до примусового виконання проти волі зобов`язаної особи.