ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
10 січня 2024 року
м. Київ
справа № 520/5968/17
провадження № 61-9673св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого -Луспеника Д. Д.,суддів:Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А.,Коломієць Г. В., Олійник А. С.,учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Водолій",
треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача: ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - ОСОБА_7,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Водолій" на рішення Київського районного суду м. Одеси від 25 травня 2018 року у складі судді Луняченка В. О. та постанову Одеського апеляційного суду від 16 травня 2023 року у складі колегії суддів: Погорєлової С. О., Заїкіна А. П., Таварткіладзе О. М.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У травні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Водолій" (далі - ТОВ "Водолій") про визнання припиненим права власності у зв`язку зі знищенням нерухомого майна.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що рішенням Одеської міської ради від 17 квітня 2001 року № 2405-ХХІІІ ТОВ "Водолій" надано у постійне користування земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1 загальною площею 1,0434 га, для експлуатації та обслуговування домоволодіння.
Рішенням Одеської міської ради від 28 грудня 2001 року № 3052-ХХІІІ, серія 003905, вилучено з користування ТОВ "Водолій" (за його згодою) земельну ділянку, загальною площею 0,7820 га, за адресою: АДРЕСА_1, та надано безкоштовно у приватну власність громадянам України, у тому числі і позивачу (пункт 3.3 рішення), земельні ділянки для будівництва та обслуговування жилих будинків і господарських будівель за рахунок земель, вилучених з користування ТОВ "Водолій".
ОСОБА_1 є власником земельної ділянки № НОМЕР_1, загальною площею 0,0820 га, за адресою: АДРЕСА_1, а також домоволодіння розташованого на зазначеній земельній ділянці.
За цією ж адресою існує зареєстроване право власності ТОВ "Водолій" на 26/100 частин домоволодіння, яке належить ТОВ "Водолій" на підставі договору купівлі-продажу від 03 квітня 2001 року, якого на час передачі позивачу земельної ділянки у приватну власність не існувало.
Посилаючись на те, що наявність зареєстрованого права власності ТОВ "Водолій" на 26/100 частин домоволодіння порушує його право власності на земельну ділянку, породжує різні спори з боку відповідача, який періодично звертається до різних установ з метою захисту прав щодо неіснуючої власності, уточнивши позовні вимоги, ОСОБА_1 просив визнати припиненим право власності ТОВ "Водолій" на 26/100 частин домоволодіння АДРЕСА_1, АДРЕСА_2, у зв`язку зі знищенням.
Короткий зміст судових рішень
Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 25 травня 2018 року, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного суду від 04 грудня 2019 року, позов ОСОБА_1 задоволено.
Визнано припиненим право власності ТОВ "Водолій" на 26/100 частин домоволодіння АДРЕСА_1, АДРЕСА_2, що належить йому згідно з договором купівлі-продажу від 03 квітня 2001 року, у зв`язку зі знищенням.
Вирішено питання розподілу судових витрат.
Вирішуючи позовні вимоги ОСОБА_1, суд першої інстанції, з чим погодився апеляційний суд, виходив з того, що об`єкти нерухомого майна, які увійшли
до складу 26/100 частин домоволодіння АДРЕСА_1,
АДРЕСА_2, які ТОВ "Водолій" набуло у власність на підставі договору купівлі-продажу від 03 квітня 2001 року, фактично знищені.
Згідно з висновком судової земельно-технічної експертизи від 11 грудня 2017 року № 564 земельна ділянка, яка була передана у власність фізичним особам на підставі рішення Одеської міської ради від 28 грудня 2001 року № 3052-ХХІІІ, частково співпадає із земельною ділянкою, яка була передана у користування ТОВ "Водолій" на підставі рішення Одеської міської ради від 17 квітня 2001 року № 2405-ХХІІІ, на якій були розташовані об`єкти нерухомого майна, зазначені у договорі купівлі-продажу від 03 квітня 2001 року. Зокрема, на території земельної ділянки № НОМЕР_1, за адресою: АДРЕСА_1, яка була передана позивачу, знаходились (згідно з переліком забудов, вказаних у технічному паспорті від 12 березня 1999 року) вбиральня літ. "Х", душова літ. "Ц", частина складу літ. "Э" та спального корпусу літ. "Ф". На час проведення судової експертизи зазначені будівлі та споруди в натурі відсутні, а територія забудована малоповерховими будинками та прибудовами.
Достовірно знаючи про факт знищення належного відповідачу нерухомого майна у період з 1999 року до 2006 року, відповідач із заявою про припинення права власності на це майно не звертався, що призвело до існування на одній земельній ділянці зареєстрованого права власності на об`єкти нерухомого майна, як власника земельної ділянки, так і відповідача на об`єкти, яких не існує, що порушує право позивача на вільне володіння, користування і розпорядження своєю власністю.
Відхиляючи доводи ТОВ "Водолій" про застосування позовної давності, суд першої інстанції виходив із того, що про факт порушення своїх прав позивач дізнався у 2015 році під час розгляду справи № 521/17710/15-а (за позовом ТОВ "Водолій" до Одеської міської ради, треті особи: ОСОБА_2, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_1, ОСОБА_6, ОСОБА_9, ОСОБА_5, ОСОБА_10,
ОСОБА_11, ОСОБА_3, ОСОБА_12, про визнання протиправним і скасування рішення) та справи № 522/23442/13-а (ТОВ "Водолій" до Одеської міської ради, Департаменту комунальної власності Одеської міської ради, треті особи: Державна інспекція сільського господарства в Одеській області, управління архітектури та містобудування Одеської міської ради, про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії, відшкодування моральної шкоди), під час розгляду якої ОСОБА_1 стало відомо про наявність укладеного з ТОВ "Водолій" договору купівлі-продажу спірного нерухомого майна від 03 квітня 2001 року. Вказані обставини відповідачем не спростовано.
Суд апеляційної інстанції додатково зазначив, що згідно з відомостями КП "Бюро технічної інвентаризації" Одеської міської ради (відповідь на запит суду від 08 липня 2019 року № 4382-06/162), інвентаризаційна справа на житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_3, в архіві підприємства не зареєстрована.
Постановою Верховного Суду від 03 березня 2021 року касаційну скаргу ТОВ "Водолій" задоволено частково.
Постанову Одеського апеляційного суду від 04 грудня 2019 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Постанова Верховного Суду мотивована тим, що погодившись із висновком суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції не надав належної оцінки доводам відповідача про те, що на території земельної ділянки № НОМЕР_1, за адресою: АДРЕСА_1, яка була передана позивачу, знаходилась (згідно з переліком забудов, зазначених у технічному паспорті від 12 березня 1999 року) лише частина об`єктів, які увійшли до складу 26/100 частин домоволодіння АДРЕСА_1, АДРЕСА_2, а саме: вбиральня літ. "Х", душова літ. "Ц", частина складу літ. "Э" та спального корпусу літ. "Ф", не з`ясував, чи існують фактично інші об`єкти нерухомого майна, які є складовою частиною вказаного домоволодіння, та чи порушуються права інших землевласників, на земельних ділянках яких знаходяться ці об`єкти нерухомості.
Суд апеляційної інстанції не врахував, що згідно з висновком судової земельно-технічної експертизи від 11 грудня 2017 року № 564, на який суди посилалися як на підставу для задоволення позову, загальна площа земельної ділянки, відображеної на схематичному плані від 12 березня 1999 року, складає 1,0434 га, тоді як загальна площа земельних ділянок, відведених громадянам згідно з технічною документацією 2002 року, складає 0,7820 га.
Встановивши, що земельна ділянка, яка була передана у власність фізичним особам на підставі рішення Одеської міської ради від 28 грудня 2001 року
№ 3052-ХХІІІ, частково співпадає із земельною ділянкою, яка була передана у користування ТОВ "Водолій" на підставі рішення Одеської міської ради
від 17 квітня 2001 року № 2405-ХХІІІ, суд апеляційної інстанції не перевірив доводів ТОВ "Водолій" щодо фактичного існування частини інших об`єктів нерухомого майна, які увійшли до складу спірного домоволодіння, їх розташування та встановлення у зв`язку із цим порушення чи відсутність порушення майнових прав позивача на земельну ділянку, ураховуючи той факт, що позивач заперечує знаходження будь-яких будівель та споруд відповідача на належній йому земельній ділянці.
Апеляційний суд не врахував, що зазначений експертний висновок не містить відомостей про відсутність або наявність вбиральні літ. "У" та огорожі 7 і 8, які також увійшли до складу 26/100 частин домоволодіння АДРЕСА_1, АДРЕСА_2 . Не звернув увагу на рецензію, надану Дніпропетровським науково-дослідним інститутом судових експертиз від 12 лютого 2018 року на вказаний висновок, відповідно до якої при проведенні судової земельно-технічної експертизи від 11 грудня 2017 року були допущені недоліки.
Апеляційний суд не надав належної оцінки доводам апеляційної скарги відповідача та зробив передчасний висновок про законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції.
Постановою Одеського апеляційного суду від 16 травня 2023 року апеляційну скаргу ТОВ "Водолій" залишено без задоволення, рішення Київського районного суду м. Одеси від 25 травня 2018 року залишено без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що позивач довів факт відсутності будівель та споруд, які входили до 26/100 частин домоволодіння АДРЕСА_1, АДРЕСА_2, а також факт порушення прав інших землевласників, на земельних ділянках яких знаходилися ці об`єкти нерухомості.
Апеляційний суд визнав обґрунтованим висновок судової земельно-технічної експертизи від 11 грудня 2017 року № 564, згідно з яким на території земельної ділянки АДРЕСА_4, яка належить позивачу, знаходились (згідно з переліком забудов, вказаним у технічному паспорті від 12 березня 1999 року) такі приміщення: вбиральня літ. "Х", душова літ. "Ц", частина складу літ. "Э" та спального корпусу літ. "Ф". Однак на час проведення експертизи зазначені будівлі та споруди в натурі відсутні, а територія забудована малоповерховими будинками та прибудовами.
Надаючи оцінку рецензії, наданій Дніпропетровським науково-дослідним інститутом судових експертиз від 12 лютого 2018 року на висновок експерта
від 11 грудня 2017 року № 564, суд апеляційної інстанції зазначив, що у цій рецензії відсутні однозначні висновки про спростування висновку судової земельно-технічної експертизи, а зазначено лише, що встановити обґрунтованість проведених досліджень та наданого висновку можливо лише шляхом проведення повторного дослідження об`єкта та матеріалів справи.
Відповідач ТОВ "Водолій" із заявою про призначення повторної судової земельно-технічної експертизи не звертався.
Апеляційний суд відхилив посилання відповідача на копії фотозйомки "Google E" із зображенням, на думку апелянта, вбиральні літ. "У", за адресою: АДРЕСА_1, оскільки із таких фотознімків неможливо встановити, що на них зображена саме вбиральня літ. "У", а не інша будівля, і що вказаний об`єкт належить саме ТОВ "Водолій".
Відсутність вбиральні літ. "У" та огорожі 7, 8 на земельній ділянці, яка належить ОСОБА_4, підтверджується технічним паспортом від 09 березня 2021 року, оригінал якого оглянутий судом апеляційної інстанції.
ТОВ "Водолій", як власник спірних будівель та споруд, який заперечує їх знищення, не надав доказів проведення технічної інвентаризації будівель та споруд, які входили до складу 26/100 домоволодіння АДРЕСА_1, АДРЕСА_2, з метою встановлення їх наявності.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи
26 червня 2022 року ТОВ "Водолій"із застосуванням засобів поштового зв`язку звернулося до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Київського районного суду м. Одеси від 25 травня 2018 року та постанову Одеського апеляційного суду від 16 травня 2023 року, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просило скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову.
Як на підставу касаційного оскарження заявник посилається на неврахування судами попередніх інстанцій висновків Верховного Суду, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц та постановах Верховного Суду від 17 січня 2019 року у справі № 708/254/18, від 26 червня 2019 року у справі № 334/16303/15-ц, від 01 серпня 2019 року у справі № 915/406/18, від 25 вересня 2019 року у справі № 272/62/15-ц, від 08 квітня 2020 року у справі № 761/310/17, від 18 листопада 2020 року у справі № 04/5026/803/2012, від 13 січня 2021 року у справі № 264/949/19, від 25 березня 2021 року у справі № 588/249/20, від 14 квітня 2021 року у справі № 520/17947/18 (пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).
А також на те, що суди не дослідили зібрані у справі докази, не надали їм належної правової оцінки, необґрунтовано відхилили клопотання про застосування наслідків спливу позовної давності та встановили обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
Касаційна скарга обґрунтована тим, що вирішуючи позовні вимоги ОСОБА_1, суди попередніх інстанцій не звернули уваги на те, що його позовні вимоги стосуються майна відповідача, яке не знаходиться на належній позивачу земельній ділянці, а отже, не порушує його прав. Позовні вимоги фактично направлені на захист прав інших осіб, які не є позивачами у справі, а залучені судом апеляційної інстанції як треті особи.
Суди неправильно застосували статтю 349 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, згідно з якою у разі знищення майна, права на яке підлягають державній реєстрації, право власності на це майно припиняється з моменту внесення за заявою власника змін до державного реєстру.
Тобто припинення права власності на таке майно пов`язується з фактом звернення власника до відповідного органу та наявністю рішення про виключення знищеної речі з державного реєстру. З моменту внесення відповідних змін до реєстру припиняється право на це майно. Отже, припинення права власності на майно у зв`язку з його знищенням має відбуватись у передбаченому законодавством позасудовому порядку.
Суди не з`ясували, чи дійсно між сторонами виник спір та чи створює ТОВ "Водолій" позивачу перешкоди у користуванні та розпорядженні належним йому нерухомим майном. Обраний позивачем спосіб захисту є неналежним, оскільки не передбачений чинним законодавством України.
Матеріали справи не містять належних та допустимих доказів, які б підтверджували факт знищення належного відповідачу нерухомого майна.
Висновок судової земельно-технічної експертизи від 11 грудня 2017 року № 564 не є належним та допустимим доказом факту знищення нерухомого майна ТОВ "Водолій", оскільки не містить відомостей про обставини знищення майна (час, спосіб тощо). Зазначений висновок містить відомості лише про відсутність окремих будівель та споруд на час проведення експертом натурального огляду земельних ділянок.
Крім того, згідно з наданою Дніпропетровським науково-дослідним інститутом судових експертиз від 12 лютого 2018 року рецензією на зазначений висновок експерта, він складений з численними порушеннями.
Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, апеляційний суд не виконав вказівок Верховного Суду, зазначених у постанові від 03 березня 2021 року у цій справі.
Суд апеляційної інстанції не звернув увагу на пояснення ОСОБА_7, яка зазначала, що за адресою: АДРЕСА_1 наявні належні ТОВ "Водолій" об`єкти нерухомого майна (огорожа, вбиральня).
Суд безпідставно взяв до уваги пояснення третіх осіб та надані ними документи, які є неналежної якості, не завірені у встановленому законом порядку, подані з порушенням норм процесуального права, зокрема без направлення іншим учасникам справи, а також стосуються належних їм земельних ділянок, а не позивача. Крім того, такі пояснення не є належними доказами на підтвердження факту знищення майна.
Суд апеляційної інстанції допустив порушення норм процесуального права, долучивши до матеріалів справи нові докази, додані позивачем до письмових пояснень від 13 травня 2021 року, який не зазначив поважних причин їх неподання до суду першої інстанції. Такі докази не завірені у встановленому законом порядку, а також не направлялися іншим учасникам справи.
Апеляційний суд не звернув уваги на доводи відповідача про пропуск ОСОБА_1 позовної давності.
У серпні 2023 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу від ОСОБА_1, у якому він просив касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду від 30 червня 2023 року касаційну скаргу ТОВ "Водолій" передано на розгляд судді-доповідачу Синельникову Є. В.
Ухвалою Верховного Суду від 09 серпня 2023 року (після усунення недоліків касаційної скарги) відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ТОВ "Водолій" з підстав, визначених пунктами 1, 4 частини другої
статті 389 ЦПК України; витребувано із Київського районного суду м. Одеси матеріали справи № 520/5968/17. У задоволенні клопотання ТОВ "Водолій" про зупинення виконання рішення Київського районного суду м. Одеси від 25 травня 2018 року та постанови Одеського апеляційного суду від 16 травня 2023 року відмовлено. Надано учасникам справи строк для подання відзиву.
У вересні 2023 року матеріали справи № 520/5968/17 надійшли до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 25 жовтня 2023 року справу призначено до судового розгляду.
Ухвалою Верховного Суду від 01 листопада 2023 року задоволено заяви про самовідвід суддів Верховного Суду Синельникова Є. В., Білоконь О. В., Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.
Відведено суддів Верховного Суду Синельникова Є. В., Білоконь О. В., Осіяна О. М., Сакару Н. Ю., Шиповича В. В. від розгляду справи № 520/5968/17.
Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду від 02 листопада 2023 року справу призначено судді-доповідачу Гулейкову І. Ю.
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті,
є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою
статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи
з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Судами попередніх інстанцій встановлено, що 03 квітня 2001 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Обрій" (далі - ТОВ "Обрій") та ТОВ "Водолій" укладений договір купівлі-продажу, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Рюміною О. О., зареєстрований в реєстрі за № 2878, згідно з умовами якого ТОВ "Водолій" набуло у власність 26/100 частин домоволодіння, що знаходиться за адресою:
АДРЕСА_3, та складається з: літ. "Ф" - кам`яний спальний корпус площею 418,4 кв. м; літ. "Э" - кам`яний склад площею 240,7 кв. м; літ. "Х", "У" - вбиральні; літ. "Ц" - душова; літ. "Ч", "Ш" - сараї; літ. "Щ - ТП"; "Ю", "Ъ", "Я" - веранди; № 7-10 - огородження; ІV - мостіння. Загальна площа відчужуваного об`єкта (нерухомого майна) розташованого на території 1 0434,0 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1 становить - 659,1 кв. м.
04 квітня 2001 року ТОВ "Водолій" зареєструвало право власності на нерухоме майно - 26/100 часток домоволодіння у КП "Бюро технічної інвентаризації Одеської міської ради".
Рішенням Одеської міської ради від 17 квітня 2001 року № 2405-ХХІІІ ТОВ "Водолій" надано у постійне користування земельну ділянку, розташовану за адресою: