ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
15 січня 2024 року
м. Київ
справа № 357/5403/22
провадження № 61-13886 св 23
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Коломієць Г. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - Держава Україна в особі Державної казначейської служби України,
третя особа - Білоцерківський відділ державної виконавчої служби
у Білоцерківському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ),
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 08 вересня 2022 року у складі судді Ярмоли О. Я. та постанову Київського апеляційного суду від 01 березня 2023 року
у складі колегії суддів: Голуб С. А., Писаної Т. О., Таргоній Д. О.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У липні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Держави Україна
в особі Державної казначейської служби України (далі - ДКС України), третя
особа - Білоцерківський відділ державної виконавчої служби у Білоцерківському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (далі - Білоцерківський ВДВС), про відшкодування шкоди, завданої злочином.
В обґрунтування позовних вимог зазначав, що вироком Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 14 березня 2012 року, який набрав законної сили, ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого частиною першою статті 121 КК України, згідно з яким ОСОБА_2 на ґрунті раптово виниклих особистих неприязних стосунків, із метою заподіяння йому тілесних ушкоджень, наніс кілька ударів рукою по його тулубу, спричинивши тілесні ушкодження у вигляді двохмоментного розриву селезінки, внутрішньочеревної кровотечі.
Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 04 березня 2013 року (справа № 1003/16004/12) його позов частково задоволено, стягнуто
з ОСОБА_2 на його користь на відшкодування моральної шкоди
400 000,00 грн. Рішенням Апеляційного суду Київської області від 16 липня
2013 року рішення суду першої інстанції змінено та зменшено розмір відшкодування моральної шкоди до 250 000,00 грн.
На виконання вказаного рішення суду 08 серпня 2013 року Білоцерківським міськрайонним судом Київської області було видано виконавчий лист, який був пред`явлений для примусового виконання до Білоцерківського районного відділу державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ).
За період 2013-2021 років органом державної виконавчої служби вжито всіх заходів, направлених на виконання рішення суду, однак встановлено, що боржник ОСОБА_2 є неплатоспроможним, у нього відсутнє майно, на яке може бути звернуто стягнення. Постановою від 30 липня 2021 року державним виконавцем повернуто вказаний вище виконавчий лист на підставі пункту 2 частини першої статті 37 Закону України "Про виконавче провадження". З відмітки державного виконавця у виконавчому листі вбачається, що залишок боргу станом на 30 липня 2021 року складав 240 752,68 грн.
Оскільки у боржника ( ОСОБА_2 ) відсутнє майно, на яке може бути звернуто стягнення, позивач уважав, що шкоду відповідно до частини другої статті 1177
ЦК України йому повинна компенсувати Держава Україна. Також Держава Україна повинна сплатити йому суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення (стаття 625 ЦК України) за період із 01 серпня 2013 року по 31 травня 2022 року у розмірі 831 391,23 грн (240 752,68*345,33 %).
Крім того, позивач зазначав, що попередній (орієнтований) розрахунок витрат,
які він поніс і які очікує понести складає 15 000,00 грн.
З урахуванням наведеного, ОСОБА_1 просив суд стягнути з Держави Україна
в особі ДКС України на його користь 809 386,43 грн на відшкодування шкоди, завданої злочином.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 08 вересня 2022 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано безпідставністю позовних вимог, оскільки Держава Україна не гарантує потерпілому безумовного права
на відшкодування шкоди, завданої злочином, а умови і порядок відшкодування такої шкоди державою не визначені. Отже, ОСОБА_1 не мав законних сподівань на отримання цього відшкодування від відповідача.
Та обставина, що державний виконавець не забезпечив виконання судового рішення через відсутність у боржника майна не може бути безумовною підставою для покладення на державу відповідальності за шкоду, завдану конкретною особою, яка засуджена, на підставі статті 1177 ЦК України. ОСОБА_1
не скористався правом повторного звернення до державного виконавця
для повторної перевірки майнового стану боржника (частина п`ята статті 37
Закону України "Про виконавче провадження"), не оскаржив дії/бездіяльність державного виконавця, у зв`язку з тривалим невиконанням рішення суду. Позивач упереджено вважав, що рішення суду не може бути виконано в майбутньому, тому й не подавав повторно виконавчий лист на виконання.
Невиконання рішення суду не може напряму ототожнюватися із завданою позивачеві майновою шкодою, оскільки остаточно не втрачена можливість стягнення грошових коштів з боржника, відомості про закінчення виконавчого провадження у зв`язку з неможливістю його виконання відсутні. Невиплачені позивачу кошти на виконання судового рішення, ухваленого на його користь,
не є майновою шкодою, яка підлягає відшкодуванню на підставі статті 1177
ЦК України. Наслідком такого відшкодування буде подвійне стягнення коштів.
У цій частині суд урахував відповідну судову практику Верховного Суду.
Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Київського апеляційного суду від 01 березня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення.
Рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 08 вересня 2022 року залишено без змін.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи, застосував норми матеріального права, які підлягали застосуванню при вирішенні спору, у зв`язку з чим дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову ОСОБА_1 . При цьому суд послався на постанову Великої Палати Верховного Суду
від 03 вересня 2019 року у справі № 916/1423/17 (провадження № 12-208гс18).
Те, що державний виконавець, на думку позивача, не забезпечив виконання судового рішення у зв`язку з відсутністю у боржника майна, не може бути безумовною підставою для покладення на державу відповідальності за шкоду, завдану конкретними засудженими особами, на підставі статті 1177 ЦК України.
Позивач не надав доказів, що ним було використано всі можливі та ефективні засоби для виконання відповідного рішення суду, повторно до виконання виконавчий лист у справі № 1003/16004/12 не пред`являв.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та її надходження до суду касаційної інстанції
У касаційній скарзі, поданій у вересні 2023 року до Верховного Суду, ОСОБА_1, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 08 вересня 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 01 березня 2023 року,
й ухвалити нове судове рішення про задоволення його позову.
В обґрунтування підстав касаційного оскарження судових рішень заявник посилається на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах (пункт 3 частини другої статті 389
ЦПК України).
Ухвалою Верховного Суду від 01 листопада 2023 року, після усунення недоліків, визначених в ухвалі від 28 вересня 2023 року, задоволено клопотання
ОСОБА_1 про поновлення строку на касаційне оскарження. Поновлено заявнику строк на касаційне оскарження рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 08 вересня 2022 року та постанови Київського апеляційного суду від 01 березня 2023 року. Відкрито касаційне провадження у вказаній справі. Витребувано дану цивільну справу із суду першої інстанції. Надіслано іншим учасникам справи копію касаційної скарги та доданих до неї документів. Роз`яснено право подати відзив на касаційну скаргу та надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.
У листопаді 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що судами не застосовано норми статті 1177 ЦК України, у зв`язку з чим помилково відмовлено у задоволенні його позову, оскільки відсутність нормативно-правового акта, який би визначав порядок відшкодування шкоди на підставі статті 1177 ЦК України, не може слугувати підставою для відмови у такому відшкодуванні. При цьому такі висновки судів суперечать прецедентній практиці Європейського суду з прав людини
та порушують положення статті 6 Конвенції про захист прав людини
і основоположних свобод.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У листопаді 2023 року від ДКС України надійшов відзив на касаційну скаргу,
в якому зазначено, що оскаржувані судові рішення є законними
та обґрунтованими, тому просить касаційну скаргу залишити без задоволення,
а оскаржувані судові рішення - без змін. Посилається на відповідну судову практику Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій
статті 389 ЦПК України.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті,
є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України).
Касаційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи
у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів
та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні
чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених
у суді першої інстанції.
Частиною першою статті 402 ЦПК України передбачено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним
і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення судів першої
та апеляційної інстанцій відповідають.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд
і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір
не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного
або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).
Згідно з частинами першою та другою статті 10 ЦПК України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.
Частиною четвертою статті 10 ЦПК України і статтею 17 Закону України
"Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" закріплено, що на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод, протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
У справі, яка переглядається Верховним Судом, ОСОБА_1 звернувся до суду
з позовом про відшкодування державою Україна шкоди, завданої йому кримінальним правопорушенням на підставі частини другої статті 1177 ЦК України. Позов мотивував тим, що оскільки під час примусового виконання рішення Апеляційного суду Київської області від 16 липня 2013 року (справа
№ 1003/16004/12) про стягнення з ОСОБА_2 на його користь 250 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди державний виконавець встановив,
що боржник ОСОБА_2 є неплатоспроможним, у нього відсутнє майно, на яке може бути звернуто стягнення, тому постановою від 30 липня 2021 року повернув указаний вище виконавчий лист на підставі пункту 2 частини першої статті 37 Закону України "Про виконавче провадження", отже шкоду йому повинна компенсувати Держава Україна.