Постанова
Іменем України
05 січня 2024 року
м. Київ
справа № 760/2920/21
провадження № 61-14464св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Крата В. І. (суддя-доповідач), суддів: Гудими Д. А., Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
третя особа - П`ята Київська державна нотаріальна контора,
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 15 лютого 2023 року у складі судді: Усатової І. А., та постанову Київського апеляційного суду від 13 вересня 2023 року у складі колегії суддів: Нежура В. А., Невідома Т. О., Соколова В. В.,
Історія справи
Короткий зміст позову
У лютому 2021 року ОСОБА_1 звернулася із позовом до ОСОБА_2, третя особа - П`ята Київська державна нотаріальна контора, про визнання права власності на 2/3 частки земельної ділянки в порядку спадкування за заповітом.
Позовні вимоги мотивовані тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її батько - ОСОБА_3 .
На випадок своєї смерті він заповів ОСОБА_1 все належне йому майно.
Згідно спадкової справи № 639/2006, заведеної П`ятою київською державною нотаріальною конторою, до складу спадщини увійшли:
право власності на 2/3 частки в житловому будинку з відповідними будівлями та спорудами АДРЕСА_1 ;
право спільної сумісної власності на земельну ділянку площею 0,0505 га, цільове призначення: для будівництва та обслуговування жилого будинку і господарських будівель, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 .
07 лютого 2007 року позивач отримала свідоцтво про право на спадщину за заповітом на 2/3 частки будинку, та в подальшому, зареєструвала право власності на 2/3 частки будинку.
06 лютого 2020 року позивачу постановою було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом на частку у праві власності на земельну ділянку з підстави неможливості встановити склад спадкового майна.
Позивач вважає, що має право на визнання за нею права власності на 2/3 частки земельної ділянки, оскільки вона має на зазначену частку право як на спадщину за заповітом, у зв`язку з чим вимушена була звернутись до суду за захистом свого майнового права.
ОСОБА_1 просила:
визнати за нею право власності на 2/3 частки земельної ділянки площею 0,0505 га, цільове призначення: для будівництва та обслуговування жилого будинку і господарських будівель, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 в порядку спадкування за заповітом.
Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції
Рішенням Солом`янського районного суду м. Києва від 15 лютого 2023 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково.
Визнано за ОСОБА_1 право власності на частки земельної ділянки площею 0,0505 га, цільове призначення: для будівництва та обслуговування жилого будинку і господарських будівель, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1, в порядку спадкування за заповітом.
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що:
згідно частини першої статті 120 ЗК у разі набуття права власності на об`єкт нерухомого майна (жилий будинок (крім багатоквартирного), іншу будівлю або споруду), об`єкт незавершеного будівництва, розміщений на земельній ділянці (крім земель державної, комунальної власності), право власності на таку земельну ділянку одночасно переходить від відчужувача (попереднього власника) такого об`єкта до набувача такого об`єкта без зміни її цільового призначення. У разі якщо відчужувачу (попередньому власнику) такого об`єкта належала частка у праві спільної власності на земельну ділянку, до набувача цього об`єкта переходить право власності на таку частку. При вчиненні правочину, що передбачає перехід права власності на зазначений об`єкт, мають дотримуватися вимоги частини шістнадцятої цієї статті;
частка учасника спільної сумісної власності визначається при поділі майна, виділі частки з спільного майна, зверненні стягнення на майно учасника спільної власності за його боргами, відкритті після нього спадщини. При відсутності доказів про те, що участь когось з учасників спільної сумісної власності (крім сумісної власності подружжя) у надбанні майна була більшою або меншою - частки визначаються рівними. У разі смерті співвласника частки кожного із співвласників у праві спільної власності є рівними, якщо інше не було встановлено договором між ними. Частка померлого співвласника не може бути змінена за рішенням суду. Відповідно до статті 1226 ЦК України, частка у праві спільної сумісної власності спадкується на загальних підставах. Суб`єкт права спільної сумісної власності має право заповідати свою частку управі спільної сумісної власності до її визначення та виділу в натурі. У разі відмови нотаріуса видати свідоцтво про право на спадщину спадкоємці учасника спільної сумісної власності мають право звернутися з позовом про визначення частки майна, належному на праві спільної сумісної власності;
за життя спадкодавця частки у праві спільної сумісної власності на спірну земельну ділянку не визначалися. Виходячи із законодавчо встановленої рівності часток кожного із співвласників спільної сумісної власності, відсутності іншої домовленості між ними, суд прийшов до переконання, що частка спадкодавця становить 1/2 у праві спільної сумісної власності на спірну земельну ділянку;
системний аналіз наведених вимог законодавства та зібрані по справі докази, оцінені судом належним чином кожен окремо на їх достовірність та допустимість, а також їх достатність та взаємний зв`язок у сукупності, встановлені судом обставини свідчать про те, що позивач вчинила усі дії, які були необхідними для видачі свідоцтва про право на спадщину, однак з незалежних від неї причин у видачі такого їй було відмовлено, а тому з врахуванням наведеного суд приходить до переконання про визнання за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частку земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1, в порядку спадкування за заповітом.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Київського апеляційного суду від 13 вересня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 15 лютого 2023 року залишено без змін.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що:
згідно статті 370 ЦК України співвласники мають право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній сумісній власності. У разі виділу частки із майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки кожного із співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними, законом або рішенням суду. Виділ частки із майна, що є у спільній сумісній власності, здійснюється у порядку, встановленому статтею 364 ЦК України. Відповідно до статті 372 ЦК України, майно, що є у спільній сумісній власності, може бути поділене між співвласниками за домовленістю між ними, крім випадків, установлених законом. У разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом. У разі поділу майна між співвласниками право спільної сумісної власності на нього припиняється. Згідно частини першої статті 120 ЗК України (у редакції на момент ухвалення судового рішення) у разі набуття права власності на об`єкт нерухомого майна (жилий будинок (крім багатоквартирного), іншу будівлю або споруду), об`єкт незавершеного будівництва, розміщений на земельній ділянці (крім земель державної, комунальної власності), право власності на таку земельну ділянку одночасно переходить від відчужувача (попереднього власника) такого об`єкта до набувача такого об`єкта без зміни її цільового призначення. У разі якщо відчужувачу (попередньому власнику) такого об`єкта належала частка у праві спільної власності на земельну ділянку, до набувача цього об`єкта переходить право власності на таку частку. При вчиненні правочину, що передбачає перехід права власності на зазначений об`єкт, мають дотримуватися вимоги частини шістнадцятої цієї статті;
з огляду на те, що спірна земельна ділянка є спільною сумісною власністю, і між сторонами існує багаторічний встановлений порядок користування з урахуванням фактичного поділу домоволодіння та створення двох окремих самостійних об`єктів нерухомого майна із самостійним окремим виходом та окремою системою життєзабезпечення, а також, з огляду на те, що виходячи із законодавчо встановленої рівності часток кожного із співвласників спільної сумісної власності, відсутності іншої домовленості між ними, тому суд першої інстанції зробив обґрунтований висновок про часткове задоволення позову та визнання за ОСОБА_1 права власності на частки земельної ділянки;
твердження позивача про безпідставність не застосування до спірних правовідносин частини четвертої статті 120 ЗК України (у редакції на час відкриття спадщини), якою передбачався принцип "пропорційності" у визначені частки прав на земельну ділянку є необґрунтованим. У частині четвертій статті 120 ЗК України (в редакції як на час відкриття так і на момент звернення до суду з позовом) було зазначено, що у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду кількома особами право на земельну ділянку визначається пропорційно до часток осіб у праві власності жилого будинку, будівлі, споруди; - або пропорційно часткам осіб у вартості будівлі та споруди, якщо інше не передбачено у договорі відчуження будівлі і споруди. Аналізуючи зазначену норму права, слід звернути увагу на те, що нею передбачений принцип "пропорційності" у визначені частки прав на земельну ділянку у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду кількома особами. У даному випадку, згідно заповіту ОСОБА_3 від 05 лютого 1993 року, все своє майно, яке буде йому належати на день його смерті, де б воно не знаходилося та з чого б воно не складалося, і взагалі все те, на що він буде мати право за законом, він заповів ОСОБА_1 . Тобто, право власності на 2/3 частки будинку перейшло не до кількох осіб, а до одної, тому відсутні підстави для застосування до спірних правовідносин частини четвертої статті 120 ЗК України. Крім того, стаття 120 ЗК України передбачає порядок переходу права на земельну ділянку і визначення часток співвласників, у разі переходу (набуття) права власності на жилі будинки, будівлі і споруди, на якій вони розміщені. У даній справі, спірні правовідношення виникли щодо розподілу земельної ділянки, яка перебуває у спільній сумісній власності її користувачів, і тому правила статті 120 ЗК України не є тією нормою закону, яка передбачає можливість відійти від загального права, згідно якого при поділі майна, що є спільною сумісною власністю, частина співвласників є рівними. Окрім того, у справі, також, відсутні докази того, що між співвласниками спірної земельної ділянки, за життя спадкодавця, була досягнута інша домовленість щодо розміру часток у разі поділу належної їм земельної ділянки;
посилання позивача на висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 09 грудня 2020 року у справі № 642/3950/17 (провадження № 61-7008св19), є безпідставним та не підлягає до застосування, з огляду на те, що під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де подібними (тотожними, аналогічними, схожими) є предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (висновки Верховного Суду у справі № 910/8358/19). У кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід, насамперед, визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів. Тому з метою застосування відповідних приписів процесуального закону не будь-які обставини справ є важливими для визначення подібності правовідносин. Встановлені судами фактичні обставини у справі № 642/3950/17 (провадження № 61- 7008св19), на яку посилається апелянт і у справі, яка переглядається, є різними. Так, спірна земельна ділянка у справі, що переглядається перебуває у власності спадкодавця і набувається спадкоємцем в порядку спадкування за заповітом; відповідач на разі є вже власником землі, а у справі № 642/3950/17 земельна ділянка не перебувала у власності спадкодавців і до спадкоємців перейшло право, яке було набуте спадкодавцями за життя.
Аргументи учасників справи
09 жовтня 2023 року ОСОБА_1 подала касаційну скаргу на рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 15 лютого 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 13 вересня 2023 року, в якій просить:
частково скасувати оскаржені рішення;
ухвалити нове рішення у відповідній частині, яким визнати за ОСОБА_1 право власності на 2/3 частки земельної ділянки площею 0,0505 га, цільове призначення: для будівництва та обслуговування жилого будинку і господарських будівель, яка розташована за адресом: АДРЕСА_1, в порядку спадкування за заповітом.
Касаційна скарга мотивована тим, що:
спадкодавець був співвласником 2/3 частки житлового будинку ще з жовтня 1978 року, що підтверджується технічним паспортом на житловий будинок від 13 жовтня 1978 року, а також право на 2/3 частки житлового будинку в тих самих межах підтверджується технічним паспортом на житловий будинок від 18 грудня 1992 року, ще задовго до передачі йому (спадкодавцеві) і відповідачу ( ОСОБА_2 ) земельної ділянки у спільну сумісну власність з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських будівель 25 березня 1999 року. Тобто фактично земельну ділянку надано для обслуговування житлового будинку так як будинок було збудовано та введено в експлуатацію в вересні 1956 р, та виділено частки в 1978 році. Як зазначено державним нотаріусом у свідоцтві про право на спадщину за заповітом: 2/3 частин житлового будинку з відповідними будівлями та спорудами АДРЕСА_1 належали померлому на підставі договору про надання в безстрокове користування земельної ділянки для будівництва жилого будинку посвідчений Третьою київською державною нотаріальною конторою від 14 січня 1953 року за № 29 та зареєстрованого у Київському міському бюро технічної інвентаризації 10 січня 1957 року у реєстровій книзі № 12711. Вказана обставина ніким не оспорювалася. Спадкодавець і відповідач набули у спільну сумісну власність земельну ділянку для обслуговування житлового будинку, маючи у власності 2/3 частки і 1/3 частку житлового будинку відповідно, тому незрозумілими з правової точки зору є висновки судів першої та апеляційної інстанцій про багаторічний встановлений порядок користування, коли з самого початку юридично частки є нерівними;
оскільки спадкодавець до набуття у спільну сумісну власність земельної ділянки вже був співвласником 2/3 частки житлового будинку, а відповідач - 1/3 частки житлового будинку, то кожен і отримав відповідну частку земельної ділянки для їх обслуговування;
позивач в апеляційній скарзі посилався на постанову Верховного Суду від 09 грудня 2020 року у справі № 642/3950/17 (провадження № 61-7008св19), в якій викладено висновок щодо подібних обставин справи: "законодавцем визначено принцип цілісності об`єкта нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об`єкт розташований. Тобто особа, яка набула права власності на будівлю чи споруду має право на відповідну частину земельної ділянки на тих самих умовах, на яких воно належало попередньому власникові або користувачу, якщо інше не передбачено у договорі відчуження нерухомості. Такого висновку щодо застосування зазначених норм матеріального права у подібних правовідносинах дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 червня 2020 року у справі № 689/26/17 (провадження № 14-47цс20). Отже, висновок суду апеляційної інстанції про те, що до правовідносин щодо права власності на зазначені земельні ділянки підлягають застосуванню положення частини другої статті 372 ЦК України щодо рівності часток співвласників у праві спільної власності на них, є помилковим. Натомість, вирішуючи спір, що виник між сторонами, враховуючи, що позивачі за первісним та зустрічними позовами, у зв`язку з невизначеністю часток спадкодавців, позбавлені можливості реалізувати своє право на оформлення спадщини у вставленому законом порядку, суд першої інстанції правильно визначив розмір часток співвласників у праві спільної сумісної власності па земельну ділянку пропорційно до розміру належних їм часток у праві власності па житловий будинок".
У грудні 2023 року ОСОБА_2 через представника ОСОБА_4 подав відзив на касаційну скаргу, в якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення.
Відзив мотивований тим, що:
земельна ділянка перебуває у спільній власності спадкодавця ОСОБА_3 відповідно до державного акта на право приватної власності серія ІУ- КВ № 145715 та ОСОБА_2 відповідно до державного акта на право приватної власності серія ІУ-КВ № 145716, без визначення часток. На спірній земельній ділянці розташовано житловий будинок (рік забудови 1956): 1/3 вказаного будинку перебуває у власності ОСОБА_2 (свідоцтво про право спадщину за законом від 16 червня 1988 року № 8Н-877 та від 15 травня 1982 року № 5ВО 6685 ) іншим співвласником є ОСОБА_1 ;
земельна ділянка, яка розташована на АДРЕСА_1, кадастровий номер 69267005, цільове призначення: для будівництва та обслуговування будинку, господарських будівель і споруд, є спільною сумісною власністю, між сторонами відсутня домовленість про інше та існує багаторічний встановлений порядок користування на протязі багатьох років з урахуванням фактичного поділу домоволодіння та створення двох окремих самостійних об`єктів нерухомого майна із самостійним окремим виходом та окремою системою життєзабезпечення, отже, вимоги позивача не можуть бути задоволені шляхом визнання за нею права власності на 2/3 частини земельної ділянки, у зв`язку з тим, що це суперечить вимогам законодавства, згідно з яким частка учасника спільної сумісної власності визначається при поділі майна чи виділі частки зі спільного майна;
встановлені судами фактичні обставини у справі № 642/3950/17 і справи, яка переглядається, є різними. Спірна земельна ділянка у справі що переглядається перебуває, у власності спадкодавця і набувається спадкоємцем в порядку спадкування за заповітом, відповідач на разі є вже власником землі. У справі № 642/3950/17 земельна ділянка не перебувала у власності спадкодавців і до спадкоємців перейшло право, яке було набуте спадкодавцями за життя.
Рух справи
Ухвалою Верховного Суду від 17 листопада 2023 року відкрито касаційне провадження у справі.
27 листопада 2023 року справу передано судді-доповідачу Крату В. І.
Ухвалою Верховного Суду від 08 грудня 2023 року: клопотання ОСОБА_2, яке підписане представником ОСОБА_4, про продовження строку на подання відзиву задоволено; продовжено ОСОБА_2 строк на подання відзиву на касаційну скаргу; справу призначено до судового розгляду.
Межі та підстави касаційного перегляду
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).
В ухвалі Верховного Суду від 17 листопада 2023 року вказано, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження: суд апеляційної інстанції в оскарженій постанові застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду: від 09 грудня 2020 року у справі № 642/3950/17; від 16 червня 2020 року у справі № 689/26/17.