Постанова
Іменем України
05 січня 2024 року
м. Київ
справа № 204/8655/21
провадження № 61-14610св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Крата В. І. (суддя-доповідач), суддів: Гудими Д. А., Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк",
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк", яка підписана представником Канципою Євгенієм Сергійовичем, на рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 27 квітня 2023 року в складі судді: Черкез Д. Л., та постанову Дніпровського апеляційного суду від 29 серпня 2023 року в складі колегії суддів: Красвітної Т. П., Єлізаренко І. А., Свистунової О. В.,
Історія справи
Короткий зміст позову
У листопаді 2021 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" (далі - АТ КБ "ПриватБанк", банк) про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Позов мотивовано тим, що ОСОБА_1 є співробітником напрямку трудових ресурсів НR АТ КБ "ПриватБанк" та займає посаду керівника напрямку.
09 травня 2020 року Голова Правління АТ КБ "Приватбанк" П. Крумханзл, згідно рішення Наглядової ради банку видав наказ № Э.28.0.0.0/1-6824295 "Про зміни в штатному розкладі Головного офісу Банку", яким розпорядився: ліквідувати напрямок трудових ресурсів (НR) та Управління оцінки ефективності та створити інші підрозділи з лінійним підпорядкуванням Керівнику дирекції з НR та корпоративного управління; скоротити штат працівників та вивести із штатного розкладу банку більше шістдесяти штатних одиниць, включаючи посаду Керівника напрямку - Заступника Керівника дирекції Напрямку трудових ресурсів Головного офісу (НR) Головного офісу; ввести до штатного розкладу банку нові посади у створені підрозділи та затвердити штатний розклад дирекції з НR та корпоративного управління; попередити працівників, які обіймають посади, які підлягають скороченню, не пізніше, ніж за два місяці, про їх можливе наступне звільнення 20 липня 2020 року, одночасно запропонувавши їм вакантні посади, наявні у банку, які відповідають їх спеціальності та кваліфікації, або які вони можуть знайти з урахуванням їх освіти, кваліфікації, досвіду та стану здоров`я; повідомляти працівників, що підлягають скороченню, про подальше появлення вакантних посад; звільнити працівників, які не виявили бажання зайняти запропоновані або інші вакантні посади у Банку, з дотриманням усіх прав та гарантій таких працівників згідно трудового законодавства; розробити посадові інструкції по усіх нових посадах відповідно до Методичних рекомендацій до розробки посадових інструкцій співробітників Приватбанку.
20 липня 2020 року на підставі наказу № Э.DN-УВ-2020-6998744-п ОСОБА_1 звільнено з займаної посади в АТ КБ "Приватбанк" на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України.
Наказ № Э.DN-УВ-2020-6998744-п від 20 липня 2020 року про звільнення ОСОБА_2 було оскаржено в судовому порядку та визнано незаконним.
Рішенням Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська від 21 травня 2021 року, яке залишено без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 22 вересня 2021 року, встановлено, що зазначений наказ про звільнення ОСОБА_1 був незаконним. Суд прийшов до висновку про те, що при звільненні позивачів, відповідачем, в порушення частини третьої статті 49-2 КЗпП України, не були запропоновані всі вакантні посади (інша робота), які з`явились та існували на підприємстві з моменту повідомлення позивачів про наступне вивільнення по день звільнення, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював, а тільки запропонував одну посаду, яка на думку відповідача відповідала спеціальності позивачів. Посилання відповідача на інтернет-ресурс та зазначення, що позивачі можуть ознайомитись із актуальним списком вакантних посад та обрати посаду, відповідно до спеціальності, кваліфікації та досвіду за посиланням https//privatbank.ua.work, не є належним доказом виконання відповідачем своїх зобов`язань, що передбачені в статті 40, частині третій статті 49-2 КЗпП України, оскільки неможливо встановити, які саме вакансії на той період перебували на вказаному відповідачем інтернет-ресурсі, чи були там всі наявні в той час вакантні посади, чи ознайомились позивачі з вказаним переліком вакансій і взагалі, чи мали позивачі доступ до вказаного інтернет ресурсу.
Позивачка зазначала, що має право на середній заробіток за весь час вимушеного прогулу, тобто з моменту звільнення до дати винесення судом рішення. Відповідно до довідки про заробітну плату і про доходи від 22 липня 2021 року заробітна плата ОСОБА_1 за травень 2021 року склала 282 200,00 грн, за червень 2021 року - 282 200,00 грн. Середньоденна заробітна плата ОСОБА_1 становить 14 842,10 грн, виходячи з розрахунку, що позивачем фактично відпрацьовано протягом двох місяців з 01 травня 2020 року по 30 червня 2020 року 38 робочих днів.
Кількість робочих днів вимушеного прогулу ОСОБА_1 з 20 липня 2020 року по 14 червня 2021 року становить 227 робочих днів. Таким чином, загальна сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу складає 3 369 156,70 грн. Але, при поновленні на роботі роботодавець не провів оплату праці позивача за період вимушеного прогулу.
ОСОБА_1 просила:
стягнути на її користь з АТ КБ "ПриватБанк" середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 3 369 156,70 грн з 20 липня 2020 року по 14 червня 2021 року;
вирішити питання про розподіл судових витрат.
Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції
Рішенням Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 27 квітня 2023 року позов задоволено частково.
Стягнуто з АТ КБ "ПриватБанк" на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу та середній заробіток за час затримки виконання рішення суду у розмірі 3 256 152,75 грн, з утриманням з цих сум передбачених законом податків та обов`язкових платежів при їх виплаті.
В іншій частині позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.
Стягнуто з АТ КБ "ПриватБанк" на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 11 350,00 грн.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що:
ОСОБА_1 будучи незаконно звільненою з посади керівника напрямку - Заступника Керівника Дирекції Напрямку трудових ресурсів (НR) має право на стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу. У позові позивач просить стягнути з відповідача на її користь середній заробіток за весь час вимушеного прогулу з 20 липня 2020 року по 14 червня 2021 року (дату поновлення на роботі). Отже період, за який позивач просить стягнути середній заробіток, складається з двох періодів, які слід розділити на дві частини, а саме: період з 20 липня 2020 року по 21 травня 2021 року - середній заробіток за час вимушеного прогулу та період з 22 травня 2021 року по 14 червня 2021 року - середній заробіток за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі;
згідно з висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 червня 2019 року у справі № 924/1473/15, посилання суду в рішенні на інші норми права, ніж зазначені у позовній заяві, не може розумітися як вихід суду за межі позовних вимог. У зв`язку з цим суд, з`ясувавши у розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу в обґрунтування своїх вимог або заперечень послалися не на ті норми, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує у прийнятті рішення саме такі норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини. Підстави стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу (стаття 235 КЗпП) та за затримку виконання рішення суду про поновлення на роботі (стаття 236 КЗпП) передбачені окремими нормами трудового законодавства, мають відмінну правову природу. Період з 21 травня 2021 року по 14 червня 2021 року не є вимушеним прогулом в розумінні статті 235 КЗпП, оскільки позивач поновлений на посаді судовим рішенням від 21 травня 2021 року. Затримка виконання рішення суду про поновлення працівника на роботі зумовлює відповідальність роботодавця на підставі статті 236 КЗпП України. Таким чином, суд першої інстанції вважав необхідним застосувати до спірних правовідносин статті 235, 236 КЗпП України.
судом встановлено, що рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на роботі виконано відповідачем 14 червня 2021 року, при цьому відповідачем в судовому засіданні не доведено причин та обставин, які б унеможливлювали виконання рішення суду, а усі заперечення щодо не зазначення у резолютивній частині рішення від 21 травня 2021 року про негайне виконання суд до уваги не бере та відхиляє як безпідставні. Крім того, як встановлено судом ухвалою Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 31 травня 2021 року по справі № 209/2468/20 виправлено описки та арифметичні помилки, допущені у мотивувальній та резолютивній частинах рішення суду від 21 травня 2021 року, зокрема абзац 13 резолютивної частини рішення викладено в редакції: "Відповідно до ст. 430 ЦПК України, рішення в частині поновлення на роботі незаконно звільнених працівників - ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, та ОСОБА_1 - допустити до негайного виконання";
відповідно до довідки відповідача (а. с. 96) середньоденна заробітна плата позивача складає 14 471,79 грн (сума середньоденної заробітної плати перевірена судом наступним чином: 564 400 грн (заробітна плата за останні два календарні місяці роботи, що передували звільненню) поділена на 39 (кількість робочих днів);
ОСОБА_1 має право на стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки виконання рішення Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 21 травня 2021 року про поновлення на роботі за період з 22 травня 2021 року по 14 червня 2021 року включно, оскільки першим робочим днем після поновлення позивача на роботі зазначено 15 червня 2021 року. Розмір середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі, а саме за період з 22 травня 2021 року по 14 червня 2021 року складає: 16 днів х 14 471,79 грн = 231 548,64 грн. Розмір середнього заробітку за час вимушеного прогулу, а саме за період з 21 липня 2020 року по 21 травня 2021 року складає: 209 днів х 14 471,79 грн. = 3 024 604,11 грн. Сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу та середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду складає всього 3 256 152,75 грн (3 024 604,11 грн + 231 548,64 грн = 3 256 152,75 грн). На користь ОСОБА_1 слід стягнути суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу та середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду у розмірі 3 256 152,75 грн з утриманням з цих сум передбачених законом податків та обов`язкових платежів при їх виплаті, а тому позовні вимоги в цій частині підлягають частковому задоволенню;
оцінюючи у сукупності усі інші аргументи сторін, наведені ними в обґрунтування своїх вимог або заперечень, суд до уваги їх не бере, оскільки вони не відносяться до предмета спору та є явно необґрунтованими. таким чином, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об`єктивно наявні у справі докази, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, з`ясувавши усі обставини справи, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, з урахуванням того, що відповідно до статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичної особи, суд зробив висновок, що позовні вимоги ОСОБА_1 про стягнення середнього заробітку є доведеними та підлягають частковому задоволенню.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 29 серпня 2023 року апеляційну скаргу АТ КБ "ПриватБанк" задоволено частково.
Рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 27 квітня 2023 року в частині розміру стягнутого з АТ КБ "ПриватБанк" на користь ОСОБА_1 судового збору змінено з 11 350,00 грн на 10 968,64 грн.
В іншій частині рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 27 квітня 2023 року залишено без змін.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що:
відповідно до статті 235 Кодексу законів про працю України в разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу. Отже, виплата середнього заробітку проводиться за весь час вимушеного прогулу. Аналогічна позиція викладена в постановах Верховного Суду України від 25 травня 2016 року у справі № 6-511цс16 та від 22 листопада 2017 року у справі №299/967/15 і постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 червня 2018 року у справі №826/808/16;
згідно довідки відповідача середньоденна заробітна плата позивачки складає 14471,79 грн. (а. с. 96 т.1). Надавши належної оцінки представленим у справі доказам, у їх сукупності; встановивши звільнення з позивачки з роботи 20 липня 2020 року на підставі наказу № Э.DN-УВ-2020-6998744-п від 20 липня 2020 року, який було визнано незаконним та скасовано рішенням суду від 21 травня 2021 року й поновлено ОСОБА_1 на роботі, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивачки середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 21 липня 2020 року по 21 травня 2021 року в розмірі 3 024 604,11 грн, виходячи із розрахунку 209 днів х 14471,79 грн;
рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника підлягає негайному виконанню (стаття 235 КЗпП України, стаття 430 ЦПК України). Негайне виконання судового рішення полягає в тому, що воно набуває властивостей здійснення і підлягає виконанню не з часу набрання ним законної сили, що передбачено для переважної більшості судових рішень, а негайно, з часу його оголошення в судовому засіданні, чим забезпечується швидкий і реальний захист життєво важливих прав та інтересів громадян і держави. Належним виконанням судового рішення про поновлення на роботі необхідно вважати видання власником про це наказу, що дає можливість працівнику приступити до виконання своїх попередніх обов`язків (аналогічний висновок зазначений у постанові Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 501/4019/21-ц, провадження № 61-9103св22);
законодавець передбачає обов`язок роботодавця добровільно і негайно виконати рішення суду про поновлення на роботі працівника в разі його незаконного звільнення. Цей обов`язок полягає у тому, що роботодавець зобов`язаний видати наказ про поновлення працівника на роботі відразу після оголошення рішення суду, незалежно від того, чи буде це рішення суду оскаржуватися. Для вирішення питання про наявність підстав для стягнення середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі на підставі статті 236 КЗпП України суду належить встановити: чи мала місце затримка виконання такого рішення, у разі наявності затримки виконання рішення - встановити період затримки, який необхідно рахувати від наступного для після постановлення рішення про поновлення на роботі до дати видання роботодавцем наказу про поновлення на роботі, та, відповідно, провести розрахунок належних до стягнення сум за встановлений період. Судом установлено, що після ухвалення судом рішення 21 травня 2021 року про поновлення ОСОБА_1 на роботі, воно було виконане відповідачем у цій частині 14 червня 2021 року, видано відповідний наказ про поновлення позивачки на роботі з 15 червня 2021 року. Тому наявні підстави для стягнення з відповідача на користь позивачки середнього заробітку за час затримки виконання рішення Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 21 травня 2021 року про поновлення на роботі за період з 22 травня 2021 року по 14 червня 2021 року включно, оскільки першим робочим днем після поновлення позивачки на роботі є 15 червня 2021 року (а .с. 38 т.1). Таким чином, розмір середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі, а саме за період з 22 травня 2021 року по 14 червня 2021 року складає: 16 днів х 14471,79 грн. = 231548,64 грн.
загальна сума, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивачки, становить 3256152,75 грн, а саме сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу - 3024604,11 грн, сума середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду - 231548,64 грн;
частиною 9 статті 235 Кодексу законів про працю України встановлено, що рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню. Відповідно до пункту 4 частини першої статті 430 ЦПК України суд допускає негайне виконання рішень у справах про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника. Належним виконання судового рішення про поновлення на роботі слід вважати видання власником про це наказу, що дає можливість працівнику приступити до виконання своїх попередніх обов`язків. Отже, законодавець передбачає обов`язок роботодавця добровільно і негайно виконати рішення суду про поновлення працівника на роботі, і цей обов`язок полягає в тому, що у роботодавця обов`язок видати наказ про поновлення працівника на роботі виникає відразу після оголошення рішення суду, незалежно від того, чи буде дане рішення суду оскаржуватися. Доводи апеляційної скарги, що при ухваленні рішення від 21 травня 2021 року №209/2468/20 про поновлення позивачки на роботі судом не зазначено про негайне його виконання у цій частині, спростовуються встановленим у статтях 235 КЗпП України та 430 ЦПК України обов`язком роботодавця негайно виконати рішення про поновлення працівника на роботі. Більше того, ухвалою Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 31.05.2021 року по справі №209/2468/20 виправлено описки та арифметичні помилки, допущені у мотивувальній та резолютивній частинах рішення суду від 21 травня 2021 року, зокрема ухвалено вважати вірним абзац 13 резолютивної частини рішення в наступній редакції: "Відповідно до ст. 430 ЦПК України, рішення в частині поновлення на роботі незаконно звільнених працівників - ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, та ОСОБА_1 - допустити до негайного виконання." (а.с. 34 т.1). Вказана ухвала не оскаржувалась та набрала законної сили. При цьому відповідачем не доведено причин та обставин, які б унеможливлювали негайне виконання рішення суду в частині поновлення позивачки на роботі;
посилання в апеляційній скарзі на вихід місцевим судом за межі позовних вимог є безпідставним. У частині першій та пунктах 4, 5 частини третьої статті 175 ЦПК України передбачено, що в позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування. Позовна заява повинна містити, зокрема, зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні, та виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини. Отже, позовна заява обов`язково повинна містити предмет позову та підстави позову. Предмет позову - це певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення, яке опосередковується відповідним способом захисту прав або інтересів. Підстави позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу. Водночас правові підстави позову - це зазначена в позовній заяві нормативно-правова кваліфікація обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги. Таким чином, визначення предмета та підстав спору є правом позивача, у той час як встановлення обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи. Тобто суд, з`ясувавши під час розгляду справи, що сторона або інший учасник судового процесу на обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну їх правову кваліфікацію та застосовує для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини. Зазначене узгоджується з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеним, зокрема, у постановах від 04 грудня 2019 року у справі №917/1739/17, провадження №12-161гс19; від 08 червня 2021 року у справі №662/397/15-ц, від 15 червня 2021 року №904/5726/19;
пред`являючи позов про стягнення з відповідача суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 20 липня 2020 року по 14 червня 2021 року у розмірі 3 369 156,70 грн, ОСОБА_1 посилалась на положення статті 235 КЗпП України, обґрунтувала свої вимоги незаконним її звільненням 20 липня 2020 року (останній робочий день) та поновленням на роботі лише 15 червня 2021 року; посилалась на те, що з вини роботодавця незаконно не виконувала роботу з часу незаконного звільнення по 14 червня 2021 року. Ці обставини доведені позивачкою належними, допустимими та достовірними доказами, які повно та всебічно дослідив суд першої інстанції. Суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та дійшов обґрунтованого висновку, що за період з 21 липня 2020 року по 21 травня 2021 року підлягає стягненню середній заробіток за час вимушеного прогулу на підставі частини другої статті 235 КЗпП України та за період з 22 травня 2021 року по 14 червня 2021 року - середній заробіток за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі на підставі статті 236 КЗпП України. Колегія звернула увагу, що заявлені позивачкою вимоги стосуються стягнення належної їй заробітної плати за період її незаконного звільнення до дня поновлення на роботі. Отже, обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи з фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору, покладено саме на суд. При цьому, місцевий суд стягнув загальну суму коштів з відповідача за період з 20 липня 2020 року по 14 червня 2021 року в розмірі 3 256 152,75 грн, тобто у межах заявлених позовних вимог, 3 369 156,70 грн. Апеляційна скарга не містить непогодження відповідача з розрахунком та розміром стягнутих на користь позивачки сум середнього заробітку за час вимушеного прогулу та середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі;
доводи апеляційної скарги про незастосування місцевим судом положень частини першої статті 141 ЦПК України є обґрунтованими. Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Позивачкою при зверненні до суду з позовом сплачено 11 350 грн судового збору відповідно до розміру ставок судового збору, які діяли на час звернення до суду в листопаді 2021 року. Враховуючи часткове задоволення позовних вимог, з АТ КБ "ПриватБанк" на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню судовий збір, сплачений нею при подачі позовної заяви, пропорційно задоволеним позовним вимогам у розмірі 10 968,64 грн. Таким чином, рішення суду першої інстанції змінено в частині розміру стягнутого з АТ КБ "ПриватБанк" на користь ОСОБА_1 судового збору з 11 350,00 грн на 10 968,64 грн.
Аргументи учасників справи
У жовтні 2023 року АТ КБ "Приватбанк" засобами поштового зв`язку подало касаційну скаргу, яка підписана представником Канципою Є. С., на рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 27 квітня 2023 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 29 серпня 2023 року, в якій просило:
оскаржені судові рішення скасувати
ухвалити нове судове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити.
Касаційна скарга мотивована тим, що:
наявними у справі доказами підтверджується той факт, що 15 червня 2021 року працівника було повідомлено про поновлення на роботі на виконання рішення суду у справі № 209/2468/20, відтак ОСОБА_1 саме з 15 червня 2021 року дізналась про поновлення її на роботі та мала змогу визначитись із тим, чи було допущено порушення її трудових прав при виданні наказу про поновлення на роботі;
при вирішенні спору суд першої інстанції не застосував висновки Верховного Суду щодо добросовісності дій позивачки, не надав оцінку тому, чи діяла позивачка у цих правовідносинах добросовісно, без наміру завдати шкоди відповідачу;
позивачка заявляла лише позовні вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу на підставі статті 235 КЗпП України, і не заявляла позовні вимоги про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі, що передбачено в статті 236 КЗпП України, суд не мав правових підстав для стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі в силу принципу диспозитивності цивільного судочинства;
стягненням середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі на користь ОСОБА_1 за період з 22 травня 2021 року по 14 червня 2021 року суд вийшов за межі позовних вимог, оскільки позивачка не заявляла позовні вимоги саме на підставі статті 236 КЗпП України про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі.
У листопаді 2023 року ОСОБА_1 подала відзив на касаційну скаргу, підписаний представником ОСОБА_6, в якому просила у задоволенні касаційної скарги відмовити, а оскаржені судові рішення залишити без змін.
Відзив на касаційну скаргу мотивовано тим, що:
зазначений відповідачем висновок, що середній заробіток за час вимушеного прогулу не входить до структури заробітної плати, а є спеціальним видом відповідальності роботодавця за порушення трудових прав працівника, а отже, строк пред`явлення до суду позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу обмежується трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права не є актуальним, а тому не може бути застосований колегією суддів при вирішенні спору;
позовні вимоги ОСОБА_1 щодо стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду - стосуються стягнення належної їй заробітної плати, які, відповідно до статті 233 КЗпП України, не обмежуються будь-яким строком звернення до суду;
твердження відповідача про вихід судами першої інстанції та апеляційної інстанцій за межі позовних вимог та порушення принципу диспозитивності є безпідставними. Суд, з`ясувавши під час розгляду справи, що сторона або інший учасник судового процесу на обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну їх правову кваліфікацію та застосовує для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини. Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, позовні вимоги заявлені позивачем ОСОБА_1 щодо стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 20 липня 2020 року по 14 червня 2021 року. Отже, заявлені позивачкою вимоги стосуються стягнення належної їй заробітної плати за період її незаконного звільнення до дня поновлення на роботі, тобто за час фактичного простою в роботі. В той же час, судами встановлено, що період з 21 травня 2021 року по 14 червня 2021 року не є вимушеним прогулом у розумінні статті 235 КЗпП, а є затримкою виконання рішення суду про поновлення працівника на роботі та зумовлює відповідальність роботодавця за статтею 236 КЗпП України;
будь-які правові підстави для задоволення касаційної скарги відсутні.
Рух справи
Ухвалою Верховного Суду від 03 листопада 2023 рокукасаційну скаргу АТ КБ "Приватбанк", яка підписана представником Канципою Є. С., на рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 27 квітня 2023 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 29 серпня 2023 року в частині посилання у касаційній скарзі на постанову Верховного Суду від 10 жовтня 2019 року у справі № 369/10046/18 повернуто.
Ухвалою Верховного Суду від 03 листопада 2023 року: відкрито касаційне провадження у справі; у задоволенні заяви АТ КБ "Приватбанк" про зупинення виконання рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 27 квітня 2023 року та постанови Дніпровського апеляційного суду від 29 серпня 2023 року відмовлено.
Ухвалою Верховного Суду від 13 листопада 2023 року: клопотання АТ КБ "Приватбанк" про зупинення виконання рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 27 квітня 2023 року та постанови Дніпровського апеляційного суду від 29 серпня 2023 року задоволено частково; зупинено виконання рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 27 квітня 2023 року та постанови Дніпровського апеляційного суду від 29 серпня 2023 року в частині стягнення середнього заробітку у розмірі 3 256 152,75 грн (окрім суми, яка відповідно до пункту 2 частини першої статті 430 ЦПК України підлягає негайному виконанню) до закінчення їх перегляду у касаційному порядку; у задоволенні клопотання АТ КБ "Приватбанк" про зупинення виконання рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 27 квітня 2023 року та постанови Дніпровського апеляційного суду від 29 серпня 2023 року у іншій частині відмовлено.