ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
10 січня 2024 року
м. Київ
справа № 442/2172/21
провадження № 61-9448св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Білоконь. О. В., Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ;
відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3 ;
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційні скарги ОСОБА_2, ОСОБА_3 на рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 29 квітня 2022 року у складі судді Хомик А. П., додаткове рішення цього суду від 31 травня 2022 року та постанову Львівського апеляційного суду від 23 травня 2023 року у складі колегії суддів: Левика Я.А., Крайник Н. П., Шандри М. М.
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У березні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою.
Позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, що його мати ОСОБА_4 була наймачем жилого будинку АДРЕСА_1 . ІНФОРМАЦІЯ_1 його матір ОСОБА_4 померла, а він став основним наймачем будинку. За його заявою рішенням виконавчого комітету Дрогобицької міської Ради народних депутатів Львівської області від 22 березня 1991 року № 101 було вирішено продати йому в особисту власність вказаний жилий будинок та за цим будинком встановлено норму земельної ділянки в розмірі 600 кв. м. На підставі зазначеного рішення між виконавчим комітетом Дрогобицької міської Ради народних депутатів в особі першого заступника голови міськвиконкому ОСОБА_5 та ним було укладено договір купівлі-продажу від 30 квітня 1991 року, за яким він купив займаний його сім`єю жилий будинок, який складається з двох кімнат жилою площею 32,9 кв. м, корисною площею 50,3 кв. м, з надвірними будівлями, який проживає в цьому будинку та є основним квартиронаймачем, за яким закріплено земельну ділянку площею 600 кв. м, що знаходиться в АДРЕСА_2 ). Незважаючи на те, що з 1991 року за його будинком була закріплена земельна ділянка площею 600 кв. м, відповідач ОСОБА_2 та ОСОБА_6 (покійна баба відповідача ОСОБА_3, який прийняв спадщину після її смерті) захопили частину його земельної ділянки. Протягом багатьох років між ним та відповідачами існували конфлікти і спори щодо цієї частини земельної ділянки, яку він вимагав від них повернути. Рішенням Дрогобицького міського суду Львівської області від 01 грудня 1997 року у справі № 2-773 було задоволено його позов, зокрема суд вирішив повернути земельну ділянку розміром 121 кв. м з користування власників будинку АДРЕСА_3 ОСОБА_6, ОСОБА_2 в належне користування власнику будинку АДРЕСА_1 - ОСОБА_7, встановивши розміри земельної ділянки, закріпленої за цим будинком, межі якої проходять з будинковолодінням АДРЕСА_3 з південної та східної сторони відповідно 14,5 м і 7,5 м, з північної сторони (річка Серет) - 25,1 м. Цим рішенням суду було встановлено, що власники будинку № 54 самовільно зайняли частину земельної ділянки закріпленої за будинком № 58, тому земельна ділянка підлягає поверненню за належністю. Розміри земельної ділянки, закріпленої за будинком № 58 встановлено такі, як вказано в повідомленні Дрогобицького міського управління земельних ресурсів від 01 жовтня 1997 року № 72. Крім того, суд роз`яснив відповідачам, що в ході розгляду справи встановлено, що частину їх земельної ділянки самовільно зайнято власником будинку АДРЕСА_4, тому вони вправі звернутися з цим питанням до відповідних органів і вимагати повернення своєї земельної ділянки. Зазначене рішення суду було виконано лише частково, у зв`язку з тим, що на площі 80 кв. м, яка мала бути йому повернена розміщений самовільно збудований гараж та сарай відповідачів. Відповідачі запевняли його, що їм потрібний деякий час, щоб перенести сарай та гараж в інше місце, після чого вони повернуть земельну ділянку площею 80 кв. м. Час від часу він нагадував сусідам щоб вони виконали свою обіцянку щодо перенесення гаража та сараю, однак відповідачі її не виконали. В 2009 році померла ОСОБА_6, а все її майно успадкував її внук - відповідач ОСОБА_3 . В 2016 році він вперше звернувся до Дрогобицької міської ради Львівської області (далі - Дрогобицька міська рада) з питанням "доприватизації" вказаної земельної ділянки площею 80 кв. м, які йому не були повернуті згідно з рішенням Дрогобицького міськрайонного суду від 01 грудня 1997 року, однак дізнався, що на підставі рішень Дрогобицької міської ради: рішення від 30 листопада 2008 року № 709, від 19 листопада 2009 року № 985, від 31 травня 2011 року № 216 відповідачі ОСОБА_3 та ОСОБА_2 виготовили технічну документацію на земельну ділянку площею 663 кв. м. Однак рішеннями Дрогобицької міської ради від 20 грудня 2016 року № 528 та від 22 серпня 2017 року № 788 було відмовлено у затвердженні вищевказаної технічної документації, яку ОСОБА_2 та ОСОБА_3 просили затвердити. В подальшому вищевказані рішення Дрогобицької міської ради від 30 листопада 2008 року № 709, від 19 листопада 2009 року № 985, від 31 травня 2011 року № 216, на підставі яких розроблялася технічна документація, були скасовані рішенням Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 06 листопада 2018 року у справі № 442/2339/18, яке набрало законної сили 06 грудня 2018 року. Таким чином жодного чинного рішення Дрогобицької міської ради про надання дозволу на розробку технічної документації або передання у власність ОСОБА_2 та ОСОБА_8 спірної земельної ділянки площею 80 кв. м не існує, а навпаки чинними є рішення Дрогобицької міської ради від 20 грудня 2016 року № 528 та від 22 серпня 2017 року № 788 про відмову ОСОБА_2 та ОСОБА_3 у наданні дозволу на розробку технічної документації. Рішенням Дрогобицької міської ради 28 вересня 2017 року № 847 зі змінами до нього, внесеними рішенням Дрогобицької міської ради від 20 грудня 2018 року № 1501, йому було надано дозвіл на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 80 кв. м для індивідуального садівництва на АДРЕСА_1 . Під час виготовлення технічної документації із землеустрою спеціалісти повідомили його про те, що ділянка, орієнтовною площею 80 кв. м, на яку виготовляється ця технічна документація, перебуває під сараєм та гаражем, які належать ОСОБА_3, тому подальше продовження виготовлення цієї документації неможливе. Незважаючи на те, що правовий статус вищезазначеного гаражу та сараю як самочинного будівництва було встановлено рішенням Дрогобицького міського суду Львівської області від 01 грудня 1997 року у справі № 2-773, яке набрало законної сили, після смерті ОСОБА_6 в 2010 році її внук ОСОБА_9 отримав свідоцтво про право на спадщину від 08 липня 2010 року, в якому з незрозумілих для нього правових підстав помилково вказано самовільно побудовані гараж та сарай. Він звертався до Дрогобицької міської ради за захистом свого порушеного права ОСОБА_2 та ОСОБА_3, вирішення даного земельного спору та відновлення меж його земельної ділянки, які були встановлені рішенням Дрогобицького міського суду Львівської області від 01 грудня 1997 року у справі № 2-773, однак йому було рекомендовано звернутися до суду. Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просив зобов`язати ОСОБА_2, ОСОБА_3 усунути перешкоди у користуванні земельною ділянкою площею 80 кв. м шляхом знесення (демонтажу) самовільно побудованого гаражу, сараю та відновити стан земельної ділянки на АДРЕСА_1, межі суміжних ділянок, які з південної та східної сторони складають 14,5 м і 7,5 м, з північної сторони - 25,1 м.
Короткий зміст рішень суду першої інстанції
Рішенням Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 29 квітня 2022 року позов ОСОБА_1 задоволено. Зобов`язано ОСОБА_2, ОСОБА_3 усунути перешкоди у користуванні земельною ділянкою площею 80 кв. м шляхом знесення (демонтажу) самовільно побудованого гаражу, сараю та відновлення стану земельної ділянки на АДРЕСА_1, меж суміжних ділянок, які з південної та східної сторони складають 14,5 м і 7,5 м, з північної сторони - 25,1 м.
Рішення місцевого суду мотивоване тим, що ОСОБА_1 є землекористувачем спірної земельної ділянки площею 80 кв. м, яку самовільно зайняв власник будинку АДРЕСА_3, розмістивши на ній гараж та сарай. Дана обставина була встановлена рішенням Дрогобицького міського суду Львівської області від 01 грудня 1997 року у справі № 2-773, яке набрало законної сили, однак залишилося не виконаним в повному обсязі (лише частково виконано), а тому спір між сторонами не припинився. Крім того, за висновком судової земельно-технічної експертизи встановлено, що конфігурація та розміри кадастрового плану земельної ділянки кадастровий номер 4610600000:01:009:0289 та кадастрового плану земельної ділянки кадастровий номер 4610600000:01:009:0353 на АДРЕСА_1 не відповідають конфігурації та розмірам земельної ділянки 54 (46) на копії викопіювання з кварталу земельних ділянок від 24 листопада 1953 року та копії плану земельної ділянки на АДРЕСА_5 від 24 листопада 1953 року. Тобто підтверджено, що земельна ділянка відповідачів зменшилася за рахунок захоплення частини їх земельної ділянки власниками будинковолодіння АДРЕСА_4, що й було встановлено рішенням Дрогобицького міського суду Львівської області від 01 грудня 1997 року у справі № 2-773. Таким чином позов ОСОБА_1 доведено й обґрунтовано належним чином.
Додатковим рішенням Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 31 травня 2022 року заяву ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення задоволено. Стягнуто з ОСОБА_2, ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 908 грн сплаченого судового збору, 8 000 грн витрат на професійну правничу допомогу та 12 528 грн витрат пов`язаних із залученням експерта та проведенням судової експертизи, а всього 21 436 грн.
Додаткове рішення місцевого суду мотивоване тим, що судом не було вирішено питання про стягнення з відповідачів на користь позивача судових витрат. Представник позивача - адвокат Гирич О. В. до закінчення судових дебатів зробив заяву про надання доказів понесення судових витрат, а на підтвердження понесених судових витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 8 000 грн надав копію договору про надання правової допомоги від 01 грудня 2020 року, акт № 1 прийняття-передачі наданих послуг з описом робіт, квитанцію до прибуткового касового ордера від 29 квітня 2022 року № 04 на суму 8 000 грн. Вимоги позивача про стягнення витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 8 000 грн є обґрунтованими та співмірними зі складністю справи та виконаною адвокатом роботою, тому заяву слід задовольнити. Оскільки позов задоволено, то з відповідача на користь позивача слід стягнути також 908 грн сплаченого судового збору. Крім того, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню витрати, пов`язані із залученням експерта та проведенням судової експертизи, які підтверджені квитанцією від 21 січня 2022 року про сплату позивачем ФОП ОСОБА_10 коштів у розмірі 12 528 грн.
Короткий зміст постанови апеляційного суду
Постановою Львівського апеляційного суду від 23 травня 2023 року апеляційні скарги ОСОБА_3 залишено без задоволення, а рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 29 квітня 2022 року та додаткове рішення цього суду від 31 травня 2022 року - без змін.
Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що висновки місцевого суду по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Також судом першої інстанції правильно стягнуто судові витрати з урахуванням розміру задоволених позовних вимог та розміру понесених позивачем витрат на правничу професійну допомогу і витрат за проведення експертизи. Вказані судові витрати були підтверджені належними та допустимими доказами. Доводи апеляційних скарг не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення судом норм матеріального та процесуального права.
Короткий зміст вимог касаційних скарг
У червні 2023 року ОСОБА_2, ОСОБА_3 подали до Верховного Суду касаційні скарги на рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 29 квітня 2022 року, додаткове рішення цього суду від 31 травня 2022 року та постанову Львівського апеляційного суду від 23 травня 2023 року, в яких, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просять скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.
Касаційна скарга ОСОБА_3 подана на підставі пунктів 1, 4 частини другої статті 389, пункту 5 частини першої, пункту 1 частини третьої статті 411 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) та обґрунтована тим, що суди не врахували правових висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених в постановах Верховного Суду від 26 лютого 2020 року у справі № 607/16873/18 (провадження № 61-12451св19), від 15 жовтня 2020 року у справі № 623/214/17 (провадження № 61-1978св20), в постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 380/624/16-ц (провадження № 14-301цс18) тощо, а також - суди не дослідили зібрані у справі докази. Крім того, додаткове рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 31 травня 2022 року ухвалено за його відсутності та він не був належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання, на що суд апеляційної інстанції не звернув уваги.
Касаційна скарга ОСОБА_2 подана на підставі пунктів 1, 4 частини другої статті 389, пункту 1 частини третьої статті 411 ЦПК України та обґрунтована тим, що суди не врахували правових висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених в постановах Верховного Суду від 26 лютого 2020 року у справі № 607/16873/18 (провадження № 61-12451св19), від 15 жовтня 2020 року у справі № 623/214/17 (провадження № 61-1978св20), в постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 380/624/16-ц (провадження № 14-301цс18)тощо, а також - не дослідили зібрані у справі докази.
Надходження касаційних скарг до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 липня 2023 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали з Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області.
24 липня 2023 року справа № 442/2172/21 надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2023 року справу призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Аргументи учасників справи
Доводи осіб, які подали касаційні скарги
Касаційні скарги ОСОБА_2 та ОСОБА_3 мотивовані тим, що суди попередніх інстанцій не звернули увагу на те, що відповідно до державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯА № 336972 від 17 березня 2015 року ОСОБА_1 є власником земельної ділянки площею 0,0571 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, кадастровий номер 4610600000:00:009:0141, яка розташована на АДРЕСА_1 та згідно з планом меж цієї земельної ділянки ним ще у 2005 році були узгоджені межі цієї земельної ділянки, зокрема по спірній межі Б-В - визначені як землі ОСОБА_6 . Вказаний письмовий доказ підтверджує відсутність спору між сторонами щодо меж земельних ділянок, якими вони користуються. Житловий будинок АДРЕСА_3 належить на праві спільної сумісної власності ОСОБА_2 на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом, виданого державним нотаріусом Другої дрогобицької держнотконторою 22 березня 1983 року, і зареєстрованим в реєстрі за № 2-866 (спадкова справа 113/89), та ОСОБА_3 на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом, виданого 08 липня 2010 року приватним нотаріусом Дрогобицького районного нотаріального округу Куртяк О. О., зареєстрованого в реєстрі за № 1460 (спадкова справа № 01/2020). Тому відсутні правові підстави для отримання дозволу органу місцевого самоврядування, яким є Дрогобицька міська рада Львівської області, для виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) на земельну ділянку площею 0,663 га, що розташована на АДРЕСА_3, для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), яка перебуває у користуванні ОСОБА_3 та ОСОБА_11 . Відтак, посилання судів попередніх інстанцій на наявність чинних рішень Дрогобицької міської ради від 20 грудня 2016 року № 528 та від 22 серпня 2017 року № 788 про відмову ОСОБА_2 та ОСОБА_3 у наданні дозволу на розробку технічної документації, є безпідставним. Оскільки позивач не надав належних доказів набуття будь-яких прав на спірну земельну ділянку площею 80 кв. м, то у нього відсутнє об`єктивне матеріальне право або охоронюваний законом інтерес, які підлягають захисту судом. Будівництво спірних гаражу та сараю відбулося до того, як позивач набув право власності на житловий будинок АДРЕСА_1, що свідчить про відсутність порушеного права позивача наявністю вказаних об`єктів нерухомого майна на АДРЕСА_3 . Також суди попередніх інстанцій не врахували, що чинне законодавство не встановлює обов`язку вводити в експлуатацію індивідуальні (садибні) житлові будинки, садові, дачні будинки, господарські (присадибні) будівлі і споруди, збудовані у період до 05 серпня 1992 року, у зв`язку з чим помилково вважали, що ці об`єкти належать до самочинного будівництва. Крім того, в касаційній скарзі ОСОБА_2 послалася на те, що вона є інвалідом II групи та учасником війни, тому звільнена від сплати судового збору на підставі положень частини першої статті 5 Закону України "Про судовий збір".
Доводи особи, яка подала відзиви на касаційні скарги
У серпні 2023 року ОСОБА_1 подав відзиви на касаційні скарги, в яких просить залишити їх без задоволення, посилаючись на те, що оскаржувані судові рішення є законними та обґрунтованими, ухваленими відповідно до вимог чинного законодавства України, з урахуванням всіх фактичних обставин справи. Наведені в касаційних скаргах правові висновки суду касаційної інстанцій не підлягають застосуванню до спірних правовідносин, так як їх зроблено за інших фактичних обставин, які не є подібними до обставин цієї справи.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Рішенням виконавчого комітету Дрогобицької міської Ради народних депутатів Львівської області від 22 березня 1991 року № 101 дозволено продати житловий будинок на АДРЕСА_6, який складається з двох кімнат жилою площею 32,9 кв. м, корисною площею 50,3 кв. м, з надвірними будівлями і спорудами в особисту власність ОСОБА_1, який проживає в цьому будинку і є основним наймачем, а також було встановлено норму земельної ділянки за цим житловим будинком в розмірі 600 кв. м.
На підставі вищевказаного рішення 30 квітня 1991 року між виконавчим комітетом Дрогобицької міської Ради народних депутатів Львівської області в особі першого заступника голови ОСОБА_5 та ОСОБА_1 було укладено договір купівлі-продажу, згідно з яким позивач купив займаний його сім`єю жилий будинок, який складається з двох кімнат жилою площею 32,9 кв. м, корисною площею 50,3 кв. м з надвірними будівлями, за яким закріплено земельну ділянку площею 600 кв. м, що знаходиться в АДРЕСА_2 ).
Рішенням Дрогобицького міського суду Львівської області від 01 грудня 1997 року у справі № 2-773 було задоволено позов ОСОБА_1 до ОСОБА_6, ОСОБА_2 про повернення самовільно зайнятої земельної ділянки, повернуто земельну ділянку розміром 121 кв. м з користування власників будинку АДРЕСА_3 ОСОБА_6, ОСОБА_2 в належне користування власнику будинку АДРЕСА_1 - ОСОБА_7, встановивши розміри земельної ділянки, закріпленої за цим будинком з південної та східної сторони, межі якої проходять з будинковолодінням АДРЕСА_3 з південної та східної сторони відповідно 14,5 м і 7,5 м, з північної сторони (річка Серет) - 25,1 м.
Відповідач ОСОБА_3 є спадкоємцем за заповітом після смерті ОСОБА_6, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2, що підтверджується свідоцтвом про право на спадщину за заповітом від 08 липня 2010 року, зареєстрованим в реєстрі за №1460 (спадкова справа № 01/2010).
Відповідачі здійснювали виготовлення технічної документації на земельну ділянку площею 663 кв. м на підставі трьох рішень Дрогобицької міської ради, а саме:
- рішення від 30 листопада 2008 № 709, підпунктом 1.7 пункту 1 якого вирішено передати безоплатно у спільну сумісну власність ОСОБА_6 та ОСОБА_2 земельну ділянку для будівництва та обслуговування житлових будинків, господарських будівель та споруд площею 685 кв. м на АДРЕСА_3 ;
- рішення від 19 листопада 2009 року № 985, пунктом 27 якого вирішено відмінити підпункт 1.7 пункту 1 рішення від 30 листопада 2008 № 709 у зв`язку з допущеною помилкою. Підпунктом 27.1 пункту 27 вирішено передати ОСОБА_6 та ОСОБА_2 у приватну власність земельну ділянку площею 685 кв. м на АДРЕСА_3 для будівництва, обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка);
- рішення від 31 травня 2011 року № 216, пунктом 2 якого вирішено відмінити підпункт 1.7 пункту 1 рішення від 30 листопада 2008 № 709 на підставі свідоцтва про право на спадщину. Підпунктом 2.1 пункту 2 вирішено передати безоплатно у спільну власність ОСОБА_3 та ОСОБА_2 земельну ділянку площею 685 кв. м на АДРЕСА_3 для будівництва, обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка).
Однак рішеннями Дрогобицької міської ради від 20 грудня 2016 року № 528 та від 22 серпня 2017 року № 788 було відмовлено у затвердженні вищевказаної технічної документації, яку ОСОБА_2 та ОСОБА_3 просили затвердити та яка була розроблена у 2016 році на підставі вищевказаних рішень Дрогобицької міської ради від 30 листопада 2008 № 709, від 19 листопада 2009 року № 985, від 31 травня 2011 року № 216.
Крім того, рішення Дрогобицької міської ради від 30 листопада 2008 року № 709, від 19 листопада 2009 року № 985, від 31 травня 2011 року № 216, на підставі яких розроблялася технічна документація, були скасовані рішенням Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 06 листопада 2018 року у справі № 442/2339/18, яке набрало законної сили 06 грудня 2018 року.
Рішення Дрогобицької міської ради від 20 грудня 2016 року № 528 та від 22 серпня 2017 року № 788 оскаржувалися ОСОБА_2 та ОСОБА_3 в судовому порядку.
Рішенням Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 24 квітня 2018 року у справі № 442/4787/17 було відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_2 та ОСОБА_3 до Дрогобицької міської ради, третя особа - ОСОБА_1, про визнання протиправним та скасування підпункту 3.1 пункту 3 рішення Дрогобицької міської ради від 20 грудня 2016 року № 528 "Про відмову у наданні дозволів на виготовлення проектів відведення земельних ділянок, у затвердженні проекту відведення та наданні в оренду земельної ділянки, у затвердженні матеріалів технічної документації щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості)".
Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 04 липня 2018 року рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 24 квітня 2018 року у справі № 442/4787/17 було скасовано, а провадження у справі закрито.
Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 26 липня 2018 року було закрито провадження у справі № 813/2213/18 за позовом ОСОБА_2, ОСОБА_3 до Дрогобицької міської ради, третя особа - ОСОБА_1, про визнання протиправним та скасування рішення Дрогобицької міської ради від 22 серпня 2017 року № 788.
Таким чином рішення Дрогобицької міської ради від 22 серпня 2017 року № 788 та від 20 грудня 2016 року № 528 є чинними, а рішення Дрогобицької міської ради про надання дозволу на розробку технічної документації або передання у власність відповідачам ОСОБА_2 та ОСОБА_3 спірної земельної ділянки площею 80 кв. м не існує.
На підставі рішення Дрогобицької міської ради від 24 вересня 2003 року № 221 ОСОБА_1 набув у власність земельну ділянку площею 0,0571 га, кадастровий номер 4610600000:00:009:0141, для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, яка розташована на АДРЕСА_1 , що підтверджується долученим до позовної заяви державним актом на право власності на земельну ділянку серії ЯА № 336972 від 17 березня 2005 року.
Згідно з підпунктом 1.8.1 пункту 1 рішення Дрогобицької міської ради від 28 вересня 2017 року № 847 ОСОБА_1 було надано дозвіл на розроблення технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) орієнтовною площею 80 кв. м на АДРЕСА_1 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка).
Підпунктом 1.1 пункту 1 рішення Дрогобицької міської ради від 20 грудня 2018 року № 1501 було внесено зміни в підпункт 1.8 пункту 1 рішення міської ради від 28 вересня 2017 року № 847 і ОСОБА_1 надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 80 кв. м на АДРЕСА_1 для індивідуального садівництва.
Рішення Дрогобицької міської ради від 28 вересня 2017 року № 847 також оскаржувалося ОСОБА_2 та ОСОБА_3 в судовому порядку.
Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 26 червня 2019 року було закрито провадження у справі №813/878/18 за позовом ОСОБА_2, ОСОБА_3 до Дрогобицької міської ради, третя особа - ОСОБА_1, про визнання протиправним та скасування рішення підпункту 1.8.1 пункту 1 рішення Дрогобицької міської ради від 28 вересня 2017 року № 847 "Про надання дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості)".
Рішення Дрогобицького міського суду Львівської області від 01 грудня 1997 року у справі № 2-773 перебувало на примусовому виконанні з 27 лютого 1998 року, однак було виконано частково.
Позивач звертався до Дрогобицького міськрайонного суду із заявою про видачу дубліката виконавчого листа по цивільній справі № 2-773 за його позовом до відповідачів про повернення самовільно зайнятої земельної ділянки з метою повного виконання рішення Дрогобицького міського суду від 01 грудня 1997 року.
Ухвалою Дрогобицького міськрайонного суду від 13 липня 2016 року у справі № 442/4502/16, з урахуванням ухвали від 20 липня 2016 року про виправлення описки, заяву ОСОБА_1 було задоволено і видано дублікат виконавчого листа. Однак в подальшому зазначені ухвали були скасовані ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 19 грудня 2016 року, а матеріали справи направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.
При новому розгляді справи ухвалою Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 07 лютого 2017 року, яку залишено без змін ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 07 березня 2017 року, ОСОБА_1 було відмовлено у видачі дубліката виконавчого листа у справі № 2-773 за 1997 рік.
В той час, поки розглядалася справа № 442/4502/16, відповідачі також звернулися до суду із заявою про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню.
Ухвалою Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 28 грудня 2016 року у справі № 442/6950/16-ц, яка залишена без змін ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 23 листопада 2017 року, дублікат виконавчого листа у справі № 442/4502/16-ц, виданий 26 липня 2016 року Дрогобицьким міськрайонним судом, визнано таким що не підлягає виконанню та здійснено поворот виконання цього виконавчого листа.
З огляду на викладене, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про те, що рішення суду у справі № 2-773 за 1997 рік, яке набрало законної сили, залишилося не виконаним в повному обсязі (лише частково виконано), а тому спір не припинився, натомість набув нових ознак, із залученням нових осіб, а також стосується питання демонтажу об`єктів самовільного будівництва, про що не йшлося у згаданому рішенні Дрогобицького міського суду Львівської області від 01 грудня 1997 року у справі № 2-773 та стосується в цілому не встановлення (визначення) меж земельних ділянок, а фактично їх відновлення.
Крім того, згідно з висновком судового експерта Дідовського Ю. Б., складеним 10 березня 2022 року за результатами проведення земельно-технічної експертизи за заявою ОСОБА_1, судами встановлено, що конфігурація та розміри кадастрового плану земельної ділянки кадастровий номер 4610600000:01:009:0289 та кадастрового плану земельної ділянки кадастровий номер 4610600000:01:009:0353 на АДРЕСА_1 не відповідають конфігурації та розмірам земельної ділянки 54 (46) на копії викопіювання з кварталу земельних ділянок від 24 листопада 1953 року та копії плану земельної ділянки на АДРЕСА_5 від 24 листопада 1953 року.
Враховуючи викладене, суди попередніх інстанцій виходили з того, що земельна ділянка відповідачів зменшилася за рахунок захоплення частини їх земельної ділянки власниками будинковолодіння АДРЕСА_4, що й було встановлено рішенням Дрогобицького міського суду Львівської області від 01 грудня 1997 року у справі № 2-773.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
За змістом пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку: рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
Відповідно до пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Пунктом 5 частини першої статті 411 ЦПК України передбачено, що судові рішення підлягають обов`язковому скасуванню з направленням справи на новий розгляд, якщо справу розглянуто за відсутності будь-кого з учасників справи, належним чином не повідомлених про дату, час і місце судового засідання, якщо такий учасник справи обґрунтовує свою касаційну скаргу такою підставою.
Згідно з пунктом 1 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу.
Касаційні скарги ОСОБА_2, ОСОБА_3 підлягають задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частинами першою-п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.