ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
10 січня 2024 року
м. Київ
справа №560/975/19
адміністративне провадження № К/9901/25141/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Чиркіна С.М.,
суддів: Єзерова А.А., Берназюка Я.О.,
розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Управління Держпраці у Хмельницькій області на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 17 грудня 2020 року (головуючий суддя Тарновецький І.І.) та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 03 червня 2021 року (головуючий суддя Іваненко Т.В., судді: Сторчак В.Ю., Граб Л.С.) у справі № 560/975/19 за позовом ОСОБА_1 до Управління Держпраці у Хмельницькій області про визнання протиправною та скасування постанови,
У С Т А Н О В И В:
І. РУХ СПРАВИ
У квітні 2019 року ОСОБА_1 (далі також позивач) звернувся до Хмельницького окружного адміністративного суду з позовом до Управління Держпраці у Хмельницькій області (далі також відповідач), у якому просив визнати протиправною та скасувати постанову від 20 березня 2019 року № 22/116 про накладення штрафу у розмірі 751 140,00 гривень.
Хмельницький окружний адміністративний суд рішенням від 16 липня 2019 року позов задовольнив.
Постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 03 червня 2021 року рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 17 грудня 2020 року залишено без змін.
09 липня 2021 року на адресу Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга відповідача, надіслана 07 липня 2021 року, у якій скаржник просить скасувати рішення Хмельницького окружного адміністративного суду 17 грудня 2020 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 03 червня 2021 року і прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
Ухвалою Верховного Суду від 27 липня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі. Цією ж ухвалою витребувано справу з суду першої інстанції.
13 серпня 2021 року від позивача надійшов відзив на касаційну скаргу, у якому він просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін.
Ухвалою Верховного Суду від 09 січня 2024 року справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження відповідно до статті 345 Кодексу адміністративного судочинства України (далі також КАС України).
ІІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ
Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 зареєстрований в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, як фізична особа - підприємець 01.11.2010 за № 26530000000001449. Основним видом економічної діяльності позивача є лісопильне та стругальне виробництво, що підтверджується інформацією з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.
Управління захисту економіки в Хмельницькій області на адресу Управління Держпраці у Хмельницькій області надіслало лист вих. № 1467/39/121/01-2019 від 12 лютого 2019 року щодо необхідності перевірки офіційного працевлаштування у ФОП ОСОБА_1 на об`єкті переробки лісопродукції в с. Подолянське, Віньковецького району, Хмельницької області.
Посадовими особами Управління Держпраці у Хмельницькій області проведено відвідування ФОП ОСОБА_1, що здійснює підприємницьку діяльність за адресою: АДРЕСА_1, з метою моніторингу стану дотримання законодавства про працю щодо оформлення трудових відносин, та зафіксовано виконання робіт по розпиленню та складанню деревини без належного оформлення позивачем із працівниками трудових відносин.
За результатами інспекційного відвідування складено акт інспекційного відвідування № ХМ731/1635/АВ від 26 лютого 2019 року (далі також акт №1635).
У висновках акта № 1635 зазначено про виявлення порушень вимог частин 1, 3 статті 24 Кодексу законів про працю України (КЗпП України) та вимог Постанови Кабінету Міністрів України від 17 червня 2015 року № 413 "Про порядок повідомлення Державній фіскальній службі та її територіальним органам про прийняття працівника на роботу".
Так згідно із висновками, викладеними в акті № 1635, станом на 26 лютого 2019 року позивачем не оформлені трудові відносини із ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 .
Трудові договори ФОП ОСОБА_1 у письмовій формі із вищевказаними найманими працівниками (чи шляхом видання наказів про прийом) відповідно до вимог частин 1, 3 статті 24 КЗпП України не укладені, до початку допуску працівників до роботи своєчасно не подано відповідного повідомлення до органів ДФС, згідно із вимогами Постанови Кабінету Міністрів України від 17 червня 2015 року № 413 "Про порядок повідомлення Державній фіскальній службі та її територіальним органам про прийняття працівника на роботу". З цього приводу роботодавцем не надано підтверджуючих документів про оформлення трудових відносин із вищевказаними особами.
06 березня 2019 відповідачем прийнято рішення про призначення на 20 березня 2019 року розгляд справи про накладення штрафу за порушення статтею 265 КЗпП України, про що на адресу позивача направлено повідомлення № 1126/19 від 06 березня 2019.
Позивач не погодившись із висновками акта інспекційного відвідування, подав до Управління Держпраці у Хмельницькій області заперечення до акта інспекційного відвідування фізичної особи, яка використовує найману працю № ХМ731/1635/АВ від 26 лютого 2019 року.
12 березня 2019 року відповідачем розглянуто заперечення позивача та надано останньому відповідь, в якій управління зазначило, що висновки зроблені за результатами інспекційного відвідування та зафіксовані в акті інспекційного відвідування фізичної особи № ХМ731/1635/АВ від 26 лютого 2019 року дають підстави для внесення припису інспекторами праці на усунення порушення законодавства про працю у відповідності до вимог пунктів 23, 24, 27 Порядку здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю, затвердженого постановою КМУ від 26 квітня 2017 року № 295 (далі також Порядок № 295). Наведені у листі підприємцем доводи не спростовують обставини, які встановлені під час інспекційного відвідування.
Також, позивачу роз`яснено, що у разі незгоди із зазначеною відповіддю він згідно із статтею 55 Конституції України та статтею 221 КЗпП України вправі звернутись із відповідним позовом до суду.
У зв`язку з виявленими порушеннями законодавства про працю, відповідачем також винесено припис № ХМ731/1635/АВ-П211 від 13 березня 2019 року про усунення виявлених порушень зі строком усунення до 14 квітня 2019 року.
20 березня 2019 року першим заступником начальника Управління Держпраці у Хмельницькій області було прийнято постанову про накладення штрафу № 22/116 від 20 березня 2019 року, згідно з якою на ФОП ОСОБА_1 накладено штраф у розмірі 751 140,00 гривень, на підставі абзацу 2 частини другої статті 265 КЗпП України.
Позивач, вважаючи постанову протиправною, звернувся до суду за захистом своїх прав.
IIІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що в його діях будь-яких правопорушень чинного трудового законодавства немає, оскільки між ним та фізичними особами ( ОСОБА_6 ОСОБА_7, ОСОБА_3, ОСОБА_2 та ОСОБА_4, ОСОБА_5 ) існували виключно цивільно-правові відносини, про що свідчать цивільно-правові угоди між ними, проте відповідач цієї позиції при винесенні постанови № 22/116 від 20 березня 2019 року про накладення штрафу не врахував. За твердженням позивача, доводи, які покладені в основу оскаржуваного рішення, не відповідають фактичним обставинам справи, а висновки про допущенні порушення є необґрунтованими.
Відповідач у відзиві на позовну заяву проти позову заперечив, посилаючись на те, що оскаржувана в цій справі постанова Управління Держпраці у Хмельницькій області від 20 березня 2019 року № 22/116 про накладення штрафу на фізичну особу-підприємця ОСОБА_1 у розмірі 751 140,00 гривень є законною та обґрунтованою, винесеною відповідно до чинного законодавства, а позовні вимоги позивача є безпідставними та необґрунтованими.
ІV. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ
Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що наведені в акті інспекційного відвідування від 26 лютого 2019 року твердження не можуть бути підставою для висновків, що правовідносини між ФОП ОСОБА_1 та фізичними особами згідно цивільно-правових договорів не є відносинами цивільно-правового характеру.
За позицією судів попередніх інстанцій, дії ФОП ОСОБА_1 щодо укладення даних договорів не можуть бути розцінені як фактичний допуск працівників до роботи без оформлення трудового договору, що свідчить про відсутність в діях позивача ознак порушення статті 24 КЗпП України.
V. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ
В обґрунтування вимог касаційної скарги скаржник зазначає, що основним видом діяльності позивача за КВЕД 16.10 є лісопильне та стругальне виробництво. Відповідно роботи по розпиленню лісопильних матеріалів та їх складання, які виконуються особами за цивільно-правовими договорами, належать до основного виду діяльності підприємця і мають виконуватися на постійній основі найманими працівниками за трудовими договорами. Зазначені роботи не є поодинокими епізодами, які в процесі здійснення господарської діяльності підприємця виникають додатково і можуть виконуватися за цивільно-правовими договорами. Вважає, що ФОП ОСОБА_1 здійснює свою господарську діяльність силами сторонніх осіб без заключення трудових договорів, оскільки немає найманих працівників.
Скаржник стверджує, що функції, які виконували вказані особи за договорами, не є самостійними, а здійснюються в межах виробничого процесу по розпиленню лісопильних матеріалів з систематичним виконанням цих функцій та з матеріалів, наданих позивачем, що виключає можливість роботи у будь-який зручний час.
Наполягає на тому, що судами попередніх інстанцій не враховано позицію Верховного Суду, викладену у постановах від 04 липня 2018 року у справі № 820/1432/17, від 30 березня 2021 року у справі № 380/1563/20, від 02 червня 2021 року у справі № 260/613/19, відповідно до якої, робота, виконувана особою на користь суб`єкта господарювання, збігається з видом його економічної діяльності або є роботою з обслуговування його діяльності, то робота такої особи повинна виконуватися на умовах трудового договору.
Також зазначає, що судами не враховано виконання ОСОБА_7 та ОСОБА_6 робіт по розпиленню лісопильних матеріалів на дошки на деревообробному обладнанні. Водночас, з покликанням на пункт 6 додатку 3 до Порядку видачі дозволів на виконання робіт підвищеної небезпеки та на експлуатацію (застосування) машин, механізмів, устаткування підвищеної небезпеки, затвердженого постановою КМУ від 26 жовтня 2011 року № 1107, стверджує, що виконання таких робіт потребує отримання дозволу.
Проте, у позивача такий дозвіл відсутній, оскільки він офіційно не оформляв трудових відносин з жодним із працівників.
Звертає увагу на те, що зміст догорів суперечить загальним обсягам робіт, які виконувалися зазначеними особами. Додаткові угоди не надавалися під час перевірки, що, за твердженням відповідача, свідчить про виготовлення таких "задніми" числами.
У відзиві на касаційну скаргу позивач вважає доводи відповідача необґрунтованими. Стверджує, що укладав цивільно-правові договори із підрядниками на виконання певної кількості послуг без визначеного систематичного процесу роботи та без мети отримання доходу від надання таких послуг. Свою підприємницьку діяльність здійснював самостійно, виключно власними силами та за допомогою обладнання, яке змайстрував самостійно. Іншу частину інструментів та приладдя, вказаних у цивільно-правових угодах, особи забезпечували самостійно.
Звертає увагу, що до справи долучений відеоматеріал, який свідчить, що на території, де проходило інспекційне відвідування відсутнє технологічне устаткування деревообробної промисловості, на яке необхідні дозволи. ОСОБА_6 та ОСОБА_3 виконували частину підрядної роботи за допомогою циркулярки, яка їм належить, з використанням належного позивачу матеріалу за наявної можливості та часу.
Щодо доводів відповідача про те, що згідно із змістом догорів розпилювали лісопильні матеріали 2 особи у загальній кількості 120 м. куб та інші чотири особи відносили лісопильні матеріали у подвійному розмірі 240 м. куб, позивач пояснює, що такі особи визначали місце складання на власний розсуд та за необхідності та зручності переносили готову обрізну дошку кілька разів на день по території.
Стверджує, що ініціаторами цивільно-правових договорів були саме фізичні особи.
Наполягає на тому, що відносини між позивачем та фізичними особами не мали характеру трудових відносин, останні не підпорядковувались правилам внутрішнього трудового розпорядку, самостійно організовували свою роботу, використовували при цьому свої матеріали та приладдя необхідні для виконання завдання та виконували її на власний ризик.
За виконану роботу позивачем було сплачено податок на доходи фізичних осіб, які виконали роботи за цивільно-правовими договорами, ЄСВ та військовий збір, що підтверджується платіжними дорученнями.
VІ. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.
Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини першої статті 259 КЗпП України державний нагляд та контроль за додержанням законодавства про працю юридичними особами незалежно від форми власності, виду діяльності, господарювання, фізичними особами - підприємцями, які використовують найману працю, здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Згідно з пунктами 1, 7 Положення про Державну службу України з питань праці, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2015 року № 96, Державна служба України з питань праці (Держпраці) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики, і який реалізує державну політику, крім іншого, з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю. Держпраці здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи.
Відповідач, Управління Держпраці у Хмельницькій області є суб`єктом владних повноважень - територіальним органом Державної служби України з питань праці, який забезпечує реалізацію державної політики з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю у відповідній області.
Відповідно до абзацу 2 частини другої статті 265 КЗпП України юридичні та фізичні особи - підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), оформлення працівника на неповний робочий час у разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві, та виплати заробітної плати (винагороди) без нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та податків - у тридцятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення.
Зі змісту наведеної норми слідує, що відповідальність за вказаною статтею настає у разі фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору.
Так, судом встановлено, що відповідачем прийнято оскаржувану постанову про накладення штрафу від 20 березня 2019 року № 22/116 на підставі висновків про порушення позивачем вимог частини першої та частини третьої статті 24 КЗпП України.
Щодо безпосередньо виявлених порушень, які стали підставою накладення штрафу у спірних правовідносин слід зазначити таке.
Статтею 43 Конституції України передбачено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку він вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.
Правові засади і гарантії здійснення громадянами права розпоряджатися своїми здібностями до продуктивної і творчої праці визначено КЗпП України.
Визначення трудового договору міститься у частині першій статті 21 КЗпП України та означає угоду між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
Статтею 24 КЗпП України передбачено, що трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Додержання письмової форми є обов`язковим: 1) при організованому наборі працівників; 2) при укладенні трудового договору про роботу в районах з особливими природними географічними і геологічними умовами та умовами підвищеного ризику для здоров`я; 3) при укладенні контракту; 4) у випадках, коли працівник наполягає на укладенні трудового договору у письмовій формі; 5) при укладенні трудового договору з неповнолітнім (стаття 187 цього Кодексу); 6) при укладенні трудового договору з фізичною особою; 7) в інших випадках, передбачених законодавством України.
При укладенні трудового договору громадянин зобов`язаний подати паспорт або інший документ, що посвідчує особу, трудову книжку, а у випадках, передбачених законодавством, - також документ про освіту (спеціальність, кваліфікацію), про стан здоров`я та інші документи.
Працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 17 червня 2015 року № 413 "Про порядок повідомлення Державній фіскальній службі та її територіальним органам про прийняття працівника на роботу" установлено, що повідомлення про прийняття працівника на роботу подається власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом (особою) чи фізичною особою до територіальних органів Державної фіскальної служби за місцем обліку їх як платника єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за формою згідно з додатком до початку роботи працівника.
Загальне визначення цивільно-правового договору наведено у статті 626 Цивільного кодексу України (далі також ЦК України). За вказаною нормою договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
Згідно зі статтею 837 ЦК України за договором підряду одна сторона (підрядчик) зобов`язується на свій ризик, виконати певну роботу за завданням іншої сторони (замовника), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу.
За приписами статті 638 ЦК України договір вважається укладеним, якщо сторони в належній формі досягли угоди з усіх істотних умов договору.
Частиною першою статті 854 ЦК України передбачено, що замовник виплачує належну підрядчику суму за результатами виконаної роботи.
Відповідно до статті 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
За приписами статті 902 ЦК України виконавець повинен надати послугу особисто. У випадках, встановлених договором, виконавець має право покласти виконання договору про надання послуг на іншу особу, залишаючись відповідальним в повному обсязі перед замовником за порушення договору.
Щодо наданих послуг винагорода за виконану роботу (надані послуги) виплачується виконавцю в розмірі, в терміни і в порядку, який встановлений в договорі (частина перша статті 903 ЦК України).