ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
10 січня 2024 року
м. Київ
справа № 295/13441/19
провадження № 61-5839 св 22
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач),
суддів: Гулейкова І. Ю., Гулька Б. І., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: акціонерне товариство "БМ-2018", товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Інвест-Кредо", ОСОБА_2,
третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Мурська Наталія Василівна,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Богунського районного суду м. Житомира від 10 грудня 2020 року у складі судді Семенцової Л. М. та постанову Житомирського апеляційного суду від 25 травня 2022 року у складі колегії суддів: Миніч Т. І., Галацевич О. М., Павицької Т. М.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У вересні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до акціонерного товариства "БМ-2018" (далі - АТ "БМ-2018", банк), товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Інвест-Кредо" (далі - ТОВ "ФК "Інвест-Кредо"), ОСОБА_2, третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу (далі - приватний нотаріус КМНО) Мурська Н. В.,
про визнання недійсними договорів про відступлення права вимоги грошових зобов`язань за кредитним договором та договорами забезпечення.
В обґрунтування позовних вимог зазначав, що 01 лютого 2008 року між ним
та товариством з обмеженою відповідальністю "БМ-2018", після зміни назви -
АТ "БМ-2018", укладено кредитний договір № 2/7/010208, за яким останнє надало йому в кредит грошові кошти у розмірі 33 000,00 доларів США зі сплатою
12 % річних, строком до 01 січня 2023 року.
На забезпечення виконання зобов`язань за вказаним кредитним договором
між ними у цей самий день укладено договір іпотеки, відповідно до якого
він передав банку в іпотеку квартиру
АДРЕСА_1 . Крім того, у цей самий день на забезпечення виконання указаних кредитних зобов`язань укладено договір поруки № 2/7/010208/S-2 із поручителем ОСОБА_3 (його колишня дружина) та договір поруки
№ 2/7/010208/S-3 із поручителем ОСОБА_4
01 липня 2013 року шлюб між ним та ОСОБА_3 розірвано, проте остання залишилася проживати у квартирі, яка була предметом іпотеки,
але перестала виконувати свої кредитні зобов`язання як поручитель.
Позивач указував, що у 2014 році банк звернувся до суду з позовом до нього, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення з них у солідарному порядку заборгованості за кредитним договором, а він, у свою чергу, подав зустрічний позов до банка про визнання кредитного договору недійсним (справа
№ 295/19747/14-ц, знаходиться на стадії судового розгляду).
30 травня 2019 року AT "БМ-2018" згідно з договором № 30/05/2019
про відступлення права вимоги відступило ТОВ "ФК "Інвест-Кредо" право вимоги за вказаним кредитним договором та договорами забезпечення.
У цей самий день товариство уклало договір про відступлення права вимоги грошових зобовʼязань за вказаними договорами з ОСОБА_2, яка набула право вимоги за договорами, предметом яких є відступлення його боргу у розмірі
39 312,96 доларів США за плату на користь третіх осіб.
Позивач уважав, що договори про відступлення права вимоги грошових зобовʼязань за кредитним договором та договорами забезпечення, укладені
30 травня 2019 року між AT "БМ-2018" та TOB "ФК "Інвест-Кредо", а потім у цей самий день між товариством та ОСОБА_2, є недійсними, оскільки фактично
є договорами факторингу, так як право вимоги боргу здійснювалося за плату.
Крім того, AT "БМ-2018" не надало новому кредитору - TOB "ФК "Інвест-Кредо", інформацію про участь банка у розгляді справи № 295/19747/14-ц. Тобто
до укладення договору про відступлення своїх прав вимоги за кредитним договором кредитор уже реалізував своє право вимоги про дострокове стягнення заборгованості за кредитним договором. При цьому AT "БМ-2018"
є стороною у справі № 295/19747/14-ц.
Крім того, позивач посилався на те, що банк безпідставно в односторонньому порядку підвищив процентну ставку за кредитним договором та здійснив інші порушення, у тому числі, не виконав ухвалу Богунського районного суду
м. Житомира від 21 серпня 2017 року у справі № 295/19747/14-ц щодо зобов`язання надати суду копії офіційних документів стосовно виконання кредитного договору.
Зазначав, що TOB "ФК "Інвест-Кредо", уклавши договір про відступлення права вимоги грошових зобов`язань за кредитним договором та договорами забезпечення з AT "БМ-2018", мало на меті одержання прибутку, оскільки здійснила купівлю прав за 200 000,00 грн, щоб у подальшому переуступити ці права за 210 000,00 грн.
При цьому TOB "ФК "Інвест-Кредо" уклало договір про відступлення права вимоги грошових зобов`язань за кредитним договором та договорами забезпечення
з фізичною особою - ОСОБА_2, яка є матір`ю його колишньої дружини - ОСОБА_3, та дружиною ОСОБА_4, які виступають поручителями у спірних правовідносинах. Проте, ОСОБА_2 у силу закону не має права надавати фінансові послуги, а кредиторами у спірних правовідносинах можуть бути лише банк або інша фінансова установа, а в даному випадку відбулася заміна кредитора - фінансової установи, на фізичну особу.
З урахуванням наведеного, ОСОБА_1 просив суд визнати недійсними:
- договір від 30 травня 2019 року № 30/05/2019 про відступлення права вимоги грошових зобов`язань за кредитним договором та договорами забезпечення, укладений між АТ "БМ-2018" та ТОВ "ФК "Інвест-Кредо";
- договір про відступлення права вимоги за іпотечним договором, укладений
між АТ "БМ-2018" та ТОВ "ФК "Інвест-Кредо", посвідчений приватним нотаріусом КМНО Мурською Н. В. 30 травня 2019 року, реєстровий номер 750;
- договір від 30 травня 2019 року про відступлення права вимоги грошових зобов`язань за кредитним договором та договорами забезпечення, укладений
між ТОВ "ФК "Інвест-Кредо" та фізичною особою ОСОБА_2 ;
- договір про відступлення права вимоги за іпотечним договором, укладений
між ТОВ "ФК "Інвест-Кредо" та ОСОБА_2, посвідчений приватним нотаріусом КМНО Мурською Н. В. 30 травня 2019 року, реєстровий номер 751.
Короткий зміст судових рішень судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій
Справа розглядалася судами неодноразово.
Рішенням Богунського районного суду м. Житомира від 10 грудня 2020 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Визнано недійсним договір від 30 травня 2019 року про відступлення права грошових зобов`язань за кредитним договором та договорами забезпечення, укладений між ТОВ "ФК "Інвест-Кредо" та ОСОБА_2 .
Визнано недійсним договір про відступлення права вимоги за іпотечним договором, укладений між ТОВ "ФК "Інвест-Кредо" та ОСОБА_2, посвідчений приватним нотаріусом КМНО Мурською Н. В. 30 травня 2019 року, зареєстрований у реєстрі за номером 751.
Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Судове рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що внаслідок укладення
між AT "БМ-2018" та ТОВ "ФК "Інвест-Кредо", а у подальшому між ТОВ "ФК "Інвест-Кредо" та ОСОБА_2, оскаржуваних договорів про відступлення права вимоги грошових зобов`язань за кредитним договором та договором про відступлення права вимоги за іпотечним договором відбулася заміна кредитодавця
з AT "БМ-2018" на ТОВ "ФК "Інвест-Кредо", який є фінансовою установою, що має право на здійснення операцій з надання фінансових послуг, а потім
з ТОВ "ФК "Інвест-Кредо" - на фізичну особу ОСОБА_2, яка не може надавати фінансові послуги у силу вимог частини третьої статті 512, статті 1054 ЦК України.
У цій частині враховано судову практику Великої Палати Верховного Суду
у подібних справах.
Районний суд визнав необґрунтованими доводи ОСОБА_1 про недійсність договорів відступлення права вимоги, укладених між AT "БМ-2018"
та ТОВ "ФК "Інвест-Кредо".
Ухвалою Житомирського апеляційного суду від 25 січня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Богунського районного суду м. Житомира
від 10 грудня 2020 року та ухвалу Богунського районного суду м. Житомира
від 21 листопада 2019 року про відкриття провадження у справі у частині оскарження ухвали Богунського районного суду м. Житомира від 21 листопада 2019 року повернуто особі, яка подала апеляційну скаргу.
Постановою Житомирського апеляційного суду від 24 березня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення.
Рішення Богунського районного суду м. Житомира від 10 грудня 2020 року
у частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 залишено без змін.
Постановою Верховного Суду від 16 лютого 2022 року касаційні скарги
ОСОБА_2 задоволено частково.
Ухвалу Житомирського апеляційного суду від 25 січня 2021 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 24 березня 2021 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції зі стадії вирішення питання про відкриття апеляційного провадження (провадження № 61-1921св21).
Останньою постановою Житомирського апеляційного суду від 25 травня 2022 року апеляційні скарги ОСОБА_2 залишено без задоволення.
Рішення Богунського районного суду м. Житомира від 10 грудня 2020 року
та ухвалу цього самого суду від 21 листопада 2019 року залишено без змін.
Суд апеляційної інстанції, враховуючи висновки суду касаційної інстанції, у зв`язку з якими скасовано попереднє судове рішення у справі, а також відповідну судову практику Великої Палати Верховного Суду й норми процесуального закону, зазначив про відсутність правових підстав для скасування ухвали про відкриття провадження у справі, так як вирішення питання про те, чи порушені права позивача може мати місце лише під час розгляду справи по суті, а не на стадії відкриття провадження у справі.
Переглядаючи в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції по суті, апеляційний суд урахував відповідні норми ЦК України, положення Закону України
"Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг"
й вказав, що фізична особа, у будь-якому статусі, не наділена правом надавати фінансові послуги у зв`язку з тим, що вони надаються лише або спеціалізованими установами, якими є банки, або іншими установами, які мають право на здійснення фінансових операцій та внесені до реєстру фінансових установ. Тому районний суд зробив правильний висновок про те, що ОСОБА_2 не може набути статус нового кредитора у спірних правовідносинах на підставі оспорюваних позивачем правочинів, стороною яких є остання.
Апеляційний суд послався на постанови Великої Палати Верховного Суду:
від 31 жовтня 2018 року у справі № 465/646/11 (провадження № 14-222цс18),
від 10 листопада 2020 року у справі № 638/22396/14-ц (провадження № 14-16цс20).
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій у червні 2022 року до Верховного Суду, ОСОБА_2 просить скасувати рішення Богунського районного суду м. Житомира від 10 грудня 2020 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 25 травня 2022 року й ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 .
В обґрунтування підстав касаційного оскарження судових рішень заявник посилається на те, що суди застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених
у постановах Верховного Суду, а також на необхідність відступлення від висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених
у постановах Верховного Суду. Крім того, судами попередніх інстанцій належним чином не досліджено зібрані у справі докази (пункти 1, 2, 4 частини другої
статті 389 ЦПК України).
Надходження касаційної скарги до Верховного Суду
Ухвалою Верховного Суду від 07 липня 2022 року касаційну скаргу ОСОБА_2 залишено без руху з наданням строку для усунення її недоліків, зазначено строк виконання ухвали, а також попереджено про наслідки її невиконання.
У наданий судом строк ОСОБА_2 надіслала матеріали на усунення недоліків касаційної скарги.
Ухвалою Верховного Суду від 04 серпня 2022 року відкрито касаційне провадження в указаній справі, витребувано дану цивільну справу із суду першої інстанції. Надіслано іншим учасникам справи копію касаційної скарги та доданих до неї документів. Роз`яснено право подати відзив на касаційну скаргу та надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.
У серпні 2022 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 30 серпня 2022 року відзив ОСОБА_1, який
за змістом є касаційною скаргою, залишено без руху, надано йому строк
для усунення недоліків відзиву.
Ухвалою Верховного Суду від 07 листопада 2022 року справу призначено
до судового розгляду в складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними
у ній матеріалами.
Протоколом автоматичного визначення складу колегії суддів від 14 листопада 2022 року справу призначено судді-доповідачеві Луспенику Д. Д., судді, які входять до складу колегії: Гулько Б. І., Коломієць Г. В., Воробйова І. А., Черняк Ю. В.
У зв`язку з перебуванням у відрядженні судді Воробйової І. А. на підставі розпорядження заступника керівника Апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного цивільного суду від 18 листопада 2022 року
№ 1397/0/226-22 призначено повторний автоматизований розподіл судової справи.
Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 18 листопада 2022 року справу призначено судді-доповідачеві Луспенику Д. Д., судді, які входять до складу колегії: Гулько Б. І., Коломієць Г. В., Лідовець Р. А., Черняк Ю. В.
Ухвалою Верховного Суду від 23 листопада 2022 року зупинено касаційне провадження у справі до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи № 206/4841/20 (провадження № 14-55цс22).
У зв`язку з перебуванням судді Черняк Ю. В. у відпустці на підставі розпорядження заступника керівника Апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2023 року № 1589/0/226-23 справу передано на повторний автоматизований розподіл.
Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 05 грудня 2023 року справу передано судді-доповідачеві Луспенику Д. Д., судді, які входять до складу колегії: Гулейков І. Ю., Гулько Б. І., Коломієць Г. В.,
Лідовець Р. А.
Ухвалою Верховного Суду від 10 січня 2024 року поновлено касаційне провадження у справі.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга ОСОБА_2 мотивована тим, що суди попередніх інстанцій
не врахували судову практику Верховного Суду у подібних справах і зробили безпідставні висновки про наявність підстав для часткового задоволення позову ОСОБА_1 .
При цьому вказує про необхідність відступлення від правових висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постановах: від 31 жовтня 2018 року
у справі № 465/646/11 (провадження № 14-222цс18), від 10 листопада 2020 року
у справі № 638/22396/14-ц (провадження № 14-16цс20), про те, що відступлення права вимоги за кредитним договором на користь фізичної особи суперечить нормам ЦК України, оскільки для зобов`язань, які виникли на підставі кредитного договору, характерним є спеціальний суб`єкт - кредитор-банк або інша фінансова установа, й які безпідставно враховано судами при вирішенні спору у частині визнання недійсними правочинів, стороною яких вона є.
У цій частині посилається на відповідну судову практику Великої Палати Верховного Суду у справах про розмежування договорів факторингу
та відступлення права вимоги, у тому числі, на постанову Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2018 року у справі № 909/968/16 (провадження
№ 12-97гс18), яку судами не враховано при вирішенні спору, а також указує,
що сторони оспорюваних позивачем договорів не надають йому фінансові послуги, договорів про додаткові виплати між ними не укладалося.
Уважає, що у спірних правовідносинах вона уклала договори відступлення права вимоги (цесії), а не факторингу. Метою цього було передання самого права
без набуття функції кредитодавця у повному обсязі. Тобто відбулася заміна кредитора у грошовому зобов`язанні, а не заміна кредитодавця у кредитному договорі.
Посилається на відсутність заборони юридичній особі укладати договір
про відступлення права вимоги боргу з фізичною особою, а також на те,
що ОСОБА_1 не довів, що укладенням таких договорів порушено його права.
Крім того, судами не враховано обставини, встановлені судами при розгляді справи № 295/19747/14-ц за позовом банка до ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором
та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до банка, третя особа - ОСОБА_7, про визнання кредитного договору недійсним, у тому числі щодо заміни кредитора у спорі на неї.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У вересні 2022 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу
від ОСОБА_1, в якому він просить залишити без задоволення касаційну скаргу ОСОБА_2 .
Фактичні обставини справи, встановлені судами
01 лютого 2008 року між банком та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 2/7/010208, за умовами якого банк надав останньому кредит на придбання нерухомості на вторинному ринку у розмірі 33 000,00 доларів США строком
до 31 січня 2023 року зі сплатою 12 % річних, які було збільшено до 14 % річних додатковою угодою від 05 листопада 2008 року № 1 (а. с. 88-90, 143, т. 1).
На забезпечення виконання грошових зобов`язань за цим кредитним договором, між ОСОБА_1 та банком 01 лютого 2008 року укладено договір іпотеки
№ 2/7/010208/S-1, відповідно до якого в іпотеку банку передано квартиру
АДРЕСА_1, а також у цей самий день укладено договори поруки: № 2/7/010208/S-2 із поручителем
ОСОБА_3, № 2/7/010208/S-3 із поручителем ОСОБА_4
та № 2/7/010208/S-4 із поручителем ОСОБА_7 (а .с. 141, 142, 144, т. 1,
а. с. 42, т. 2).
30 травня 2019 року AT "БМ-2018", який є правонаступником банка, згідно
з договором № 30/05/2019 про відступлення права вимоги грошових зобов`язань за кредитним договором та договорами забезпечення відступило ТОВ "ФК "Інвест-Кредо" право вимоги за вказаними кредитним договором та договорами забезпечення (а. с. 100-102, т. 1).
Цього самого дня складено акти приймання-передачі документації до зазначеного договору та прав вимоги (а. с. 103, 104, т. 1).
Пунктом 2.1 цього договору сторони погодили, що первісний кредитор передає (відступає) новому кредитору своє право вимоги, а новий кредитор набуває право вимоги та сплачує первісному кредитору за відступлення права вимоги ціну договору в порядку та строки, встановлені цим договором.
Розмір заборгованості боржника, право вимоги якої відступається за цим договором, станом на 30 травня 2019 року, становить 39 312,96 доларів США, еквівалент ? 1 049 002,50 грн, що вказано в пункті 2.2 договору.
Пунктом 4.1 договору сторони погодили ціну договору - 200 000,00 грн.
30 травня 2019 року приватним нотаріусом КМНО Мурською Н. В. нотаріально посвідчено договір про відступлення прав вимоги за іпотечним договором, укладеним між АТ "БМ-2018" та ТОВ "ФК "Інвест-Кредо", зареєстрований у реєстрі за номером 750 (а. с. 105-106, т. 1).
Цього самого дня ТОВ "ФК "Інвест-Кредо" відчужило права вимоги за кредитним договором та договорами забезпечення ОСОБА_2 згідно з укладеного договору про відступлення права вимоги грошових зобов`язань за кредитним договором та договорами забезпечення, а також згідно з посвідченого приватним нотаріусом КМНО Мурською Н. В. договору про відступлення прав вимоги
за іпотечним договором (зареєстрованого в реєстрі за номером 751) (а. с. 108-109, 112-113, т. 1).
У пункті 2.1 указаного договору сторони визначили, що первісний кредитор передає (відступає) новому кредитору своє право вимоги, а новий кредитор набуває право вимоги та сплачує первісному кредитору за відступлення права вимоги ціну договору у порядку та строки, встановлені цим договором.
Згідно з пунктом 2.2 зазначеного договору розмір заборгованості боржника, право вимоги якої відступається за цим договором, станом на 30 травня 2019 року, складає 39 312,96 доларів США, еквівалент - 1 049 002,50 грн.
Пунктом 4.1 договору визначено ціну договору у розмірі 210 000,00 грн.
У день укладення цих договорів складено акти приймання-передачі документації до договорів та прав вимоги (а. с. 103-104, 107, 149-150, т. 1).
АТ "БМ-2018", ТОВ "ФК "Інвест-Кредо", ОСОБА_2 направили ОСОБА_1, як боржнику у зобов`язанні, повідомлення про відступлення права вимоги
за кредитним договором та договорами забезпечення, за іпотечним договором
від 31 травня 2019 року й 07 червня 2019 року відповідно (а. с. 115-117, т. 1).
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті,
є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення
від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Касаційна скарга ОСОБА_2 підлягає задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним
і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права
із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення не відповідають.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних
або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні
та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася
до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Згідно з частиною першої статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду
за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
У справі, яка переглядається Верховним Судом, ОСОБА_1 обґрунтовував свій позов тим, що договори про відступлення права вимоги грошових зобов`язань
за кредитним договором та договорами забезпечення, укладені 30 травня
2019 року між AT "БМ-2018" та TOB "ФК "Інвест-Кредо", а потім у цей самий день між товариством та ОСОБА_2, є недійсними, оскільки фактично є договорами факторингу. При цьому TOB "ФК "Інвест-Кредо" уклало відповідний договір
із фізичною особою, яка в силу закону не має права надавати фінансові послуги.
Задовольняючи частково позов ОСОБА_1, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив із того, що AT "БМ-2018" правомірно уклало оспорювані договори з ТОВ "ФК "Інвест-Кредо", тобто
з фінансовою установою, яка має право на здійснення операцій з надання фінансових послуг. Проте, ТОВ "ФК "Інвест-Кредо" не могло укладати оспорювані договори з фізичною особою, зокрема з ОСОБА_2, оскільки остання не може надавати фінансові послуги у силу вимог закону.
Надавши оцінку доводам касаційної скарги, Верховний Суд дійшов наступних висновків.
Щодо критеріїв розмежування договору факторингу та договору відступлення права вимоги (цесії)
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Відповідно до статті 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
За частиною першою статті 513 ЦК України правочин щодо заміни кредитора
у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.
Відповідно до частини першої статті 517 ЦК України первісний кредитор
у зобов`язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення.
Таким чином, у ЦК України встановлена можливість замінити кредитора
у зобов`язанні шляхом відступлення права вимоги новому кредитору, вчинивши відповідний правочин у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким відступається.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 16 березня 2021 року у справі
№ 906/1174/18 (провадження № 12-1гс21, пункт 38) навела такі ознаки,
що притаманні договору відступлення права вимоги: 1) предметом договору
є відступлення права вимоги виконання обов`язку у конкретному зобов`язанні;
2) зобов`язання, у якому відступлене право вимоги, може бути як грошовим,
так і не грошовим (передача товарів, робіт, послуг тощо); 3) відступлення права вимоги може бути оплатним, а може бути безоплатним; 4) форма договору відступлення права вимоги має відповідати формі договору, у якому виникло відповідне зобов`язання; 5) наслідком договору відступлення права вимоги
є заміна кредитора у зобов`язанні.
Відповідно до статті 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування
під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає