ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
11 січня 2024 року
м. Київ
cправа № 910/479/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Картере В.І. - головуючий, Огороднік К.М., Пєсков В.Г.,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційні скарги Державної казначейської служби України та Товариства з обмеженою відповідальністю "Техенергохім"
на постанову Північного апеляційного господарського суду від 05.09.2022 (колегія суддів у складі: Корсак В.А. - головуючий, Попікова О.В., Євсіков О.О.)
та рішення Господарського суду міста Києва від 24.09.2021 (суддя Шкурдова Л.М.)
у справі №910/479/21
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Техенергохім"
до Державної казначейської служби України
про стягнення 122230,80 грн,
ВСТАНОВИВ:
Стислий виклад позовних вимог
1. У січні 2021 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Техенергохім" (далі - ТОВ "Техенергохім") звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Державної казначейської служби України (далі - Казначейство) про відшкодування майнової шкоди, яка складається з 37278,00 грн 3% річних; 34952,80 грн втрат від інфляції; 50000,00 грн немайнової шкоди, завданих бездіяльністю Казначейства щодо строків виконання рішення Господарського суду Запорізької області від 22.10.2018 у справі №908/1482/18.
2. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що рішенням Господарського суду Запорізької області у справі №908/1482/18 стягнуто з Державного бюджету України на користь ТОВ "Техенергохім" суму коштів в розмірі 1114723 грн на відшкодування матеріальної шкоди. На виконання вказаного судового рішення судом видано наказ, з яким позивач звернувся до Головного управління Державної казначейської служби України у Запорізькій області. Позивач вказує, що перерахування коштів за рішенням суду повинно бути здійснено протягом трьох місяців, а у випадку порушення вказаного строку стягувачу виплачується компенсація в розмірі 3% річних від несплаченої суми. За твердженням позивача, рішення Господарського суду Запорізької області від 22.10.2018 у справі №908/1482/18 виконано пізніше ніж через рік, із значним порушенням встановленого законом строку, у зв`язку з чим позивач вказує, що бездіяльністю Казначейства йому завдано шкоду, а подальша виплата боргу йому здійснена без встановленої законом компенсації в розмірі 3% річних.
Фактичні обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій
3. Рішенням Господарського суду Запорізької області від 22.10.2018 у справі №908/1482/18, яке набрало законної сили 24.04.2019, стягнуто з Державного бюджету України на користь ТОВ "Техенергохім" 1114723,00 грн відшкодування матеріальної шкоди.
4. 08.05.2019 Господарським судом Запорізької області видано наказ у справі №908/1482/18.
5. 20.05.2019 наказ направлено для виконання.
6. Відповідно до листа Казначейства наказ Господарського суду Запорізької області по справі №908/1482/18 про відшкодування шкоди на користь ТОВ "Техенергохім" надійшов до Казначейства 10.06.2019.
7. Фактичне перерахування коштів відбулось 22.05.2020 згідно з платіжним дорученням №787 на суму 317558,35 грн та 09.06.2020 згідно з платіжним дорученням №876 на суму 797164,65 грн.
Стислий виклад рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції
8. Рішенням Господарського суду міста Києва від 24.09.2021 позов задоволено частково. Стягнуто з Державного бюджету України через Державну казначейську службу України на користь позивача 3% річних в розмірі 24477,67 грн, інфляційні втрати в розмірі 34952,80 грн та 5000,00 грн немайнової шкоди. У задоволенні решти позову відмовлено.
9. Рішення мотивовано тим, що у позивача виникло право на отримання компенсації за порушення строку перерахування коштів за рішенням суду про стягнення коштів з державного органу на підставі ст. 5 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" (далі - Закон про гарантії) та Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 №845 зі змінами та доповненнями (далі - Порядок №845).
10. Суд першої інстанції здійснив перерахунок 3% річних та інфляційних втрат з суми 317558,00 грн за період з 11.09.2019 по 21.05.2020, з суми боргу 797164,00 грн за період з 11.09.2019 по 08.06.2020. За цим перерахунком розмір 3% річних склав 24477,67 грн, у зв`язку з чим в цій частині позов задоволено частково.
11. У рішенні вказано про те, що позивачем не доведено наявності усіх необхідних елементів складу цивільного правопорушення для відшкодування моральної шкоди (факт наявності моральної шкоди, протиправність дій її заподіювача, обґрунтування визначення розміру моральної шкоди та причинно-наслідковий зв`язок між діями відповідача та завданням такої шкоди позивачу), у зв`язку з чим у мотивувальній частині рішення господарського суду першої інстанції зазначено, що у задоволенні позовних вимог у частині відшкодування моральної шкоди суд відмовляє, однак у резолютивній частині рішення стягнуто з відповідача на користь позивача 5000,00 грн.
12. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 05.09.2022 рішення Господарського суду міста Києва від 24.09.2021 в частині стягнення з Державного бюджету України на користь ТОВ "Техенергохім" немайнової шкоди у розмірі 5000,00 грн скасовано та прийнято в цій частині нове рішення, яким відмовлено у задоволенні позову у цій частині. В іншій частині рішення Господарського суду міста Києва від 24.09.2021 залишено без змін.
13. Суд апеляційної інстанції погодився з судом першої інстанцій про наявність підстав для стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних втрат та погодився з правильністю розрахунку 3% річних, який здійснив суд першої інстанції.
14. При цьому суд апеляційної інстанцій звернув увагу на те, що у мотивувальній частині рішення, суд першої інстанції у задоволенні позовних вимог у частині стягнення немайнової шкоди відмовив, однак у резолютивній частині рішення суд першої інстанції помилково стягнув з Державного бюджету України 5000,00 грн немайнової шкоди. Отже, суд апеляційної інстанції зауважив на тому, що мотивувальна частина рішення суду першої інстанції з висновком про відсутність підстав для стягнення немайнової шкоди суперечить резолютивні частині, де ця шкода стягнута частково. У цьому зв`язку суд апеляційної інстанції скасував у зазначеній частині резолютивну частину рішення та відмовив у задоволенні позовних вимог про стягнення немайнової шкоди у повному обсязі.
15. Також Північний апеляційний господарський суд зауважив, що судове рішення в частині відмови у позові про стягнення немайнової шкоди позивачем не оскаржено.
Стислий виклад вимог касаційних скарг та узагальнення доводів скаржників
16. Казначейство звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить cкасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 05.09.2022, рішення Господарського суду міста Києва від 24.09.2021 та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
17. Казначейство як підставу касаційного оскарження судових рішень у справі зазначає обставини, передбачені п. 1 ч. 2 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).
18. Так, Казначейство вважає, що господарські суди не врахували висновки Верховного Суду щодо застосування ст. 5 Закону про гарантії, ст.ст. 598, 611, 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та Порядку №845, викладені у постановах Верховного Суду від 30.04.2020 у справі №804/2076/17, від 12.07.2018 у справі №910/13314/17, від 25.06.2018 у справі №910/13889/17, від 18.07.2018 у справі №2а-11853/10/1570, 11.04.2018 у справі №758/1303/15-ц, від 16.05.2018 у справі №686/21962/15-ц, від 12.02.2020 у справі №826/17656/16, від 12.02.2020 у справі №804/2076/17 у подібних правовідносинах.
19. Казначейство зауважує, що господарські суди помилково застосували ст. 5 Закону про гарантії до спірних правовідносин.
20. У касаційній скарзі зазначено, що правовідносини, які склалися, не підпадають під дію Закону про гарантії, зокрема в частині тримісячного строку на перерахування коштів, тому посилання господарських судів на порушення строку перерахування коштів є незаконними та необґрунтованими.
21. Також Казначейство вважає помилковим застосування господарськими судами ст. 625 ЦК України на правовідносини, що склалися, оскільки дана стаття визначає загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов`язання та поширює свою дію на всі види зобов`язань, якщо інше не передбачено спеціальними нормами, що регулюють суспільні правовідносини з виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов`язань.
22. ТОВ "Техенергохім" звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить cкасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 05.09.2022 та рішення Господарського суду міста Києва від 24.09.2021 в частині відшкодування немайнової шкоди і ухвалити в цій частині нове рішення, яким відшкодувати за рахунок держави немайнову шкоду в розмірі 50000,00 грн, завдану бездіяльністю Державної казначейської служби України щодо строків виконання рішення Господарського суду Запорізької області від 22.10.2018 у справі №908/1482/18.
23. ТОВ "Техенергохім" у касаційній скарзі зазначає обставини, передбачені п. 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України.
24. ТОВ "Техенергохім" вважає, що відсутній висновок Верховного Суду про застосування ч. 5 ст. 124 Конституції України, ст. 6 Європейської конвенції про захист прав та основоположних свобод та ч. 1 ст. 1167 ЦК України, зокрема щодо питання відшкодування моральної шкоди у випадку тривалого невиконання остаточного судового рішення.
25. ТОВ "Техенергохім" з посиланням на правовий висновок Верховного Суду України, викладений у постанові від 27.09.2017 у справі №6-1435цс17, вважає, що господарські суди мали б виходити з презумпції спричинення позивачу моральної шкоди відповідачем та обов`язку саме відповідача спростувати таку презумпцію. На думку ТОВ "Техенергохім", відповідно до прецедентної практики ЄСПЛ право заявника на відшкодування моральної шкоди у випадку надмірно тривалого невиконання остаточного рішення, за що держава несе відповідальність, презюмується.
Узагальнений виклад позицій інших учасників справи
26. Казначейство подало відзив на касаційну скаргу ТОВ "Техенергохім", в якому воно просить касаційну скаргу ТОВ "Техенергохім" залишити без задоволення; скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 05.09.2022, рішення Господарського суду м. Києва від 24.09.2021 та ухвалити нове рішення, яким відмовити позивачу у задоволенні позову у повному обсязі.
27. У відзиві зазначено, що у відповідних правовідносинах Казначейство є винятково виконавцем судових рішень та має можливість списати кошти державного бюджету в тому розмірі, в якому вони передбачені у законі про Державний бюджет України. Казначейство відповідно до наданих повноважень, не має права законодавчої ініціативи та не мас можливості самостійно встановлювати або змінювати бюджетні призначення.
28. Також Казначейство зауважує, що на сьогоднішній день не існує жодного рішення суду про визнання бездіяльності Казначейства, внаслідок чого порушено право позивача. Крім того, Казначейством вжито всіх передбачених законодавством заходів, спрямованих на виконання рішення суду. Отже, законні підстави для стягнення немайнової шкоди відсутні.
Касаційне провадження
29. Ухвалою Верховного Суду від 05.12.2022 відкрито касаційне провадження у справі №910/479/21 за касаційними скаргами Казначейства та ТОВ "Техенергохім" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 05.09.2022 та рішення Господарського суду міста Києва від 24.09.2021, призначено розгляд касаційних скарг в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
30. Ухвалою Верховного Суду від 18.01.2023 зупинено касаційне провадження у справі до розгляду справи №420/2411/19 Великою Палатою Верховного Суду.
31. Згідно з відомостями із Єдиного державного реєстру судових рішень 09.11.2023 Великою Палатою Верховного Суду ухвалено постанову у справі №420/2411/19, яку оприлюднено 12.12.2023.
32. Ухвалою Верховного Суду від 09.01.2024 поновлено касаційне провадження у справі №910/479/21 за касаційними скаргами Казначейства та ТОВ "Техенергохім" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 05.09.2022 та рішення Господарського суду міста Києва від 24.09.2021, призначено розгляд касаційних скарг в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій
33. Верховний Суд зазначає, що у суді касаційної інстанції учасники справи мають право подати касаційну скаргу на рішення (ухвалу) суду першої інстанції лише після апеляційного перегляду справи (п. 1 ч. 1 ст. 287 ГПК України).
34. Позивач в касаційній скарзі просить cкасувати судові рішення в частині відшкодування немайнової шкоди і ухвалити в цій частині нове рішення, яким відшкодувати за рахунок держави немайнову шкоду в розмірі 50000,00 грн.
35. Водночас у постанові суду апеляційної інстанції зазначено, що судове рішення в частині відмови у позові про стягнення немайнової шкоди (45000,00 грн) позивачем не оскаржено, отже у Північному апеляційному господарському суді переглядалися позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 5000,00 грн.
36. Ураховуючи межі розгляду справи судом касаційної інстанції, встановлені приписами ст. 300 ГПК України, предметом касаційного перегляду є дотримання судами судом апеляційної інстанції попередніх норм матеріального та процесуального права в частині розгляду позовних вимог про стягнення на користь позивача 3% річних в розмірі 24477,67 грн, інфляційних втрат в розмірі 34952,80 грн та відмови у задоволенні позову про стягнення 5000,00 грн немайнової шкоди, оскільки саме в цій частині справа переглянута господарським судом апеляційної інстанції.
Щодо застосування ч. 2 ст. 625 ЦК України до спірних правовідносин сторін
37. Відповідно до ч. 3 ст. 11, ч. 1 ст. 13 ЦК України цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства. Цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства.
38. За ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплати гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.
39. Згідно із ч. 2 ст. 509 ЦК України зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
40. Цивільне зобов`язання передбачає наявність обов`язку боржника відносно кредитора, якому кореспондується право кредитора вимагати від боржника виконання відповідного обов`язку, і таке зобов`язання в силу ч. 2 та ч. 3 ст. 11 ЦК України може виникати на підставі договорів та інших правочинів, завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі, інших юридичних фактів, безпосередньо з актів цивільного законодавства тощо.
41. Загальні підходи до визначення змісту порушення зобов`язань містяться в ст. 610 ЦК України, відповідно до якої порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).
42. За змістом ст.ст. 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях, що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати.
43. Згідно із ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
44. Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону про гарантії (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) держава гарантує виконання рішення суду про стягнення коштів та зобов`язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за яким є: державний орган; державні підприємство, установа, організація; юридична особа, примусова реалізація майна якої забороняється відповідно до законодавства.
45. Частиною 2 ст. 6 Закону України "Про виконавче провадження" (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що рішення про стягнення коштів з державних органів, державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ виконуються органами, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів.
46. За ч. 1 ст. 5 Закону про гарантії у разі якщо центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, протягом трьох місяців не перерахував кошти за рішенням суду про стягнення коштів, крім випадку, зазначеного в частині четвертій статті 4 цього Закону, стягувачу виплачується компенсація в розмірі трьох відсотків річних від несплаченої суми за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.
47. ЦК України, прийнятий 16.01.2003, набрав чинності 01.01.2004, тоді як Закон про гарантії був прийнятий 05.06.2012 та набрав чинності 01.01.2013. Стаття 625 ЦК України діє у незмінній редакції з часу набрання чинності цим Кодексом. Так само незмінним залишається припис ч. 1 ст. 5 Закону про гарантії, який не встановлює іншого, ніж у ч. 2 ст. 625 ЦК України, розміру процентів.
48. Згідно із ч.ч. 1, 2 ст. 4 ЦК України основу цивільного законодавства України становить Конституція України. Основним актом цивільного законодавства України є ЦК України. Актами цивільного законодавства є також інші закони України, які приймаються відповідно до Конституції України та цього Кодексу. Якщо суб`єкт права законодавчої ініціативи подав до Верховної Ради України проєкт закону, який регулює цивільні відносини інакше, ніж цей Кодекс, він зобов`язаний одночасно подати проєкт закону про внесення змін до ЦК України. Поданий законопроєкт розглядається Верховною Радою України одночасно з відповідним проєктом закону про внесення змін до ЦК України.
49. Оскільки парламент прийняв Закон про гарантії після прийняття ЦК України, то його приписи не мають суперечити приписам зазначеного Кодексу. Прийняття законів, які регулюють однопредметні цивільні відносини інакше, ніж ЦК України, можливе тільки з одночасним внесенням змін до цього Кодексу (аналогічного підходу дотримався Конституційний Суд України у Рішенні від 13.03.2012 №5-рп/2012 (абзац 7 пп. 3.1 п. 3 мотивувальної частини)). Якщо ЦК України та інший нормативно-правовий акт, який має юридичну силу закону України, містять однопредметні приписи різного змісту, то пріоритетними є приписи ЦК України (постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.06.2021 у справі №334/3161/17, від 18.01.2022 у справі №910/17048/17, від 29.06.2022 у справі №477/874/19).
50. Велика Палата Верховного Суду вже зауважувала, що ст. 625 ЦК України розміщена в розділі І "Загальні положення про зобов`язання" книги 5 ЦК України. Тому приписи цього розділу поширюються як на договірні зобов`язання (підрозділ 1 розділу III книги 5 ЦК України), так і на недоговірні (деліктні) зобов`язання (підрозділ 2 розділу III книги 5 ЦК України). Отже, у ст. 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань (постанови Великої Палати Верховного Суду від 11.04.2018 у справі №758/1303/15-ц, від 16.05.2018 у справі №686/21962/15-ц, від 19.06.2019 у справі №646/14523/15-ц).
51. Окрім того, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19.06.2019 у справі №646/14523/15-ц зробила висновок, за яким положення ст. 625 ЦК України передбачають, що зобов`язання можуть виникати безпосередньо з договорів та інших правочинів, передбачених законом, а також угод, які не передбачені законом, але йому не суперечать, а в окремих випадках встановлені актами цивільного законодавства цивільні права та обов`язки можуть виникати з деліктного зобов`язання та рішення суду.
52. Судове рішення про стягнення коштів є рішенням про примусове виконання обов`язку в натурі, тобто підтверджує грошове зобов`язання, зокрема те, що виникло у боржника у зв`язку із завданням ним шкоди потерпілому (кредитору) (постанова Великої Палати Верховного Суду від 03.10.2023 у справі №686/7081/21).
53. За змістом п. 1 ст. 6 Конвенції виконання остаточного судового рішення, яким вирішений спір щодо прав та обов`язків цивільного характеру, є частиною ?права на суд? (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справах ?Горнсбі проти Греції? (Hornsby v. Greece, § 40, 45, заява № 18357/91) від 19.03.1997, ?Бурдов проти Росії? (Burdov v. Russia, § 34, 37, заява №59498/00) від 07.05.2002). З погляду застосування гарантій права на належне виконання державою судового рішення, за яким вона є боржником, не має жодного значення, якими - приватними чи публічними - є у національній правовій системі відносини з виконання державою такого рішення.
54. Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб правового захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження (ст. 13 Конвенції). Це право гарантоване і для тих випадків, коли право на справедливий судовий розгляд порушене невчасним виконанням судового рішення, зокрема через відсутність коштів (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі ?Бурдов проти Росії (№2)? (Burdov v. Russia (№ 2), § 96, 97, 99, 117, заява №33509/04) від 15.01.2009).
55. 15.10.2009 ЄСПЛ ухвалив пілотне рішення у справі ?Юрій Миколайович Іванов проти України? (Yuriy Nikolayevich Ivanov v. Ukraine, заява №40450/04). Воно набуло статусу остаточного 15.01.2010. У цьому рішенні ЄСПЛ визнав порушення Україною її зобов`язань за Конвенцією через систематичне невиконання державою рішень національних судів (п. 1 ст. 6 Конвенції, ст. 1 Першого протоколу до Конвенції) і відсутність у національному законодавстві ефективних засобів юридичного захисту від такого невиконання (ст. 13 Конвенції) (§ 2, 3 резолютивної частини рішення). ЄСПЛ зазначив, що ці порушення є наслідком несумісної з положеннями Конвенції практики, яка полягає у систематичному невиконанні державою-відповідачем рішень національних судів, за виконання яких вона несе відповідальність і у зв`язку з якими сторони, права яких порушені, не мають ефективних засобів юридичного захисту (§ 4 резолютивної частини рішення). Тому ЄСПЛ вказав, що Україна повинна невідкладно запровадити ефективний засіб юридичного захисту або комплекс таких засобів юридичного захисту, спроможних забезпечити адекватне та достатнє відшкодування за невиконання або затримки у виконанні рішень національних судів відповідно до принципів, встановлених практикою ЄСПЛ (§ 5 резолютивної частини рішення).