Постанова
Іменем України
09 січня 2024 року
м. Київ
справа № 480/850/16
провадження № 61-8325св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В.,
учасники справи:
позивач - акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк",
відповідач - ОСОБА_1,
розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" на рішення Заводського районного суду міста Миколаєва від 20 серпня 2021 року у складі судді Гаврасієнко В. О. та постанову Миколаївського апеляційного суду від 06 липня 2022 року у складі колегії суддів: Ямкової О. О., Локтіонової О. В.,Колосовського С. Ю.,
у справі за позовом акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.
Короткий зміст позовних вимог
У березні 2016 року ПАТ КБ "ПриватБанк", правонаступником якого є АТ КБ "ПриватБанк", звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.
Позов мотивовано тим, що відповідно до укладеного договору від 07 червня 2007 року № NKIPG104040004 ОСОБА_1 отримав кредит у розмірі 47 150,00 дол. США терміном до 06 червня 2032 року. Відповідач зобов`язався повернути кредит та сплатити відсотки за користування кредитними коштами в строки та в порядку, встановлені кредитним договором. Відповідно до договору, погашення заборгованості здійснюється щомісяця в період сплати, тобто відповідач повинен надавати банку грошові кошти (щомісячний платіж) для погашення заборгованості за кредитом, яка складається із заборгованості за кредитом, за відсотками, комісією, а також інші витрати згідно з кредитним договором.
ОСОБА_1 не надавав своєчасно банку грошові кошти для погашення заборгованості за кредитом, відсотками, комісією, а також іншими витратами відповідно до умов договору. Оскільки відповідач зобов`язання за договором не виконав, тому у відповідача виникла заборгованість за кредитом.
Позивач (з урахуванням уточненої позовної заяви) просив суд стягнути із ОСОБА_1 на користь АТ КБ "ПриватБанк" заборгованість за кредитним договором від 07 червня 2007 року № NKIPG104040004, що виникла станом на 05 квітня 2021 рокуу розмірі 97 454,58 дол. США, яка складається з:
- 36 597,80 дол. США - заборгованість за кредитом;
- 51677,91 дол. США - заборгованість за відсотками за користування кредитом;
- 9 178,87 дол. США - заборгованість за комісією за користуванням кредитом.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 20 серпня 2021 року позов АТ КБ "ПриватБанк" задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ "ПриватБанк" заборгованість за кредитним договором від 07 червня 2007 року № NKIPG104040004 заборгованість за кредитом (тіло кредиту) в сумі 36 597,80 дол. США.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ "ПриватБанк" витрати по сплаті судового збору у розмірі 16 591,39 грн.
Рішення місцевого суду мотивовано тим, що позивач довів належними та допустимими доказами свої позовні вимоги про стягнення заборгованості за тілом кредиту.
Відмовляючи в задоволенні позову в частині стягнення процентів та комісії суд першої інстанції виходив з того, що рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 16 жовтня 2013 року вже стягнуто з відповідача заборгованість за процентами та комісією за кредитним договором від 07 червня 2007 року № NKIPG104040004.
Конституцією України та чинним цивільним законодавством передбачена заборона подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення.
Суд першої інстанції також вказав, що позивач не пропустив строк позовної давності.
Постановою Миколаївського апеляційного суду від 06 липня 2022 року апеляційну скаргу АТ КБ "ПриватБанк" задоволено частково.
Рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 20 серпня 2021 року змінено в частині підстав відмови у стягненні процентів та комісії.
Рішення суду першої інстанції в частині стягнення тіла кредиту залишено без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що відмовляючи у задоволенні позовних вимог АТ КБ "ПриватБанк" про стягнення заборгованості за відсотками та комісією, суд першої інстанції виходив із неможливості застосування до позичальника подвійної відповідальності.
Проте, такий висновок суду не відповідає обставинам справи та нормам матеріального права, з огляду на те, що після звернення кредитора до суду із вимогою про дострокове погашення всієї заборгованості шляхом звернення стягнення на іпотечне майно, право позивача нараховувати проценти та комісію припинилося у зв`язку зі спливом строку кредитування.
Відповідач, починаючи з 21 квітня 2009 року неналежно виконував умови кредитного договору, позивач 28 січня 2013 року направив на адресу позичальника вимогу про необхідність дострокового погашення заборгованості та повернення кредиту у повному обсязі в 30-денний строк, яку відповідач отримав 02 лютого 2013 року. 18 березня 2013 року банк звернувся до суду із позовом до ОСОБА_1 про дострокове стягнення суми кредитної заборгованості шляхом звернення стягнення на іпотечне майно.
Отже, щодо вимог банку про стягнення процентів та комісії, розрахованих станом на 05 березня 2013 року, пропущена позовна давність, про застосування якої відповідач подав заяву, що є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог в цій частині.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій у серпні 2022 року до Верховного Суду, АТ КБ "ПриватБанк", посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції в частині незадоволених позовних вимог скасувати та ухвалити у вказаній частині нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.
Рух касаційної скарги в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 14 вересня 2022 року відкрито касаційне провадження у цивільній справі, витребувано її із Заводського районного суду м. Миколаєва.
01 грудня 2022 року справу розподілено колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі суддів: Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
В касаційній скарзі скаржник посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, зокрема вказує, що суд апеляційної інстанції розглянув справу без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12, від 07 липня 2020 року у справі № 712/8916/17, у постановах Верховного Суду від 04 травня 2018 року у справі № 927/333/17, від 19 березня 2019 року у справі № 916/626/19 та інших.
В касаційній скарзі зазначається, що суди попередніх інстанцій не звернули увагу на те, що 18 березня 2013 року АТ КБ "ПриватБанк" звернулося до судуіз позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки, перервавши тим самим строк позовної давності щодо заборгованості, яка нарахована до 05 березня 2013 року. Отже, позовні вимоги щодо стягнення заборгованості, нарахованої до березня 2013 року є такими, що заявлені в межах строків позовної давності.
Скаржник вказував, що законодавством не передбачено таку підставу припинення зобов`язання, як вимога про сплату боргу.
Посилання судів попередніх інстанцій про те, що вимога банку про повернення коштів, позбавляє кредитодавця права нараховувати та отримувати проценти за весь час користування позичальником кредитними коштами порушує права банку на отримання компенсації за користування коштами, які позичальник отримав на оплатній основі.
Доводи інших учасників справи
Відповідач не надіслав відзиву на касаційну скаргу.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суд встановив, що 07 червня 2007 року між ЗАТ "КБ "ПриватБанк", правонаступником якого є ПАТ "КБ "ПриватБанк", який змінив назву на АТ КБ "ПриватБанк", та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № NKІPG10404040004, згідно із умовами якого позичальник отримав кредит в розмірі 36 800,00 дол. США на придбання квартири, а також додаткові кошти на оплату страхових платежів, під 12 % річних та з щомісячною оплатою винагороди за надання фінансового інструменту в розмірі 0,20 % від суми виданого кредиту, щомісячними платежами у сумі 465,73 дол. США і терміном погашення у строк до 06 червня 2032 року (т. 1 а. с. 10-12).
Забезпеченням договірних зобов`язань за вказаним кредитним договором стала квартира АДРЕСА_1 (пункт 7.3 договору).
У зв`язку з тим, що відповідач, починаючи з 21 квітня 2009 року неналежно виконував умови кредитного договору, позивач 28 січня 2013 року направив на адресу позичальника вимогу про необхідність дострокового погашення заборгованості та повернення кредиту у повному обсязі в 30-денний строк, яку відповідач отримав 02 лютого 2013 року. Після чого, 18 березня 2013 року банк звернувся до суду із позовом до ОСОБА_1 про дострокове стягнення суми кредитної заборгованості шляхом звернення стягнення на іпотечне майно (т. 1 а. с. 65-67, 98-102).
Рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 16 жовтня 2013 року яке залишено без змін ухвалою Миколаївського апеляційного суду від 12 грудня 2013 року, банк звернув стягнення на заставне майно боржника в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором (т. 1 а. с. 65-67, 99-102).
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Відповідно до статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції у незміненій апеляційним судом частині тапостанова суду апеляційної інстанції - без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно зі статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.