ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
22 грудня 2023 року
м. Київ
справа № 756/8875/21
провадження № 61-11256св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Фаловської І. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Сердюка В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1, відповідач - Київське міське громадське формування з охорони громадського порядку і державного кордону "Муніципальна варта",розглянувши у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1, в інтересах якого діє адвокат Тоцький Броніслав Артурович, на постанову Київського апеляційного суду від 06 липня 2023 року у складі колегії суддів Левенця Б. Б., Борисової О. В., Ратнікової В. М.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У червні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Київського міського громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону "Муніципальна варта" про визнання незаконним звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Позовна заява мотивована тим, що з 02 травня 2019 року позивач працював на посаді заступника керівника Оболонського районного підрозділу Київського міського громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону "Муніципальна варта".
Зазначав, що у березні 2021 року він перестав отримувати заробітну плату, хоча продовжував сумлінно виконувати свої посадові обов`язки. Після того, як йому не вдалося отримати від керівництва чітку відповідь про причини невиплати заробітної платні, в його інтересах адвокатом Тоцьким Б. А. було направлено адвокатський запит, у відповідь на який було надано засвідчену копію наказу про його звільнення від 11 березня 2021 року. Так, згідно з наказом від 11 березня 2021 року № 8-К позивача звільнено з посади заступника керівника Оболонського районного підрозділу на підставі пункту 4 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України).
ОСОБА_1 вважав, що його було звільнено з порушенням вимог чинного законодавства, оскільки він не вчиняв прогулу та відповідач не відбирав у нього пояснення до застосування дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення.
На підставі викладеного, ОСОБА_1 просив суд визнати незаконним його звільнення, оформлене наказом від 11 березня 2021 року № 8-К; поновити його на посаді заступника керівника Оболонського районного підрозділу Київського міського громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону "Муніципальна варта"; зобов`язати Київське міське громадське формування з охорони громадського порядку і державного кордону "Муніципальна варта" виплатити йому середній заробіток за час вимушеного прогулу, обрахований станом на день прийняття рішення.
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення
Рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 11 квітня 2023 року у задоволенні позову відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивач пропустив встановлений частиною першої статті 233 КЗпП України місячний строк звернення до суду. ОСОБА_1 не довів належними та допустимими доказами наявності поважних причин пропуску строку, встановленого частиною першою статті 233 КЗпП України.
Постановою Київського апеляційного суду 06 липня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Оболонського районного суду міста Києва від 11 квітня 2023 року скасовано та ухвалено нове судове рішення про відмову в задоволенні позову.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що позивач не пропустив строк на звернення із заявою про вирішення трудового спору, оскільки такий строк, визначений статтею 233 КЗпП України, був продовжений під час дії карантину. Звільнення позивача за пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України (прогул без поважних причин) є законним і обґрунтованим, тому відсутні підстави для задоволення позовних вимог про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Зібраними у справі доказами підтверджено вчинення позивачем 23 лютого 2021 року дисциплінарного проступку у вигляді прогулу. При цьому дисциплінарне стягнення у вигляді звільнення застосовано 11 березня 2021 року, тобто не пізніше шести місяців з дня вчинення проступку (в межах строку, передбаченого статтею 148 КЗпП України).
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі ОСОБА_1, в інтересах якого діє адвокат Тоцький Б. А., просить скасувати постанову Київського апеляційного суду від 06 липня 2023 року і ухвалити нове рішення про задоволення позову, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Як на підставу касаційного оскарження позивач посилається на пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України). Вказує, що апеляційний суд не врахував висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду від 17 липня 2019 року у справі № 461/4863/16-ц, від 22 січня 2020 року у справі № 607/25677/18, від 09 квітня 2021 року у справі № 489/3510/19, від 26 жовтня 2022 року у справі № 947/6744/21, від 06 лютого 2023 року у справі № 522/17702/21.
Касаційна скарга мотивована тим, що у позивача перед притягненням до дисциплінарної відповідальності не відбиралися пояснення, чим порушено статтю 149 КЗпП України, яка зобов`язує роботодавця до прийняття рішення про звільнення витребувати у працівника письмові пояснення. Зазначені обставини апеляційний суд залишив поза увагою.
Суд апеляційної інстанції не врахував, що при визначенні факту наявності (відсутності) прогулу, потрібно брати до уваги "територіальний простір" роботи працівника та закріплення таких функцій у відповідній посадовій інструкції. Звільнення позивача відбулося з порушенням норм трудового законодавства.
Доводи інших учасників справи
Інші учасники судового процесу не скористались правом подати відзив на касаційну скаргу, заперечень щодо її вимог і змісту до суду не направили.
Провадження у суді касаційної інстанції
Касаційна скарга подана до Верховного Суду ОСОБА_1, в інтересах якого діє адвокат Тоцький Б. А., 27 липня 2023 року.
Ухвалою Верховного Суду від 10 серпня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано цивільну справу з Оболонського районного суду міста Києва.
У серпні 2023 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що наказом Київського міського громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону "Муніципальна варта" від 26 квітня 2019 року № 2-к ОСОБА_1 прийнято на роботу з 02 травня 2019 року на посаду заступника керівника Оболонського районного підрозділу за сумісництвом на 0,5 посадового окладу згідно штатного розпису.
За змістом посадової інструкції заступника керівника районного підрозділу Київського міського громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону "Муніципальна варта" до посадових обов`язків входить, у тому числі, забезпечення контролю за здійсненням патрулювання, участь у патрулюванні.
У матеріалах справи містяться доповідні записки ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 від 01 лютого 2021 року про відсутність на вечірньому патрулюванні (з 17.00 год до 22.00 год) ОСОБА_1, а також складений акт від 01 лютого 2021 року про встановлення факту відсутності заступника керівника Оболонського районного підрозділу ОСОБА_1 на робочому місці, а саме на вечірньому патрулюванні Оболонського району міста Києва. В акті зазначено, що ОСОБА_1 про своє місцезнаходження не повідомив.
Доповідні записки ОСОБА_2, ОСОБА_6, ОСОБА_4, ОСОБА_7 від 23 лютого 2021 року підтверджують факт відсутності ОСОБА_1 на роботі.
Актом від 23 лютого 2021 року також встановлено факт відсутності заступника керівника Оболонського районного підрозділу ОСОБА_1 на робочому місці (на АДРЕСА_1 ) з 10.00 год до кінця робочого дня. В акті зазначено, що ОСОБА_1 усно повідомив, що під час своєї відсутності на роботі вирішував особисті питання.
Згідно з повідомленням Оболонського управління поліції Головного управління Національної поліції у місті Києві від 20 травня 2021 року під час проведення профілактичних відпрацювань території району та інструктажів спільних нарядів комунікація та взаємодія з Київським міським громадським формуванням з охорони громадського порядку і державного кордону "Муніципальна варта" здійснювалася через ОСОБА_2 . Щодо діяльності та ставлення до виконання обов`язків заступника керівника Оболонського районного підрозділу ОСОБА_1 інформація відсутня, оскільки співпраця з останнім не здійснювалася.
Відповідно до протоколу засідання штабу Київського міського громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону "Муніципальна варта" від 11 березня 2021 року зі штабу Формування заступників керівників районних підрозділів виключено ОСОБА_1 .
Наказом Київського міського громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону "Муніципальна варта" від 11 березня 2021 року № 8-К ОСОБА_1 звільнено з посади заступника керівника Оболонського районного підрозділу на підставі пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України (підстава - протокол від 11 березня 2021 року № 03-2021).
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.
Так, частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Згідно з частинами першою та другою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Колегія суддів Верховного Суду погоджується з висновками суду апеляційної інстанції, враховуючи наступне.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Основоположні засади реалізації права на працю визначені положеннями статті 43 Конституції України, якою закріплено, що кожен має право на працю. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
Статтею 139 КЗпП України встановлено, що працівники зобов`язані працювати чесно і сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу, додержувати трудової і технологічної дисципліни, вимог нормативних актів про охорону праці, дбайливо ставитися до майна власника, з яким укладено трудовий договір.
Статтею 147 КЗпП України визначено, що за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення: догана, звільнення.
Порушенням трудової дисципліни є невиконання чи неналежне виконання з вини працівника покладених на нього трудових обов`язків.
Трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин (пункт 4 частини першої статті 40 КЗпП України).
Прогул - це відсутність працівника на роботі без поважних причин більше трьох годин (безперервно чи загалом). Для звільнення працівника на такій підставі власник або уповноважений ним орган повинен мати докази, що підтверджують відсутність працівника на робочому місці більше трьох годин упродовж робочого дня.
Вказані висновки викладено у постанові Верховного Суду від 06 грудня 2023 року у справі № 727/3114/21.
Звільнення працівника з підстав, не передбачених законом, або з порушенням установленого законом порядку свідчить про незаконність такого звільнення та тягне за собою поновлення порушених прав працівника.
Для встановлення факту прогулу, тобто факту відсутності особи на робочому місці більше трьох годин протягом робочого дня без поважних причин, суду необхідно з`ясувати поважність причини такої відсутності. Поважними причинами визнаються такі причини, що виключають вину працівника. Отже, визначальним фактором для вирішення питання про законність звільнення позивача з роботи за пунктом 4 статті 40 КЗпП України є з`ясування поважності причин його відсутності на роботі.
У чинному законодавстві України не визначено поняття "триваюче правопорушення". Разом з тим за загальноприйнятим у теорії права визначенням триваючим вважають правопорушення, яке починається з будь-якої протиправної дії чи бездіяльності, коли винна особа не виконує конкретний покладений на неї обов`язок або виконує його неповністю чи неналежним чином, а потім така бездіяльність триває протягом певного проміжку часу до моменту виконання установлених обовʼязків або виявлення правопорушення.
При розгляді позовів про поновлення на роботі осіб, звільнених за пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України, суди повинні виходити з того, що передбаченим цією нормою закону прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин (наприклад, самовільне використання без погодження з власником або уповноваженим ним органом днів відгулів, чергової відпустки, залишення роботи до закінчення строку трудового договору чи строку, який працівник зобовʼязаний пропрацювати за призначенням після закінчення вищого чи середнього спеціального учбового закладу).
Законодавством не визначено перелік обставин, за наявності яких прогул вважається вчиненим з поважних причин, тому, вирішуючи питання про поважність причин відсутності працівника на роботі, звільненого за пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України, суд повинен виходити з конкретних обставин і враховувати будь-які докази із числа передбачених ЦПК України.
Законодавством не визначено переліку обставин, за наявності яких прогул вважається вчиненим із поважних причин, тому суд вирішує питання про поважність причин відсутності працівника на роботі, виходячи з конкретних обставин і враховуючи будь-які докази з числа передбачених статтею 76 ЦПК України.
Звільнення на підставі пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України є видом дисциплінарного стягнення за порушення трудової дисципліни. Крім встановлення самого факту відсутності працівника на роботі більше трьох годин протягом робочого дня, визначальним фактором для вирішення питання про законність звільнення позивача з роботи є з`ясування поважності причини його відсутності.