ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
20 грудня 2023 року
м. Київ
справа № 752/22351/18
провадження № 61-11919св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Крата В. І.,
суддів: Гудими Д. А., Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М. (суддя-доповідач),
учасники справи за первісним позовом:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: ОСОБА_2, Акціонерне товариство "Альфа-Банк", Державне підприємство "СЕТАМ", приватний виконавець виконавчого округу міста Києва Шмідт Катерина Валеріївна,
треті особи: Житлово-будівельний кооператив "Молодіжний-6", приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Чуловський Володимир Анатолійович,
учасники справи за зустрічним позовом:
позивач - ОСОБА_2,
відповідач - ОСОБА_1,
третя особа - Житлово-будівельний кооператив "Молодіжний-6",
учасники справи за позовом третьої особи:
третя особа, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору, - ОСОБА_3,
відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_1,
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 19 жовтня 2022 року у складі колегії суддів: Поливач Л. Д., Стрижеуса А. М., Шкоріної О. І.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У жовтні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, який
у подальшому уточнив, до ОСОБА_2, Акціонерного товариства "Альфа-Банк" (далі - АТ "Альфа-Банк"), Державного підприємства "СЕТАМ"
(далі - ДП "СЕТАМ"), приватного виконавця виконавчого округу міста Києва
Шмідт К. В., треті особи: Житлово-будівельний кооператив "Молодіжний-6"
(далі - ЖБК "Молодіжний-6"), приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Чуловський В. А., ОСОБА_3, про визнання права власності, визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, визнання недійсними електронних торгів, визнання недійсним протоколу проведення електронних торгів.
На обґрунтування позовних вимог зазначав, що він та ОСОБА_2 перебували у шлюбі з 02 вересня 1978 року до 19 лютого 2008 року.
У 1981 році після отримання ордеру на право зайняття квартири АДРЕСА_1 ОСОБА_2 стала членом ЖБК "Молодіжний-6".
ОСОБА_1 зазначав, що пайовий внесок у розмірі 8 000,00 крб сплатив він за рахунок власних коштів, які отримав у подарунок від батьків його дружини.
24 грудня 2004 на підставі наказу Головного управління житлового забезпечення на ім`я ОСОБА_2 видано свідоцтво про право власності на квартиру.
Позивач вказував, що у липні 2018 року ОСОБА_2 почала перешкоджати йому в користуванні квартирою та заявила про намір продати квартиру без його згоди. У вересні 2018 року він звернувся до ОСОБА_2 з вимогою про реєстрацію права власності на частину квартири, проте вона відмовилась. Оскільки пайовий внесок був сплачений за його особисті кошти, позивач вважав, що спірна квартира є його особистою власністю.
Довідавшись про звернення стягнення на спірну квартиру, яка є предметом іпотеки, шляхом вчинення виконавчого напису та подальшу реалізацію квартири на електронних торгах, ОСОБА_1 зазначав про порушення приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чуловським В. А. норм Закону України "Про іпотеку" та Закону України "Про нотаріат", оскільки на момент вчинення виконавчого напису стягувач не надав підтвердження вручення боржнику повідомлення про порушення зобов`язання і намір звернути стягнення на предмет іпотеки. Крім того, на час вчинення виконавчого напису діяли норми Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті".
Станом на час звернення з позовом до суду приватний виконавець виконавчого округу міста Києва Шмідт К. В. не виконала вимог Закону України "Про виконавче провадження" та порушила положення договору іпотеки, який передбачав право реалізації предмета іпотеки з прилюдних, а не з електронних торгів. Крім того, приватний виконавець не здійснила перевірку наявності прав на спірне майно у інших осіб, що призвело до порушень прав позивача.
ОСОБА_1 просив:
визнати його приватною власністю квартиру АДРЕСА_1 ;
визнати таким, що не підлягає виконанню, виконавчий напис № 20609, вчинений 25 вересня 2017 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чуловським В. А., про звернення стягнення на предмет іпотеки: квартиру АДРЕСА_1 ;
визнати недійсними електронні торги, проведені ДП "СЕТАМ" 29 листопада 2018 року, з продажу квартири АДРЕСА_1 ;
визнати недійсним протокол проведення електронних торгів від 29 листопада 2018 року № 372868 та акт про реалізацію предмета іпотеки від 12 грудня
2018 року, складений приватним виконавцем виконавчого округу м. Києва Шмідт К. В. щодо продажу квартири
АДРЕСА_1 .
У березні 2019 року ОСОБА_3 як третя особа з самостійними вимогами щодо предмета спору звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2,
ОСОБА_1 про визнання права власності та звільнення майна з під арешту, накладеного ухвалою суду у справі №752/22351/18
Позов мотивований тим, що спірна квартира була реалізована ДП "СЕТАМ" як предмет іпотеки в порядку, передбаченому Законом України "Про виконавче провадження" та Законом України "Про іпотеку". Її визнано переможцем цих торгів.
Звернувшись до нотаріуса, їй стало відомо про те, що 05 листопада 2018 року на спірну квартиру накладено арешт у справі № 752/22351/18. Реалізація предмета іпотеки відбулась у визначений законом спосіб, а наявне обтяження перешкоджає оформити їй право власності на придбане майно.
У травні 2019 року ОСОБА_2 подала до суду зустрічний позов до ОСОБА_1, третя особа - ЖБК "Молодіжний-6", про визнання майна спільною сумісною власністю та поділ спільного майна подружжя.
Вимоги обґрунтувала тим, що сторони перебували у шлюбі, який розірвано 19 лютого 2008. За час шлюбу вона отримала ордер на право зайняття спірної квартири та набула членство в ЖБК "Молодіжний-6". Кошти на сплату пайового внеску були подаровані ОСОБА_1 її батьками, про що він написав розписку. Зазначені кошти витрачені в інтересах сім`ї на придбання квартири.
ОСОБА_2 наголошувала, що саме вона була членом кооперативу та займалась оформленням права власності, нерухоме майно придбано у шлюбі, тому таке майно є спільним майном подружжя.
ОСОБА_2 просила визнати квартиру АДРЕСА_1 спільною власністю подружжя і визнання за кожним із сторін права власності на частину спірної квартири.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 12 січня 2022 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено.
Визнано таким, що не підлягає виконанню, виконавчий напис № 20609, вчинений 25 вересня 2017 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чуловським В. А., про звернення стягнення на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_1 .
Визнано недійсними електронні торги, проведені ДП "СЕТАМ" 29 листопада 2018 року, з продажу квартири АДРЕСА_1 .
Визнано недійсним протокол проведення електронних торгів від 29 листопада 2018 року № 372868 та акт про реалізацію предмета іпотеки від 12 грудня
2018 року, складений приватним виконавцем виконавчого округу міста Києва Шмідт К. В., щодо продажу квартири АДРЕСА_1 .
Визнано особистою приватною власністю ОСОБА_1 квартиру АДРЕСА_1 .
Стягнено з ОСОБА_2, АТ "Альфа-Банк", ДП "СЕТАМ", приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Шмідт К. В. на користь
ОСОБА_1 судові витрати в розмірі 5 638,40 грн.
У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 та позову третьої особи
з самостійними вимогами ОСОБА_3 відмовлено.
Вирішуючи первісний позов, суд першої інстанції виходив з того, що позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання спірної квартири його особистою власністю є обґрунтованими, оскільки вважав доведеним факт придбання спірного нерухомого майна за його власні кошти. Сам факт реєстрації права власності на спірну квартиру за ОСОБА_2 не спростовує факт набуття нерухомого майна за особисті кошти ОСОБА_1, які були отримані ним як подарунок.
Суд першої інстанції, надаючи оцінку договору дарування від 20 січня 1982 року, укладеному між ОСОБА_4, ОСОБА_5 і ОСОБА_1, вважав його належним та допустимим доказом на підтвердження обставин, викладених позивачем у позові щодо придбання спірної квартири за власні кошти. Таким чином, суд дійшов висновку про придбання спірної квартири за особисті кошті ОСОБА_1, які були подаровані йому, тому вважав, що спірна квартира є особистою приватною власністю позивача, оскільки саме він сплатив пайовий внесок за свої особисті кошти.
Крім того, суд встановив факт недотримання стягувачем положень іпотечного договору при зверненні стягнення на предмет іпотеки, а також недотримання вимог Закону України "Про нотаріат" при вчиненні виконавчого напису про звернення стягнення на предмет іпотеки (спірну квартиру), тому зробив висновок про протиправність подальшої реалізації такого майна шляхом продажу на електронних торгах, що є порядком звернення стягнення на предмет іпотеки, передбаченого договором іпотеки.
Суд першої інстанції вказав, що вимоги ОСОБА_3 про визнання за нею права власності на спірну квартиру та звільнення майна з під арешту, що накладений на підставі ухвали суду, не підлягають задоволенню в зв`язку з встановленням підстав для визнання недійсними електронних торгів, проведених ДП "СЕТАМ"
29 листопада 2018 року, з продажу квартири АДРЕСА_1 . Крім того, на переконання суду першої інстанції, вимоги про звільнення спірної квартири з під арешту не є належним способом захисту, оскільки такий арешт накладений відповідно до ухвали Голосіївського районного суду міста Києва від 31 жовтня 2018 року з метою забезпечення в подальшому виконання рішення суду, а тому питання про зняття такого арешту повинно вирішуватись в порядку статті 158 ЦПК України.
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Київського апеляційного суду від 19 жовтня 2022 року апеляційну скаргу АТ "Альфа-Банк" задоволено.
Рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 12 січня 2022 року
в частині задоволення позову ОСОБА_1 скасовано, ухвалено нове судове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Стягнено з ОСОБА_1 на користь АТ "Альфа-Банк" судові витрати
зі сплати судового збору у сумі 8 457,60 грн.
Апеляційний суд виходив з того, що банк оскаржив рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог ОСОБА_1 . У іншій частині рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку не оскаржувалось, а тому його законність та обґрунтованість в цій частині апеляційний суд не переглядав.
У сімейному законодавстві діє принцип спільності майна подружжя та частки чоловіка і дружини є рівними. За загальним правилом застосування презумпції спільності майна подружжя, згідно зі статтею 60 СК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, є об`єктом спільної сумісної власності подружжя, і позивач не зобов`язаний доводити належність набутого за час шлюбу майна до майна подружжя. Презумпція спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу, може бути спростована й однин із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
Як вбачається із матеріалів справи, оспорюючи презумпцію спільної сумісної власності подружжя на майно, а саме: квартиру АДРЕСА_1, ОСОБА_1 зазначав про те, що це нерухоме майно було придбано ним за власні кошти, які він отримав у дар від ОСОБА_4 і ОСОБА_5 у розмірі 8 000,00 крб, відповідно до укладеного між ними договору дарування від 20 січня 1982 року.
Також цього ж дня ОСОБА_1 склав розписку про отримання від
ОСОБА_4 грошових коштів у сумі 8 000,00 крб. У розписці зазначено, що ОСОБА_1 зобов`язується отримані кошти витратити на оплату пайового внеску для придбання вказаної квартири.
Апеляційний суд вказав, що відповідно до статті 243 ЦК України (у редакції чинній на час укладення договору дарування) за договором дарування одна сторона передає безоплатно другій стороні майно у власність. У статті 244 ЦК України
(у редакції чинній на час укладення договору дарування) передбачено форму договору дарування. Договір дарування на суму понад 500 карбованців, а при даруванні валютних цінностей - на суму понад 50 карбованців повинен бути нотаріально посвідчений. Зі змісту договору дарування від 20 січня 1982 року вбачається, що при його укладенні сторонами не було дотримано вимог статті
244 ЦК України (у редакції чинній на час укладення договору дарування), оскільки такий договір не був нотаріально посвідчений. Таким чином, суд апеляційної інстанції вважав, що вказаний договір дарування не може бути доказом у справі на підтвердження факту сплати ОСОБА_1 грошей отриманих у подарунок від ОСОБА_4 і ОСОБА_6 пайового внеску за спірну квартиру.
Суд апеляційної інстанції зробив висновок, що докази, які наявні у матеріалах справи не можуть беззаперечно свідчити про те, що сплата коштів у розмірі 7 472,73 крб була внесена ОСОБА_1 за рахунок отриманих у подарунок коштів згідно договору дарування, так як грошові кошти за пайовий внесок були сплачені у 1992 році у повному розмірі за спливом десяти років з дня отримання їх ОСОБА_1 за договором дарування у 1982 році.
Крім того, позивач не вказав та не підтвердив належними та допустимими доказами факт зберігання коштів, подарованих у 1982 році, протягом десяти років з метою придбання (сплати пайового внеску) спірної квартири.
Отже, презумпція спільності права власності подружжя на придбане в період спільного проживання сторін (спірну квартиру) ОСОБА_1 не спростована, оскільки ним не доведено належними доказами факту придбання спірної квартири за його власні кошти. Тому спірне нерухоме майно відповідно до положень
СК України не є його особистою приватною власністю.
За таких обставин, встановивши, що ОСОБА_1 не доведено придбання спірної квартири за особисті кошти, апеляційний суд зробив висновок, що підстав для визнання цього нерухомого майна особистою власністю ОСОБА_1 немає.
Щодо вимог ОСОБА_1 про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, визнання недійсними електронних торгів, визнання недійсним протоколу проведення електронних торгів і акта про реалізацію предмета іпотеки, то апеляційний суд вважав такі вимоги похідними від вимоги про визнання нерухомого майна особистою власністю та визнання права власності на спірне нерухоме майно. Тому, на переконання суду, у їх задоволенні слід також відмовити.
Доводи апеляційної скарги банку про те, що позивач пропустив позовну давність стосовно вимог про визнання нерухомого майна особистою власністю, оскільки позивач подав такий позов за спливом десяти років після розірвання шлюбу
з відповідачем, апеляційний суд до уваги не взяв, оскільки у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено по суті його позовних вимог. Крім того, проаналізувавши дотримання відповідного строку, суд вказав, що підстав для висновку про несвоєчасне звернення позивача до суду з цим позовом немає.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 28 листопада 2022 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 про виправлення описки у судовому рішенні відмовлено.
Аргументи учасників справи
У листопаді 2022 року представник ОСОБА_1 - адвокат
Кохановський В. В. подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову апеляційного суду, а рішення суду першої інстанції залишити в силі.
Касаційна скарга мотивована тим, що:
суд апеляційної інстанції помилково вважав, що сторони заперечують факт витрачання подарованих ОСОБА_1 коштів на сплату пайового внеску за спірну квартиру;
факт придбання спірної квартири за кошти, подаровані ОСОБА_1, визнається ОСОБА_2 у відзиві на позовну заяву, у зустрічній позовній заяві та у відзиві на апеляційну скаргу, в яких вона вказала, що інших коштів для оплати пайового внеску у подружжя не було і сплачено коштами, подарованими колишньому чоловіку її батьками. На підтвердження цих обставин вона подала до суду копії договору дарування грошей колишньому чоловіку для сплати пайового внеску та копію розписки, складеної при отриманні вказаних коштів. При цьому заперечення ОСОБА_2 проти позову ґрунтуються на нормах статті 60 СК України, а саме про те, що спірна квартира набута за кошти, подаровані колишньому чоловіку, але набуття цієї квартири мало місце у період шлюбу між нею і ОСОБА_1 . Тому суд вважав, що спірна квартира є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя та повинна бути поділена по частині кожному із подружжя;
апеляційний суд застосував до спірних правовідносин висновки Верховного Суду, які є нерелевантними.
Доводи касаційної скарги свідчать, що постанова апеляційного суду оскаржуються в касаційному порядку лише в частині задоволених позовних вимог за позовом ОСОБА_1 . У іншій частині постанова апеляційного суду не оскаржується,
а тому касаційним судом не переглядається.
У січні 2023 року представник ОСОБА_1 - адвокат Кохановський В. В. подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просив скасувати ухвалу Київського апеляційного суду від 28 листопада 2022 року про відмову
у задоволенні заяви про виправлення описки.
У лютому 2023 року від ОСОБА_2 та ОСОБА_3 надійшли відзиви на касаційну скаргу.
Відзив ОСОБА_3 мотивований тим, що:
ОСОБА_2 надала до суду документи, які викликають сумнів
з приводу їх достовірності, маніпулюючи фактами вона намагається ввести суд в оману;
згідно з пунктом 1.6 іпотечного договору від 11 липня 2008 року
№ 02-10/2899 іпотекодавець ОСОБА_2 при підписанні договору своїм підписом підтвердила, що не існує прав та вимог інших осіб на предмет іпотеки, в тому числі ті, що не зареєстровані у встановленому законом порядку;
після продажу предмета іпотеки на прилюдних торгах або продажу предмета іпотеки відповідно до статті 38 Закону України "Про іпотеку" припиняються будь-які права та вимоги інших осіб на нерухоме майно, що було предметом іпотеки, які виникли після державної реєстрації іпотеки за іпотечним договором, згідно з яким було звернене стягнення на предмет іпотеки. ОСОБА_1 заявив про свої права та оформив їх як позивач лише 26 жовтня 2018 року; до вимоги про поділ майна, заявленої після розірвання шлюбу, застосовується позовна давність у три роки. Позовна давність обчислюється від дня, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права власності;
у матеріалах справи є довідка ЦНАП від 30 червня 2021 року № 64557191 про те, що ОСОБА_1 з 01 грудня 1981 року та до теперішнього часу зареєстрований у квартирі
АДРЕСА_1 . Згідно з довідкою ЦНАП від 29 червня 2021 року № 64492550
ОСОБА_2 з 01 грудня 1981 року та до теперішнього часу проживає у цій квартирі. Таким чином, ОСОБА_1, котрий близько 30 років зареєстрований за однією і тією ж адресою, що і ОСОБА_2, та який вільно користується квартирою, не міг не знати про укладання іпотечного договору, а також про проведення виконавчих дій. ОСОБА_1 та ОСОБА_2 діють недобросовісно, намагаються ввести суд в оману;
договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї. Отже, якщо за ОСОБА_2 і ОСОБА_1 буде визнано право на частки спірної квартири, необхідно також визнати і грошові зобов`язання перед ПАТ "Укрсоцбанк" у відповідній частці за кожним з них. Таким чином, ОСОБА_2 ОСОБА_1, не бажаючи виконувати взяті на себе фінансові зобов`язання, маніпулюючи фактами, намагаються ввести суд в оману;
поділ спільного майна подружжя не може використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення сплати боргу боржником або виконання судового рішення про стягнення боргу. Боржник, проти якого ухвалене судове рішення про стягнення боргу, та накладено арешт на його майно, та його дружина, які здійснюють поділ майна, діють очевидно недобросовісно та зловживають правами стосовна кредитора, оскільки поділ майна порушує майнові інтереси кредитора і направлений на недопущення звернення стягнення на майно боржника. Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом.
Відзив ОСОБА_2 обґрунтований тим, що:
після оплати пайового внеску ОСОБА_1 за кошти, які були подаровані йому її батьками, вона отримала від ЖБК "Молодіжний-6" документи для оформлення права власності на квартиру АДРЕСА_1 . Таким чином, спірна квартира придбана за рахунок коштів, які належали її колишньому чоловіку, але, враховуючи, що придбання відбулось в період перебування у шлюбі з ОСОБА_1, майно, набуте в період шлюбу, вважається об`єктом права спільної сумісної власності подружжя;
у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності, частки майна є рівними. Оскільки спірна квартира придбана за час перебування у шлюбі і в розумінні норм СК України є спільним майном подружжя, тому вона повинна ділитись порівну.
Рух справи
Ухвалою Верховного Суду від 19 грудня 2022 року касаційну скаргу
ОСОБА_1 залишено без руху, надано строк для усунення її недоліків.
Ухвалою Верховного Суду від 27 січня 2023 року поновлено ОСОБА_1 строк на касаційне оскарження постанови Київського апеляційного суду від 19 жовтня 2022 року, відкрито касаційне провадження та витребувано справу із суду першої інстанції. Цією ж ухвалою касаційну скаргу ОСОБА_1 у частині посилання на висновки у справах № 755/5895/18, № 758/11906/19 та підстави, визначеної у пункті 3 частини другої статті 389 ЦПК України, повернено особі, яка її подала.
Ухвалою Верховного Суду від 01 лютого 2023 року відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Київського апеляційного суду від 28 листопада 2022 року.
Ухвалою Верховного Суду від 14 грудня 2023 року справу призначено до судового розгляду в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи у складі колегії з п`яти суддів.
Межі та підстави касаційного перегляду
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції
в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
Доводи касаційної скарги містять підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України. Зазначено, що апеляційний суд
в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду України від 07 вересня 2016 року у справі
№ 6-801цс16, від 16 грудня 2016 року у справі № 6-2641цс15 та постанові Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 522/19610/15-ц.
Фактичні обставини справи
Суди встановили, що ОСОБА_1 і ОСОБА_2 перебували у шлюбі, який 02 вересня 1978 року зареєстрований відділом державної реєстрації актів цивільного стану Московського району міста Києва, актовий запис № 1805.
Цей шлюб розірвано 19 лютого 2008 року, про що відділом реєстрації актів цивільного стану Голосіївського районного управління юстиції у місті Києві видано свідоцтво та вчинено актовий запис № 76.
За час перебування у шлюбі ОСОБА_2, яка з 23 листопада 1981 року була членом ЖБК "Молодіжний-6", отримала свідоцтво про право власності на квартиру АДРЕСА_1, яке видане 24 грудня 2004 року Головним управлінням житлового забезпечення виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації).
Відповідно до довідки ЖБК "Молодіжний-6" від 08 грудня 2004 року № 19, виданої ОСОБА_2, пайовий внесок за квартиру АДРЕСА_1, становить 7 472,73 крб, що сплачено у повному обсязі
10 жовтня 1992 року.
Відповідно до договору дарування від 20 січня 1982 року, укладеного між ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_1, позивач отримав від ОСОБА_4 та ОСОБА_5 у дар кошти у розмірі 8 000,00 крб. Подаровані кошти ОСОБА_1 зобов`язався витратити на виплату пайового внеску для придбання квартири АДРЕСА_1 .
Договір дарування від 20 січня 1982 року, укладений між ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_1 нотаріально не посвідчувався.
20 січня 1982 року ОСОБА_1 склав розписку про отримання від
ОСОБА_4 грошових коштів у сумі 8 000,00 крб. У розписці зазначено, що ОСОБА_1 зобов`язується отримані кошти витратити на оплату пайового внеску для придбання квартири АДРЕСА_1 .
Згідно з умовами іпотечного договору від 11 липня 2008 року № 02-10/2899, укладеного між ОСОБА_2 і ПАТ "Укрсоцбанк" та посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Ковальчуком С. П.
(з подальшими змінами та доповненнями), квартиру АДРЕСА_1 передано в іпотеку ПАТ "Укрсоцбанк" з метою забезпечення зобов`язань ОСОБА_7 за кредитним договором від 11 липня 2008 року № 10-29/7893.
25 вересня 2017 року приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Чуловський В. А. з метою задоволення вимог кредитора за період з
23 жовтня 2014 року до 24 травня 2017 року в розмірі тіла кредиту 1 074 882,86 грн та нарахованих відсотків в розмірі 411 734,66 грн вчинив виконавчий напис
№ 20609 про звернення стягнення на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_1 .
29 листопада 2018 року ДП "СЕТАМ" провело електронні торги з реалізації предмета іпотеки (квартири), що підтверджується протоколом проведення електронних торгів № 372868.
Переможцем торгів визнано ОСОБА_3
12 грудня 2018 року приватний виконавець виконавчого округу міста Києва
Шмідт К. В. склала акт про реалізацію предмета іпотеки у виконавчому провадженні № НОМЕР_1 з примусового виконання виконавчого напису № 20609, виданого 25 вересня 2017 року приватним виконавцем Київського міського нотаріального округу Чуловським В. А. про звернення стягнення на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_1 .
Позиція Верховного Суду
Щодо позовних вимог про визнання права приватної власності на квартиру
Майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом (частина третя статті 368 ЦК України).
Відповідно до статті 22 КпШС України (у редакції, чинній на час набуття спірного майна) майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен із подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном. Подружжя користується рівними правами на майно і в тому разі, якщо один з них був зайнятий веденням домашнього господарства, доглядом за дітьми або з інших поважних причин не мав самостійного заробітку.
Згідно зі статтею 60 СК України (чинної на час звернення з позовом до суду) майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя
Тобто як статтею 22 КпШС України, так і статтею 60 СК України встановлено презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними
в період шлюбу. Разом із тим зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того
з подружжя, хто її спростовує.
Згідно з пунктом 3 частини першої статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є: майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.
Отже, набуття майна за час шлюбу створює презумпцію права спільної сумісної власності майна подружжя, яка не потребує доказування та не потребує встановлення інших обставин, крім набуття майна за час шлюбу, та існує поки не спростована. У разі коли презумпцію права спільної сумісної власності майна подружжя не спростовано за відсутності належних доказів того, що майно придбане за особисті кошти одного з подружжя, таке майно вважається спільною сумісною власністю та підлягає поділу, при цьому частки чоловіка та дружини у майні є рівними. Презумпція спільності майна подружжя поширюється, у тому числі й на те майно, яке було нажите у період шлюбу, але оформлене і зареєстровано на ім`я одного з подружжя.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 листопада 2023 року у справі № 755/12702/22 (провадження № 61-11920св23) вказано, що
"у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 червня 2018 року у справі № 711/5108/17 (провадження № 61-1935св18) зроблено висновок по застосуванню пункту
3 частини першої статті 57 СК України та вказано, що "у випадку набуття одним із подружжя за час шлюбу майна за власнікошти, таке майно є особистою приватною власністю".
Тобто, у випадку набуття одним із подружжя коштів на підставі договору дарування, такі кошти є його особистою приватною власністю.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 травня 2021 року у справі № 203/284/17 (провадження № 61-7751св19) вказано, що "статтею 60 СК України встановлено презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними
в період шлюбу. Разом із тим зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того
з подружжя, хто її спростовує".
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 04 серпня 2021 року у справі № 553/2152/19 (провадження № 61-6722св21) зазначено, що: "відповідно до статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Той із подружжя, який порушує питання про спростування зазначеної презумпції, зобов`язаний довести обставини, що її спростовують".