1. Правова система ipLex360
  2. Судові прецеденти
  3. Постанова суду


ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 грудня 2023 року

м. Київ

справа № 357/5084/21

провадження № 61-12494св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Крата В. І.,

суддів: Гудими Д. А., Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - Державна наукова установа "Український науково-дослідний інститут прогнозування та випробування техніки і технологій для сільськогосподарського виробництва імені Леоніда Погорілого",

третя особа - директор Державної наукової установи "Український науково-дослідний інститут прогнозування та випробування техніки і технологій для сільськогосподарського виробництва імені Леоніда Погорілого" ОСОБА_2,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 12 серпня 2022 року

у складі судді Кравченко Л. М. та постанову Київського апеляційного суду від

05 липня 2023 року у складі колегії суддів: Музичко С. Г., Болотова Є. В.,

Кулікової С. В.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Державної наукової установи "Український науково-дослідний інститут прогнозування та випробування техніки і технологій для сільськогосподарського виробництва імені Леоніда Погорілого" (далі - УкрНДІПВТ ім. Л. Погорілого), третя особа - директор "Державної наукової установи "Український науково-дослідний інститут прогнозування та випробування техніки і технологій для сільськогосподарського виробництва імені Леоніда Погорілого" ОСОБА_2 (далі - директор УкрНДІПВТ ім. Л. Погорілого ОСОБА_2 ), про скасування наказу щодо скорочення, поновлення на посаді і виплату недонарахованої заробітної плати.

На обґрунтування позовних вимог зазначав, що з 2003 року він працював на посаді інженера 3 категорії в УкрНДІПВТ ім. Л. Погорілого і виконував роботу з друку і тиражування протоколів випробовування сільськогосподарської техніки, звітів науково-дослідної роботи, збірників наукових тез, ДСТУ, ТУ, СОУ, інструкцій з експлуатації та інших документів, що забезпечує наукову діяльність інституту.

Відповідно до наказу УкрНДІПВТ ім. Л. Погорілоговід 01 березня 2021 року

№ 49к його посаду скорочено, а 02 березня 2021 року йому вручено повідомлення № 1-78 про звільнення у зв`язку із скороченням посади з 02 травня 2021 року.

Позивач погодився на переведення на посаду інженера-дослідника 2 категорії

(0,5 посадового окладу), але потім йому стало відомо про можливість зайняття вакантної посади оператора диспетчерської служби в автопарку (0,5 посадового окладу).

17 травня 2021 року ОСОБА_1 подав заяву до відділу кадрів про його переведення на посаду оператора диспетчерської служби в автопарку

(0,5 посадового окладу) та посаду інженера-дослідника 2 категорії

(0,5 посадового окладу). Позивача прийняли на посаду інженера-дослідника тимчасово на період декретної відпустки, а у прийнятті на посаду оператора диспетчерської служби в автопарку відмовлено.

04 червня 2021 року ОСОБА_1 ознайомлено з наказом УкрНДІПВТ

ім. Л. Погорілоговід 03 червня 2021 року № 140к про його звільнення, у зв`язку

з достроковим припиненням перебування у декретній відпустці і виходом на роботу співробітниці, яка займає цю посаду.

ОСОБА_1 з урахуванням уточнення позовної заяви від 08 вересня 2021 року просив:

скасувати накази УкрНДІПВТ ім. Л. Погорілоговід 01 березня 2021 року

№ 49к "Про внесення змін до штатного розпису та скорочення штатних посад" та від 03 червня 2021 року № 140к "Про припинення трудового договору (контракту)", поновити його на посаді з повним робочим днем, тижнем, місяцем і 100 % оплатою;

визнати дії директора УкрНДІПВТ ім. Л. Погорілого ОСОБА_2 щодо скорочення його посади і звільнення протиправним і незаконним, які кваліфікуються за частиною першою статті 172 КК України (незаконне звільнення працівника з роботи з особистих мотивів чи у зв`язку з повідомленням ним як викривачем про вчинення іншою особою корупційного або пов`язаного

з корупцією правопорушення та призначити передбачене покарання);

стягнути з УкрНДІПВТ ім. Л. Погорілого на його користь 622,32 грн недонарахованої заробітної плати за період з 21 до 25 вересня 2020 року;

стягнути з УкрНДІПВТ ім. Л. Погорілого на його користь недоотриману заробітну плату за 12 місяців 2020 року і за 5 місяців 2021 року через незаконне переведення на неповний робочий тиждень, оскільки об`єм виконаних робіт становив як при повному окладі, в сумі 30 000,00 грн.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Васильківського міськрайонного суду Київської області від 12 серпня 2022 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від

05 липня 2023 року, у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції виходив із того, що вимога про скасування наказу УкрНДІПВТ ім. Л. Погорілого від 01 березня

2021 року № 49к "Про внесення змін до штатного розпису та скорочення штатних посад" задоволенню не підлягає, оскільки позивач неправильно визначив суб`єктний склад та неправильно обрав юрисдикцію в межах, якої слід здійснити захист його прав.

При звільненні ОСОБА_1 з посади інженера-дослідника 2 категорії УкрНДІПВТ ім. Л. Погорілого роботодавець виконав вимоги статей 23, 36 КЗпП України, які передбачають підстави припинення трудового договору. Доказів, які б свідчили про те, що відповідач допустив порушення трудових прав позивача, немає.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції про те, що позивач неправильно визначив суб`єктний склад у справі, оскільки згідно з наказом УкрНДІПВТ ім. Л. Погорілого від 01 березня 2021 року № 49к, із урахуванням затвердженого Міністерством розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України плану використання бюджетних коштів на 2021 рік, в межах затвердженого ліміту коштів на статтю "Заробітна плата", вимог постанови Кабінету Міністрів України від 20 січня 2021 року № 29 "Деякі питання оплати праці працівників установ, закладів та організацій окремих галузей бюджетної сфери", статті 8 Закону України "Про Державний бюджет України на 2021 рік", для оптимізації штатного розпису, керуючись пунктом 1 статті 40, статтею 49 КЗпП України, виведено із штатного розпису УкрНДІПВТ ім. Л. Погорілого з 01 січня 2021 року посаду інженера (0,5 посадового окладу) лабораторії пропаганди та поширення знань за результатами науково-випробувальної роботи, яку займав ОСОБА_1 . При цьому УкрНДІПВТ ім. Л. Погорілого визначає штатний розпис та погоджує його з Міністерством розвитку економіки та торгівлі сільського господарства України для отримання відповідного фінансування, а тому залучення вказаного Міністерства є обов`язковим для розгляду судом питання щодо оскарження наказу про виведення із штатного розпису певної посади.

Крім того, відповідно до зазначеного наказу зі штатного розпису УкрНДІПВТ

ім. Л. Погорілого виведено 16 посад, тому скорочення посади позивача не було спрямоване на ліквідацію лише посади позивача, підтверджує доцільність проведеного скорочення, причиною якого було використання бюджетних коштів в межах ліміту коштів, затвердженого Міністерством розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України. Таким чином, підстав для скасування наказу УкрНДІПВТ ім. Л. Погорілого від 01 березня 2021 року № 49к немає.

Суд апеляційної інстанції також вказав, що позивач також просив скасувати наказ УкрНДІПВТ ім. Л. Погорілого від 03 червня 2021 року № 140к "Про припинення трудового договору (контракту)". Проте оскільки трудовий договір

з позивачем укладено на певний строк, а саме на час відпустки для догляду за дитиною основного працівника, тому в зв`язку із виходом основного працівника ОСОБА_3 на роботу, трудовий контракт з ОСОБА_1 було розірвано.

Апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції про те, що при звільненні позивача з посади інженера-дослідника 2 категорії УкрНДІПВТ ім. Л. Погорілого дотримано вимог статей 23, 36 КЗпП України, які передбачають підстави припинення трудового договору. Доказів, які б свідчили про те, що відповідач допустив порушення трудових прав позивача, не надано.

Посилання ОСОБА_1 на те, що ОСОБА_3 вийшла із декретної відпустки на прохання директора є припущеннями позивача, а тому не можуть бути взяті до уваги.

На переконання апеляційного суду, суд першої інстанції правильно виходив з того, що вимога позивача про визнання протиправними і незаконними дій директора УкрНДІПВТ ім. Л. Погорілого ОСОБА_2 щодо скорочення його посади та звільнення, які повинні кваліфікуватись за частиною першою статті 172 КК України, належать до повноважень правоохоронних органів та підлягає доказуванню в рамках кримінального провадження.

Крім того, згідно з матеріалами справи станом на 01 червня 2021 року заборгованість підприємства перед ОСОБА_1 становить 0 грн. Позивач не надав належних та допустимих доказів на підтвердження недонарахування заробітної плати за відпрацьовані ним дні з 21 до 25 вересня 2020 року та недоотриманої заробітної плати за 12 місяців 2020 року і за 5 місяців 2021 року через незаконне переведення на неповний робочий тиждень в сумі 3 000,00 грн.

Водночас згідно з копією наказу УкрНДІПВТ ім. Л. Погорілого від 25 лютого

2020 року № 39-к ОСОБА_1 інженеру 3 категорії встановлено 20-годинний робочий тиждень з 24 лютого 2020 року. Позивач погодився на режим неповного робочого тижня на період реорганізації Міністерства та невизначеності фінансування інституту.

Посилання позивача на відсутність у наказах УкрНДІПВТ ім. Л. Погорілого від

28 жовтня 2019 року № 178к, від 24 грудня 2019 року №212к, від 25 лютого

2020 року № 39к обґрунтування щодо зміни істотних умов праці у зв`язку із наявністю змін в організації виробництва та праці апеляційний суд відхилив, оскільки ці накази не є предметом розгляду, позивач погодився із зміною істотних умов праці, про що свідчить його заява. ОСОБА_1 тривалий час працював у товаристві після видання цих наказів, у встановлений статтею

233 КЗпП строк їх не оскаржував. Крім того, позивач не надав доказів виконання ним об`єму робіт як при повному окладі.

Доводи ОСОБА_1 про те, що посада оператора диспетчерської служби автогаража була вакантною спростовуються змістом наказів УкрНДІПВТ

ім. Л. Погорілого від 15 березня 2010 року № 58, від 23 лютого 2021 року № 36к про прийняття ОСОБА_4 на вказану посаду.

Аргументи учасників справи

У серпні 2023 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу,

у якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду, ухвалити нове судове рішення про задоволення позовних вимог.

Касаційна скарга мотивована тим, що:

суди проігнорували доводи про те, що відповідач не виплатив заробітну плату за 5 відпрацьованих днів, під час відпустки, з 21 до 25 вересня 2020 року, які підтвердженні матеріалами справи. Вказана заборгованість відповідача існувала станом на 25 червня 2021 року, незважаючи на те, що днем звільнення позивача є 03 червня 2021 року. Наказ про оплату відпрацьованих позивачем днів з 21 до 25 вересня 2020 року відповідач не видав;

апеляційний суд безпідставно послався на те, що посада оператора диспетчерської служби автогаража не була вакантною, оскільки на цю посаду займала ОСОБА_4, що підтверджується наказами УкрНДІПВТ ім. Л. Погорілого від 15 березня 2010 року № 58, від 23 лютого 2021 року № 36к. Зміст першого наказу свідчить, що ОСОБА_4 прийнята на посаду оператора АЗС за сумісництвом,а не оператором диспетчерської служби. Водночас зміст другого наказу, який стосується прийняття ОСОБА_4 на посаду оператора диспетчерської служби, має дивний збіг з датою повідомлення про скорочення його посади та його претензією на цю посаду, мав за мету позбавити його цієї посади та можливості продовжувати працювати в інституті. Основною посадою ОСОБА_4 згідно

зі штатним розписом на 2021 рік є посада старшого диспетчера автогаража.

З метою доведення суду того, що посада оператора диспетчерської служби була вакантною протягом багатьох років, як і багато інших посад, позивач подавав клопотання про витребування у відповідача штатних розписів за 2019-2020 роки та бухгалтерських документів про нарахування заробітної плати, але суди це проігнорували;

суди безпідставно вказали, що згідно з копією трудового договору, укладеного між УкрНДІПВТ ім. Л. Погорілого і ОСОБА_1, позивача було прийнято на роботу в лабораторію наукового забезпечення підготовки кадрів та пропаганди інноваційних розробок на посаду інженера 3 категорії зі строком дії договору з 01 січня 2016 року до 31 грудня 2016 року. Позивач наголошував, що він не укладав жодних трудових угод зі строком дії, а у лабораторію його переведено наказом від 28 лютого 2011 року. Позивач працював на цій посаді до її скорочення на постійній основі, про що свідчать записи у його трудовій книжці;

суди помилково вказали, що позивач ОСОБА_1 неправильно визначив суб`єктний склад та юрисдикцію в межах, якої слід здійснювати захист прав;

позивач позбавлений можливості отримати бухгалтерські документи та інші докази для підтвердження своїх доводів, а суди проігнорували його клопотання про витребування відповідних доказів.

У листопаді 2023 року від УкрНДІПВТ ім. Л. Погорілого надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому просить у задоволенні касаційної скарги ОСОБА_1 відмовити, а рішення судів попередніх інстанцій залишити без змін.

Відзив на касаційну скаргу мотивований тим, що:

суди зробили обґрунтований висновок про відмову у задоволенні позовної вимоги про скасування наказу УкрНДІПВТ ім. Л. Погорілого від 01 березня

2021 року № 49к "Про внесення змін до штатного розпису та скорочення штатних посад", оскільки ОСОБА_1 неправильно визначив суб`єктний склад та юрисдикцію в межах, якої слід здійснювати захист прав;

кримінально-правова оцінка дій директора УкрНДІПВТ ім. Л. Погорілого ОСОБА_2, наявність чи відсутність в його діях складу злочину, нормами закону віднесена до компетенції слідчо-прокурорських органів;

вимоги ОСОБА_5 про стягнення з УкрНДІПВТ ім. Л. Погорілого 622,32 грн недонарахованої заробітної плати за відпрацьовані ним дні з 21 до 25 вересня 2020 року не підлягають задоволенню, оскільки такої заборгованості немає;

доводи касаційної скарги не спростовують законність та обґрунтованість рішень судів попередніх інстанцій, зводяться до незгоди позивача з висновками судів та необхідності переоцінки доказів у справі.

У листопаді 2023 року від ОСОБА_1 надійшла відповідь на відзив УкрНДІПВТ ім. Л. Погорілого, в якій вказано, що аргументи відповідача, викладені у його відзиві на касаційну скаргу, є безпідставними та необґрунтованими.

Рух справи

Ухвалою Верховного Суду від 11 вересня 2023 року касаційну скаргу

ОСОБА_1 залишено без руху, надано строк для усунення її недоліків.

Ухвалою Верховного Суду від 10 жовтня 2023 року поновлено ОСОБА_1 строк на касаційне оскарження рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 12 серпня 2022 року та постанови Київського апеляційного суду від 05 липня 2023 року, відкрито касаційне провадження та витребувано справу із суду першої інстанції.

Ухвалою Верховного Суду від 14 грудня 2023 року у задоволенні клопотань про прийняття нових доказів, витребування доказів, виклик і допит свідків відмовлено, справу призначено до судового розгляду в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи у складі колегії з п`яти суддів.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції

в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Доводи касаційної скарги містять підстави касаційного оскарження, передбачені пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України. Зазначено, що апеляційний суд в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 22 травня 2019 року у справі

№ 754/8595/17-ц. Крім того, вказано, що судове рішення ухвалено з порушення пункту 3 частини третьої статті 411 ЦПК України.

Фактичні обставини справи

Суди встановили, що згідно з наказом УкрНДІПВТ ім. Л. Погорілого від 26 лютого 2003 року № 40к та копії трудової книжки ОСОБА_1 прийнятий на посаду техніка до експлуатаційно-технічного відділу.

Надалі ОСОБА_1 було переведено на посаду інженера 3 категорії лабораторії наукового забезпечення підготовки кадрів та пропаганди інноваційних розробок УкрНДІПВТ ім. Л. Погорілого.

Відповідно до наказу УкрНДІПВТ ім. Л. Погорілого від 25 лютого 2020 року № 39-к ОСОБА_1 інженеру 3 категорії встановлено 20-годинний робочий тиждень з 24 лютого 2020 року.

Згідно з наказом УкрНДІПВТ ім. Л. Погорілого від 25 лютого 2021 року № 37к

з 01 січня 2021 року введено в дію новий штатний розпис УкрНДІПВТ ім. Л. Погорілого в кількості 103,65 штатних одиниць із загальним фондом щодо місячного фонду заробітної плати 787 402,00 грн та 44,55 штатних одиниць із спеціальним фондом щодо місячного фонду заробітної плати 180 992,00 грн.

Згідно з наказом УкрНДІПВТ ім. Л. Погорілого від 01 березня 2021 року № 49к, з врахуванням затвердженого Міністерством розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України плану використання бюджетних коштів на 2021 рік, в межах затвердженого ліміту коштів на статтю "Заробітна плата", вимог постанови Кабінету Міністрів України "Деякі питання оплати праці працівників установ, закладів та організацій окремих галузей бюджетної сфери" від 20 січня 2021 року № 29, статті 8 Закону України "Про Державний бюджет України на 2021 рік", для оптимізації штатного розпису, керуючим пунктом 1 статті 40, статтею 49 КЗпП України, виведено із штатного розпису УкрНДІПВТ ім. Л. Погорілого з 01 січня 2021 року посаду інженера (0,5 посадового окладу) лабораторії пропаганди та поширення знань за результатами науково-випробувальної роботи, яку займав ОСОБА_1 .

Відповідач повідомив позивача про звільнення у зв`язку із скороченням посади від 02 березня 2021 року № 1-78 та про наявні вакантні посади від 02 березня 2021 року № 1-77. Проте позивач не погодився із звільненням та відмовився підписувати повідомлення.

17 травня 2021 року позивач подав до УкрНДІПВТ ім. Л. Погорілого заяву про переведення його на 0,5 посадового окладу вакантної посади оператора диспетчерської служби в автопарку та 0,5 посадового окладу вакантної декретної посади інженера дослідника 2 категорії у відділ наукових досліджень

і випробувань технічних засобів систем керованого землеробства та застосування агрохімікатів.

На підставі заяви ОСОБА_1 інженера 3 категорії наказом УкрНДІПВТ

ім. Л. Погорілого від 14 травня 2021 року № 125к переведено з 17 травня

2021 року на 0,5 посадового окладу вакантної декретної посади інженера-дослідника 2 категорії у відділ наукових досліджень і випробувань технічних засобів систем керованого землеробства та застосування агрохімікатів.

Згідно з наказом УкрНДІПВТ ім. Л. Погорілого від 03 червня 2021 року № 140к ОСОБА_1, інженера-дослідника 2 категорії у відділі наукових досліджень

і випробувань технічних засобів систем керованого землеробства та застосування агрохімікатів, звільнено з посади з 04 червня 2021 року, у зв`язку із заявою ОСОБА_3 про припинення відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку від 02 червня 2021 року.

Відповідно до наказу УкрНДІПВТ ім. Л. Погорілого від 25 червня 2021 року № 64 позивачу здійснено термінову виплату розрахункових при звільненні.

Позиція Верховного Суду

Щодо вимоги про скасування наказу УкрНДІПВТ ім. Л. Погорілого від 03 червня 2021 року № 140к "Про припинення трудового договору (контракту)" і поновлення позивача на посаді

У частині першій статті 21 КЗпП України визначено, що трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Згідно зі статтею 23 КЗпП України трудовий договір може бути: безстроковим, що укладається на невизначений строк; на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; таким, що укладається на час виконання певної роботи.

Строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами.

Підставою для укладення строкового трудового договору є заява працівника про прийняття на роботу, в якій вказуються обставини або причини, що спонукають працівника найматися на роботу за строковим трудовим договором, а також строк, протягом якого він працюватиме.

При укладенні трудового договору на визначений строк цей строк встановлюється за погодженням сторін і може визначатись як конкретним терміном, так і часом настання певної події (наприклад, повернення на роботу працівниці з відпустки по вагітності, родах і догляду за дитиною; особи, яка звільнилась з роботи в зв`язку з призовом на дійсну строкову військову чи альтернативну службу, обранням народним депутатом чи на виборну посаду (або виконанням певного обсягу робіт).

Строк, на який працівник наймається на роботу, обов`язково має бути вказаний у наказі про прийняття на роботу, інакше буде вважатися, що працівник прийнятий на роботу за безстроковим трудовим договором. У трудовій книжці робиться запис без посилання на строковий характер трудових відносин.

Таким чином, порядок оформлення трудових відносин за строковим трудовим договором такий самий, як і за безстроковим. Але при цьому факт укладання трудового договору на певний строк чи на час виконання певної роботи повинен бути відображений як у заяві працівника про прийняття на роботу, так і в наказі чи розпорядженні роботодавця, яким оформлюється цей трудовий договір.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є закінчення його строку (пункти 2 і 3 статті 23), крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна із сторін не поставила вимогу про їх припинення.

Припинення трудового договору після закінчення строку не вимагає заяви або якогось волевиявлення працівника. Свою волю на укладення строкового трудового договору він уже виявив, коли писав заяву про прийняття на роботу за строковим трудовим договором. У цей же час він виразив і волю на припинення такого трудового договору після закінчення строку, на який він був укладений. Власник також не зобов`язаний попереджати або в інший спосіб інформувати працівника про майбутнє звільнення за пунктом 2 частиною першою статті

36 КЗпП України.

Згідно з частиною першою статті 18 Закону України "Про відпустки" після закінчення відпустки у зв`язку з вагітністю та пологами за бажанням жінки їй надається відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку.

Вказана норма також узгоджується із частиною третьою статті 179 КЗпП України якою передбачено, що за бажанням жінки їй надається відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку з виплатою за ці періоди допомоги відповідно до законодавства.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта 263 ЦК України).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 лютого 2020 рокуу справі № 243/2206/19 (провадження № 61-16935св19) зазначено, що " […] отримання відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку є правом особи, яке вона може реалізувати шляхом дострокового припинення відпустки, у будь-який час до досягнення дитиною трирічного віку. Судами встановлено, що 21 серпня 2018 року ОСОБА_1 було призначено на посаду головного спеціаліста відділення "Слов`янське" АТ "Альфа-Банк" на умовах строкового трудового договору на період відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку основного працівника, цей строк узгоджено сторонами, а 08 січня 2019 року основним працівником ОСОБА_2 подано заяву про достроковий вихід з відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, тобто строк дії трудового договору укладеного між сторонами сплинув (однією зі сторін було поставлено вимогу про його припинення), строк дії трудового договору позивача закінчився 11 січня 2019 року. Враховуючи вищенаведені норми законодавства, обставини справи та приймаючи до уваги безумовне право жінки на повернення після відпустки для догляду за дитиною на своє місце роботи (посаду), Верховний Суд зазначає, що суди попередніх інстанцій дійшли до правильного висновку про те, що відповідачем правомірно було звільнено позивача на підставі пункту 2 частини першої статті 36 КЗпП України у зв`язку із закінченням строку трудового договору".

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 грудня 2020 року у справі № 264/5235/19 (провадження № 61-11341св20) вказано, що " […] встановивши, що 23 квітня 2018 року ОСОБА_1 призначено на посаду провідного фахівця з питань зайнятості відділу взаємодії з роботодавцями Маріупольського центру зайнятості на умовах строкового трудового договору - на період відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку постійного працівника, цей строк узгоджено сторонами, а 30 жовтня 2018 року постійний працівник ОСОБА_2 подала заяву про достроковий вихід з відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку з 07 листопада 2018 року, тобто строк дії трудового договору, укладеного між сторонами, сплинув (однією зі сторін було поставлено вимогу про його припинення), строк дії трудового договору позивача закінчився 06 листопада 2018 року. Враховуючи наведені норми законодавства, обставини справи та беручи до уваги безумовне право ОСОБА_2 на повернення після відпустки для догляду за дитиною на своє місце роботи (посаду), суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку, що відповідач правомірно звільнив ОСОБА_1 на підставі пункту 2 частини першої статті 36 КЗпП України у зв`язку із закінченням строку трудового договору".


................
Перейти до повного тексту