ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
26 грудня 2023 року
м. Київ
справа № 381/4571/21
провадження № 61-7335св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Олійник А. С., Сердюка В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - акціонерне товариство "Українська залізниця",
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу акціонерного товариства "Українська залізниця" на рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 27 червня 2022 року в складі судді Осаулової Н. А. та постанову Київського апеляційного суду від 11 квітня 2023 року в складі колегії суддів Желепи О. В., Кравець В. А., Мазурик О. Ф.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до акціонерного товариства "Українська залізниця"(далі - АТ "Укрзалізниця") про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи, стягнення заробітку за час вимушеного прогулу.
Позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, що вона працює на посаді чергового по залізничній станції у Козятинській дирекції залізничних перевезень виробничого підрозділу регіональної філії "Південно-Західна залізниця" АТ "Укрзалізниця". Наказом від 09 грудня 2021 року № 877/ос позивача відсторонено від роботи у зв`язку з відсутністю профілактичного щеплення проти COVID-19. Вважала наказ про відсторонення незаконним та таким, що підлягає скасуванню, оскільки він прийнятий всупереч норм матеріального права, а стаття 46 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), на яку посилається відповідач, не містить у переліку, який є вичерпним, такої підстави для відсторонення, як відсутність у працівника підтверджуючих документів про вакцинацію від COVID-19. Відповідач порушив конституційне право позивача на працю, оскільки, у зв`язку з відстороненням її від роботи, не виплачується заробітна плата.
ОСОБА_1 просила: визнати протиправним та скасувати наказ АТ "Укрзалізниця" від 09 грудня 2021 року № 877/ос "Про відсторонення від роботи"; зобов`язати відповідача виплатити середню заробітну плату за час вимушеного прогулу з часу відсторонення 09 грудня 2021 року до фактичного виконання судового рішення.
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення
Рішенням Фастівського міськрайонного суду Київської області від 27 червня 2022 року позов задоволено.
Визнано протиправним та скасовано наказ АТ "Укрзалізниця" від 09 грудня 2021 року № 877/ос "Про відсторонення від роботи".
Стягнено з АТ "Укрзалізниця" середній заробіток за весь час вимушеного прогулу, починаючи з 09 грудня 2021 року до 28 лютого 2022 року включно.
Стягнено з АТ "Укрзалізниця" на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір у розмірі 992,40 грн.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що підстави для відсторонення ОСОБА_1 відсутні. З оскаржуваного наказу вбачається, що він не містить інформації щодо підстав відсторонення від роботи позивача, не зазначено, які дії працівника призвели до видачі вказаного наказу. Така підстава, як непроведення вакцинації особи від COVID-19, відмова пред`явити документи щодо щеплення проти COVID-19 не передбачена трудовим законодавством. Відсторонення позивача від роботи відбулося за наказом роботодавця, без дотримання процедури відсторонення.
Оскільки позивача допущено до роботи, суд першої інстанції вважав, що з відповідача підлягає до стягнення середній заробіток за весь час вимушеного прогулу в зв`язку з відстороненням, не з її вини, починаючи з 09 грудня 2021 року до 28 лютого 2022 року включно.
Постановою Київського апеляційного суду від 03 квітня 2023 року апеляційну скаргу АТ "Укрзалізниця" задоволено частково. Рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 27 червня 2022 року змінено.
Стягнено з АТ "Укрзалізниця" на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час вимушеного прогулу, починаючи з 09 грудня 2021 року до 28 лютого 2022 року включно у розмірі 45 128,05 грн.
Допущено до негайного виконання рішення в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за один місяць в розмірі 17 230,71 грн.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що з урахуванням тих обов`язків, які покладені на позивача, відсторонення її від роботи через відсутність щеплення є надмірним невиправданим втручанням в її право на особисте життя, порушенням її права на працю з отриманням заробітної плати, достатньої для забезпечення свого мінімального рівня життя, що недопустимо в демократичному суспільстві.
Застосування до позивача таких заходів, як відсторонення від роботи, не передбачало жодної індивідуальної оцінки виконуваних нею трудових обов`язків, зокрема об`єктивної необхідності під час їхнього виконання особисто контактувати з іншими людьми.
Судом не встановлено жодних фактів, які б підтверджували нагальність потреби у відстороненні саме позивача від роботи, з наявних у матеріалах справи документів убачається, що вона була відсторонена від роботи та позбавлена заробітку, лише тому, що вона на той час працювала в АТ "Укрзалізниця", всі працівники якого підлягали обов`язковому щепленню проти COVID-19 (тоді як для працівників підприємств багатьох інших галузей економіки України таке щеплення було добровільним). Отже, таке відсторонення не можна вважати пропорційним меті охорони здоров`я населення та самої позивача.
Суд першої інстанції не міг враховувати висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21, проте такі висновки існують на час апеляційного перегляду справи.
Суд першої інстанції не визначив розмір заробітку, який має відшкодувати позивачу відповідач, тому апеляційний суд прийшов до висновку про стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу в розмірі 45 128,05 грн. Доводи відповідача про те, що позивач в позові не визначила суму середнього заробітку, яку вона просила стягнути, колегія суддів відхилила з огляду на те, що обов`язок визначити розмір середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відповідно до законодавства покладено на суд, який вирішує трудовий спір.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі АТ "Укрзалізниця", посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить суд касаційної інстанції скасувати рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 27 червня 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 11 квітня 2023 року, ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.
Рух справи в суді касаційної інстанції
12 травня 2023 року АТ "Укрзалізниця" надіслало засобами поштового зв`язку до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 27 червня 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 11 квітня 2023 року.
Верховний Суд ухвалою від 20 червня 2023 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою АТ "Укрзалізниця" на рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 27 червня 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 11 квітня 2023 року, витребувано справу із суду першої інстанції.
05 липня 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
У касаційній скарзі як на підставу оскарження судових рішень АТ "Укрзалізниця" посилається на пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України). Вважає, що суд апеляційної інстанції не врахував висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21 та Верховного Суду від 22 березня 2023 року у справі № 130/3531/21, від 22 березня 2023 року у справі № 472/5/22, від 26 квітня 2023 року у справі № 286/3965/21.
Касаційна скарга мотивована тим, що за позивачем на період відсторонення зберігається робоче місце, трудовий договір не припинений, нарахування заробітної плати відновлюється одразу після усунення позивачем причин, що зумовили її відсторонення від роботи та після її допуску до роботи (виконання робіт), тому у даному випадку відсутнє порушення права позивача на працю, передбачене статтею 43 Конституції України. Крім того, позивачем не доведено, а судом не встановлено обставин, які б давали підстави для висновку, що тимчасове відсторонення позивача від роботи становило непропорційне втручання у її приватне життя. Судом не в повному обсязі досліджено посадову інструкцію позивача, довідку від 14 березня 2023 року № 51 про штатну чисельність працівників станції Фастів Козятинської дирекції залізничних перевезень регіональної філії "Південно-Західна залізниця" АТ "Укрзалізниця", витяг з Правил внутрішнього трудового розпорядку.
Позиція інших учасників справи
У липні 2023 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін. Вказує, що видача відповідачем оскаржуваного наказу лише на підставі повідомлення про обов`язкове профілактичне щеплення, є порушенням вимог частини другої та шостої статті 12 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб" та частини другої статті 27 Закону України "Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення".
Фактичні обставини, встановлені судами
Суди встановили, що ОСОБА_1 працює на посаді чергового по залізничній станції (позакласній) в Козятинській дирекції залізничних перевезень виробничого підрозділу регіональної філії "Південно-Західна залізниця" АТ "Укрзалізниця".
Наказом від 09 грудня 2021 року № 877/ос ОСОБА_1 відсторонено від роботи з 09 грудня 2021 року до моменту усунення нею причин відсторонення на підставі статті 46 КЗпП України, частини другої статті 12 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб", наказу Міністерства охорони здоров`я України "Про затвердження переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням" від 04 жовтня 2021 року № 2153 зі змінами, внесеними наказом Міністерства охорони здоров`я України від 01 листопада 2021 року № 2393, пункту 41-6 постанови Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року № 1236.
Згідно з посадовою інструкцією чергового по залізничний станції у позивача більшість соціальних контактів на робочому місці є непрямими (радіозв`язок, двосторонній парковий зв`язок, бланки тощо), а контакт працівника з продукцією, яка буде використовуватись населенням, відсутній.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
У статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року та протоколи до неї (далі - Конвенція), а також практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно із частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
У частинах першій та другій статті 400 ЦПК України визначено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Верховний Суд вважає, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Статтею 43 Конституції України передбачено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.
Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.
Відповідно до частини першої статті 46 КЗпП України відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається в разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння; відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством.
Забороняється будь-яка дискримінація у сфері праці, зокрема порушення принципу рівності прав і можливостей, пряме або непряме обмеження прав працівників залежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, гендерної ідентичності, сексуальної орієнтації, етнічного, соціального та іноземного походження, віку, стану здоров`я, інвалідності, підозри чи наявності захворювання на ВІЛ/СНІД, сімейного та майнового стану, сімейних обов`язків, місця проживання, членства у професійній спілці чи іншому об`єднанні громадян, участі у страйку, звернення або наміру звернення до суду чи інших органів за захистом своїх прав або надання підтримки іншим працівникам у захисті їх прав, повідомлення про можливі факти корупційних або пов`язаних з корупцією правопорушень, інших порушень Закону України "Про запобігання корупції", а також сприяння особі у здійсненні такого повідомлення, за мовними або іншими ознаками, не пов`язаними з характером роботи або умовами її виконання (стаття 2-1 КЗпП України).
Держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України, зокрема, правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи (стаття 5-1 КЗпП України).