ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
20 грудня 2023 року
м. Київ
справа № 635/2106/17
провадження № 61-10722св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1, правонаступником якого є ОСОБА_2,
відповідач - ОСОБА_3,
третя особа - приватний нотаріус Харківського районного нотаріального округу Харківської області Цидибрага Сергій Олександрович,
розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1, правонаступником якого є ОСОБА_2, на рішення Харківського районного суду Харківської області від 18 січня 2021 року у складі судді Савченка Д. М. та постанову Харківського апеляційного суду від 02 червня 2021 року у складі колегії суддів: Пилипчук Н. П., Тичкової О. Ю., Маміної О. В.,
у справі за позовом ОСОБА_1, правонаступником якого є ОСОБА_2, до ОСОБА_3, третя особа - приватний нотаріус Харківського районного нотаріального округу Цидибрага Сергій Олександрович, про визнання спірного майна спільною сумісною власністю подружжя, припинення права спільної сумісної власності подружжя, визнання за позивачем права власності на 1/2 частину житлового будинку, визнання недійсним договору дарування, скасування державної реєстрації договору дарування житлового будинку.
Короткий зміст позовних вимог
У квітні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3, третя особа - приватний нотаріус Харківського районного нотаріального округу Харківської області Цидибрага С. О., про визнання спірного майна спільною сумісною власністю подружжя, припинення права спільної сумісної власності подружжя, визнання за позивачем права власності на 1/2 частину житлового будинку, визнання недійсним договору дарування, скасування державної реєстрації договору дарування житлового будинку.
Позов обґрунтований тим, що 23 квітня 1957 року між позивачем та ОСОБА_4 зареєстровано шлюб. 30 грудня 1961 року ОСОБА_4 було подаровано житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 . За час шлюбу ОСОБА_1 та ОСОБА_4 за спільні кошти та спільною працею провели газифікацію будинку за 256,00 карбованців та збудували господарські будівлі та споруди, а саме: літню кухню літ. "Б" 1963 року побудови вартістю 34 587,00 грн; сарай літ. "В" 1963 року побудови вартістю 6 647,00 грн; сарай літ. "Г" 1963 року побудови вартістю 740,00 грн; літній душ літ. "Д" 1975 року побудови вартістю 2 145,00 грн, огорожу № 1, 2, 3 (залізо 1988 року побудови, бетон 2012 року побудови, дерево 1960 року побудови) вартістю 15 238,00 грн.
Загальна вартість майна становить 150 593 грн. При цьому сукупна вартість об`єктів, збудованих після 1961 року, тобто в період шлюбу та після набуття ОСОБА_4 права власності на будинок, становить 59 357,00 грн.
На думку позивача, за час шлюбу подарований його дружині житловий будинок істотно збільшився в ціні. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 померла, повідомивши йому перед смертю у вересні 2016 році, що у 1998 році вона уклала договір довічного утримання на користь дочки ОСОБА_3 . Зі слів дружини, йому відомо, що за змістом договору дочка повинна доглядати його та ОСОБА_4, надавати фінансову допомогу, допомагати по господарству. Крім того ОСОБА_4 повідомила йому, що образилась на дочку, оскільки останні два роки вона про батьків не піклувалась, а тому ОСОБА_4 виявила бажання розірвати договір довічного утримання.
Під час з`ясування всіх обставин позивачу та ОСОБА_4 стало відомо, що 25 грудня 1998 було укладено не договір довічного утримання, а договір дарування будинку. Про цей правочин він дізнався лише у вересні 2016 року. Будинок фактично ОСОБА_3 не передавався, а з 1961 року він сплачує комунальні послуги та дбає про будинок.
Позивач (з урахуванням уточнених позовних вимог) просив суд:
- визнати спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_1 і ОСОБА_4 житловий будинок літ. "А-1" за адресою: АДРЕСА_1, з відповідними господарськими та надвірними будівлями: літня кухня літ. "Б", сарай літ. "В", сарай літ. "Г", погріб літ. "а2", колодязь літ. "К", вбиральня літ. "У", літній душ літ. "Д", огорожа № 1, 2, 3;
- припинити право спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_1 і ОСОБА_4 на житловий будинок літ. "А-1" за адресою : АДРЕСА_1, з відповідними господарськими та надвірними будівлями: літня кухня літ. "Б", сарай літ. "В", сарай літ. "Г", погріб літ. "а2", колодязь літ. "К", вбиральня літ. "У", літній душ літ. "Д", огорожа № 1, 2, 3;
- визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину житлового будинку літ. "А-1" за адресою: АДРЕСА_1, з відповідними господарськими та надвірними будівлями: літня кухня літ. "Б", сарай літ. "В", сарай літ. "Г", погріб літ. "а2", колодязь літ. "К", вбиральня літ. "У", літній душ літ. "Д", огорожа № 1, 2, 3;
- визнати недійсним договір дарування житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1, укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_3, який посвідчений 25 грудня 1998 року приватним нотаріусом Харківського районного нотаріального округу Харківської області Цидибрагою С. О., за реєстровим № 1268;
- скасувати державну реєстрацію договору дарування житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1, укладеного між ОСОБА_4 та ОСОБА_3, який посвідчений 25 грудня 1998 року приватним нотаріусом Харківського районного нотаріального округу Харківської області Цидибрагою С. О., за реєстровим № 1268.
Короткий зміст рішень судів
Рішенням Харківського районного суду Харківської області від 18 січня 2021 року, яке залишено без змін постановою Харківського апеляційного суду від 02 червня 2021 року, позов залишено без задоволення.
Рішення місцевого суду, з яким погодився суд апеляційної інстанції, мотивоване тим, що позивач не надав доказів на підтвердження того, що його внесок у поліпшення спірного будинку у розумінні частини першої статті 25 КпШС України є достатньо значним для можливості визнання спірного майна об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, тоді як сам по собі факт перебування позивача у шлюбі з ОСОБА_4 на момент здійснення поліпшень спірного об`єкта нерухомого майна не є підставою для визнання зазначеного майна спільним сумісним майном подружжя.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій у червні 2021 року до Верховного Суду, ОСОБА_1, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції скасувати та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Рух касаційної скарги в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 01 липня 2021 року відкрито касаційне провадження у цивільній справі та витребувано її із Харківського районного суду Харківської області.
16 вересня 2022 року справу розподілено колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі суддів: Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В.
Ухвалою Верховного Суду від 12 грудня 2022 року касаційне провадження у справі зупинено до залучення до участі у справі правонаступників ОСОБА_1 .
Ухвалою Верховного Суду від 15 листопада 2023 року поновлено касаційне провадження у справі та залучено правонаступника позивача ОСОБА_1, який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 - ОСОБА_2 до участі у справі.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
В касаційній скарзі скаржник посилається на пункти 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України, зокрема вказує, що суд апеляційної інстанції розглянув справу без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 372/1036/15-ц.
В касаційній скарзі зазначається, що суди попередніх інстанцій не звернули увагу на те, що спірний житловий будинок був спільною сумісною власністю подружжя, оскільки істотно збільшився у своїй цінності за рахунок трудових та грошових затрат подружжя, а тому вчинення договору дарування мало здійснюватися за його письмової згоди. Суд першої інстанції відмовив у задоволенні позову у зв`язку з відсутністю порушеного права із зазначенням в якості додаткової підстави для відмови в задоволенні позову - сплив позовної давності, що не відповідає вимогам закону. Апеляційним судом безпідставно відмовлено у задоволенні клопотання про призначення додаткової будівельно-технічної експертизи.
Доводи інших учасників справи
У липні 2021 року ОСОБА_3 надіслала відзив на касаційну скаргу у якому просить рішення судів попередніх інстанцій залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.
Фактичні обставини справи
Суд встановив, що ОСОБА_1 і ОСОБА_4 (дошлюбне прізвище - ОСОБА_5 ) перебували у зареєстрованому шлюбі з 23 квітня 1957 року, що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_1, який виданий 23 квітня 1957 року Мереф`янським міським РАЦС Харківського району Харківської області (т. 1 а. с. 4).
Як вбачається з договору на право побудови житлового будинку та безстрокового користування земельною ділянкою від 29 липня 1953 року ОСОБА_6 - батьку ОСОБА_4 на підставі рішення виконкому міської ради від 22 квітня 1953 року № 12 була виділена земельна ділянка площею 600 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 .
30 грудня 1961 року нотаріусом Мереф`янської державної нотаріальної контори Харківського району Харківської області Сапожніковим Р. А. за реєстровим № 7613 посвідчено договір дарування, за яким ОСОБА_6 подарував ОСОБА_4 житловий будинок з господарськими та надвірними будівлями та спорудами, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 .
Згідно з технічним паспортом на садибний (індивідуальний) житловий будинок АДРЕСА_1, житловий будинок літер А-1 побудований у 1957 році, матеріал стін - дерево, обкладене цеглою.
Як відомо з підрядного договору від 15 липня 1975 року, виписки з протоколу засідання виконкому Мереф`янської міської ради Харківського району Харківської області від 12 квітня 1979 року № 9, договору на надання населенню послуг з газопостачання від 05 травня 2001 року № 29, будинок АДРЕСА_1 газифікований.
Згідно з висновком будівельно-технічної та оціночно-будівельної експертизи від 31 жовтня 2018 року № 4223/23351 ринкова вартість домоволодіння АДРЕСА_1 станом на жовтень 2018 року становить 226 073,00 грн. Ринкова вартість домоволодіння АДРЕСА_1 станом на жовтень 2018 року без урахування газифікації житлового будинку та обкладення його цеглою становить 171 815,00 грн.
Позивач з 1956 року по 1987 рік працював на різних роботах, що підтверджується копією трудової книжки позивача, а з 24 січня 1987 року отримував пенсію за віком.
На підставі договору дарування від 25 грудня 1998 року, який посвідчений приватним нотаріусом Харківського районного нотаріального округу Харківської області Цидибрагою С. О., ОСОБА_4 подарувала будинок за адресою: АДРЕСА_1, ОСОБА_3 (т. 1 а. с. 7).
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 померла, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_2, виданим 19 вересня 2016 року виконкомом Мереф`янської міської ради Харківського району Харківської області (т. 1 а. с. 5).
Згідно із довідкою КП "ХРБТІ" від 05 січня 2017 року вих. № 723, за матеріалами технічної інвентаризації станом на 20 грудня 2016 року на земельній ділянці за адресою: АДРЕСА_1, загальна інвентарна вартість домоволодіння станом на 01 жовтня 2016 року складає 150 593,00 грн, за вказаною адресою знаходяться: житловий будинок літ. "А-1" (дерево обкл. цеглою 1957 побудови) загальною площею 45,90 кв. м, житловою 24,00 кв. м, вартістю 85 330,00 грн; погріб літ. "а2" (цегла 1957 року побудови) вартістю 2 746,00 грн; літня кухня літ. "Б" 1963 року побудови вартістю 34 587,00 грн; сарай літ. "В" 1963 року побудови вартістю 6 647,00 грн; сарай літ. "Г" 1963 року побудови вартістю 740,00 грн; літній душ літ. "Д" 1975 року побудови вартістю 2 145,00 грн; вбиральня літ. "У" (дерево 1957 року побудови) вартість 1 406,00 грн; огорожа № 1, 2, 3 (залізо 1988 року побудови, бетон 2012 року побудови, дерево 1960 року побудови) вартістю 15 238,00 грн; колодязь літ. "К" (з/бет. кільця 1957 року побудови) вартістю 1 754,00 грн.
Із рішення Харківського районного суду Харківської області від 01 жовтня 2018 року в справі № 635/6654/16-ц за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, треті особи: приватний нотаріус Харківського районного нотаріального округу Харківської області Цидибрага С. О., ОСОБА_1, про визнання недійсним договору дарування спірного будинку від 25 грудня 1998 року, за адресою: АДРЕСА_1, убачається, що ОСОБА_1 був присутній в судовому засіданні та заперечував проти позову.
05 травня 2001 року ОСОБА_1 уклав з ВАТ "Харківгаз" договір № 29, предметом якого є постачання газу за адресою: АДРЕСА_1 .
11 листопада 2003 року ОСОБА_1 уклав з АК "Харківобленерго" договір про користування електричною енергією за адресою: АДРЕСА_1, який 10 березня 2009 року було переукладено.
З наданих розрахунків платежів з газопостачання та електричної енергії за адресою: АДРЕСА_1, за грудень 2015 року, березень 2016 року, листопад 2019 року, споживачем зазначено ОСОБА_4 .
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Відповідно до статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції - без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно зі статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).
Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").