ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
20 грудня 2023 року
м. Київ
справа № 302/181/20
провадження № 61-10794св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьоїсудової палати Касаційного цивільного суду:
судді-доповідача - Петрова Є. В.,
суддів: Грушицького А. І., Карпенко С. О., Литвиненко І. В., Ситнік О. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: Сектор охорони здоров`я Міжгірської районної державної адміністрації Закарпатської області, Комунальне некомерційне підприємство "Лікувально-профілактична установа Міжгірська районна лікарня Міжгірської районної ради Закарпатської області", правонаступником якого є Комунальне некомерційне підприємство "Лікувально-профілактична установа Міжгірська районна лікарня Міжгірської селищної ради Закарпатської області",
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1, подану представником Керитою Мар`яною Василівною, на постанову Закарпатського апеляційного суду від 31 травня 2023 року у складі колегії суддів: Готри Т. Ю., Бисаги Т. Ю., Собослоя Г. Г., у справі за позовом ОСОБА_1 до Сектора охорони здоров`я Міжгірської районної державної адміністрації Закарпатської області, Комунального некомерційного підприємства "Лікувально-профілактична установа Міжгірська районна лікарня Міжгірської селищної ради Закарпатської області" про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У лютому 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Сектора охорони здоров`я Міжгірської районної державної адміністрації Закарпатської області (далі - Сектор охорони здоров`я Міжгірської РДА), Комунального некомерційного підприємства "Лікувально-профілактична установа Міжгірська районна лікарня Міжгірської районної ради Закарпатської області" (далі - КНП "ЛПУ Міжгірська районна лікарня") про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди.
Свої вимоги ОСОБА_1 мотивувала тим, що з 02 січня 1995 року вона перебувала у трудових відносинах з Міжгірською районною лікарнею, назва якої неодноразово змінювалася і востаннє перейменована на Комунальна установа "Міжгірська районна лікарня" (далі - КУ "Міжгірська районна лікарня").
Наказом Сектора охорони здоров`я Міжгірської РДА від 10 квітня 2018 року її переведено на посаду головної медичної сестри КУ "Міжгірська районна лікарня".
У вересні 2019 року керівництво Сектора охорони здоров`я Міжгірської РДА на загальній нараді повідомило працівників лікарні про те, що в рамках медичної реформи КУ "Міжгірська районна лікарня" буде реорганізована у КНП "ЛПУ Міжгірська районна лікарня", у зв`язку з чим працівники лікарні, у тому числі вона, подали заяви про звільнення на підставі пункту 5 частини першої статті 36 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) у порядку переведення до КНП "ЛПУ Міжгірська районна лікарня".
Другу заяву від 26 вересня 2019 року про прийняття її на посаду головної медичної сестри з 01 листопада 2019 року в порядку переведення вона подала безпосередньо до новоствореного КНП "ЛПУ Міжгірська районна лікарня".
З цього часу вона продовжила працювати на посаді головної медичної сестри у новоствореній установі, виконуючи свої обов`язки згідно з посадовою інструкцією.
Вказувала, що 22 січня 2020 року її викликав до себе генеральний директор КНП "ЛПУ Міжгірська районна лікарня" ОСОБА_3, який в ультимативній формі вимагав від неї дати згоду на переведення на 0,5 ставки головної медичної сестри та повідомив, що в разі її відмови вона буде звільнена.
24 січня 2020 року вона отримала рекомендованим листом наказ завідувача Сектора охорони здоров`я Міжгірської РДА ОСОБА_3 від 28 грудня 2019 року № 358-к про її звільнення з роботи з 31 січня 2020 року на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України у зв`язку з ліквідацією КУ "Міжгірська районна лікарня".
Вважає спірний наказ незаконним, оскільки вона працювала та отримувала заробітну плату за січень 2020 року у новоствореній установі - КНП "ЛПУ Міжгірська районна лікарня", яка і була її роботодавцем, а тому начальник Сектора охорони здоров`я Міжгірської РДА не мав права звільняти її з роботи іншої юридичної особи.
Крім того, згідно зі статутом КНП "ЛПУ Міжгірська районна лікарня", зареєстрованого 09 вересня 2019 року, працівників цієї установи на роботу приймає та звільняє генеральний директор, а тому наказ начальника Сектора охорони здоров`я Міжгірської РДА про її звільнення з посади головної медичної сестри цієї установи є нікчемним. До того ж зазначений сектор охорони здоров`я був ліквідований 28 грудня 2019 року.
В порушення вимог трудового законодавства до її трудової книжки не було внесено запису про те, що вона працювала на посаді головної медичної сестри КНП "ЛПУ Міжгірська районна лікарня".
Вказувала, що у грудні 2019 року, згідно з наказами Сектора охорони здоров`я Міжгірської РДА від 13 грудня та 20 грудня 2019 року, їй надавалися відпустки за відпрацьований період до 02 січня 2020 року та жодних повідомлень про звільнення із займаної посади у зв`язку з ліквідацією КУ "Міжгірська районна лікарня" на її адресу не надходило.
Підставою для розірвання з нею трудового договору визначено наказ Сектора охорони здоров`я Міжгірської РДА від 10 вересня 2019 року № 220-к та попередження про наступне вивільнення, однак про існування цих документів їй стало відомо лише зі змісту спірного наказу.
Крім того, в порушенням вимог статті 42, частини першої статті 43, частини другої статті 47, статті 49-2 КЗпП України її звільнили із займаної посади без згоди первинної профспілкової організації, без попередження про наступне вивільнення не пізніше ніж за два місяці, без врахування її переважного право на залишення на роботі. Також у день звільнення з нею не проведено повний розрахунок, їй не видано належним чином оформлено трудову книжку та копію спірного наказу, який вона отримала лише 24 січня 2020 року.
Внаслідок незаконних дій відповідача їй завдано моральної шкоди, оскільки вона залишилася без роботи, не має можливості матеріально забезпечувати своїх дітей та непрацездатних батьків, втратила душевний спокій, що також негативно відобразилося на її здоров`ї.
Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просила суд:
- визнати незаконним та скасувати наказ Сектора охорони здоров`я Міжгірської РДА від 28 грудня 2019 року № 358-к про її звільнення з роботи;
- поновити її на посаді головної медичної сестри КНП "ЛПУ Міжгірська районна лікарня";
- стягнути із Сектора охорони здоров`я Міжгірської РДАта КНП "ЛПУ Міжгірська районна лікарня" на свою користь середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 31 січня 2020 року до дня набрання законної сили судовим рішенням у справі, а також - 50 000 грн на відшкодування моральної шкоди.
Ухвалою Воловецького районного суду Закарпатської області від 09 липня 2021 року залучено до участі у цій справі правонаступника відповідача КНП "ЛПУ Міжгірська районна лікарня Міжгірської районної ради Закарпатської області" - КНП "ЛПУ Міжгірська районна лікарня Міжгірської селищної ради Закарпатської області".
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Воловецького районного суду Закарпатської області від 18 серпня 2021 року у складі судді Павлюка С. С. позов задоволено частково.
Визнано незаконним та скасовано наказ Сектора охорони здоров`я Міжгірської РДАвід 28 грудня 2019 року № 358-к "Про звільнення ОСОБА_1".
Поновлено ОСОБА_1 на посаді головної медичної сестри у КНП "ЛПУ Міжгірська районна лікарня".
Стягнено з КНП "ЛПУ Міжгірська районна лікарня" на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 01 лютого 2020 року до 18 серпня 2021 року у розмірі 128 334,54 грн.
Стягнено із Сектора охорони здоров`я Міжгірської РДА на користь ОСОБА_1 10 000 грн на відшкодування моральної шкоди.
У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що основним способом досягнення мети реформи фінансування системи охорони здоров`я та запровадження дієвої системи медичних послуг є саме перетворення закладів охорони здоров`я з бюджетних установ у комунальні некомерційні підприємства, а не ліквідація одних закладів зі створенням на їхній базі інших.
За своїм реальним змістом і наслідками, з урахуванням одночасності відповідних дій, безперервності діяльності лікарні, лікувального процесу, надання медичних послуг, безперервності роботи лікарів, іншого персоналу лікарні як єдиного в районі багатопрофільного закладу охорони здоров`я відповідного рівня, беручи до уваги дійсний характер дій Міжгірської районної ради та юридичних осіб, такі дії фактично відповідають перетворенню закладу охорони здоров`я - КУ "Міжгірська районна лікарня" - з бюджетної установи у КНП "ЛПУ Міжгірська районна лікарня".
Таким чином, оскільки трудові відносини з ОСОБА_1 тривали, то їх припинення з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України, могло мати місце лише з додержанням вимог закону щодо можливості переведення працівника, за його згодою, на іншу роботу, а також переважного права працівника на залишення на роботі, тоді як у матеріалах справи відсутні докази на підтвердження дотримання роботодавцем вказаних процедур.
Крім того, наказ від 28 грудня 2019 року № 358-к про звільнення позивача з роботи з 31 січня 2020 року виданий більш ніж через місяць після спливу строку попередження про наступне вивільнення без будь-якого обґрунтування продовження такого строку.
КУ "Міжгірська районна лікарня" як юридична особа припинена 16 січня 2020 року, тому після цієї дати не могли мати місця ані трудові відносини з позивачем, ані звільнення з установи з 31 січня 2020 року (через два тижні після припинення юридичної особи).
Таким чином, позивач фактично була переведена до новоутвореного лікувального закладу та з 01 жовтня 2019 року допущена до роботи на тих самих умовах трудового договору, що існували на момент попередження про наступне вивільнення, а відтак, вона перебувала у трудових відносинах саме із КНП "ЛПУ Міжгірська районна лікарня", які у будь-якому разі тривали з 17 січня 2020 року лише з цією юридичною особою.
Оскільки наведені вище обставини безвідносно до інших доказів та матеріалів справи є достатніми для висновку, що відповідачі не виконали свого обов`язку щодо належної організації, обліку праці позивача та дотримання процедури її звільнення на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України, то трудові права ОСОБА_1 підлягають відновленню шляхом скасування оскаржуваного наказу, поновлення її на посаді, яку вона обіймала до звільнення, стягнення середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу у розмірі 128 334,54 грн, а також 10 000 грн - на відшкодування моральної шкоди, розмір якої суд визначив, виходячи з характеру та обсягу страждань позивача і з урахуванням засад розумності, виваженості та справедливості.
Постановою Закарпатського апеляційного суду від 31 травня 2023 року, з урахуванням ухвали цього ж суду від 16 червня 2023 року про виправлення описки, апеляційну скаргу КНП "ЛПУ Міжгірська районна лікарня" задоволено.
Рішення Воловецького районного суду Закарпатської області від 18 серпня 2021 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що ОСОБА_1 не довела обставин, на які вона посилалася як на підставу своїх вимог.
КУ "Міжгірська районна лікарня" була ліквідована, а не перетворена в КНП "ЛПУ Міжгірська районна лікарня", як помилково вважав суд першої інстанції, оскільки згідно з відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, 16 січня 2020 року до цього реєстру внесено запис за номером 13141110025000074 про припинення юридичної особи - КУ "Міжгірська районна лікарня" (код ЄДРПОУ 01992601).
На виконання вимог статті 49-2 КЗпП України Сектор охорони здоров`я Міжгірської РДА письмово попередив позивача 24 вересня 2019 року, тобто не пізніше ніж за два місяці, про наступне вивільнення із займаної посади, з якої її було звільнено 31 січня 2020 року у зв`язку з ліквідацією вищеназваної комунальної установи.
Посилання суду першої інстанції на те, що з 01 жовтня 2019 року ОСОБА_1 було фактично допущено до роботи у новоствореному КНП "ЛПУ Міжгірська районна лікарня" на тих самих умовах трудового договору, що існували на момент попередження про наступне вивільнення, а з 17 січня 2020 року позивач перебувала у трудових відносинах лише з названою юридичною особою, є безпідставними, оскільки матеріали справи не містять належних та допустимих доказів на підтвердження вказаних обставин, зокрема, відсутній наказ КНП "ЛПУ Міжгірська районна лікарня" про прийняття ОСОБА_1 на роботу та запис про це в її трудовій книжці.
Крім того, графіки обліку робочого часу за листопад, грудень 2019 року та січень 2020 року, які містять відомості щодо головної медичної сестри ОСОБА_1, стосуються КУ "Міжгірська районна лікарня", тоді як штатним розписом КНП "ЛПУ Міжгірська районна лікарня" посада головної медичної сестри не передбачена.
Доводи позивача про те, що у січні 2020 року вона отримала заробітну плату за роботу на посаді головної медичної сестри в КНП "ЛПУ Міжгірська районна лікарня", не заслуговують на увагу, оскільки ці кошти їй були виплачені названим підприємством на виконання умов договору про відшкодування витрат на оплату праці від 23 грудня 2019 року № 1-к/с, укладеного із Сектором охорони здоров`я Міжгірськї РДА, за умовами якого у зв`язку зі зміною з 01 січня 2020 року розпорядника коштів медичної субвенції із сектора охорони здоров`я на комунальне підприємство, новий розпорядник зобов`язався перераховувати кошти на відшкодування оплати праці вивільнюваним працівникам КУ "Міжгірська районна лікарня" у період з 01 січня 2020 року по день їх звільнення.
Про відсутність між позивачем та КНП "ЛПУ Міжгірська районна лікарня" трудових відносин також свідчить лист Головного управління Пенсійного фонду в Закарпатській області від 21 лютого 2022 року, за змістом якого за січень 2020 року за ОСОБА_1 звітувався страхувальник - Сектор охорони здоров`я Міжгірської РДА та у поданому ним 19 лютого 2020 року звіті (додаток 5) зазначена інформація про звільнення позивача 31 січня 2020 року на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України відповідно до наказу від 28 грудня 2019 року № 358-к, а в додатку 6 показано нарахування заробітної плати та відпускних за січень 2020 року. Також у цьому листі повідомлено, що КНП "ЛПУ Міжгірська районна лікарня" не подавала звітність за ОСОБА_1 за січень 2020 року.
Крім того, листом Головного управління Державної податкової служби України у Закарпатській області від 28 березня 2022 року № 1702/5/07-16-24-01-09 повідомлено, що згідно з відомостями з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків ДПС України про джерела/суми виплачених доходів та утриманих податків, громадянка ОСОБА_1 за період 2019 - 2020 роки перебувала у трудових відносинах з Сектором охорони здоров`я Міжгірської РДА.
Отже, наведеними вище доказами спростовуються твердження позивача та висновки суду першої інстанції про наявність трудових відносин між ОСОБА_1 та новоствореним КНП "ЛПУ Міжгірська районна лікарня", перебування позивача на посаді головної медичної сестри та отримання нею заробітної плати у цьому підприємстві, а також про її незаконне звільнення з названої посади в КНП "ЛПУ Міжгірська районна лікарня".
Таким чином установлено, що ОСОБА_1 до моменту звільнення з роботи 31 січня 2020 року працювала у КУ "Міжгірська районна лікарня" на посаді головної медичної сестри. Наказом від 28 грудня 2019 року № 358-к з обійманої посади позивача звільнив Сектор охорони здоров`я Міжгірської РДА, до повноважень якого входить вирішення питання щодо звільнення працівників названої лікарні, в тому числі, на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України у зв`язку з ліквідацією юридичної особи.
Оскільки позивачем не наведено, а судом першої інстанції не встановлено будь-яких порушень трудових прав ОСОБА_1 з боку роботодавця, з яким вона перебувала у трудових відносинах, то колегія суддів вважала, що суд першої інстанції безпідставно визнав спірний наказ про звільнення ОСОБА_1 з роботи незаконним, як і не врахував, що у випадку незаконного звільнення працівника з роботи, його порушене право повинно бути відновлене шляхом поновлення його на посаді, з якої його було незаконно звільнено, при цьому повноваження суду при вирішенні трудового спору щодо поновлення працівника на попередній роботі не слід ототожнювати із процедурою призначення на посаду, що належить до компетенції роботодавця.
Однак, задовольняючи позов про поновлення на роботі, суд першої інстанції залишив поза увагою, що ОСОБА_1 не заявляла вимог про її поновлення на попередній роботі, а просила її поновити у новоствореній установі - КНП "ЛПУ Міжгірська районна лікарня" і такі вимоги судом задоволено, що не відповідає приписам статті 235 КЗпП України та фактично є втручанням у дискреційні повноваження відповідача.
Колегія суддів відхилила доводи позивача щодо порушення її переважного права на залишення на роботі з огляду на те, що право на залишення на роботі, передбачене частиною першою статті 42 КЗпП України, не застосовується для працевлаштування у новоутворених установах, оскільки, переважне право на залишення на роботі не є тотожним переважному праву на працевлаштування на нову посаду у новостворених установах.
Також апеляційний суд не взяв до уваги доводи позивача про порушення відповідачем вимог статті 43 КЗпП України, зазначивши, що за змістом частини першої цієї статті при розірванні трудового договору у зв`язку з ліквідацією юридичної особи з підстав, передбачених пунктами 1 частини першої статті 40 КЗпП України, попередня згода профспілкової організації не вимагається.
З урахуванням викладеного суд апеляційної інстанції виснував, що сукупність наявних у матеріалах справи доказів підтверджує факт дотримання роботодавцем процедури звільнення працівника з роботи відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України, а тому відсутні передбачені законом підстави для задоволення позовних вимог про визнання спірного наказу незаконним та поновлення позивача на посаді головної медичної сестри у новоствореному підприємстві, а також похідних від них позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди.
Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги
У липні 2023 року ОСОБА_1, через представника Кериту М. В., подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, з урахуванням подальших уточнень,просить скасувати постанову Закарпатського апеляційного суду від 31 травня 2023 року, а рішення Воловецького районного суду Закарпатської області від 18 серпня 2021 року залишити в силі.
На обґрунтування підстав касаційного оскарження судового рішення, передбачених пунктами 1, 4 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), заявник посилається на:
- неврахування судом апеляційної інстанції правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду України від 04 березня 2014 року у справі № 21-8а14, від 20 травня 2014 року у справі № 64/366-10, від 27 травня 2014 року у справі № 21-108а14, від 28 жовтня 2014 року у справі № 21-484а14, від 19 січня 2016 року у справі № 810/1783/13-а, від 18 травня 2016 року у справі № 922/51/15 та у постановах Верховного Суду від 11 квітня 2018 року у справі № 591/3104/16, від 06 вересня 2019 року у справі № 820/10744/15, від 06 лютого 2020 року у справі № 813/3412/17, від 13 квітня 2020 року у справі № 344/2293/19, від 14 травня 2020 року у справі № 344/7365/16-а (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України);
- заявлення відводу судді, яка брала участь в ухваленні оскаржуваного судового рішення (пункт 4 частини другої статті 389, пункт 2 частини першої статті 411 ЦПК України);
- недослідження зібраних у справі доказів (пункт 4 частини другої статті 389, пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України);
- необґрунтоване відхилення клопотання про витребування доказів та допит свідків (пункт 4 частини другої статті 389, пункт 3 частини третьої статті 411 ЦПК України);
- встановлення обставин, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів (пункт 4 частини другої статті 389, пункт 4 частини третьої статті 411 ЦПК України).
Уточнена касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що апеляційний суд не спростував належним чином обставин, встановлених судом першої інстанції, тобто фактично необґрунтовано переоцінив докази, які були оцінені з урахуванням обставин, на які посилалися сторони як на підставу своїх вимог і заперечень.
Вказує, що її звільнення з роботи є незаконним, так як роботодавець не дотримався вимог статей 40, 49-2, 49-4 КЗпП України.
Апеляційний суд безпідставно констатував, що Сектор охорони здоров`я Міжгірської РДА письмово попередив її 24 вересня 2020 року, тобто не пізніше ніж за два місяці, про наступне вивільнення із займаної посади, оскільки таке попередження є підробленим.
26 вересня 2019 року вона подала до відділу кадрів одну заяву на ім`я завідувача Сектора охорони здоров`я Міжгірської РДА про звільнення на підставі пункту 5 частини першої статті 36 КЗпП України у порядку переведення до КНП "ЛПУ Міжгірська районна лікарня", а другу заяву на ім`я в. о. генерального директора КНП "ЛПУ Міжгірська районна лікарня" про прийняття її на посаду головної медичної сестри в порядку переведення з КУ "Міжгірська районна лікарня" до новоствореного підприємства, що також підтверджується показами свідків, допитаних у суді першої інстанції.
Працівники адміністративного персоналу, як і інші працівники КУ "Міжгірська районна лікарня", не були звільненні на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України.
З вересня 2019 року вона фактично працювала на посаді головної медичної сестри КНП "ЛПУ Міжгірська районна лікарня", однак в порушення вимог трудового законодавства у її трудовій книжці відсутні записи про роботу на вказаному підприємстві.
У матеріалах справи міститься довідка КНП "ЛПУ Міжгірська районна лікарня" від 29 вересня 2020 року № 798/01-10, а також довідка Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" (далі - АТ КБ "ПриватБанк"), у яких зазначено, що заробітну плату за січень 2020 року їй виплатило саме назване підприємство.
Вважає, що посилання апеляційного суду на те, що КНП "ЛПУ Міжгірська районна лікарня" виплатило їй заробітну плату за січень 2020 року на виконання умов договору про відшкодування витрат на оплату праці від 23 грудня 2019 року № 1-к/с, укладеного між цим підприємством та Сектором охорони здоров`я Міжгірської РДА, є безпідставним, оскільки в силу вимог пункту 1 частини першої статті 40, статей 44, 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх належних йому сум провадиться юридичною особою, яка ліквідовується.
Про нікчемність вказаного договору також свідчить відсутність його реєстрації в органах державної казначейської служби, на які покладена функція обслуговування одержувачів бюджетних коштів.
Крім того, за своїм реальним змістом і наслідками, з урахуванням безперервності діяльності лікарні, роботи лікарів та іншого персоналу лікарні як єдиного в районі багатопрофільного закладу охорони здоров`я відповідного рівня, беручи до уваги дійсний характер дій Міжгірської районної ради та юридичних осіб, слід констатувати, що в даному випадку фактично мало місце перетворення закладу охорони здоров`я - КУ "Міжгірська районна лікарня" - з бюджетної установи в комунальне некомерційне підприємство.
Суд апеляційної інстанції залишив поза увагою, що сама по собі відсутність наказу КНП "ЛПУ Міжгірська районна лікарня" про прийняття її на роботу та відповідного запису у трудовій книжці не може слугувати беззаперечною підставою для висновку про те, що вона не перебувала з названим підприємством у трудових відносинах, оскільки за змістом статті 24 КЗпП України трудовий договір вважається укладеним і тоді, коли наказ чи розпорядження не були видані, але працівника фактично допущено до роботи.
Крім того, згідно з відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, 16 січня 2020 року до цього реєстру внесено запис про припинення юридичної особи - КУ "Міжгірська районна лікарня", а тому починаючи з 17 січня 2020 року вона не могла перебувати у трудових відносинах з названою юридичною особою.
Таким чином, суд першої інстанції правильно виходив з того, що вона перебувала у трудових відносинах саме із КНП "ЛПУ Міжгірська районна лікарня", які у будь-якому випадку з 17 січня 2020 року тривали лише з цією юридичною особою.
Під час розгляду справи вона надала графіки обліку робочого часу за січень 2020 року, підписані генеральним директором КНП "ЛПУ Міжгірська районна лікарня", у яких зазначена посада головної медичної сестри.
Допитані в суді першої інстанції свідки, підписи яких також містяться у вказаних графіках, підтвердили їх достовірність, в тому числі цей факт визнав генеральний директор підприємства ОСОБА_3 .
Однак з невідомих причин апеляційний суд вказав, що згаданий графік стосується КУ "Міжгірська районна лікарня" і, одночасно, прийняв до уваги наданий стороною відповідачів інший графік роботи за січень 2020 року, у якому відсутня посада головної медичної сестри.
Вважає, що штатні розписи, подані до суду вже після її звільнення, є підробленими.
Вона неодноразово зверталася до КНП "ЛПУ Міжгірська районна лікарня" з проханням внести достовірні відомості щодо неї як застрахованої особи за січень 2020 року, однак кожного разу отримувала відмову, а отже, можна стверджувати про умисне проведення фальсифікації документів.
З цього приводу вона подала до апеляційного суду клопотання від 21 вересня 2022 року, в якому просила постановити окрему ухвалу про вчинення посадовими особами КНП "ЛПУ Міжгірська районна лікарня" злочинів, передбачених частиною першою статті 364, частиною першою статті 366, частиною першою статті 384 Кримінального кодексу України.
Однак суд апеляційної інстанції не дав правової оцінки вказаному клопотанню, зокрема, не виніс процесуального документа за результатами його розгляду, як і не згадав про таке клопотання в оскаржуваній постанові.
Крім того, в ухваленні оскаржуваного судового рішення брала участь суддя Готра Т. Ю., якій вона заявила обґрунтований відвід.
Аргументи інших учасників справи
У вересні 2023 року КНП "ЛПУ Міжгірська районна лікарня" подало відзив на касаційну скаргу, в якому просило залишити її без задоволення, посилаючись на те, що оскаржуване рішення апеляційного суду є законним та обґрунтованим, ухваленим відповідно до вимог чинного законодавства України, з урахуванням всіх фактичних обставин справи. Наведені у скарзі доводи були предметом дослідження й оцінки судом апеляційної інстанції, який перевірив їх та спростував відповідними висновками.
У жовтні 2023 року ОСОБА_1, через представника Кериту М. В., подала відповідь на відзив КНП "ЛПУ Міжгірська районна лікарня" на її касаційну скаргу, в якій просила відхилити цей відзив у зв`язку з його необґрунтованістю.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду ОСОБА_4 (суддя-доповідач), Погрібного С. О., Ступак О. В. від 11 серпня 2023 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали з Воловецького районного суду Закарпатської області.
14 вересня 2023 року справа № 302/181/20 надійшла до Верховного Суду.
Розпорядженням заступника керівника Апарату Верховного Суду від 02 листопада 2023 року у зв`язку із відставкою судді ОСОБА_4 призначений повторний автоматизований розподіл цієї справи.
Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 02 листопада 2023 року справу № 302/181/20 передано судді-доповідачу Петрову Є. В., судді, які входять до складу колегії: Грушицький А. І., Литвиненко І. В.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду Петрова Є. В. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Литвиненко І. В. від 17 листопада 2023 року справу призначено до судового розгляду.
Фактичні обставини, встановлені судами
Встановлено, що наказом Міжгірської центральної районної лікарні від 02 січня 1995 року ОСОБА_1 прийнята на роботу на посаду медичної сестри (том 1 а. с. 20-22).
Згідно з наказом Сектора охорони здоров`я Міжгірської РДА від 10 квітня 2018 року № 82-к позивач була переведена на посаду головної медичної сестри КУ "Міжгірська районна лікарня" (том 1 а. с. 20-22).
Рішенням Міжгірської районної ради від 05 вересня 2019 року № 349 "Про створення Комунального некомерційного підприємства "Лікувально-профілактична установа Міжгірська районна лікарня Міжгірської районної ради Закарпатської області" вирішено: створити юридичну особу - КНП "ЛПУ Міжгірська районна лікарня" (пункти 1, 2); затвердити Статут КНП "ЛПУ Міжгірська районна лікарня" (пункт 4); призначити в. о. генерального директора КНП "ЛПУ Міжгірська районна лікарня" ОСОБА_11 (пункт 5); після державної реєстрації КНП "ЛПУ Міжгірська районна лікарня" як юридичної особи передати цьому підприємству в оперативне управління майно, що перебуває на балансі КУ "Міжгірська районна лікарня", для використання за призначенням згідно з цілями, визначеними у Статуті (пункт 7) (том 1 а. с. 34).
Рішенням Міжгірської районної ради від 05 вересня 2019 року № 350 "Про ліквідацію комунальної установи "Міжгірська районна лікарня" вирішено: ліквідувати КУ "Міжгірська районна лікарня" з припиненням юридичної особи (пункт 1); створити комісію з ліквідації, якій доручити здійснити заходи з ліквідації цієї установи у передбаченому чинним законодавством України порядку (пункти 2, 4); передати все майно, що перебуває на балансі КУ "Міжгірська районна лікарня", в оперативне управління КНП "ЛПУ Міжгірська районна лікарня" для використання за призначенням згідно з цілями, визначеними у Статуті підприємства (пункт 5) (том 1 а. с. 36).
10 вересня 2019 року завідувачем Сектора охорони здоров`я Міжгірської РДА видано наказ № 220-к, яким вирішено попередити працівників КУ "Міжгірська районна лікарня" про їх наступне вивільнення у зв`язку із ліквідацією цієї установи на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України (том 1 а. с. 168).
24 вересня 2019 року ОСОБА_1 письмово попереджено про наступне вивільнення із займаної посади через 2 місяці з моменту попередження на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України у зв`язку з ліквідацією КУ "Міжгірська районна лікарня" згідно з вищезгаданим рішенням Міжгірської районної ради від 05 вересня 2019 року № 350, що стверджується її підписом на попередженні від 16 вересня 2019 року (том 1 а. с.170).
Згідно зі штатним розписом КУ "Міжгірська районна лікарня" на 01 січня 2020 року, затвердженим завідувачем Сектора охорони здоров`я Міжгірської РДА ОСОБА_3 27 грудня 2019 року, загальна кількість штатних одиниць (ставок) у лікарні визначена у 388,50 штатних одиниць (ставок), серед яких, зокрема, лікарського персоналу - 72,25 одиниць (ставок), середнього персоналу - 161,75 одиниць (ставок), молодшого персоналу - 96 одиниць (ставок), при цьому, в штатному розписі була передбачена штатна одиниця головної медичної сестри (том 1 а. с. 73-76).
Статутом КУ "Міжгірська районна лікарня", затвердженим рішенням Міжгірської районної ради від 04 червня 2019 року № 341, та Статутом КНП "ЛПУ Міжгірська районна лікарня", затвердженим рішенням Міжгірської районної ради від 05 вересня 2019 року № 349, підтверджується, що основною метою та завданням названих лікувально-профілактичних закладів є надання населенню медичної допомоги, медичних послуг, проведення профілактичних заходів зі збереження здоров`я населення, здійснення відповідної медичної практики та іншої діяльності, спрямованої на охорону здоров`я населення (том 1 а. с. 29-33).
Органами управління КУ "Міжгірська районна лікарня" є Міжгірська районна рада, Сектор охорони здоров`я Міжгірської РДА та адміністрація лікарні, при цьому, питання визначення основних напрямків діяльності лікарні, затвердження штатного розпису, затвердження структури лікарні, здійснення її фінансування, призначення та звільнення працівників з роботи належить до компетенції Сектору охорони здоров`я Міжгірської РДА (пункти 1, 2, 4.1, 4.3, 8, 9, 11 Статуту КУ "Міжгірська районна лікарня").
Пунктом 10.3 Статуту КУ "Міжгірська районна лікарня" також передбачено, що його діяльність припиняється в результаті передання всього майна, прав та обов`язків іншим юридичним особам - правонаступникам шляхом реорганізації або ліквідації.
Згідно з пунктами 1.2, 1.4, 4.1 Статуту КНП "ЛПУ Міжгірська районна лікарня" підприємство створене за рішенням Міжгірської районної ради відповідно до Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні". Засновником, власником та органом управління майном підприємства є територіальні громади Міжгірського району в особі Міжгірської районної ради (далі - власник). Підприємство є підпорядкованим, підзвітним та підконтрольним власнику. Підприємство є юридичною особою публічного права. Права на обов`язки юридичної особи підприємство набуває з дня його державної реєстрації.
Пунктами 7.1, 7.1.1, 7.2 Статуту КНП "ЛПУ Міжгірська районна лікарня" передбачено, що органами управління підприємством є власник та адміністрація підприємства. Адміністрація підприємства складається з генерального директора та його заступників. Безпосереднє управління діяльністю підприємства здійснює генеральний директор.
Державна реєстрація юридичної особи - КНП "ЛПУ Міжгірська районна лікарня" (код ЄДРПОУ 43218512) здійснена 09 вересня 2019 року, а державна реєстрація припинення юридичної особи - КУ "Міжгірська районна лікарня" (код ЄДРПОУ 01992601) проведена 16 січня 2020 року (том 1 а. с. 202-204).
Наказом завідувача Сектора охорони здоров`я Міжгірської РДА ОСОБА_3 від 28 грудня 2019 року № 358-к, який позивач отримала рекомендованим листом 24 січня 2020 року, головну медичну сестру ОСОБА_1 звільнено із займаної посади з 31 січня 2020 року у зв`язку з ліквідацією Міжгірської районної лікарні, згідно з пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України. Підставами для видачі цього наказу слугували наказ Сектора охорони здоров`я Міжгірської РДА від 10 вересня 2019 року № 220-к і попередження про наступне вивільнення, з яким позивача ознайомлено 24 жовтня 2019 року (том 1 а. с. 25).