ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
20 грудня 2023 року
м. Київ
справа № 522/20260/21
провадження № 61-9762св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Петрова Є. В. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Литвиненко І. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - орган опіки та піклування Приморської районної адміністрації Одеської міської ради,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1, від імені якої діє адвокат Злотя Анастасія Олександрівна, на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 16 грудня 2022 року в складі судді Федчишеної Т. Ю. та постанову Одеського апеляційного суду від 12 червня 2023 року в складі колегії суддів: Коновалової В. А., Карташова О. Ю., Кострицького В. В., у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - орган опіки та піклування Приморської районної адміністрації Одеської міської ради, про позбавлення батьківських прав,
ВСТАНОВИВ:
ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовних вимог
У жовтні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про позбавлення батьківських прав.
В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначала, що з 10 вересня 2010 року вона перебувала з відповідачем у зареєстрованому шлюбі, який на підставі рішення Приморського районного суду м. Одеси від 05 лютого 2015 року розірвано. Від шлюбу сторони мають сина ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Відповідач покладених на нього законом обов`язків як на батька дитини, не виконує, про дитину жодним чином не піклується, не проявляє заінтересованості в його подальшій долі, не цікавиться успіхами у школі, станом здоров`я, не піклується про фізичний і духовний розвиток дитини, навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема, не забезпечує необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на його фізичний розвиток як складову виховання, не спілкується з дитиною в обсязі, необхідному для його нормального самоусвідомлення, не надає дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей, не сприяє засвоєнню загальновизнаних норм моралі, не виявляє інтересу до її внутрішнього світу, не створює умов для отримання нею освіти, тобто своїми діями створює умови, які шкодять інтересам дитини.
Всі питання щодо виховання дитини вирішуються позивачем та її теперішнім чоловіком ОСОБА_4 без участі та підтримки з боку ОСОБА_2 . Дитина знаходиться на повному утриманні ОСОБА_4, якого він називає батьком.
Відповідач ображає та принижує дитину, під час зустрічі знаходиться у стані наркотичного сп`яніння. Дитина налякана такою поведінкою батька та просить обмежити спілкування. Крім того, зазначає про відкриття відносно відповідача кримінального провадження за частиною другою статті 309, частиною першою статті 263 КК України.
У зв`язку із зазначеним, ОСОБА_1 просила суд позбавити ОСОБА_2 батьківських прав відносно малолітнього сина ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Приморський районний суд м. Одеси рішенням від 16 грудня 2022 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про позбавлення батьківських прав відмовив.
Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позову, виходив з того, що позивач не надала жодних доказів на підтвердження ухилення відповідача від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини.
Разом з тим, висновок органу опіки та піклування щодо доцільності позбавлення батьківських прав відповідача, суд першої інстанції вважав недостатньо обґрунтованим, поверхневим та суперечливим, зазначив, що у ньому не наведено підстав та аргументів, які б вказували на доцільність позбавлення відповідача батьківських прав, не вказано про встановлені фактичні обставини ухилення відповідача від виконання своїх батьківських обов`язків щодо виховання дитини. У зв`язку з чим, суд вважав, що особисті непорозуміння між батьками не є підставою для позбавлення батьківських прав, оскільки забезпечення найкращих інтересів дитини повинне мати першочергове значення і переважати над інтересами батьків.
Одеський апеляційний суд постановою від 12 червня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишив без задоволення, а рішення Приморського районного суду м. Одеси від 16 грудня 2022 року - без змін.
Апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав відносно малолітнього сина ОСОБА_3, оскільки позивачем не надано належних та допустимих доказів, в чому полягає захист прав інтересів дитини шляхом позбавлення ОСОБА_2 відносно сина батьківських прав та винної поведінки відповідача щодо ухилення від виконання своїх обов`язків по вихованню малолітньої дитини. Також суд взяв до уваги, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу, необхідність застосування якого за обставин цієї справи не доведено.
Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги
30 червня 2023 року ОСОБА_1, від імені якої діє адвокат Злотя А. О., подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить рішення Приморського районного суду м. Одеси від 16 грудня 2022 року та постанову Одеського апеляційного суду від 12 червня 2023 року скасувати, ухвалити нове судове рішення, яким позов задовольнити повністю.
У касаційній скарзі, обґрунтовуючи неправильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, заявниця, в аспекті підстав та випадків касаційного оскарження, посилається на:
- неврахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 30 травня 2018 року в справі № 553/2563/15, від 26 вересня 2018 року в справі № 724/743/15, від 15 травня 2019 року в справі № 661/2532/17, від 23 січня 2020 року в справі № 755/3644/19, від 27 січня 2021 року в справі № 398/4299/17, від 23 червня 2021 року в справі № 953/17837/19, від 02 серпня 2021 року в справі № 331/8310/15, від 23 листопада 2022 року в справі № 149/2510/21 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України);
- недослідження зібраних у справі доказів (пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України);
- необґрунтоване відхилення клопотання про заслуховування думки малолітньої дитини (пункт 3 частини третьої статті 411 ЦПК України).
Касаційна скарга мотивована тим, що суди не взяли до уваги, що позбавлення відповідача батьківських прав відносно малолітнього ОСОБА_2 буде відповідати інтересам дитини, оскільки біологічний батько не турбується про сина, уваги йому не приділяє, не спілкується та не провідує, тобто фактично відсутній у його житті. Між дитиною та відповідачем відсутній будь-який психоемоційні зв`язки, які можуть виникнути між батьком та сином. Вказане не спростовано відповідачем, а також не надано жодного доказу, що він звертався до органу опіки та піклування чи до суду з вимогами про визначення порядку зустрічей із сином, доказів таких зустрічей. Заявник, вказує на те, що дитина визнає батьком свого вітчима ОСОБА_4, який піклується про неї та забезпечує всім необхідним.
Крім того, позивач зазначає, що суди проігнорували особисту думку дитини, яка неодноразово як під час засідання комісії органів опіки та піклування так і під час розгляду справи наголошував на те, що не заперечує про позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно нього.
Також позивач не погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що оскільки відповідач заперечує проти позбавлення його батьківських прав, то це свідчить про його інтерес до дитини та виключає можливість позбавлення його батьківських прав по відношенню до дитини. Зазначає, що лише той факт, що ОСОБА_2 не визнав позов та висловив бажання брати участь у вихованні дитини не свідчить про його інтерес до дитини та реальне бажання змінити поведінку на налагодити контакт з дитиною. ОСОБА_2 вказував на свою готовність у спілкуванні з дитиною лише під час судових засідань, при цьому будь-яких дій направлених на налагодження стосунків з дитиною з боку ОСОБА_2 вчинено не було.
Суди попередніх інстанцій ігноруючи фактичні обставини справи, документи, які наявні в матеріалах справи, висновок органу опіки та піклування щодо можливості позбавлення відповідача батьківських прав, та саме головне особисту думку дитини, фактично надали законну можливість одному із батьків ігнорувати покладені на нього обов`язки щодо виховання дитини та на підтвердження зацікавленості у подальшій долі дитини обмежуватися лише своїми усними запереченнями щодо заявлених позовних вимог.
Відзив на касаційну скаргу не надходив.
Рух касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 11 липня 2023 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із Приморського районного суду м. Одеси.
Справа надійшла до Верховного Суду у грудні 2023 року.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що сторони у справі з 10 вересня 2010 року перебували у зареєстрованому шлюбі, який розірвано на підставі рішення Приморського районного суду м. Одеси від 05 лютого 2015 року (а. с. 15).
Від шлюбу сторони мають сина ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 (а. с. 14).
07 квітня 2019 року позивач зареєструвала шлюб з ОСОБА_4, у зв`язку з чим змінила прізвище з ОСОБА_1 на ОСОБА_1 (а. с. 18).
Відповідно до висновку органу опіки та піклування Приморської районної адміністрації Одеської міської ради від 22 червня 2022 року № 01-11/601/1вих, позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно малолітнього сина ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, є доцільним (а. с. 86-91).
МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно із положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Частиною першою статті 400 ЦПК України встановлено, що, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Рішення судів першої та апеляційної інстанцій відповідають вказаним вимогам закону.
Вивчивши матеріали цивільної справи, зміст оскаржуваних судових рішень, обговоривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення з огляду на таке.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Статтею 51 Конституції України визначено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Стаття 9 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Україною згідно із постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-ХІІ, зобов`язує держави-учасниці забезпечувати, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
Частиною першою статті 8 Закону України "Про охорону дитинства" передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.
Відповідно до частини першої, другої статті 12 Закону України "Про охорону дитинства" виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
Згідно з частиною першою статті 14 Закону України "Про охорону дитинства" діти та батьки не повинні розлучатися всупереч їх волі, за винятком випадків, коли таке розлучення необхідне в інтересах дитини і цього вимагає рішення суду, що набрало законної сили.
Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов`язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини (частина друга статті 15 Закону України "Про охорону дитинства").
За змістом статті 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини.
Мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом (стаття 153 СК України).
Частинами першою, другою та четвертою статті 155 СК України передбачено, що здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини. Ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.
Згідно з частинами другою, третьою статті 157 СК України той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона/він ухиляються від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини.
Аналіз зазначеної норми дає підстави для висновку, що ухилення від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.
Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.
Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.
Статтею 165 СК України визначено, що право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім`ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров`я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.
Згідно зі статтею 166 СК України позбавлення батьківських прав є винятковою мірою, яка тягне за собою надзвичайні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини.
Позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків.
При вирішенні такої категорії спорів судам необхідно мати на увазі, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, вирішення сімейних питань, на який вони йдуть лише у виняткових випадках, і головне - за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особливості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров`я та психічного розвитку.
Таким чином, позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який необхідно розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків. Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо і лише за наявності вини у діях батьків.