ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
21 грудня 2023 року
м. Київ
справа № 521/8304/16-ц
провадження № 61-7532св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Фаловської І. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О.,
Сердюка В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1, відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, Департамент міського господарства Одеської міської ради,третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору,- приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Запольська Ольга Василівна,розглянувши у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_5, в інтересах якої діє адвокат Шахновський Олексій Олександрович, на рішення Малиновського районного суду міста Одеси від 24 лютого 2021 року у складі судді
Лічмана Л. Г. та постанову Одеського апеляційного суду від 13 квітня
2023 року у складі колегії суддів Громіка Р. Д., Драгомерецького М. М., Дришлюка А. І.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У травні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, Департаменту міського господарства Одеської міської ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Запольська О. В. (далі - приватний нотаріус Одеського МНО), про визнання недійсним розпорядження органу приватизації, скасування свідоцтва про право власності, визнання договору
купівлі-продажу недійсним та зняття з реєстрації.
Позовна заява мотивована тим, що Малиновський районний суд міста Одеси заочним рішенням від 02 липня 2015 року у справі № 521/6774/15-ц позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, задовольнив. Визнав ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, таким, що втратив право користування жилим приміщенням - квартирою АДРЕСА_1 .
Скориставшись тим, що позивач не був повідомлений про прийняте рішення та судовий розгляд справи, на підставі вказаного рішення
ОСОБА_2 зняла позивача з реєстрації за його місцем проживання та зареєструвала в квартирі свою доньку - ОСОБА_3 .
Позивач, дізнавшись про ухвалене заочне рішення, звернувся до суду з заявою про його скасування, яке було скасоване 14 березня 2016 року
та 18 травня 2017 року у задоволенні позову ОСОБА_2 відмовлено.
19 квітня 2016 року ОСОБА_3 здійснила приватизацію квартири, на підставі свідоцтва про право власності уклала договір купівлі-продажу приватизованої квартири з ОСОБА_4, який став власником квартири та зареєструвався у ній.
Посилаючись на те, що приватизація квартири проведена з порушенням вимог чинного законодавства, ОСОБА_1, з урахуванням заяви про зміну предмета позову, просив суд:
- визнати недійсним розпорядження органу приватизації від 19 квітня
2016 року № 260268 про передачу у власність квартири АДРЕСА_1 ОСОБА_3 ;
- скасувати свідоцтво про право власності на зазначену квартиру на ім`я ОСОБА_3 ;
- визнати договір купівлі-продажу квартири від 29 квітня 2016 року, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 недійсним;
- зняти з реєстрації місця проживання ОСОБА_4 за адресою вказаної квартири.
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
і мотиви їх ухвалення
Малиновський районний суд міста Одеси рішенням від 24 лютого 2021 року позов ОСОБА_1 задовольнив частково.
Визнав недійсним розпорядження органу приватизації Департаменту міського господарства Одеської міської ради від 19 квітня 2016 року № 260268 про передачу у власність ОСОБА_3 квартири АДРЕСА_1 .
Скасував свідоцтво про право власності на квартиру АДРЕСА_1 на ім`я ОСОБА_3, від 19 квітня 2016 року, реєстраційний номер 3-30737.
У задоволенні решти позовних вимог відмовив.
Вирішив питання про розподіл судових витрат.
Одеський апеляційний суд постановою від 13 квітня 2023 року рішення Малиновського районного суду міста Одеси від 24 лютого 2021 року залишив без змін.
Судові рішення мотивовані тим, що позивач довів належними та допустимими доказами, що розпорядження органу приватизації та свідоцтво про право власності на житло є актами індивідуальної дії та порушують його права та інтереси, отже повинні бути скасовані судом, а розгляд справи повинен відбутися в порядку цивільного судочинства. Оскільки скасовано рішення суду, яким ОСОБА_1 визнано таким, що втратив право користування жилим приміщенням та на підставі якого позивача знято з реєстраційного обліку з квартири АДРЕСА_1, його права на приватизацію вищевказаної квартири поновлено, тому він нарівні з усіма наймачами має право приватизувати житло та стати його співвласником, володіти, користуватися та розпоряджатися своєю частиною майна.
Рішення суду першої інстанції в частині вирішення позовних вимог про визнання договору купівлі-продажу недійсним та зняття з реєстрації до апеляційного суду не оскаржувалось, тому в апеляційному порядку не переглядалося.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі, поданій у травні 2023 року, ОСОБА_3, в інтересах якої діє адвокат Шахновський О. О., просить скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій в частині вирішення позовних вимог про визнання недійсним розпорядження органу приватизації та скасування свідоцтва про право власності, ухвалити нове рішення про залишення позову без задоволення, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій в частині вирішення позовних вимог про визнання договору купівлі-продажу недійсним та зняття з реєстрації до касаційного суду не оскаржуються, тому перегляду в касаційному порядку в цій частині не підлягають.
Як на підставу для відкриття касаційного провадження, заявниця послалася на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України - суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні не врахував висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 13 травня 2020 року у справі № 219/1704/17 (провадження № 61-1211св19) та від 15 червня 2022 року у справі
№ 552/1123/20 (провадження № 61-3544св21).
Касаційна скарга мотивована тим, що судді Громік Р. Д. та Дришлюк А. І., які входять до складу колегії суддів у розгляді справи, що переглядається, брали участь в апеляційному розгляді справи № 521/6774/15-ц за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_4, про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням; за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_1 про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням.
Таким чином, на думку заявниці, є підстави для сумніву в неупередженості та заінтересованості суду у результаті розгляду справи.
Доводи інших учасників справи
Інші учасники судового процесу не скористались правом подати відзив на касаційну скаргу, заперечень щодо її вимог і змісту до суду не направили.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди установили, що 29 серпня 2012 року ОСОБА_2
та ОСОБА_6 зареєстрували шлюб.
Малиновський районний суд міста Одеси заочним рішенням від 02 липня
2015 року у справі № 521/6774/15-ц позов ОСОБА_2
до ОСОБА_1 про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, задовольнив. Визнав ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, таким, що втратив право користування квартирою АДРЕСА_2 .
Не погодившись із заочним рішенням Малиновського районного суду міста Одеси від 02 липня 2015 року, у грудні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду про його перегляд.
Малиновський районний суд міста Одеси ухвалою від 14 березня 2016 року заочне рішення Малиновського районного суду від 02 липня 2015 року скасував, справу призначив до розгляду в загальному порядку (https://reestr.court.gov.ua/Review/56507858).
Малиновський районний суд міста Одеси рішенням від 18 травня 2017 року позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1, третя особа, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, - ОСОБА_4, про визнання особи такою, що втратила право користування жилим примішенням, залишив без задоволення. У задоволенні позову ОСОБА_4 відмовив (https://reestr.court.gov.ua/Review/66633800).
Апеляційний суд Одеської області ухвалою від 12 вересня 2018 року апеляційне провадження за апеляційною скаргою представника ОСОБА_4 - ОСОБА_7 на рішення Малиновського районного суду міста Одеси від 18 травня 2017 року закрив, у зв`язку з тим, що апеляційна скарга підписана особою, яка не має права її підписувати (https://reestr.court.gov.ua/Review/76714236).
Апеляційний суд Одеської області постановою від 12 вересня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишив без задоволення. Рішення Малиновського районного суду міста Одеси від 18 травня 2017 року залишив без змін (https://reestr.court.gov.ua/Review/76714240).
Верховний Суд постановою від 31 березня 2020 року касаційну скаргу ОСОБА_4 залишив без задоволення. Ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 12 вересня 2018 року залишив без змін. Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишив без задоволення. Рішення Малиновського районного суду міста Одеси від 18 травня 2017 року та постанову Апеляційного суду Одеської області від 12 вересня 2018 року залишив без змін. Поновив виконання (дію) постанови Апеляційного суду Одеської області від 12 вересня 2018 року (https://reestr.court.gov.ua/Review/88739465).
Суд касаційної інстанції установив, що ОСОБА_8 була наймачем неприватизованої квартири
АДРЕСА_3 та на неї відкритий особовий рахунок.
Виконавчий комітет Малиновської районної ради народних депутатів рішенням від 05 січня 1990 року № 10 дозволив користування трикімнатною квартирою АДРЕСА_4 ОСОБА_9, який проживає у квартирі АДРЕСА_1, як підсобного приміщення без права проживання членів сім`ї на приєднаній площі у квартирі АДРЕСА_5 .
Згідно з довідкою від 02 лютого 2015 року № 55 у вказаній квартирі, крім позивача, зареєстровані: онука - ОСОБА_10, 1995 року народження,
онук - ОСОБА_11, 2002 року народження, дочка - ОСОБА_12, 1975 року народження, правнучка - ОСОБА_13, 2014 року народження,
та онук - ОСОБА_1, 1990 року народження.
Малиновська районна адміністрація Одеської міської ради розпорядженнями від 19 серпня 2003 року № 958/01-04 та від 14 жовтня 2005 року № 1003/01-04 призначила ОСОБА_1 опікуном над неповнолітніми ОСОБА_10, 1995 року народження, ОСОБА_11, 2002 року народження, ОСОБА_1, 1990 року народження.
Малиновський районний суд міста Одеси заочним рішенням від 02 липня
2015 року у справі № 521/6774/15-ц позов ОСОБА_2
до ОСОБА_1 про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, задовольнив. Визнав ОСОБА_1 таким, що втратив право користування, квартирою
АДРЕСА_1 .
03 серпня 2015 року ОСОБА_2 отримала копію вказаного рішення суду, що підтверджується розпискою в його отриманні, яка знаходиться в матеріалах справи.
25 лютого 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про перегляд заочного рішення Малиновського районного суду міста Одеси від 02 липня 2015 року.
Малиновський районний суд міста Одеси ухвалою від 14 березня 2016 року заочне рішення Малиновського районного суду від 02 липня 2015 року скасував, справу призначив до розгляду в загальному порядку.
14 березня 2016 року копію вступної частини ухвали суду отримала
ОСОБА_3, яка представляла інтереси ОСОБА_2 на підставі довіреності від 25 червня 2015 року.
Орган приватизації розпорядженням від 19 квітня 2016 року № 260268 квартиру АДРЕСА_3 передав
у власність ОСОБА_3 .
На підставі вказаного розпорядження ОСОБА_3 отримала свідоцтво про право власності на вказану квартиру.
29 квітня 2016 року ОСОБА_3, яка представляла інтереси
ОСОБА_2 в судовому засіданні та отримала копію ухвали суду від 14 березня 2016 року про скасування заочного рішення, знаючи,
що заочне рішення Малиновського районного суду міста Одеси від 02 липня 2015 року скасоване, продала ОСОБА_4 квартиру
АДРЕСА_3 (договір купівлі-продажу
від 29 квітня 2016 року).
Отже, у відповідача ОСОБА_1 на законних підставах виникло право користування квартирою, яке не припинилося у зв`язку з неприязними відносинами з позивачем ОСОБА_2, яка з 2013 року постійно за адресою спірної квартири не проживала, відповідач ОСОБА_1 проживав у спірній квартирі, а також у підсобному приміщенні квартири
АДРЕСА_6, яке приєднано до спірної квартири, сплачував комунальні послуги, а, відтак, не втратив інтересу щодо проживання в вищезазначеній квартирі. Врахувавши те, що позивач
ОСОБА_2 не надала переконливих доказів щодо непроживання відповідача понад двох років у спірній квартирі, її показання суттєво відрізняються від показань допитаних у судовому засіданні свідків, в тому числі і викликаних за її заявою, спростовуються матеріалами справи,
суди попередніх інстанцій правильно застосували норми матеріального
права та дійшли обґрунтованого висновку про відмову у позові
ОСОБА_2 .
У справі, що розглядається, встановлені рішеннями судів обставини знайшли своє підтвердження.
Начальник Малиновської житлово-експлуатаційної організації
(далі - Малиновська ЖЕО) розпорядженням від 22 вересня 1993 року № 1870 визначив, що особовий рахунок на спірну квартиру пропонується відкрити на ОСОБА_2 .
Відповідно до витягу з розпорядження голови Малиновської районної адміністрації від 10 вересня 2015 року № 454/01-06 договір найму з ОСОБА_2 розірваний за взаємною згодою, укладений договір найму з дочкою - ОСОБА_3 на склад родини 5 осіб (вона, мати
ОСОБА_2, дочка сестри - ОСОБА_10, син сестри - ОСОБА_11, дочка сестри - ОСОБА_13 ).
Згідно з договором найму житла в будинках державного і комунального житлового фонду від 11 листопада 2015 року № 235 його укладено між
КП "ЖКС "Черьомушки" та ОСОБА_3
19 квітня 2016 року ОСОБА_3 звернулася до КП "Міське агентство з приватизації житла" із заявою, в якій просила передати у приватну власність спірну квартиру, вказавши осіб за договором найму - ОСОБА_3,
ОСОБА_14 .
Таким чином, Департамент міського господарства Одеської міської ради розпорядженням від 19 квітня 2016 року № 260268 передав вказану квартиру ОСОБА_3, на підставі якого остання отримала свідоцтво про право власності на житло від 19 квітня 2016 року № НОМЕР_1 .
Відповідно до довідки від 08 лютого 2016 року № 203, ОСОБА_1
з 21 листопада 2006 року зареєстрований у квартирі АДРЕСА_1, знятий з реєстрації - 13 серпня 2015 року.
Згідно з інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав
на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно
від 07 травня 2016 року № 58721999 право власності на спірну квартиру зареєстровано за ОСОБА_4 . Підставою виникнення права власності
є договір купівлі-продажу.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження
в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених
у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.
Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог
і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду в оскаржуваній частині відповідають.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.
Згідно зі статтею 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Статтею 129 Конституції України визначено, що суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права. Основними засадами судочинства є, зокрема забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Ці засади є конституційними гарантіями права на судовий захист.
Згідно зі статтею 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Частиною першою статті 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до частини першої статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).
Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 як на підставу своїх порушених прав, посилався на те, що приватизація квартири була проведена з порушенням вимог чинного законодавства, а тому свідоцтво про право власності на зазначену квартиру на ім`я ОСОБА_3 є недійсним.
Відповідно до статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.
Згідно з частиною четвертою статті 9 Житлового кодексу України
(з урахуванням Закону України від 21 квітня 2022 року № 2215-ІХ
"Про дерадянізацію законодавства України", скорочено - ЖК України)ніхто не може бути обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.
Статтею 71 ЖК України передбачено, що при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім`ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців. Якщо наймач або члени його сім`ї були відсутні з поважних причин понад шість місяців, цей строк за заявою відсутнього може бути продовжено наймодавцем, а в разі спору - судом.
Відповідно до статті 72 ЖК України визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку.
Згідно зі статтею 345 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) фізична або юридична особа може набути право власності у разі приватизації державного майна та майна, що є в комунальній власності. Приватизація здійснюється у порядку, встановленому законом.
Частиною третьою статті 9 ЖК України визначено, що громадяни мають право на приватизацію квартир (будинків) державного житлового фонду, житлових приміщень у гуртожитках, які перебувають у власності територіальних громад, або придбання їх у житлових кооперативах, на біржових торгах, шляхом індивідуального житлового будівництва чи одержання у власність на інших підставах, передбачених законом.
Відповідно до частини першої статті 1 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" (тут і далі - у редакції, чинній на момент здійснення приватизації квартири) приватизація державного житлового фонду - це відчуження квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках, призначених для проживання сімей та одиноких осіб, кімнат у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів, та належних до них господарських споруд і приміщень (підвалів, сараїв і т. ін.) державного житлового фонду на користь громадян України.
Згідно зі статтею 2 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" до об`єктів приватизації належать квартири багатоквартирних будинків, одноквартирні будинки, житлові приміщення у гуртожитках (житлові кімнати, житлові блоки (секції), кімнати у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів, які використовуються громадянами на умовах найму.
Частиною першою статті 5 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" передбачено, якщо загальна площа квартир (будинків), що підлягають приватизації, відповідає площі, передбаченій абзацом другим статті 3 цього Закону, зазначені квартири (будинки) передаються наймачеві та членам його сім`ї безоплатно. До членів сім`ї наймача включаються лише громадяни, які постійно проживають в квартирі (будинку) разом з наймачем або за якими зберігається право на житло.