Постанова
Іменем України
20 грудня 2023 року
м. Київ
справа № 759/2606/19-ц
провадження № 61-3817св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Крата В. І. (суддя-доповідач), суддів: Гудими Д. А., Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Укрфінанс Груп", ОСОБА_2,
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1, яка підписана представником ОСОБА_3, на постанову Київського апеляційного суду від 31 січня 2023 року в складі колегії суддів Кирилюк Г. М., Рейнарт І. М., Семенюк Т. А.,
Історія справи
Короткий зміст позову
У лютому 2019 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Укрфінанс Груп" (далі - ТОВ "ФК "Укрфінанс Груп"), ОСОБА_2 про визнання недійсними договорів про відступлення права вимоги за кредитним та іпотечним договорами.
Позов мотивований тим, що 02 квітня 2008 року ОСОБА_1 та АТ "Райффайзен Банк Аваль" укладено кредитний договір №223334203, за умовами якого він отримав кредит в розмірі 200 000 дол. США зі строком повернення не пізніше 02 травня 2021 року.
Для забезпечення виконання зобов`язань за вказаним кредитним договором, між ОСОБА_1 , АТ "Райффайзен Банк Аваль" та ОСОБА_4 було укладено іпотечний договір від 02 квітня 2008 року, за умовами якого в іпотеку передано нерухоме майно - нежиле приміщення № 170, загальною площею 69,00 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 .
Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 04 вересня 2012 року. розірвано кредитний договір № 223334203, укладений 02 квітня 2008 року між ВАТ "Райффайзен Банк Аваль" (правонаступник ПАТ "Райффайзен Банк Аваль"). Стягнуто на користь ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" заборгованість за кредитним договором в сумі 2 672 685,86 грн, судовий збір в розмірі 1 700 грн, витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в розмірі 120 грн, а всього 2 674 505,86 грн. Звернуто стягнення на предмет іпотеки, а саме нерухоме майно: нежиле приміщення за адресою АДРЕСА_1, загальною площею 69,00 кв. м, що належить ОСОБА_1, ОСОБА_4, на праві власності в рівних частках кожному по 1/2 частині, що підтверджується договором купівлі-продажу нежитлового приміщення, який зареєстрований в Київському міському бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна 18 квітня 2008 року в реєстровій книзі № 58-п-254 за реєстровим № 5277п.
27 грудня 2018 АТ "Райффайзен Банк Аваль" відступило право вимоги щодо погашення заборгованості, яка виникла за кредитним договором №223334203 від 02 квітня 2008 року, та права іпотекодержателя зі іпотечним договором від 02 квітня 2008 року на користь ПАТ "ОКСІ БАНК" на підставі договору про відступлення права вимоги від 27 грудня 2018 року та договору про відступлення права вимоги за іпотечним договором від 27 грудня 2018 року.
ПАТ "Оксі банк" відступило зазначені права на користь ТОВ "ФК "Укрфінанс Груп".
27 грудня 2018 року ТОВ "ФК "Укрфінанс Груп" на підставі договору відступлення права вимоги № 27-12/18/1 відступило право вимоги за вказаним кредитним договором.
28 грудня 2018 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Данич О. Ф. посвідчено договір відступлення прав за іпотечним договором, за яким іпотекодержатель ТОВ "ФК "Укрфінанс Груп" відступило ОСОБА_2 право вимоги за договором іпотеки на нежиле приміщення за адресою АДРЕСА_1 .
Позивач вважав, що договір відступлення права вимоги № 27-12/18/1 від 27 грудня 2018 року суперечить нормам матеріального права, а тому має бути визнаний судом недійсним; відтак, і договір відступлення прав вимоги за іпотечним договором.
У зв`язку з відступленням права вимоги відбулася зміна кредитора - банку, який є фінансовою установою, що має право на здійснення операцій з надання фінансових послуг, на фізичну особу - ОСОБА_2 . Відступлення права вимоги за кредитним договором на користь фізичної особи суперечить положенням частини третьої статті 512, статті 1054 ЦК України, оскільки для зобов`язань, які виникли на підставі кредитного договору, характерним є спеціальний суб`єкт, а саме кредитор - банк або інша фінансова установа, з погодження Національного Банку України. Недійсність договору відступлення права вимоги за кредитним договором зумовлює недійсність відступлення прав вимоги за договором про передачу прав за іпотечним договором, який є похідним від кредитного договору.
Оскільки відповідач ОСОБА_2 не є фінансовою установою у розумінні Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг", він не може надавати фінансові послуги, у тому числі у формі факторингу, відповідно цей договір суперечить вимогам чинного законодавства (стаття 203 ЦК України), що дає підстави визнати його недійсним відповідно до частини першої статті 215 ЦК України. Крім того, підставою для недійсності вказаного договору представник позивача зазначає одержання новим кредитором прибутку у формі різниці між реальною вартістю права вимоги, що становить 2 674 505,86 грн, яка відступається, і ціною вимоги, що передбачена договором відступлення права вимоги 402 340 дол. США.
ОСОБА_1 просив:
визнати недійсним договір № 27-12/18/1 від 27 грудня 2018 року про відступлення права вимоги за кредитним договором № 223334203 від 02 квітня 2008 року, укладений між ТОВ "ФК "Укрфінанс груп" та ОСОБА_2 ;
визнати недійсним договір про відступлення прав за іпотечним договором, що посвідчений 28 грудня 2018року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Данич О. Ф., зареєстрованого в реєстрі за №3427, за яким ТОВ "Фінансова компанія" "Укрфінанс груп" відступило ОСОБА_2 право вимоги за договором іпотеки від 02 квітня 2008 року, зареєстрованого в реєстрі за № 2109;
стягнути з відповідачів на його користь судові витрати.
Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції
Рішенням Печерського районного суду м. Києва в складі судді: Остапчук Т. В., від 06 липня 2022 року позов ОСОБА_1 задоволено.
Визнано недійсним договір про відступлення права вимоги № 27-12/18/1 від 27 грудня 2018 року, укладений між ТОВ "ФК "Укрфінанс груп" та ОСОБА_2 .
Визнано недійсним договір про відступлення прав за договором іпотеки, що посвідчений 28 грудня 2018 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Данич О. Ф., зареєстрованого в реєстрі за № 3427, за яким ТОВ "ФК "Укрфінанс груп" відступило ОСОБА_2 право вимоги за договором іпотеки від 02 квітня 2008 року, зареєстрованого в реєстрі за № 2109.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що:
право вимоги у зобов`язанні є майновим правом, яке має цивільну оборотоздатність та може вільно відчужуватись з урахуванням обмежень, встановлених нормами глави 47 ЦК України;
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 березня2021 року у справі № 906/1174/18 (провадження № 12-1гс21), вказала, що у постанові від 31 жовтня 2018 року у справі № 465/646/11 (провадження № 14-222цс18) Велика Палата Верховного Суду зробила загальний висновок, який надалі застосувала у постанові від 10 листопада 2020 року у справі № 638/22396/14-ц (провадження № 14-16цс20), про те, що відступлення права вимоги за кредитним договором на користь фізичної особи суперечить положенням частини третьої статті 512 та статті 1054 ЦК України, оскільки для зобов`язань, які виникли на підставі кредитного договору, характерним є спеціальний суб`єкт, а саме - кредитор-банк або інша фінансова установа. З огляду на підхід, який Велика Палата Верховного Суду у постанові у справі № 906/1174/18, відступила від означеного загального висновку, сформульованого у постанові від 31 жовтня 2018 року у справі № 465/646/11 (провадження № 14-222цс18), конкретизувавши цей висновок так, що відступлення права вимоги за кредитним і забезпечувальним договорами є можливим не тільки на користь фінансових установ за обставин, коли попередній кредитор (банк) був позбавлений банківської ліцензії та перебував у процедурі ліквідації;
судом не встановлено, щоб ВАТ "Райффайзен Банк Аваль" чи ТОВ "ФК "Укрфінанс Груп" перебували у процедурі ліквідації. Попередній кредитор є фінансовою установою, яку включено до Державного реєстру фінансових установ. ОСОБА_2 є фізичною особою, яка не має відповідних дозвільних документів для здійснення факторингових операцій. Тому відсутні правові підстави для укладення між ТОВ "ФК "Укрфінанс Груп" та ОСОБА_2 оплатного договору відступлення права вимоги (цесії). Отже відступлення відбулось за ціною вказаною в рішенні суду від 4 вересня 2012 року, як вказано у договорі відступлення права вимоги. Інформація про суму заборгованості боржника станом на дату укладення договору міститься в Додатку№1 до Договору №7-12/18/1 від 27 грудня 2018 року. Однак відповідачі цей додаток до суду не надали. У свою чергу відступилось право вимоги на суму 402 340 дол. США і цей факт відображено вимогою ОСОБА_2 про усунення порушень, де фігурує саме ця сума. За таких обставин вбачається, що передбачена винагорода (як фактора) ОСОБА_2, що дає підстави вважати що уклався не договір цесії, а договір факторингу, що у свою чергу дає підставу вважати, що він повинен бути визнаний судом недійсним;
відповідно статей 216, 236, 548 ЦК України також підлягають задоволенню вимоги про визнання недійсним договору про відступлення прав вимоги за договором іпотеки, яким забезпечено кредитний договір, оскільки іпотека має похідний характер від основного зобов`язання.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Київського апеляційного суду від 31 січня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено, рішення Печерського районного суду м. Києва від 06 липня 2022 року скасовано та ухвалено нове судове рішення.
У задоволенні позову ОСОБА_1 до ТОВ "ФК "Укрфінанс груп", ОСОБА_2 про визнання недійсними договорів про відступлення права вимоги за кредитним та іпотечним договорами відмовлено.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що:
якщо право вимоги відступається за плату (так званий продаж боргів), то сторони у відповідному договорі мають визначити ціну продажу цього майнового права. Можлива різниця між вартістю права вимоги та ціною його продажу може бути зумовлена ліквідністю цього майнового права та сама по собі (за відсутності інших ознак) не означає наявність фінансової послуги, яку новий кредитор надає попередньому (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 16 березня 2021 року у справі № 906/1174/18 (пункт 57));
договори відступлення права вимоги за кредитним і іпотечним договорами за їхніми ознаками є договорами, за якими банк у зобов`язаннях за кредитним договором і договором іпотеки замінений на ОСОБА_2, як нового кредитора. ОСОБА_2 не набув права здійснювати фінансові операції стосовно боржника, оскільки за умовами договорів відступлення права вимоги за кредитним та іпотечним договорами у нього виникло лише право вимагати виконання зобов`язань за кредитним договором і за договором іпотеки. Отже, такі договори не можна кваліфікувати як договори факторингу. Вони є змішаними, бо містять елементи різних договорів (частина друга статті 628 ЦК України), зокрема ознаки договору купівлі-продажу права вимоги (продавець продав, а покупець придбав право вимоги на публічних торгах) і договору відступлення права вимоги (цесії) (первісний кредитор передав право вимоги новому кредитору). Тому помилковим є висновок суду першої інстанцій про те, що договір відступлення права вимоги містить ознаки договору факторингу. Аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 червня 2021 року у справі № 346/1305/19 (провадження № 14-181цс20).
при ухваленні рішення про задоволення позову, суд першої інстанції не взяв до уваги, що зміст оспорюваного позивачем договору свідчить про те, що між сторонами укладено саме договір про відступлення права вимоги, оскільки: відступлено право грошової вимоги - новий кредитор є правонаступником кредитора у виконавчому провадженні, пов`язаному із правом вимоги (пункт 2.1 договору від 27 грудня 2018 року); новий кредитор зобов`язується укласти в нотаріальній формі договір про відступлення прав за іпотечним договором, укладеним на забезпечення кредитного договору (пункт 2.6 договору від 27 грудня 2018 року); зобов`язання, в яких відбувається заміна кредитора за оспорюваним договором від 27 грудня 2018 року, не належать до зобов`язань, в яких заміна кредитора не допускається; метою оспорюваного договору про відступлення прав за кредитним договором є безпосередньо передання права вимоги, межі права вимоги - права вимоги, які виникли за умовами кредитного договору, крім можливості нарахування відсотків, комісій, штрафних санкцій (пені) як банківська (фінансова установа). Оспорюваний договір не містить умов, що властиві договору факторингу, тому помилково визнав оспорюваний договір про відступлення права вимоги договором факторингу, що призвело до ухвалення незаконного рішення. До того ж посилання в судовому рішенні суду першої інстанції на те, що зі змісту оспорюваного договору вбачається, що оспорюваний договір є договором факторингу, а також висновок щодо правової оцінки оспорюваного договору про відступлення права вимоги як договору факторингу і про його недійсність, належним чином не мотивовані;
в межах позовних вимог судом не встановлено підстав для визнання недійсними договорів від 27 грудня 2018 року про відступлення права вимоги за кредитним договором та за договором іпотеки, укладеними між фізичною особою ОСОБА_2 і ТОВ "ФК "Укрфінанс груп", а тому в задоволенні позовних вимог слід відмовити.
Аргументи учасників справи
16 березня 2023 року ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку подав касаційну скаргу, яка підписана представником ОСОБА_3, на постанову Київського апеляційного суду від 31 січня 2023 року, в якій просив:
постанову апеляційного суду скасувати;
залишити в силі рішення суду першої інстанції;
вирішити питання про розподіл судових витрат.
Касаційна скарга мотивована тим, що:
при ухваленні оскаржуваної постанови Київський апеляційний суд неправильно застосував норми матеріального права статтю 512 та статтю 1054 ЦК України без урахування висновків щодо застосування норми права, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі №465/646/11 (провадження №14-222цс18) та від 16 березня 2021 року у справі №906/1174/18 (провадження №12-1гс21), від 8 червня 2021 року у справі №346/1305/19 (провадження №14-181цс20), неодноразово підтверджених та застосованих Верховним Судом у постановах від 26 квітня 2022 року у справі №308/1169/20 (провадження №61-14139св21), від 19 січня 2022 року у справі №76б/10404/19-ц (провадження №61-16477св20), від 09 лютого 2022 року у справі №523/70/17 (провадження №61-8965св21), від 23 лютого 2022 року у справі №462/5985/18 (провадження №61-3241св21), від 12 квітня 2022 року у справі №214/932/16 (провадження №61-10336св19);
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 31 жовтня 2018 року у справі №465/646/11 (провадження № 14-222цс18) зробила загальний висновок про те, що відступлення права вимоги за кредитним договором на користь фізичної особи суперечить положенням частини третьої статті 512 та статті 1054 ЦК України, оскільки для зобов`язань, які виникли на підставі кредитного договору, характерним є спеціальний суб`єкт, а саме - кредитор-банк або інша фінансова установа;
у постанові від 16 березня 2021 року у справі № 906/1174/18 (провадження №12-1гс21) Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку, сформульованого у постанові від 31 жовтня 2018 року у справі № 465/646/11 (провадження № 14-222цс18), конкретизувавши цей висновок так, що відступлення права вимоги за кредитним і забезпечувальним договорами є можливим не тільки на користь фінансових установ за обставин, коли попередній кредитор (банк) був позбавлений банківської ліцензії та перебував у процедурі ліквідації;
у постанові Великої Палати Верховного Суду від 8 червня 2021 року у справі №346/1305/19 Верховний Суд зробив висновок, згідно з яким продаж і відступлення прав вимоги за кредитними договорами та договорами забезпечення виконання зобов`язання може відбутися на користь будь-якої особи (тобто не лише фінансової установи) саме під час процедури ліквідації банку (попереднього кредитора) та на конкурсних засадах;
У справі №759/2606/19 попередні кредитори (АТ "Райффайзен Банк Аваль" чи ТОВ "ФК "Укрфінанс Груп") не перебували у процедурі ліквідації, а банк (АТ "Райффайзен Банк Аваль") не був позбавлений банківської ліцензії на момент відступлення права вимоги. Крім того, відступлення права вимоги за кредитним та іпотечним договорами на користь ОСОБА_2 здійснювалося ТОВ "ФК "Укрфінанс Груп", а не банком;
оскільки жоден з попередніх кредиторів, який відступав права вимоги за кредитним договором, не був позбавлений відповідної ліцензії на здійснення фінансових операцій та не перебував в процедурі ліквідації, вказане унеможливлює відступлення права вимоги за кредитним договором на користь будь-якої особи та/або не фінансової установи на підставі договору відступлення права вимоги. Тобто у справі №759/2606/19 відсутні ті обставини, що є виключною підставою для відступлення права вимоги за кредитним та іпотечним договором саме на користь фізичної особи, а саме перебування особи, що відступає право вимоги (банка або фінансової установи), в процедурі ліквідації та позбавлення банківської ліцензії;
судом першої інстанції було проаналізовано ознаки спірного договору відступлення права вимоги на предмет приналежності його правової природи до договору факторингу чи договору відступлення права вимоги, та з врахуванням правових висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 16 березня 2021 року у справі №906/1174/18 та від 31 жовтня 2018 року у справі №465/646/11, було правильно встановлено, що оскільки ВАТ "Райффайзен Банк Аваль" чи ТОВ "ФК "Укрфінанс Груп" не перебували у процедурі ліквідації, відповідно були відсутні підстави для відступлення права вимоги на користь ОСОБА_2 .
У квітні 2023 року ОСОБА_2 подав відзив на касаційну скаргу, в якому просив касаційну скаргу залишити без задоволення.
Відзив мотивований тим, що:
з 06 листопада 2012 кредитні правовідносини між ОСОБА_1 та АТ "Райффайзен Банк Аваль" припинились, внаслідок чого відступлення права вимоги за новими, трансформованими зобов`язаннями не є відступленням права вимоги за кредитним договором.
оспорюваним договором передбачено, що відступається право кредитора, встановлене рішенням суду по справі № 2608/4065/12. Згідно зазначеного рішення первісний кредитор (АТ "Райффайзен Банк Аваль") має право звернути стягнення на предмет іпотеки та визначено загальний розмір вимог, що підлягають сплаті з вартості предмета іпотеки, -2 672 685 грн. Тобто, у виконавчому провадженні, відкритому на виконання цього судового рішення, стягувач може претендувати виключно на заставлене майно або кошти від його продажу. Таким чином зазначений судом загальний розмір вимог кредитора жодним чином не впливає на вартість заставленого майна. Так само і подальше нарахування процентів, збільшення (обґрунтоване або необґрунтоване) заборгованості, зроблені кредитором після розірвання кредитного договору, не впливають на розмір майнового права щодо звернення стягнення на предмет іпотеки. Оскільки кредитні зобов`язання між позивачем та первісним кредитором припинились, оскільки після цього кредитор втратив право нараховувати будь-які платежі, що були передбачені кредитним договором, збільшувати суму боргу тощо, оскільки судом зафіксовано загальний розмір вимог та встановлено конкретний спосіб задоволення цих вимог - за рахунок заставленого майна, новим кредитором в зазначених зобов`язаннях, які трансформувались із кредитних, може стати в тому числі особа, що не має спеціального статусу фінансової установи. Таким чином апеляційний суд обґрунтовано виснував, що відповідачі уклали договір купівлі-продажу майнових прав, та не погодився з висновком місцевого суду про те, що внаслідок укладення спірного договору відбулась заміна сторони (кредитора) у кредитному договорі;
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15 вересня 2022 року у справі № 910/12525/20 підтримала висновки відповідно до яких сам по собі факт укладення договору відступлення права вимоги не створює для позичальника безумовного обов`язку сплатити борг саме у такому розмірі, який зазначено в оспорюваному договорі під час його виконання. У разі отримання відповідної вимоги від нового кредитора, боржник не позбавлений права висловлювати свої заперечення проти такої вимоги на підставі наявних у нього доказів за основним зобов`язанням, що виникло на підставі кредитного договору.
під час вирішення спорів про визнання правочинів недійсними, оцінюючи обгрунтованість застосування такого способу захисту, як оспорення правочину, суду необхідно встановити, які ж права (інтереси) позивача порушені оспорюваним правочином, оскільки недійсність правочину як приватно-правова категорія покликана не допускати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. Ініціювання спору про недійсність правочину не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим (постанова ВС від 05 січня 2023 року у справі № 638/18879/18). Відсутність порушень суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу позивача є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову;
наслідком визнання правочину недійсним є повернення сторін у стан, що існував до його укладення. Тобто, відповідач-1 зобов`язаний буде повернути відповідачу-2 сплачені за договором кошти, натомість отримати відступлене майнове право, тобто право іпотекодержателя. Але якщо іпотека припинена внаслідок виконання рішення суду, то повторна державна реєстрація права іпотеки на підставі первинного іпотечного договору суперечитиме відомостям Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, тобто буде неможливою. Втрата права власності на заставлене майно викликана виключно попередніми діями боржника - отриманням кредиту в банку, переданням в іпотеку майна для забезпечення цього кредиту. Ці правочини вчинялися позивачем свідомо та добровільно (докази іншого в матеріалах справи відсутні). Вчиняючи ці правочини, позивач не міг не розуміти потенційних ризиків (невиконання зобов`язань за кредитним договором) та їх можливих наслідків (звернення банком стягнення на іпотечне майно). Обрання позивачем неналежного та неефективного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові (постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 (п.6.21), від 02.02.2021 у справі № 925/642/19 (п.52), від 22.06.2021 у справі № 200/606/18 (п.76), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (п.155).
Рух справи
Ухвалою Верховного Суду від 22 березня 2023 року касаційну скаргу ОСОБА_1, яка підписана представником ОСОБА_3, на постанову Київського апеляційного суду від 31 січня 2023 року в частині посилання у касаційній скарзі на постанову Верховного Суду від 25 січня 2023 року у справі № 638/18879/18, повернуто.
Ухвалою Верховного Суду від 22 березня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі.
25 травня 2023 року справа передана судді-доповідачу Крату В. І.
Ухвалою Верховного суду від 29 травня 2023 року зупинено касаційне провадження у справі № 759/2606/19-ц до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи № 206/4841/20 (провадження № 14-55цс22).
Ухвалою Верховного Суду від 18 грудня 2023 року: поновлено касаційне провадження у справі; призначено справу до судового розгляду.
Межі та підстави касаційного перегляду
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).
В ухвалі Верховного Суду від 22 березня 2023 року вказано, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження: суд апеляційної інстанції в оскарженій постанові застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду: від 16 березня 2021 року у справі № 906/1174/18; від 08 червня 2021 року у справі № 346/1305/19; від 26 квітня 2022 року у справі № 308/1169/20; від 19 січня 2022 року у справі № 766/10404/19-ц; від 09 лютого 2022 року у справі № 523/70/17; від 23 лютого 2022 року у справі № 462/5985/18; від 12 квітня 2022 року у справі № 214/932/16; від 03 червня 2022 року у справі № 530/1374/19; від 16 лютого 2022 року у справі № 754/12759/17; від 05 квітня 2022 року у справі № 522/1303/19.
Фактичні обставини
Суди встановили, що 02 квітня 2008 року між ВАТ "Райффайзен Банк Аваль" та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 223334203, згідно з яким останній отримав кредит в сумі 200 000 доларів США для придбання об`єкту нерухомості - нежилого приміщення загальною площею 69 кв. м, за адресою АДРЕСА_1, терміном повернення до 02 травня 2021 року.
02 квітня 2008 між ВАТ "Райффайзен Банк Аваль" та ОСОБА_1, з метою забезпечення виконання грошового зобов`язання за кредитним договором, укладено іпотечний договір, за яким в іпотеку банку передано нерухоме майно - нежиле приміщення загальною площею 69 кв. м, за адресою АДРЕСА_1 .
Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 04 вересня 2012 року в справі №2608/4065/12 позов ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" до ОСОБА_1, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості, звернення стягнення на предмет іпотеки задоволено. Розірвано кредитний договір №223334203, укладений 02 квітня 2008 року між ВАТ "Райффайзен Банк Аваль" (правонаступник ПАТ "Райффайзен Банк Аваль") та ОСОБА_1, стягнено з ОСОБА_1, ОСОБА_4 на користь ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" заборгованість за кредитним договором у розмірі 2 672 685,86 грн, судовий збір у розмірі 1 700 грн, витрати на інформаційно-технічне забезпечення у розмірі 120,00 грн, а всього 2 674 505,86 грн та звернено стягнення на предмет іпотеки.
Рішенням Апеляційного суду м. Києва від 06 листопада 2012 року рішення Святошинського районного суду м. Києва від 04 вересня 2012 року змінено. В рахунок погашення заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором №223334203 від 02.04.2008 у розмірі 2 674 505,86 грн звернуто стягнення на предмет іпотеки: нежиле приміщення АДРЕСА_1, загальною площею 69,00 кв. м, що належить ОСОБА_1 та ОСОБА_4 на праві власності в рівних частках кожному (по частині), що підтверджується договором купівлі-продажу нежитлового приміщення, зареєстрованого в Київському міському бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна 18.04.2008 в реєстровій книзі №58-п-254 за №5277п, шляхом продажу предмету іпотеки з прилюдних торгів, з встановленням початкової ціни реалізації предмета іпотеки на підставі оцінки, визначеної незалежним спеціалістом на час проведення зазначених виконавчих дій.