Постанова
Іменем України
20 грудня 2023 року
м. Київ
справа № 405/2697/22
провадження № 61-16047св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Крата В. І. (суддя-доповідач), суддів: Гудими Д. А., Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
третя особа - ОСОБА_3,
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1, яка підписана представником ОСОБА_4, на постанову Кропивницького апеляційного суду від 26 вересня 2023 року у складі колегії суддів: Голованя А. М., Єгорової С. М., Чельник О. І.,
Історія справи
Короткий зміст позову
У червні 2022 року ОСОБА_1 звернулася із позовом до ОСОБА_2, третя особа - ОСОБА_3 , про стягнення боргу за розпискою.
Позовні вимоги мотивовані тим, що ОСОБА_2 отримав від неї в борг 350 000 доларів США, про що 13 лютого 2020 року видав відповідну розписку. Фактично між ними був укладений договір позики.
Вказувала, що станом на 14 червня 2022 року за офіційним курсом НБ України (29,25 грн/1 долар США) сума позики складає 10 237 500,00 грн. Відповідач борг не повернув.
ОСОБА_1 просила:
стягнути із ОСОБА_2 борг за розпискою в сумі 10 237 500 грн, що в еквіваленті станом на час подання позову за курсом НБ України становить 350 000 доларів США.
Короткий зміст судових рішень суду першої інстанції
Рішенням Ленінського районного суду м. Кіровограда від 01 червня 2023 року у складі судді: Шевченко І. М., позов ОСОБА_1 задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 борг в сумі 10 237 500 грн, що в еквіваленті станом на 14 червня 2022 року за курсом НБ України становить 350 000 доларів США та судові витрати у справі у сумі 12 405 грн.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що:
суд критично оцінює пояснення представника відповідача, що в даному провадженні позивачем змінено підставу позову, позивачем не подавались суду заяви про зміну предмета та/або підстав позову, а тому суд виходить із обставин, викладених позивачем в позовній заяві;
суд приходить до висновку, що між позивачем та відповідачем мав місце договір позики, який підтверджується наданим суду оригіналом розписки відповідача від 13 лютого 2020 року;
за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк, та в порядку, що встановлені договором. За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як факт його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми. Тобто, розписка - це документ, що засвідчує в письмовій формі факт одержання особою у власність, користування чи розпорядження грошей від іншої особи. При цьому, договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона - позичальник зобов`язується до вчинення дії, тобто повернення позики, а інша сторона - позикодавець набуває лише право вимоги (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц);
для того, щоб договір позики набрав чинності, необхідне підтвердження одержання позичальником позики. Розмір коштів, які винен відповідач позивачеві, вказаний особисто відповідачем, він не заперечував це і в судовому засіданні та пояснив, що забув про вказану розписку, написану на ім`я позивача. Розписка, як документ, що підтверджує боргове зобов`язання, має містити умови отримання позичальником в борг із зобов`язанням його повернення та дати отримання коштів. Як зазначено представником позивача в судовому засіданні щодо строків повернення коштів, позов пред`явлено у межах трирічного строку. Таким чином, беручи до уваги наведені обставини, в рахунок виконання боргових зобов`язань з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 підлягають стягненню грошові кошти в сумі 350 000 доларів США, що в еквіваленті станом на 14 червня 2022 року за курсом НБУ становить 10 237 500,00 грн.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Кропивницького апеляційного суду від 26 вересня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено.
Рішення Ленінського районного суду м. Кіровограда від 01 червня 2023 року скасовано.
Ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу відмовлено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 20 136,80 грн у рахунок компенсації витрат по сплаті судового збору та 100 000 грн судових витрат на професійну правничу допомогу.
Скасовано заходи забезпечення позову, застосовані ухвалою Ленінського районного суду м. Кіровограда від 31 травня 2023 року у справі № 405/2697/22.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що:
досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти їх справжню правову природу, незважаючи на найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки. Такі правові висновки про застосування статей 1046, 1047 ЦК України викладені в постановах Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року у справі № 6-63цс13, від 02 липня 2014 року у справі № 6-79цс14, від 11 листопада 2015 року у справі № 1967цс15 та від 13 грудня 2017 року у справі № 6-996цс17;
у розписці від 13 лютого 2020 року, зазначено, що ОСОБА_2 винен ОСОБА_1 350 000 доларів США за будинок за адресою: АДРЕСА_1 . У частині першій статті 1049 ЦК України встановлено, що за договором позики позичальник зобов`язаний повернути суму позики у строк та в порядку, що передбачені договором. Тому розписка як документ, що підтверджує боргове зобов`язання, має містити умови отримання позичальником в борг грошей із зобов`язанням їх повернення та дати отримання коштів. Аналіз розписки від 13 лютого 2020 року свідчить, що вона не містить умови отримання позичальником в борг грошей із зобов`язанням їх повернення та дати отримання коштів;
заперечуючи проти позову, відповідач обґрунтував написання розписки заборгованістю, яка мала місце, на той час, між ним - ОСОБА_2 та ОСОБА_3 за договорами купівлі-продажу, укладеними 20 квітня 2018 року між їхніми матерями - ОСОБА_5 та ОСОБА_6, предметом яких є житлові будинки з господарсько-побутовими надвірними будівлями та спорудами, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 . Зазначена обставина була встановлена судом першої інстанції, зокрема в мотивувальній частині рішення зазначено, "що між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 мали місце домовленості щодо розрахунків при купівлі-продажу будинків АДРЕСА_1". У судовому засіданні апеляційного суду зазначені причини написання розписки стороною позивача - представником, адвокатом Коротичем В. А., також, не заперечувалися, тобто, ним визнано, що правовідносини, щодо боргових зобов`язань, виникли між ОСОБА_2 та ОСОБА_3, а не між позивачем ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . При цьому, дані правочини були оформлені нотаріально посвідченими договорами купівлі-продажу, згідно яких покупець ОСОБА_6 у повному розмірі сплатила ціну вартості вказаних будинків продавцю - ОСОБА_5 (а. с. 71-82, том 1). Таким чином, зі змісту розписки від 13 лютого 2020 року та згаданих договорів купівлі-продажу домоволодінь від 20 квітня 2018 року не вбачається обов`язку ОСОБА_2 щодо виплати коштів на користь ОСОБА_1 ;
також, судом першої інстанції встановлено, що " ОСОБА_2 винен на 12 серпня 2021 року ОСОБА_3 220 000 доларів США і 29 жовтня 2021 року останній в рахунок боргу отримав від ОСОБА_2 вказану суму". Тобто, якщо б борг й існував, то він мав би на день ухвалення рішення - 01 червня 2023 року - зменшитися на 220 000 доларів США та складати 130 000 доларів, але, аж ніяк, як встановив суд - 350 000 доларів США. Наведене свідчить, що встановивши відсутність боргових зобов`язань між сторонами у справі, суд першої інстанції дійшов помилкових висновків, які не відповідають викладеним у рішенні обставинам справи. Так само, суд першої інстанції не встановив справжньої правової природи укладеного між сторонами договору, неправильно застосував статті 1046, 1047, 1049 ЦК України та дійшов помилкового висновку про укладення договору позики.
Аргументи учасників справи
ОСОБА_1 10 листопада 2023 року подала до Верховного Суду касаційну скаргу, яка підписана представником Трохимцем О. П., на постанову Кропивницького апеляційного суду від 26 вересня 2023 року, в якій просить:
скасувати оскаржену постанову апеляційного суду;
залишити в силі рішення суду першої інстанції;
стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати.
Касаційна скарга мотивована тим, що:
між сторонами було укладено договір позики, на підтвердження чого відповідачем власноручно написано та надано позивачу розписку від 13 лютого 2020 року. Вказана розписка містить дані позичальника (відповідача), особу позикодавця (позивача), дату її складання (13 лютого 2020 року), що є датою отримання коштів відповідачем від позивача, конкретно визначену суму отриманих грошових коштів (350 000 доларів США) та підписана позичальником (відповідачем). Факт того, що вказана розписка написана ним особисто відповідач не заперечує. Розмір коштів, які винен відповідач позивачеві, вказаний особисто відповідачем - він не заперечував цей факт і в судовому засіданні. За своїми правовими ознаками договір позики є реальною, односторонньою, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника;
особа, яка має боргову розписку, в якій немає даних про позикодавця, вважається позикодавцем при відсутності належних і допустимих доказів, визначених частиною другою статті 76 ЦПК України, що спростовують зміст боргового документа, або є докази неправомірного заволодіння такою розпискою особою, яка нею володіє (постанова Верховного Суду від 27 травня 2020 року у справі № 583/97/19). Тлумачення статей 1046 та 1047 ЦК України свідчить, що по своїй суті розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видає боржник (позичальник) кредитору (позикодавцю) за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей (постанова Верховного Суду від 14 квітня 2021 року у справі № 642/4200/17). Аналіз частини другої статті 1047 ЦК України дозволяє зробити висновок, що розписка не є формою договору, а може лише підтверджувати укладення договору позики. По своїй суті розписка позичальника є тільки замінником письмової форми договору позики, оскільки вона підписується тільки позичальником (постанова Верховного Суду від 07 липня 2023 року у справі № 206/501/20). Твердження відповідача, що відсутність укладеного договору позики у письмовій формі свідчить про відсутність зобов`язання про повернення коштів та про відсутність факту отримання коштів від позивача не відповідає висновкам Верховного Суду;
апеляційний суд зробив необґрунтований висновок, що у розписці відсутній обов`язок відповідача повернути кошти та заперечив зміст боргової розписки, оскільки вона не містить умови отримання позичальником в борг грошей із зобов`язанням їх повернути та дати отримання коштів. Безпідставним є аргумент відповідача про те, що із змісту наданої позивачем розписки від 13 лютого 2020 року не вбачається отримання відповідачем від позивача грошових коштів саме у борг. Так само і не встановлено й обов`язку Відповідача повернути грошові кошти позивачу. Відповідач вказує, що позивачем не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження факту передачі коштів відповідачу (позика фактично не відбулась), строк та форму погашення боргу розпискою не визначено. Разом із тим, відсутність у розписці запису про зобов`язання повернути відповідачем отримане ним у борг не є підставою для відмови в позові, оскільки, складаючи вказану розписку і підписуючи її, відповідач тим самим взяв на себе зобов`язання повернути кошти. Такий висновок випливає з реальності укладеного між сторонами договору та положень статті 1049 ЦК України щодо обов`язку позичальника повернути позикодавцеві передану йому позику (постанова Верховного Суду від 18 грудня 2018 року у справі № 686/21857/16-ц). У розписці вказано слово "должен", що означає "брати, взяти в борг (у позику), позичати", "должен" - "винен", "должен" - "повинен". У частині другій статті 545 ЦК України передбачено презумпцію належності виконання обов`язку боржником, оскільки наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов`язку. І навпаки, якщо борговий документ перебуває у кредитора, то це свідчить про неналежне виконання або невиконання боржником його обов`язку;
безпідставним є твердження відповідача про те, що правовідносини за договором позики, які виникли між позивачем та відповідачем стосуються відносин, які виникли 20 квітня 2018 року внаслідок придбання домоволодінь, розташованих за адресою: АДРЕСА_1 між ОСОБА_5 та ОСОБА_6, з чим погодився апеляційний суд. Правочини щодо придбання домоволодінь були оформлені окремими нотаріально посвідченими договорами купівлі-продажу ННВ 998843, ННВ 998839 від 20 квітня 2018 року, згідно з яких вартість будинків сплачена у повному розмірі. Так, зокрема, у пункті 10 договору купівлі-продажу ННВ 998839 від 20 квітня 2018 року зазначено: "...гроші в сумі 1 934 000 грн, що є ціною нерухомості, яка є предметом договору, продавець одержав від покупця до підписання цього договору, оскільки сторони встановили, що умови цього договору щодо сплати піни договору застосовуються до відносин між ними, які виникли до його укладення (частина третя статті 631 ЦК України). Зазначена ціна повністю відповідає волевиявленню учасників цього правочину. є остаточною, її зміна після його укладення не допускається". До того ж сторонами вказаних договорів купівлі-продажу були інші особи ОСОБА_5 та ОСОБА_6 ;
суд апеляційної інстанції вказує, що суд першої інстанції дійшов помилкових висновків щодо боргових зобов`язань між сторонами, проте апеляційний суд не вказує, які саме взаємовідносини між сторонами є, на його думку, дійсними (реальними). Як вбачається з оскарженої постанови, реальними взаємовідносинами, на думку суду апеляційної інстанції, є купівля-продаж житлових будинків та земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 між ОСОБА_5 та ОСОБА_6, а позика є удаваним правочином. Проте у постанові Верховного Суду від 14 лютого 2022 року у справі № 346/2238/15-ц зазначено, що тлумачення статті 235 ЦК України свідчить, що удаваним є правочин, що вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, а не сторони. Тобто сторони з учиненням удаваного правочину навмисно виражають не ту внутрішню волю, що насправді має місце. Відтак, сторони вчиняють два правочини: один удаваний, що покликаний "маскувати" волю осіб; другий - прихований, від якого вони очікують правових наслідків, а не "приховують" сторону. Проте договори купівлі-продажу ННВ 998843, ННВ 998839 укладені від 20 квітня 2018 року, а боргова розписка, що є предметом спору складена 13 лютого 2020 року. Тобто дані правочини вчинено з часовою різницею у два роки. Крім того, у розглянутих правочинах різні сторони: договори купівлі продажу укладено між ОСОБА_5 та ОСОБА_6, а правовідносини за договором позики виникли між ОСОБА_1 та ОСОБА_2, які не є сторонами вказаних договорів купівлі-продажу;
та обставина, що відповідач вказав у розписці від 13 лютого 2020 року інформацію про домоволодіння (дослівно - "за дом по адресу АДРЕСА_1...") не змінює природи правовідносин, що виникли за договором позики. Адже, згідно з постановою Верховного Суду від 13 серпня 2021 року у справі № 638/20102/16 сам по собі факт зазначення у розписці про ціль позики, безумовно не свідчить про те, що позика була витрачена за призначенням. До того ж, позикодавець передає у власність позичальникові грошові кошти, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів. Мета отримання позичальником даних коштів (ціль їх використання) не може вплинути на обов`язок позичальника належно виконати боргове зобов`язання;
апеляційний суд необґрунтовано зазначив про розрахунки між позивачем та відповідачем. Апеляційний суд без належного обґрунтування, керуючись лише словами відповідача, який не надав достовірних та достатніх доказів, невірно сформував висновок щодо відсутності боргу та розрахунків по ньому. Долучені до матеріалів справи відповідачем докази, у тому числі аудіозапис на флеш-носії не підтверджують обставин, на які посилається відповідач. Апеляційний суд посилався на розписку від 12 серпня 2021 року, яка не є предметом спору між позивачем та відповідачем, оскільки стосується боргу відповідача перед іншим позикодавцем ( ОСОБА_3 ), іншої суми (220 000 доларів США). Ця розписка від 12 серпня 2021 року була погашена відповідачем, про що 29 жовтня 2021 року відповідач отримав розписку від позикодавця ОСОБА_3 . У свою чергу, за розпискою від 13 лютого 2020 року відповідач не виконав своє боргове зобов`язання перед позивачем, не повернув 350 000 доларів США, про що свідчить наявність у позивача оригіналу цієї розписки. Апеляційним судом проігноровано те, що розписки від 13 лютого 2020 року та 12 серпня 2021 року (350 000 доларів США і 220 000 доларів США відповідно) не є тотожними та стосуються правовідносин за різними договорами позики з різними позикодавцями відповідно.
Рух справи
Ухвалою Верховного Суду від 27 листопада 2023 року: відкрито касаційне провадження у справі; у задоволенні заяви ОСОБА_1 про зупинення дії постанови Кропивницького апеляційного суду від 26 вересня 2023 року відмовлено.
07 грудня 2023 року справу передано судді-доповідачу Крату В. І.
Ухвалою Верховного Суду від 15 грудня 2023 рокусправу призначено до судового розгляду.
Межі та підстави касаційного перегляду
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).
В ухвалі Верховного Суду від 27 листопада 2023 року вказано, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження: суд апеляційної інстанції в оскарженій постанові застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду: від 27 травня 2020 року у справі № 583/97/19; від 14 квітня 2021 року у справі № 642/4200/17; від 07 липня 2023 року у справі № 206/501/20; від 18 грудня 2018 року у справі № 686/21857/16-ц; від 12 листопада 2020 року у справі № 154/3443/18; від 19 грудня 2018 року у справі № 544/174/17; від 07 серпня 2019 року у справі № 753/22661/14; від 11 червня 2020 року у справі № 753/20532/14; від 17 лютого 2021 року у справі № 233/4822/18; від 01 вересня 2021 року у справі № 266/5745/18; від 29 вересня 2021 року у справі № 640/9165/19; від 03 листопада 2021 року у справі № 705/3275/18; від 09 грудня 2021 року у справі № 570/5689/16; від 14 лютого 2022 року у справі № 346/2238/15-ц; від 13 серпня 2021 року у справі № 638/20102/16; судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Фактичні обставини
Суди встановили, що між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 мали місце домовленості щодо розрахунків при купівлі-продажу будинків АДРЕСА_1 .
Відповідно до наданих суду договорів купівлі-продажу, вказані угоди укладались між ОСОБА_5 та ОСОБА_6 20 квітня 2018 року, а потім 04 травня 2018 року ОСОБА_6 подарувала ОСОБА_2 житлові будинки по АДРЕСА_1 та АДРЕСА_3 .
Вказані договори сторонами не оспорюються.
ОСОБА_2 було складено розписку, за якою ОСОБА_2 винен ОСОБА_1 350 000 доларів за будинок за адресою: АДРЕСА_1, написано власноручно 13 лютого 2020 року (а. с. 149).
Як зазначено позивачем вказані кошти відповідачем не повернуто.
Судами встановлено, що ОСОБА_2 був винен станом на 12 серпня 2021 року ОСОБА_3 220 000 доларів США і 29 жовтня 2021 року останній в рахунок боргу отримав від ОСОБА_2 вказану суму.
Позиція Верховного Суду
Для приватного права апріорі властивою є така засада, як розумність.
Розумність характерна як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватно-правових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і для тлумачення процесуальних норм (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 червня 2021 року у справі № 554/4741/19, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року у справі № 520/1185/16-ц, постанову Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20).
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).
Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду.
Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 березня 2023 року в справі № 753/8671/21 (провадження № 61-550св22).)
Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19).)
Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (див., постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 листопада 2023 року в справі № 761/42030/21 (провадження № 61-12101св23).)
В доктрині приватного права припинення зобов`язання обумовлюється дією правоприпиняючих юридичних фактів. Юридичні факти, що зумовлюють припинення зобов`язання, отримали назву підстав припинення. Припинення зобов`язання - це припинення правового зв`язку його суб`єктів, у яких припиняються суб`єктивні права і обов`язки, що складають зміст зобов`язальних правовідносин (див. постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 січня 2023 року в справі № 161/13862/19 (провадження № 61-7868св21).)