1. Правова система ipLex360
  2. Судові прецеденти
  3. Постанова суду


Перейти до правової позиції

П

ОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 грудня 2023 року

м. Київ

справа № 755/29143/14-к

провадження № 51-2271км23

Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду (далі - Суд, колегія суддів) у складі:

головуючої ОСОБА_1,

суддів ОСОБА_2, ОСОБА_3,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4,

прокурора ОСОБА_5,

захисника ОСОБА_6,

захисника ОСОБА_7 (у режимі відеоконференції),

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги захисника - адвоката ОСОБА_7 і прокурора ОСОБА_8, яка брала участь у розгляді справи судом апеляційної інстанції, на вирок Київського апеляційного суду від 21 березня 2023 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 120141000010002993, за обвинуваченням

ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця і жителя АДРЕСА_1 , такого, що не має судимості,

у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 307, ч. 3 ст. 313 Кримінального кодексу України (далі - КК).

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

1. Вироком Дніпровського районного суду м. Києва від 15 травня 2015 року ОСОБА_9 засуджено: за ч. 2 ст. 307 КК із застосуванням ст. 69 цього Кодексу - до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки без конфіскації майна; за ч. 3 ст. 313 КК - до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років без конфіскації майна; на підставі ст. 70 КК за сукупністю злочинів - до остаточного покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років без конфіскації майна, а відповідно до ст. 75 КК його звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 2 роки та покладено обов`язки, передбачені ст. 76 КК: періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання або роботи; не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.

2. Вирішено питання щодо судових витрат та речових доказів.

3. За вироком судуОСОБА_9 визнано винуватим у незаконному виробництві та зберіганні особливого небезпечних наркотичних засобів з метою збуту, а також у незаконному придбанні та зберіганні обладнання, призначеного для виготовлення особливо небезпечних наркотичних засобів.

4. Так, за вироком суду, ОСОБА_9 у невстановлений досудовим розслідуванням час в одній із кімнат квартири АДРЕСА_2 самостійно виготовив теплицю, у якій висадив і доглянув рослини конопель, далі зірвав їх, відокремив суцвіття та листки від стебел, висушив і в такий спосіб незаконно виробив особливо небезпечний наркотичний засіб - канабіс, частину якого загальною масою в перерахунку на суху речовину 4,10 г розфасував у п`ять паперових згортків, поклав до кишені куртки і зберігав при собі з метою збуту до вилучення працівниками міліції 16 квітня 2014 року о 17:20 на вул. Туманяна, 8 у м. Києві, а решту канабісу загальною масою в перерахунку на суху речовину 277,3206 г з метою збуту він зберігав за місцем свого проживання до вилучення працівниками правоохоронного органу у вказану дату в період з 18:27 до 19:10.

5. Крім того, ОСОБА_9 у не встановлений досудовим розслідуванням час і в неустановленному місці з метою виробництва та подальшого збуту особливо небезпечного наркотичного засобу - канабісу незаконно придбав обладнання, призначене для вирощування наркотичних засобів рослинного походження в штучних умовах, а саме: дерев`яні рейки, поліетиленову плівку, рулони з офольгованого паперу,

дві натрієві лампи високого тиску "Lucalox", потужністю 400 W, та "GroLux Sylvania", потужністю 600 W, крапельний полив і канальний вентилятор "Vents TT PRO 200", власноруч змайстрував в одній із кімнат своєї квартири спеціальне приміщення для вирощування рослин конопель, установивши вказане незаконно придбане обладнання, яке зберігав до вилучення працівниками правоохоронного органу 16 квітня 2014 року в період з 18:27 до 19:10.

6. Київський апеляційний суд 21 березня 2023 року скасував вирок Дніпровського районного суду м. Києва від 15 травня 2015 року в частині призначеного покарання та ухвалив новий вирок, яким призначив ОСОБА_9 покарання: за ч. 2 ст. 307 КК із застосуванням положень ст. 69 цього Кодексу - у виді позбавлення волі на строк 4 роки з конфіскацією всього майна, яке належить йому на праві власності; за ч. 3 ст. 313 КК - у виді позбавлення волі на строк 5 років з конфіскацією всього майна, яке належить йому на праві власності; на підставі ст. 70 КК за сукупністю злочинів - остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років з конфіскацією всього майна, яке належить йому на праві власності. Ухвалив відповідно до ч. 5 ст. 72 КК зарахувати ОСОБА_9 у строк покарання період його перебування під вартою з 19 червня по 17 серпня 2014 року з розрахунку один день попереднього ув`язнення за один день позбавлення волі. У решті вирок щодо ОСОБА_9 апеляційний суд залишив без змін.

Вимоги та узагальнені доводи осіб, які подали касаційні скарги

7. Захисник ОСОБА_9 - адвокат ОСОБА_7 у касаційній скарзі просить скасувати вирок апеляційного суду щодо ОСОБА_9,залишивши без зміни вирок суду першої інстанції. Скаржник вважає вирок апеляційного суду незаконним і несправедливим. Зазначає, що апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції про застосування до засудженого положень ст. 75 КК, а також призначаючи йому додаткове покарання у виді конфіскації майна, не врахував обставин, на які вказав суд першої інстанції, зокрема того, що ОСОБА_9 сприяв органам досудового слідства в розкритті кримінальних правопорушень, визнав свою вину і щиро розкаявся, позитивно характеризується за місцем проживання і роботи, на обліках у лікарів психіатра і нарколога не перебуває та не потребує лікування від наркоманії, вперше притягається до кримінальної відповідальності, має на утриманні матір похилого віку і батька - особу з інвалідністю І групи, які не можуть самостійно себе обслуговувати. Зауважує, що ОСОБА_9 із часу вчинення інкримінованих злочинів повністю змінився, став на шлях виправлення, про що свідчить його дієве каяття, адже він постійно проживає за місцем реєстрації, займається суспільно корисною працею, доглядає матір, жодних злочинів чи адміністративних правопорушень не вчиняв, не переховувався від органів слідства й суду, щиро розкаявся і бездоганною поведінкою довів, що його перебування на волі не загрожує інтересам суспільства, а отже, призначене ОСОБА_9 апеляційним судом покарання у виді позбавлення волі є неактуальним і не може вважатися таким, що сприятиме виправленню та попередженню вчинення нових злочинів. Захисник наголошує, що суд апеляційної інстанції не дослідив належним чином усіх обставин у справі, які свідчать про те, що ОСОБА_9 не є соціально небезпечною особою, і дають підстави для висновку про можливість його виправлення в умовах без ізоляції від суспільства. Крім того, захисник звертає увагу на те, що апеляційний суд під час обрання додаткової міри покарання у вигляді конфіскації майна не врахував, що в ОСОБА_9 відсутнє будь-яке майно, крім 1/3 квартири, фактичним власником якої він насправді не є.

8. Прокурор ОСОБА_8, яка брала участь у розгляді справи судом апеляційної інстанції, у своїй касаційній скарзі просить скасувати вирок Київського апеляційного суду від

21 березня 2023 року щодо ОСОБА_9 та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції. Не оспорюючи фактичних обставин справи, доведеності вини та юридичної оцінки дій обвинуваченого, вказує на неправильне застосування судом апеляційної інстанції закону України про кримінальну відповідальність, а саме застосування закону, який не підлягав застосуванню, - ст. 69 КК, та невідповідність призначеного ОСОБА_9 покарання тяжкості кримінальних правопорушень і його особі внаслідок м`якості. Звертає увагу на те, що, як передбачено законом, застосування ст. 69 КК є правомірним за умови наявності обставин, що істотно знижують ступінь тяжкості злочину, тобто ці обставини повинні перебувати одна з одною в такому співвідношенні і взаємодії та у своїй сукупності настільки істотно знижувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, що призначення винному навіть мінімального покарання в межах санкції було б несправедливим. На думку прокурора, апеляційний суд, ухвалюючи новий вирок, не дотримався зазначених вимог закону, лише формально перерахував обставини, які суд першої інстанції визнав такими, що пом`якшують покарання: щире каяття, активне сприяння розкриттю кримінальних правопорушень, наявність на утриманні ОСОБА_9 матері похилого віку та батька, котрий має інвалідність І групи, проте належним чином не мотивував свого рішення, не зазначив, як ці обставини істотно знижують ступінь тяжкості вчинених кримінальних правопорушень і чому з їх урахуванням призначення ОСОБА_9 навіть мінімального покарання в межах санкції було б явно несправедливим. Стверджує, що суд апеляційної інстанції залишив поза увагою обставини учинення ОСОБА_9 ряду злочинів, спосіб придбання та виготовлення особливо небезпечного наркотичного засобу та його кількість. Прокурор наголошує, що обвинувачений усвідомлював протиправність своїх дій, які спрямовані проти здоров`я населення, та передбачав можливі їх наслідки, але, незважаючи на це, вчинив тяжке й особливо тяжке кримінальне правопорушення. Зауважує, що щире каяття засудженого є сумнівним, оскільки той не дав критичної оцінки своїй протиправній поведінці, не осудив її, не виявив жалю з приводу вчиненого та бажання виправити ситуацію, а визнав вину під тягарем зібраних доказів. Також вважає безпідставним визнання апеляційним судом активного сприяння розкриттю злочину обставиною, яка пом`якшує покарання ОСОБА_9, оскільки останній, маючи певний життєвий досвід і розуміючи невідворотність проведення обшуку в його житлі, вимушений був повідомити правоохоронним органам про розміщення у квартирі наркотичних засобів і обладнання для їхнього виготовлення.

Позиції учасників судового провадження

9. Захисники ОСОБА_7 і ОСОБА_6 підтримали свою касаційну скаргу, просили її задовольнити, скасувати вирок Київського апеляційного суду від 21 березня 2023 року і залишити без зміни вирок Дніпровського районного суду м. Києва від 15 травня 2015 року про застосування до ОСОБА_9 правил ст. 75 КК, а касаційну скаргу прокурора просили залишити без задоволення.

10. Прокурор ОСОБА_5 підтримала касаційну скаргу прокурора ОСОБА_8, яка брала участь у розгляді справи судом апеляційної інстанції, просила задовольнити її, скасувавши вирок Київського апеляційного суду від 21 березня 2023 року щодо ОСОБА_9 та призначивши новий розгляд у суді апеляційної інстанції. Стосовно касаційної скарги сторони захисту прокурор вважала, що вона не підлягає задоволенню.

11. Іншим учасникам судового провадження було належним чином повідомлено про дату, час і місце касаційного розгляду, однак у судове засідання вони не з`явилися.

Мотиви Суду

12. Згідно із ч. 2 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

13. Відповідно до ч. 1 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

14. Підставами для скасування або зміни судових рішень судом касаційної інстанції згідно зі ст. 438 КПК є істотне порушення кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.

15. Обґрунтованість засудження ОСОБА_9 за ч. 2 ст. 307 і ч. 3 ст. 313 КК у касаційних скаргах не заперечується. Водночас захисник і прокурор вважають вирок суду апеляційної інстанції щодо ОСОБА_9 незаконним, немотивованим, необґрунтованим і таким, що підлягає скасуванню у зв`язку з неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність і невідповідністю призначеного покарання тяжкості кримінальних правопорушень та особі засудженого. Захисник указує, що апеляційний суд не застосував до ОСОБА_9 закону, який, на його думку, підлягав застосуванню, а саме ст. 75 КК, а також безпідставно призначив додаткове покарання у виді конфіскації майна. Прокурор стверджує, що суд апеляційної інстанції застосував закон, який не підлягав застосуванню, а саме ст. 69 КК.

Щодо доводів сторони захисту про незаконність вироку апеляційного суду через скасування рішення суду першої інстанції про звільнення ОСОБА_9 від відбування покарання

16. Статтею 420 КПК передбачено, що суд апеляційної інстанції скасовує вирок суду першої інстанції і ухвалює свій вирок у разі:

1) необхідності застосування закону про більш тяжке кримінальне правопорушення чи збільшення обсягу обвинувачення;

2) необхідності застосування більш суворого покарання;

3) скасування необґрунтованого виправдувального вироку суду першої інстанції;

4) неправильного звільнення обвинуваченого від відбування покарання.

17. Вирок суду апеляційної інстанції згідно з ч. 2 ст. 420 КПК повинен відповідати загальним вимогам до вироків.

18. Зі змісту ст. 370 КПК, якою визначено вимоги щодо законності, обґрунтованості та вмотивованості судового рішення, убачається, що законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом; обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджено доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу; вмотивованим є рішення, в якому наведено належні й достатні мотиви та підстави його ухвалення.

19. Загальні засади призначення покарання, визначені ст. 65 КК, наділяють суд правом вибору однієї з форм реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, завданням якої є виправлення та попередження нових злочинів. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання. Реалізація цієї функції становить правозастосовну інтелектуально-вольову діяльність суду, в рамках якої і приймається рішення про можливість застосування чи незастосування ст. 75 КК, за змістом якої рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням суд може прийняти лише у випадку, якщо призначено покарання певного виду і розміру, враховано тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, і всі ці дані в сукупності спонукають до висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання.


................
Перейти до повного тексту