ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
21 грудня 2023 року
м. Київ
справа № 686/29508/21
провадження № 61-8087св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Олійник А. С., Фаловської І. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: навчально-виховний комплекс № 6 міста Хмельницького, департамент освіти та науки Хмельницької міської ради,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу навчально-виховного комплексу № 6 міста Хмельницького на постанову Хмельницького апеляційного суду від 26 квітня 2023 року в складі колегії суддів Талалай О. І., Корніюк А. П., П`єнти І. В.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до
навчально-виховного комплексу № 6 міста Хмельницького (далі - НВК № 6 м. Хмельницького), департаменту освіти та науки Хмельницької міської ради про визнання незаконним і скасування наказу про відсторонення від роботи та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу.
Позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, що вона працює на посаді вчителя початкових класів в НВК № 6 м. Хмельницького, на підставі наказу від 10 листопада 2021 року № 248-К відсторонена від роботи у зв`язку з відсутністю обов`язкового профілактичного щеплення проти COVID-19 до усунення причин, що зумовили видання наказу.
Вважала наказ про відсторонення незаконним і таким, що порушує її права, оскільки законодавством не передбачена така правова підстава відсторонення працівника від роботи, як відсутність щеплення проти
COVID-19. Відмова працівника від незаконної вакцинації не може вважатися порушенням трудової дисципліни. Крім того, інформація про щеплення є особистою інформацією та становить лікарську таємницю.
ОСОБА_1 просила визнати незаконним і скасувати наказ від 10 листопада 2021 року № 248-к про відсторонення від роботи та стягнути з НВК № 6 м. Хмельницького заробітну плату за час вимушеного прогулу з розрахунку 1 159,91 грн середньоденного заробітку.
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення
Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 22 квітня 2022 року у задоволенні позову відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що відсторонення позивача від роботи здійснено відповідно до законодавства, оскільки нею не надано відомостей про отримання профілактичного щеплення проти COVID-19 або довідку про абсолютні протипоказання до проведення такого щеплення, з мотивів конфіденційності вказаної інформації. У діях відповідача не вбачається ознак порушення конституційних прав та свобод позивача.
Постановою Хмельницького апеляційного суду від 26 квітня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.
Рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 22 квітня 2022 року в частині відмови у задоволенні вимог до департаменту освіти та науки Хмельницької міської ради змінено, викладено мотивувальну частину в редакції цієї постанови.
Рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 22 квітня 2022 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог до НВК № 6 м. Хмельницького скасовано та ухвалено у цій частині нове судове рішення.
Визнано незаконним і скасовано наказ НВК № 6 м. Хмельницького від 10 листопада 2021 року № 248-к про відсторонення ОСОБА_1 від роботи з 10 листопада 2021 року без збереження заробітної плати до усунення причин, що його зумовили.
Стягнуто з НВК № 6 м. Хмельницького на користь ОСОБА_1 : середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 40 243,20 грн (сума зазначена без відрахування у дохід держави податку з доходів фізичних осіб та інших обов`язкових платежів) і судовий збір у розмірі 1 362 грн. Стягнуто з НВК № 6 м. Хмельницького на користь держави судовий збір у розмірі 2 876,09 грн.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції не врахував, що застосування до позивача такого заходу як відсторонення від роботи не передбачало жодної індивідуальної оцінки виконуваних нею трудових обов`язків, зокрема об`єктивної необхідності під час їхнього виконання особисто контактувати з іншими людьми, неможливість встановлення позивачу дистанційної форми організації праці. Суд не встановив жодних фактів, які б підтверджували нагальність потреби у відстороненні саме ОСОБА_1 від роботи. Тому таке відсторонення не можна вважати пропорційним меті охорони здоров`я населення та самої ОСОБА_1 . Доводи апеляційної скарги у зв`язку з необхідністю врахування висновків щодо застосування норм права, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21, дають підстави для висновку про скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення. Крім того, суд першої інстанції не звернув увагу, що належним відповідачем за вимогами у цій справі є НВК № 6 м. Хмельницького. З огляду на незаконність відсторонення ОСОБА_1 має право на отримання середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі НВК № 6 м. Хмельницького, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить суд касаційної інстанції скасувати постанову Хмельницького апеляційного суду від 26 квітня 2023 року, залишити в силі рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 22 квітня 2022 року.
Рух справи в суді касаційної інстанції
26 травня 2023 року НВК № 6 м. Хмельницького надіслав засобами поштового зв`язку до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Хмельницького апеляційного суду від 26 квітня 2023 року.
Верховний Суд ухвалою від 26 липня 2023 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою НВК № 6 м. Хмельницького на постанову Хмельницького апеляційного суду від 26 квітня 2023 року, витребував справу із суду першої інстанції.
18 серпня 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
У касаційній скарзі як на підставу оскарження судового рішення НВК № 6 м. Хмельницького посилається на пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України). Вказував, що суд апеляційної інстанції не врахував висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 10 березня 2021 року у справі № 331/5291/19, від 08 лютого 2021 року у справі № 630/554/19, від 17 квітня 2019 року у справі № 682/1692/17, від 20 березня 2018 року у справі № 337/3087/17. Крім того, апеляційний суд відступив від висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року.
Касаційна скарга мотивована тим, що всупереч Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб" та постанови Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року № 1236 ОСОБА_1 відмовилась від ознайомлення з листом № 568/01/42, а також відмовилась надавати будь-які письмові або усні пояснення стосовно відмови від ознайомлення з повідомленням про необхідність надати документи, що підтверджують отримання профілактичного щеплення проти COVID-19. Відсторонення ОСОБА_1 від займаної посади переслідувало мету забезпечення безпеки життя і здоров`я усіх учнів та працівників школи та захищати власне вчителя, яка не отримала профілактичного щеплення.
Позиція інших учасників справи
У вересні 2023 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення апеляційного суду - без змін. Зазначає, що суд першої інстанції не врахував, що роботодавець відсторонюючи її від виконуваної роботи не запропонував їй дистанційного навчання, хоч така можливість у відповідача існувала, проте своїми неправомірними діями роботодавець фактично позбавив її конституційного права на працю. Враховуючи, що вакцини проти COVID-19 є експериментальними і держава не надає гарантій про їх безпечність для здоров`я людини, тому відмову від вакцинації слід вважати обґрунтованою і такою, яка позбавляє роботодавця права на відсторонення працівника від роботи. Відсторонення від роботи в контексті статті 27 Закону України "Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення" можливе лише з підстав необґрунтованої відмови від вакцинації. Разом з тим, відповідач неправомірно відсторонив позивача від роботи, оскільки не мав жодних визначених законодавством підстав для відсторонення, не мав належних, допустимих доказів факту її відмови чи ухилення від обов`язкового профілактичного щеплення від COVID-19, а також не дотримався вимог статті 7, частини другої статті 27 Закону України "Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення", порядку відсторонення її від роботи.
Фактичні обставини, встановлені судами
Суди встановили, що з 02 лютого 2015 року ОСОБА_1 працює на посаді вчителя початкових класів НВК № 6 м. Хмельницького.
05 листопада 2021 року роботодавець повідомив позивача про необхідність надання у строк до 08 листопада 2021 року документів, які підтверджують наявність профілактичного щеплення проти COVID-19 або міжнародний, внутрішній сертифікат або іноземний сертифікат, що підтверджує наявність профілактичного щеплення проти COVID-19, які включені ВООЗ до переліку дозволених для використання в надзвичайних ситуаціях, або медичного висновку про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданого закладом охорони здоров`я, та попередив, що в разі ненадання документів вона буде відсторонена від роботи без збереження заробітної плати.
ОСОБА_1 відмовилася від підписання повідомлення, про що складений акт.
На підставі наказу виконуючого обов`язки директора НВК № 6 м. Хмельницького від 10 листопада 2021 року № 248-к ОСОБА_1 відсторонена від роботи з 10 листопада 2021 року у зв`язку з відмовою працівника надавати інформацію про проведення профілактичних щеплень проти COVID-19 до усунення причин, що зумовили видання наказу.
Відповідно до наказу директора НВК № 6 м. Хмельницького від 10 січня 2022 року № 6-к з урахуванням наказу від 10 січня 2022 року № 7-к позивач допущена до роботи з 10 січня 2022 року.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
У статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року та протоколи до неї (далі - Конвенція), а також практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно із частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
У частинах першій та другій статті 400 ЦПК України визначено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Оскільки касаційна скарга не містить доводів щодо відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Департаменту освіти та науки Хмельницької міської ради, тому Верховний Суд переглядає оскаржувану постанову апеляційного суду в частині позовних вимог ОСОБА_1 до НВК № 6 м. Хмельницького.
Верховний суд вважає, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Статтею 43 Конституції України передбачено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.
Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.
Відповідно до частини першої статті 46 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається в разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння; відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством.