ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
21 грудня 2023 року
м. Київ
справа № 593/1166/21
провадження № 61-14079 св 23
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Коломієць Г. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
представник позивача - адвокат Молень Ростислав Богданович,
відповідач - комунальне некомерційне підприємство "Бережанський обласний дитячий гастроентерологічний санаторій" Тернопільської обласної ради,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката
Моленя Ростислава Богдановича, на рішення Бережанського районного суду Тернопільської області у складі судді Німко Н. П.від 29 березня 2023 року та постанову Тернопільського апеляційного суду у складі колегії суддів: Костіва О. З., Бершадської Г. В., Храпак Н. М. від 08 серпня 2023 року,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
20 вересня 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до комунального некомерційного підприємства "Бережанський обласний дитячий гастроентерологічний санаторій" Тернопільської обласної ради (далі - КНП "Бережанський ОДГС", підприємство) про визнання незаконним і скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку
за час вимушеного прогулу.
В обґрунтування позовних вимог зазначала, що з 01 вересня 1995 року вона працювала музичним керівником у Бережанському обласному комунальному дитячому гастроентерологічному санаторії.
Наказом генерального директора (головного лікаря), голови ліквідаційної комісії КНП "Бережанський ОДГС" Лужної Н. М. від 19 грудня 2019 року № 86-к у зв`язку
з ліквідацією підприємства згідно з рішенням Тернопільської обласної ради
від 17 вересня 2019 року № 1430 "Про ліквідацію окремих закладів охорони здоров`я - об`єктів спільної власності територіальних громад, сіл, селищ, міст Тернопільської області та перейменування Тернопільського обласного центру комплексної реабілітації осіб з інвалідністю" працівників КНП "Бережанський ОДГС" згідно зі списком (додаток), у тому числі її, звільнено з 28 грудня 2019 року у зв`язку з ліквідацією підприємства на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України.
Із зазначеним наказом у частині її звільнення вона не погодилася, вважала його незаконним та таким, що порушує її трудові права, оскільки підставою звільнення працівників слугувало вказане вище рішення Тернопільської обласної ради
від 17 вересня 2019 року № 1430, яке скасовано постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 11 березня 2021 року у справі № 500/320/20. При цьому, з моменту набрання постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду
від 11 березня 2021 року у справі № 500/320/20 законної сили відповідач не вчинив жодних заходів для поновлення її на роботі.
Відповідач не взаємодіяв із громадськістю і трудовим колективом закладу
при вирішенні питання про ліквідацію медичного закладу. Працівників закладу,
в тому числі її, не було персонально повідомлено про наступне вивільнення
не пізніше ніж за два місяці до звільнення, не було проведено консультацій
з первинною профспілковою організацією КНП "Бережанського ОДГС" щодо запобігань звільненню таких працівників, у тому числі її.
З урахуванням наведеного, ОСОБА_1 просила суд:
- визнати незаконним і скасувати наказ генерального директора (головного лікаря), голови ліквідаційної комісії КНП "Бережанський ОДГС" Лужної Н. М.
"Про звільнення працівників у зв`язку з ліквідацією підприємства" від 19 грудня 2019 року № 86-к у частині її звільнення з роботи з 28 грудня 2019 року
у зв`язку з ліквідацією підприємства на підставі пункту 1 частини першої
статті 40 КЗпП України;
- поновити її на роботі музичним керівником в КНП "Бережанський ОДГС";
- стягнути з відповідача на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 51 183,98 грн.
Короткий зміст судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Бережанського районного суду Тернопільської області від 29 березня 2023 року, залишеним без змін постановою Тернопільського апеляційного суду
від 08 серпня 2023 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Судові рішення мотивовано тим, що оскільки позивачка була звільнена із роботи саме у зв`язку з ліквідацією Бережанського санаторію, після визнання судовим рішенням (справа № 500/320/20) такої ліквідації незаконною та відновлення роботи організації, вона мала бути поновленою у цьому підприємстві. Указане свідчить про незаконність її звільнення та обґрунтованість позовних вимог у цій частині.
При цьому підстави незаконності звільнення позивачки відповідач фактично не заперечував, лише подав заяву про відмову у задоволенні позову з підстав пропуску строку звернення до суду із заявленими вимогами.
Суд першої інстанції вважав необґрунтованими твердження позивачки про відсутність у Лужної Н. М. (головний лікар) права представництва у суді інтересів відповідача, оскільки вона з 28 грудня 2019 року звільнена з посади головного лікаря санаторію (тобто не є його керівником), а з 11 березня 2021 року втратила свої повноваження як голова ліквідаційної комісії санаторію, так як доказів відсутності у Лужної Н. М. указаних повноважень не надано.
Для судового захисту в разі пропущення строку звернення до суду необхідно, щоб позивач заявив клопотання про поновлення такого строку й щоб суд визнав строк пропущеним із поважних причин, поновив його. Таке клопотання подано позивачкою, як і подано відповідачем заяву про відмову у задоволенні позовних вимог із підстав пропуску позивачкою строку, встановленого статтею 233 КЗпП України. Разом із цим, установлений статтею 233 КЗпП України строк звернення до суду застосовується судом незалежно від заяви сторін, так як пропущення такого строку є самостійною підставою для відмови в задоволенні позовних вимог. Представник позивачки в судовому засіданні (в усних поясненнях) посилався на те, що у визначений законом місячний строк із дня вручення позивачці наказу про звільнення, до 28 січня 2020 року, вона не мала можливості звернутися до суду із вказаними позовними вимогами, оскільки на той час такий позов був би завідомо безпідставним, так як рішення обласної ради, на виконання якого цей наказ був прийнятий, тоді було чинним і законним. Указане є поважними причинами пропуску позивачкою строку для звернення до суду з цим позовом.
Посилання позивача на причини пропуску строку звернення до суду, суд не вважав поважними, оскільки позивачка була звільнена з роботи 28 грудня 2019 року, про що була особисто повідомлена, трудову книжку отримала своєчасно, судове рішення, яким визнано незаконними підстави для ліквідації Бережанського санаторію й відповідно фактично констатована незаконність звільнення позивачки прийняте 11 березня 2021 року, а до суду позовна заява подана 20 вересня
2021 року. Про наявність поважних причин пропуску такого строку в період
з 11 березня 2021 року до 20 вересня 2021 року (час звернення до суду), ні позивачка, ні її представник не вказали.
Оскільки не доведені обставини, які б свідчили про наявність будь-яких перешкод позивачу, як звільненому працівнику, у реалізації її права на оскарження рішення роботодавця щодо її звільнення в місячний строк, суд першої інстанції відмовив у задоволенні позову ОСОБА_1 у зв`язку з пропуском установленого
статтею 233 КЗпП України строку звернення до суду з цим позовом. Підстав для визнання строку пропущеним із поважних причин судом не встановлено.
Вимога про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу
є похідною від вимоги про поновлення позивача на роботі й у випадку відмови
у її задоволенні (незалежно від підстав) похідна вимога також не підлягає задоволенню.
Крім того, суд апеляційної інстанції вважав безпідставними доводи заявника про те,
що 27 січня 2020 року ОСОБА_3 та ОСОБА_4, представляючи інтереси звільнених працівників, у тому числі й ОСОБА_5, за усним дорученням, звернулись в Тернопільський окружний адміністративний суд
із позовом про визнання протиправним і скасування рішення Тернопільської обласної ради від 17 вересня 2019 року № 1430, оскільки вказана обставина судом не встановлена та матеріалами справи не підтверджена, а доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина шоста статті 81 ЦПК України).
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У вересні 2023 рокупредставник ОСОБА_1 - адвокат Молень Р. Б., звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Бережанського районного суду Тернопільської області від 29 березня 2023 року та постанову Тернопільського апеляційного суду від 08 серпня 2023 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати
й ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 жовтня 2023 року клопотання представника ОСОБА_1 - адвоката Моленя Р. Б., про поновлення строку на касаційне оскарження задоволено й поновлено цей строк. Відкрито касаційне провадження у цій справі. Витребувано цивільну справу № 593/1166/21 з Бережанського районного суду Тернопільської області. Надіслано іншим учасникам справи копію касаційної скарги та доданих
до неї документів. Роз`яснено право подати відзив на касаційну скаргу та надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.
У жовтні 2023 року справа надійшла до Верховного Суду (в електронному вигляді).
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Моленя Р. Б., мотивована тим, що судами попередніх інстанцій безпідставно відмовлено у задоволенні позову у зв`язку із пропуском строку звернення до суду за відсутності обґрунтованої заяви відповідача про застосування цього строку, поданої уповноваженою на це особою. Вказує, що заяви, подані Лужною Н. М. у цій справі (що стосуються предмету спору та строку звернення до суду), не можуть бути взяті до уваги та враховані судами, оскільки їх підписано неуповноважним представником. Зокрема, оспорюваним наказом про звільнення працівників КНП "Бережанський ОДГС" згідно зі списком (додаток) 28 грудня 2019 року у зв`язку з ліквідацією підприємства звільнено, в тому числі й Лужну Н. М., а повноваження її, як голови ліквідаційної комісії, визначені рішенням Тернопільської обласної ради від 17 вересня 2019 року № 1430, скасовані постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 11 березня
2021 року у справі № 500/320/20, яка набрала законної сили. Отже, на думку заявника, заяву про застосування позовної давності у цій справі відповідачем не подано.
При цьому суди попередніх інстанцій безпідставно врахували пункт 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 "Про практику розгляду судами трудових спорів", згідно з якою судам роз`яснено,
що встановлений статтею 233 КЗпП України строк звернення до суду застосовується судом незалежно від заяви сторін і пропущення такого строку
є самостійною підставою для відмови в задоволенні позовних вимог, оскільки постанова Пленуму не є постановою Верховного Суду, в якій викладено висновок щодо застосування норм прав у подібних правовідносинах. У зв`язку з цим, заявник уважає, що наявні підстави для відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у відповідних постановах Верховного Суду України та Верховного Суду, оскільки норми КЗпП України не містять положення про застосування строку звернення до суду, встановленого частиною другою статті 233 КЗпП України, незалежно від заяви сторін. Натомість інститут позовної давності цивільного судочинства встановлено ЦК України, частиною третьою статті 267 якого передбачено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.
Самовільне застосування судами наслідків пропущення позивачем позовної давності за умов неподання повноважним представником відповідача заяви про їх застосування до винесення рішення суду суперечить висновкам щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду України: від 22 березня 2017 року у справі № 6-3063цс16, від 24 червня 2015 року
у справі № 6-738цс15, які судами не були враховані.
Заявник у касаційній скарзі також зазначає про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування положень статті 233 КЗпП України та
частини третьої статті 267 ЦК України у їх системному взаємозв`язку у подібних правовідносинах.
Також вказує, що керівник санаторію Лужна Н. М. після прийняття Тернопільською обласною радою рішення № 1430 від 17 вересня 2019 року спочатку переконувала працівників санаторію, що це не ліквідація, а реорганізація, що не відповідало дійсності. При цьому Лужна Н. М., як керівник санаторію, запевняла, що всі звільнені працівники будуть прийняті у новостворений заклад і забезпечені у ньому роботою. Про таке прийняття звільнених працівників у новостворений структурний підрозділ Лужна Н. М. повідомила й під час інтерв`ю 05 листопада 2019 року журналісту Інтернет-видання "Терміново". Заявник вважає, що такими діями Лужної Н. М. працівників було введено в оману щодо фактичних наслідків звільнення, відсутності підстав обов`язкового працевлаштування у заклад, який мав бути створений замість ліквідованого санаторію, а тому позивач не вбачала підстав звернення до суду для поновлення на роботі. Вважає, що у даному випадку керівник санаторію
Лужна Н. М. діяла недобросовісно, оскільки її теперішні дії у виді подання до суду заяви про застосування строку позовної давності суперечать її попередній поведінці.
Крім того, остаточно переконавшись у тому, що санаторій ліквідовано і запевнення Лужної Н. М. про обов`язковість працевлаштування позивачки й інших звільнених працівників санаторію не відповідають дійсності, окремими звільненими працівниками санаторію, а саме: ОСОБА_4 та ОСОБА_3 27 січня 2020 року подано позов до Тернопільського окружного адміністративного суду про визнання незаконним і скасування вказаного рішення Тернопільської обласної ради, на підставі на виконання якого й було прийнято оскаржуваний наказ відповідача.
11 березня 2021 року судом апеляційної інстанції такий позов було задоволено й вказане рішення скасоване, як незаконне.
Відповідно позивачка чекала на набрання законної сили постанови в указаній адміністративній справі.
З огляду на такі обставини, у визначений законом місячний строк з дня вручення ОСОБА_6 наказу про звільнення, до 28 січня 2020 року, остання не мала можливості звернутися до суду із вказаними позовними вимогами, оскільки на той час такий позов був би завідомо безпідставним, так як рішення обласної ради, на виконання якого цей наказ був прийнятим, на той час було чинним і законним. Вважає, що такі обставини є поважними, які фактично перешкодили подати до суду даний позов у визначений законом строк.
Відзив на касаційну скаргу до суду касаційної інстанції не надійшов.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій
статті 389 ЦПК України.
Підставами касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, зокрема: 1) Застосування судами норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду; 2) Необхідність відступлення від висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 06 квітня 2016 року у справі № 6-409цс16; від 05 липня
2017 року у справі № 758/9773/15-ц; від 02 грудня 2020 року у справі № 751/1198/18; від 29 червня 2021 року у справі № 588/1672/18; від 26 жовтня 2022 року у справі
№ 5023/2756/11; від 26 жовтня 2022 року у справі № 757/62971/19-ц; від 09 травня 2023 року у справі № 398/1985/22; 3) Відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах (пункти 1, 2, 3 частини другої статті 389 ЦПК України).
Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Моленя Р. Б., задоволенню не підлягає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи
у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів
та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні
чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Частиною першою статті 402 ЦПК України передбачено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним
і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права