ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
20 грудня 2023 року
м. Київ
справа № 370/3030/21
провадження № 61-12904св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю.,
учасники справи:
позивач - товариство з обмеженою відповідальністю "ОТП Факторинг Україна",
відповідачі: ОСОБА_1, ОСОБА_2,
треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Васьківська Вікторія Станіславівна, приватний виконавець виконавчого округу міста Києва Корольов Вадим Вячеславович, ОСОБА_3,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1, ОСОБА_2, в інтересах яких діє адвокат Счастлівцева Алла Леонідівна, на постанову Київського апеляційного суду від 06 липня 2023 року у складі колегії суддів: Журби С. О., Писаної Т. О., Приходька К. П.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2021 року товариство з обмеженою відповідальністю "ОТП Факторинг Україна"(далі - ТОВ "ОТП Факторинг Україна") звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про визнання договорів дарування недійсними та скасування державної реєстрації права власності.
Позовну заяву мотивовано тим, що 21 грудня 2006 року між закритим акціонерним товариством "ОТП Банк" (далі - ЗАТ "ОТП Банк"), правонаступником якого є АТ "ОТП Банк", та ОСОБА_3 укладено кредитний договір, відповідно до умов якого останньому надано кредит у розмірі 200 000 доларів США, строком до 21 грудня 2031 року.
На забезпечення виконання зобов`язань за указаним кредитним договором,
21 грудня 2006 року банк та ОСОБА_1 уклали договір поруки.
29 червня 2010 року між АТ "ОТП Банк" та ТОВ "ОТП Факторинг Україна" укладено договір купівлі-продажу кредитного портфелю, відповідно до якого останнє набуло право вимоги за наведеними вище договорами кредиту та поруки.
Зазначає, що у зв`язку із невиконанням позичальником умов договору кредитор вимушений був звернутися до суду із позовом про стягнення з позичальника та поручителя кредитної заборгованості, який задоволено рішенням Печерського районного суду м. Києва від 28 лютого 2012 року у справі № 2-4730/11 та стягнуто солідарно з ОСОБА_3 та ОСОБА_1 на користь ТОВ "ОТП Факторинг Україна" заборгованість за кредитним договором у розмірі 4 637 251,90 грн.
Із змісту судового рішення слідує, що банк надсилав позичальнику та поручителю досудову вимогу про погашення заборгованості за кредитним договором, яка була вручена особисто представнику відповідачів ОСОБА_4 23 жовтня
2009 року.
В подальшому на виконання рішення суду було отримано виконавчий лист, який перебуває на примусовому виконанні у приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Корольова В. В.
24 листопада 2021 року від приватного виконавця на адресу позивача надійшов лист, яким повідомлено стягувача про відчуження боржницею належного їй нерухомого майна, а саме земельної ділянки, кадастровий номер 3222782602:001:0146, та розташованого на ній домоволодіння АДРЕСА_1 .
Відчуження належного ОСОБА_1 майна відбулося шляхом укладення
30 березня 2011 року договорів дарування на користь її матері ОСОБА_2 .
Посилаючись на те, що зазначені правочини є фіктивними та такими, що порушують законні права позивача, оскільки їх вчинено без наміру створення правових наслідків, а лише з метою приховання належного боржнику нерухомого майна з метою ухилення від виконання грошового зобов`язання за договором кредиту, позивач просив визнати недійсними зазначені договори дарування домоволодіння та земельної ділянки і скасувати рішення про державну реєстрацію права власності ОСОБА_2 на вказане майно.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Макарівського районного суду Київської області від 23 листопада
2022 року у складі судді Білоцької Л. В. у задоволенні позову ТОВ "ОТП Факторинг Україна" відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що оспорювані правочини були укладені з метою уникнення звернення стягнення належне відповідачу майно, тобто всупереч інтересам позивача, що вказує на наявність умислу приховати справжні наміри їх укладення, а саме вивести нерухоме майно з власності під час існування у відповідача боргових зобов`язань, з метою уникнення виконання відповідного грошового зобов`язання, підтвердженого судовим рішенням, а тому позовні вимоги позивача є обґрунтованими. Разом з тим, суд вважав, що позивач звернувся до суду із позовом поза межами позовної давності, про застосування якої заявлено відповідачем, що є самостійною підставою для відмови у позові.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Київського апеляційного суду від 06 липня 2023 року апеляційну скаргу ТОВ "ОТП Факторинг Україна" задоволено. Рішення Макарівського районного суду Київської області від 23 листопада 2022 року скасовано та ухвалено нове про задоволення позову.
Визнано недійсними договори дарування домоволодіння, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1, та земельної ділянки, що розташована за адресою: Київська область, Макарівський район, с. Березівка, кадастровий номер 3222782602:02:001:0146, посвідчені
30 березня 2011 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу м. Києва Васьківською В.С., зареєстровані в реєстрі під №№ 436, 439 та скасовано державну реєстрацію права власності на вказане домоволодіння та земельну ділянку.
Постанову суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про фіктивність оспорюваних правочинів, однак помилково вважав, що позивач пропустив позовну давність, оскільки вперше про відчуження відповідачем належного їй майна товариство дізналося з листа приватного виконавця від 17 листопада 2021 року, а із позовом до суду звернулося у грудні 2021 року, тобто в межах трирічного строку позовної давності, встановленого статтею 257 ЦК України. Суд врахував, що позивач не є стороною правочинів, а обставини справи не містять доказів того, що він дізнався або мав дізнатися про оскаржувані правочини до зазначеної вище дати.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та аргументи учасників справи
У касаційній скарзі адвокат Счастлівцева А. Л., яка діє в інтересах ОСОБА_1, ОСОБА_2, просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Підставою касаційного оскарження заявник зазначає застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду України від 19 жовтня 2016 року справа № 6-1873цс16, у постанові Верховного Суду від 18 березня 2021 року справа № 185/11584/19.
Касаційну скаргу мотивовано тим, що суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про фіктивність укладених між відповідачами договорів дарування, оскільки вони спрямовані на реальне настання правових наслідків, майно фактично передано обдарованому. Зазначає, що на момент укладення спірних договорів щодо ОСОБА_1 були відсутні будь-які рішення суду про стягнення заборгованості, відповідно, й відсутні відкриті виконавчі провадження.
Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 19 жовтня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі.
03 листопада 2023 року справу передано судді-доповідачу.
Відзив на касаційну скаргу
У листопаді 2023 року від ТОВ "ОТП Факторинг Україна" надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому позивач посилається на необґрунтованість доводів скарги та законність прийнятої судом апеляційної інстанції постанови.
Встановлені судами фактичні обставини справи
21 грудня 2006 року між ЗАТ "ОТП Банк", правонаступником якого є АТ "ОТП Банк", та ОСОБА_3 укладено кредитний договір, відповідно до умов якого останньому надано кредит у розмірі 200 000 доларів США, строком до 21 грудня 2031 року.
На забезпечення виконання зобов`язань за указаним кредитним договором,
21 грудня 2006 року банк та ОСОБА_1 уклали договір поруки.
В порядку досудового вирішення спору, банк 28 вересня 2009 року звертався до ОСОБА_3 та ОСОБА_1 з вимогами про погашення заборгованості за кредитним договором від 21 грудня 2006 року.
29 червня 2010 року між АТ "ОТП Банк" та ТОВ "ОТП Факторинг Україна" укладено договір купівлі-продажу кредитного портфелю, відповідно до якого останнє набуло право вимоги за наведеними вище договорами кредиту та поруки.
У зв`язку із невиконанням позичальником умов договору кредитор звернувся до суду із позовом про стягнення з позичальника та поручителя кредитної заборгованості, який задоволено рішенням Печерського районного суду м. Києва від 28 лютого 2012 року у справі № 2-4730/11 та стягнуто солідарно з ОСОБА_3 та ОСОБА_1 на користь ТОВ "ОТП Факторинг Україна" заборгованість за кредитним договором у розмірі 4 637 251,90 грн.
Із змісту судового рішення слідує, що банк надсилав позичальнику та поручителю досудову вимогу про погашення заборгованості за кредитним договором, яка була вручена особисто представнику відповідачів ОСОБА_4 23 жовтня
2009 року.
Постановою приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Корольова В. В. від 29 квітня 2021 року відкрито виконавче провадження щодо виконання виконавчого листа № 2-4730/11, виданого 22 серпня 2012 року Печерським районним судом м. Києва, про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ "ОТП Факторинг Україна" заборгованості за кредитним договором у розмірі 4 637 251,90 грн.
24 листопада 2021 року від приватного виконавця на адресу позивача надійшов лист, яким повідомлено стягувача про відчуження боржницею належного їй нерухомого майна, а саме земельної ділянки, кадастровий номер 3222782602:001:0146, та розташованого на ній домоволодіння АДРЕСА_1 .
Відчуження належного ОСОБА_1 майна відбулося шляхом укладення
30 березня 2011 року договорів дарування на користь її матері ОСОБА_2 (а. с. 31, 32, т. 1).
Мотивувальна частина
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла таких висновків.
Відповідно до статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.
За змістом частини п`ятої статті 203 ЦК України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Відповідно до змісту статті 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.
Для визнання правочину фіктивним суди повинні встановити наявність умислу в усіх сторін правочину. При цьому необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків.
У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто обидві сторони, вчиняючи фіктивний правочин, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, тобто мають інші цілі, ніж передбачені правочином. Такий правочин завжди укладається умисно.
Отже, основними ознаками фіктивного правочину є: введення в оману (до або в момент укладення угоди) іншого учасника або третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов`язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину.
Укладення договору, який за своїм змістом суперечить вимогам закону, оскільки не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, є порушенням частин першої та п`ятої статті 203 ЦК України, що за правилами статті 215 цього Кодексу є підставою для визнання його недійсним відповідно до статті 234 ЦК України.
Відповідно до статті 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність. Договір, що встановлює обов`язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування.
Під час розгляду справи Верховний Суд враховує правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 03 липня 2019 року у справі № 369/11268/16-ц (провадження № 14-260цс19) про те, що позивач вправі звернутися до суду із позовом про визнання договору недійсним, як такого, що направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України), та послатися на спеціальну норму, що передбачає підставу визнання правочину недійсним, якою може бути як підстава, передбачена статтею 234 ЦК України, так і інша, наприклад, підстава, передбачена статтею 228 ЦК України.