ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
05 грудня 2023 року
м. Київ
справа № 344/20884/21
провадження № 61-4404св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Фаловської І. М.,
суддів: Грушицького А. І., Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Сердюка В. В., Пророка В. В.,
учасники справи:
позивач - виконавчий комітет Івано-Франківської міської ради,
відповідачі: ОСОБА_1, приватний нотаріус Івано-Франківського міського нотаріального округу Павлінський Віталій Данилович,
треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1, в інтересах якого діє адвокат Венгринюк Юрій Володимирович, на рішення Івано-Франківського міського суду
Івано-Франківської області від 01 листопада 2022 року у складі судді Кіндратишин Л. Р. та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 16 лютого 2023 року у складі колегії суддів Девляшевського В. А., Баркова В. М., Луганської В. М.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2021 року представник виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1, приватного нотаріуса Івано-Франківського міського нотаріального округу (далі - приватний нотаріус) Павлінського В. Д. про скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 48059285, вчиненого 01 серпня 2019 року приватним нотаріусом Павлінським В. Д., про право власності ОСОБА_1 на двокімнатну квартиру АДРЕСА_1 .
На обґрунтування позову посилався на те, що рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 12 жовтня 2021 року у справі № 344/806/20 визнано недійсним договір купівлі-продажу квартири, укладений 01 серпня 2019 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_1 щодо відчуження вказаної квартири. При цьому встановлено, що 29 липня 1986 року ОСОБА_7 на підставі рішення міської ради видано ордер на житлове приміщення на право зайняття спірної квартири з сім`єю з п`яти осіб. ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_5 та ОСОБА_4, які згідно з довідкою департаменту комунального господарства і зв`язку від 16 грудня 2011 року там проживали, право на безоплатну приватизацію не використали.
З архівних відомостей від 23 квітня 1997 року вбачалось, що за ОСОБА_6 зареєстровано право власності на квартиру АДРЕСА_1 на підставі свідоцтва про право власності на житло від 23 квітня 1997 року, виданого Агенством по приватизації державного житлового фонду. Проте, як встановлено судом, виконавчий комітет Івано-Франківської міської ради не приймав рішення від 07 квітня 1997 року № 234-р, на підставі якого було видано свідоцтво про право власності на квартиру. Відповідно до договору купівлі-продажу квартири, посвідченого 01 серпня 2019 року приватним нотаріусом Павлінським В. Д. та зареєстрованим у реєстрі за № 2586, ОСОБА_6 продав вказану квартиру ОСОБА_1 .
Суд встановив, що ОСОБА_6 не був власником квартири АДРЕСА_1, а тому відповідно до статті 317 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) не мав права нею розпоряджатись.
Представник позивача вважав, що оскільки спірна квартира не приватизована, вона продовжує перебувати в управлінні виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради. Рішення суду щодо недійсності правочину не зумовлює виникнення обов`язку у державного реєстратора скасувати рішення про державну реєстрацію права власності на відповідний об`єкт. Тому реалізувати рішення суду про визнання правочину недійсним, тобто відновити порушені права позивача, без скасування рішення про державну реєстрацію прав - неможливо.
Ухвалою Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 06 липня 2022 року до участі у справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, залучено ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 .
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
і мотиви їх ухвалення
Рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 01 листопада 2022 року позов задоволено частково.
Скасовано рішення приватного нотаріуса Павлінського В. Д. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень за ОСОБА_1, індексний номер: 48059285 від 01 серпня 2019 року, щодо реєстрації права власності на двокімнатну квартиру АДРЕСА_2 .
У частині позовних вимог до приватного нотаріуса Павлінського В. Д. відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що оскільки договір купівлі-продажу, на підставі якого прийнято рішення приватного нотаріуса про державну реєстрацію прав та їх обтяжень щодо реєстрації права власності на спірну квартиру за ОСОБА_1, визнано судом недійсним, то таке рішення приватного нотаріуса підлягає скасуванню. Тому позов в цій частині є обґрунтованим та підлягає задоволенню.
Проте суд першої інстанції зазначив, що спір про скасування рішення про державну реєстрацію речового права на нерухоме майно має розглядатися як спір, пов`язаний з порушенням цивільних прав позивача на нерухоме майно іншою особою, за якою зареєстроване аналогічне право щодо того ж нерухомого майна. Належним відповідачем у такому спорі є особа, речове право на майно якої оспорюється та щодо якої здійснено запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Державний реєстратор (нотаріус) не може виступати належним відповідачем у такому спорі.
Тому вимога про скасування рішення приватного нотаріуса про державну реєстрацію права власності на спірну квартиру, не може бути звернена до приватного нотаріуса Павлінського В. Д., якого позивач визначив відповідачем.
Постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 16 лютого 2023 року рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 01 листопада 2022 року залишено без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що відповідно до рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 12 жовтня 2021 року у справі № 344/806/20 рішення про державну реєстрацію права власності на спірну квартиру за ОСОБА_6 не приймалось та відповідні записи до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно не вносились. Тому спірне нерухоме майно не відчужувалось третім особам. На момент звернення позивача з позовом та розгляду справи судом першої інстанції право власності на спірне нерухоме майно було зареєстровано за ОСОБА_1 вперше.
Оскільки порушення права власності позивача відбулось у результаті державної реєстрації права власності на спірне нерухоме майно за ОСОБА_1, заявлені ним позовні вимоги про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав від 01 серпня 2019 року опосередковують відновлення становища, яке існувало до порушення. Вказане відповідає способу захисту, передбаченому пунктом 4 частини другої статті 16 ЦК України.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі ОСОБА_1, в інтересах якого діє адвокат Венгринюк Ю. В., посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить суд касаційної інстанції скасувати рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 01 листопада 2022 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 16 лютого 2023 року, ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.
Касаційна скарга мотивована тим, що суди не врахували, що вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на спірне майно за незаконним володільцем не є ефективним способом захисту порушеного права, що є підставою для відмови у задоволенні позову. Належним способом захисту є звернення до суду з віндикаційним позовом про витребування спірного майна.
Як на підставу касаційного оскарження заявник посилається на неврахування судами першої та апеляційної інстанцій висновків, викладених у постанові Верховного Суду України від 17 лютого 2016 року у справі № 6-2407цс15 та постановах Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц, від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 02 липня 2019 року у справі № 48/340, від 30 липня 2020 року у справі № 752/13695/18, від 02 лютого 2022 року у справі № 501/1537/18, від 01 березня 2023 року у справі № 442/3663/20.
Інші учасники справи не скористалися своїми правами на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу до касаційного суду не направили.
Провадження у суді касаційної інстанції
23 березня 2023 року ОСОБА_1, в інтересах якого діє адвокат Венгринюк Ю. В., надіслав засобами поштового зв`язку до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 01 листопада 2022 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 16 лютого 2023 року.
Верховний Суд ухвалою від 22 травня 2023 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргоюОСОБА_1, в інтересах якого діє адвокат Венгринюк Ю. В., на рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 01 листопада 2022 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 16 лютого 2023 року, витребував справу із суду першої інстанції.
07 липня 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 30 листопада 2023 року справу призначено до розгляду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 29 листопада 2021 року № 287191741, за реєстраційним номером об`єкта нерухомого майна - 1885472926101, двокімнатна квартира АДРЕСА_3, зареєстрована на праві приватної власності за ОСОБА_1 01 серпня 2019 року приватним нотаріусом Павлінським В. Д. на підставі договору купівлі-продажу номер 2586, посвідченого 01 серпня 2019 року приватним нотаріусом Павлінським В. Д. Підставою внесення запису зазначено Рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 48059285 від 01 серпня 2019 року приватного нотаріуса Павлінського В. Д.
ОСОБА_2, який не був стороною договору купівлі-продажу, укладеного між ОСОБА_6 та ОСОБА_1, оскаржив цей правочин, оскільки є заінтересованою особою, яка претендує на те, щоб приватизувати вказану квартиру.
Рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 12 жовтня 2021 року у справі № 344/806/20 позов ОСОБА_2 до ОСОБА_6, ОСОБА_1, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, виконавчий комітет Івано-Франківської міської ради, про скасування державної реєстрації права власності на нерухоме майно, визнання договору купівлі-продажу квартири недійсним задоволено частково. Визнано недійсним договір купівлі-продажу квартири, укладений 01 серпня 2019 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_1 щодо відчуження квартири АДРЕСА_1, посвідчений приватним нотаріусом Павлінським В. Д. та зареєстрований у реєстрі за № 2586. У задоволенні позовних вимог до приватного нотаріуса відмовлено.
Рішення в частині задоволених позовних вимог обґрунтоване тим, що вказаний договір купівлі-продажу є недійсним відповідно до статті 203 ЦК України, оскільки ОСОБА_6 не був власником спірного майна, тому відповідно до статті 317 ЦК України не мав права ним розпоряджатися.
Суд при розгляді справи № 344/806/20 встановив, що спірна квартира перебувала в управлінні виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради, а відповідне право користування житловим приміщенням у цій квартирі належить позивачу ОСОБА_2 та третім особам, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 .
Розпорядження згідно із Законом України "Про приватизацію державного житлового фонду" про передачу у власність ОСОБА_6 квартири АДРЕСА_1 відповідним органом не приймалось, а тому, не будучи власником спірної квартири, ОСОБА_6 не мав права розпоряджатися нею на власний розсуд.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.
Так, частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених
у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Згідно з частинами першою та другою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог
і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно з частиною першою статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.