ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
20 грудня 2023 року
м. Київ
справа № 761/712/22
провадження № 61-12826св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Червинської М. Є.,
суддів: Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В. (суддя-доповідач), Коротуна В. М., Тітова М. Ю.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - загальноосвітня середня школа І-ІІІ ступенів № 169 Шевченківського району м. Києва,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1, в інтересах якої діє представник - адвокат Кравець Ростислав Юрійович, на постанову Київського апеляційного суду від 24 травня 2023 року у складі колегії суддів: Рейнарт І. М., Кирилюк Г. М., Семенюк Т. А.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У січні 2022 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до загальноосвітньої середньої школи І-ІІІ ступенів № 169 Шевченківського району м. Києва про скасування наказу, поновлення на роботі та зобов`язання відшкодувати невиплачену заробітну плату.
В обґрунтування позовних вимог посилалась на те, що з 02 липня 2019 року вона працює в школі I-III ступенів № 169 Шевченківського району м. Києва на посаді практичного психолога.
17 листопада 2021 року їй було вручено наказ № 98-к/тр від 05 листопада 2021 року про відсторонення її від займаної посади на підставі статті 12 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб", постанови Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року № 1236 "Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" та наказу Міністерства охорони здоров`я України від 04 жовтня 2021 року № 2153 "Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням", зареєстрованого у Міністерстві юстиції України за № 1306/36928.
Позивачка вказувала, що ні в трудовому контракті, ні в посадовій інструкції та в будь-якому іншому документі, які укладені між нею та відповідачем, не міститься її зобов`язання робити щеплення від гострої респіраторної хвороби COVID-19, так само як і не передбачено повноваження відповідача на відсторонення її від роботи з підстав відсутності у неї такого щеплення.
Зазначала, що виключно Законом України "Про захист населення від інфекційних хвороб" встановлюється перелік обов`язкових щеплень, відповідно до якого щеплення проти гострої респіраторної хвороби COVID-19 не є обов`язковим, а тому відсторонення її від роботи на підставі статті 12 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб" є незаконним та безпідставним.
Відповідач порушив її право на працю, передбачене статтею 43 КЗпП України, оскільки відсторонення від роботи можливе лише з підстав, визначених статтею 46 КЗпП України.
Посилаючись на викладені обставини, ОСОБА_1 просила:
- визнати незаконним та скасувати наказ № 98-к/тр від 05 листопада 2021 року про відсторонення її від роботи;
- зобов`язати відповідача відшкодувати невиплачену заробітну плату за час незаконного відсторонення від роботи, починаючи з 17 листопада 2021 року по дату прийняття судом рішення про поновлення на роботі;
- поновити її на посаді практичного психолога школи І-ІІІ ступенів № 169 Шевченківського району м. Києва.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 19 грудня 2022 року позов задоволено частково.
Визнано протиправним і скасовано наказ Школи І-ІІІ ступенів № 169 Шевченківського району м. Києва № 98-к/тр від 05 листопада 2021 року про відсторонення від роботи ОСОБА_1 .
Зобов`язано Школу І-ІІІ ступенів № 169 Шевченківського району м. Києва поновити на роботі ОСОБА_1 з 08 листопада 2021 року шляхом її допуску до роботи на посаді практичного психолога школи № 169.
Стягнуто з Школи І-ІІІ ступенів № 169 Шевченківського району м. Києва на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час вимушеного прогулу за період з 17 листопада 2021 року по 31 січня 2022 року у розмірі 39 479,10 грн, з відрахуванням всіх обов`язкових платежів і податків.
Допущено негайне виконання рішення в частині поновлення на роботі ОСОБА_1 та в частині стягнення на її користь середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу за один місяць у розмірі 17 804,30 грн, з відрахуванням всіх обов`язкових платежів і податків.
В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що освітній процес в закладі освіти, починаючи з 01 листопада 2021 року до окремого рішення було організовано в дистанційному режимі, а позивачка, як педагогічний працівник, мала змогу за відсутності відповідного щеплення здійснювати трудову діяльність дистанційно, не контактуючи з учнями та працівниками закладу освіти, що виключає потребу в захисті громадського здоров`я, а також захист здоров`я заінтересованих осіб, в даному випадку учасників освітнього процесу. Тому суд вважав, що відсторонення ОСОБА_1 було здійснено з порушенням відповідного порядку встановленого чинним на момент виникнення спірних правовідносин законодавством України, а також за відсутності об`єктивних підстав та виправдань превалювання принципу важливості суспільних інтересів над особистими правами особи.
Вирішуючи позовну вимогу про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, суд першої інстанції зазначив, що у позовній заяві ОСОБА_1 просила зобов`язати відповідача відшкодувати невиплачену заробітну плату за час незаконного відсторонення від роботи, починаючи з 17 листопада 2021 року по дату ухвалення рішення у справі. У судовому засіданні 19 грудня 2022 року позивачкою змінено вказану вимогу в частині дати початку виплати, а саме - з 05 листопада 2021 року, однак місцевий суд не прийняв вказану зміну, оскільки таке клопотання подано після закриття підготовчого провадження. У зв`язку із цим, суд вбачав підстави для стягнення з відповідача на користь позивачки середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах належним чином заявлених вимог - за період з 17 листопада 2021 року по 31 січня 2022 року, приймаючи до уваги, що саме з 01 лютого 2022 року її було допущено до роботи.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідачоскаржив його в апеляційному порядку.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Київського апеляційного суду від 24 травня 2023 року апеляційну скаргу загальноосвітньої середньої школи І-ІІІ ступенів № 169 Шевченківського району м. Києва задоволено, рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 19 грудня 2022 року скасовано та ухвалено нове судове рішення у справі, яким позов залишено без задоволення.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що за характером обов`язків практичного психолога, які пов`язані з об`єктивною необхідністю особисто контактувати з дітьми, позивачка підлягала обов`язковому профілактичному щепленню проти респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, але не надала ні медичного документу про наявність протипоказань проти вакцинації, ні сертифікату про проходження вакцинації, що відповідно до зазначеного вище законодавства було її обов`язком, у зв`язку з чим відповідач обґрунтовано з дотриманням чинного законодавства відсторонив її від роботи на час до проведення щеплення або надання документів у підтвердження наявності протипоказань до такого щеплення.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
24 серпня 2023 року ОСОБА_1 через представника - адвоката Кравця Р. Ю. звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Київського апеляційного суду від 24 травня 2023 року та ухвалити нове рішення у справі, яким задовольнити позов у повному обсязі.
Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції ухвалена з порушенням норм матеріального та процесуального права, без повного дослідження усіх обставин, що мають значення для справи та без урахування висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах.
Доводи інших учасників справи
Інші учасники справи не скористались своїм правом на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу до касаційного суду не направили.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Ухвалою Верховного Суду від 03 жовтня 2023 року відкрито касаційне провадження за поданою касаційною скаргою та витребувано матеріали цивільної справи.
08 листопада 2023 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 11 грудня 2023 року справу призначено до судового розгляду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Встановлено, що ОСОБА_1 працювала в Школі I-III ступенів № 169 Шевченківського району м. Києва з 25 серпня 1980 року по 01 липня 2021 року на посаді директора.
З 05 липня 2021 року позивачка працювала у вказаному навчальному закладі на посаді практичного психолога, що підтверджено копією трудової книжки, яка міститься в матеріалах справи.
Як убачається з наказу в.о. директора Школи I-III ступенів № 169 Шевченківського району м. Києва ОСОБА_6 № 190 від 22 жовтня 2021 року, про призупинення освітнього процесу у приміщенні закладу освіти та організації навчання в дистанційному режимі для учнів 1-11 класів, освітній процес у школі з 01 листопада 2021 року до окремого рішення організовано в дистанційному режимі.
05 листопада 2021 року ОСОБА_1 повідомлено про обов`язкове профілактичне щеплення проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 та попереджено, що у разі ненадання до 05 листопада 2021 року документу, який підтверджує отримання повного курсу вакцинації, або міжнародного, внутрішнього сертифікату або іноземного сертифікату, що підтверджує вакцинацію, або медичного висновку про наявність протипоказань до проведення відповідних профілактичних щеплень, 08 листопада 2021 року вона буде відсторонена від роботи без збереження заробітної плати.
В матеріалах справи міститься Акт від 05 листопада 2021 року "Про співробітників, які підлягають відстороненню з 08 листопада 2021 року". Вказаний акт складено одноособово директором школи № 169, ОСОБА_2 про те, що визначені в акті працівники, включаючи позивачку, не надали медичній сестрі документ, який підтверджує отримання повного курсу вакцинації проти гострої респіраторної хвороби COVІD-19, спричиненої короновірусом SARS-CoV-2, або медичної довідки встановленого зразка про медичний висновок про наявність протипоказань до проведення профілактичних щеплень і з 08 листопада 2021 року підлягають відстороненню.
05 листопада 2021 року складено Акт "Про відмову від ознайомлення з повідомленням про обов`язкове профілактичне щеплення проти гострої респіраторної хвороби COVІD-19 та наказом про відсторонення від роботи від 05 листопада 2021 року", зі змісту якого вбачається, що 05 листопада 2021 року практичному психологу ОСОБА_1 було запропоновано ознайомитись з повідомленням про обов`язкове профілактичне щеплення проти гострої респіраторної хвороби COVІD-19, наказом про відсторонення від роботи від 05 листопада 2021 року і підписати їх ОСОБА_1 відмовилась. Акт підписано директором школи №169 ОСОБА_2, у присутності заступника директора АГР ОСОБА_3, секретаря ОСОБА_5, гардеробника ОСОБА_4
05 листопада 2021 року директором Школи I-III ступенів № 169 Шевченківського району м. Києва ОСОБА_2, видано наказ № 98-к/тр "Про відсторонення від роботи ОСОБА_1", в якому наказано відсторонити ОСОБА_1, практичного психолога від роботи з 08 листопада 2021 року до усунення причин, що зумовили відсторонення. Бухгалтерії на період відсторонення працівника призупинити йому виплату заробітної плати.
Оскаржуваний наказ було винесено, на підставі статті 12 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб", Постанови КМУ від 09 грудня 2020 року № 1236 "Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2", Наказу МОЗ України від 04 жовтня 2021 року № 2153 "Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням", зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 07 жовтня 2021 року за № 1306/36928.
Судом першої інстанції встановлено, що з 01 лютого 2022 року ОСОБА_1 було допущено до роботи.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Відповідно до частини другої статті 2 ЦПК України суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції не відповідає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. При цьому держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю (стаття 43 Конституції України).
Забороняється будь-яка дискримінація у сфері праці, зокрема порушення принципу рівності прав і можливостей, пряме або непряме обмеження прав працівників залежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, гендерної ідентичності, сексуальної орієнтації, етнічного, соціального та іноземного походження, віку, стану здоров`я, інвалідності, підозри чи наявності захворювання на ВІЛ/СНІД, сімейного та майнового стану, сімейних обов`язків, місця проживання, членства у професійній спілці чи іншому об`єднанні громадян, участі у страйку, звернення або наміру звернення до суду чи інших органів за захистом своїх прав або надання підтримки іншим працівникам у захисті їх прав, повідомлення про можливі факти корупційних або пов`язаних з корупцією правопорушень, інших порушень Закону України "Про запобігання корупції", а також сприяння особі у здійсненні такого повідомлення, за мовними або іншими ознаками, не пов`язаними з характером роботи або умовами її виконання (стаття 21 КЗпП України).
Держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України, зокрема, правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи (стаття 51 КЗпП України).
Відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння; відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством (частина перша статті 46 КЗпП України).
Термін "законодавство" досить широко використовується у правовій системі, в основному в значенні сукупності законів та інших нормативно-правових актів, які регламентують ту чи іншу сферу суспільних відносин. Цей термін використовує і Конституція України (статті 9, 19, 118, пункт 12 розділу XV "Перехідні положення"). У законах залежно від важливості та специфіки суспільних відносин, що регулюються, цей термін вживається в різних значеннях: в одних маються на увазі лише закони; в інших в обсяг поняття "законодавство" включаються як закони та інші акти Верховної Ради України, так і акти Президента України, Кабінету Міністрів України, а в деяких випадках - також і нормативно-правові акти центральних органів виконавчої влади.
Конституційний Суд України у справі за конституційним зверненням Київської міської ради професійних спілок щодо офіційного тлумачення частини третьої статті 21 КЗпП України (рішення від 09 липня 1998 року № 12-рп/98) офіційно розтлумачив термін "законодавство". Так, Конституційний Суд України дійшов висновку, що термін "законодавство", який вживається в частині третій статті 21 КЗпП України щодо визначення сфери застосування контракту як особливої форми трудового договору, потрібно розуміти так, що ним охоплюються закони України, чинні міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також постанови Верховної Ради України, укази Президента України, декрети і постанови Кабінету Міністрів України, прийняті в межах їх повноважень та відповідно до Конституції України і законів України.
У рішенні № 10-р/2020 від 28 серпня 2020 року у справі № 1-14/2020(230/20) за конституційним поданням Верховного Суду Велика Палата Конституційного Суду України зазначила, що "обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина є можливим у випадках, визначених Конституцією України. Таке обмеження може встановлюватися виключно законом - актом, ухваленим Верховною Радою України як єдиним органом законодавчої влади в Україні. Встановлення такого обмеження підзаконним актом суперечить статтям 1, 3, 6, 8, 19, 64 Конституції України" (абзац другий пункту 3.2 мотивувальної частини).
Відповідно до абзацу другого частини четвертої статті 4 Цивільного кодексу України якщо постанова Кабінету Міністрів України суперечить положенням цього Кодексу або іншому закону, застосовуються відповідні положення цього Кодексу або іншого закону.
Згідно з пунктами "б", "г" статті 10 Закону України "Основи законодавства України про охорону здоров`я" (далі - Закон № 2801-XII) громадяни України зобов`язані у передбачених законодавством випадках проходити профілактичні медичні огляди і робити щеплення; виконувати інші обов`язки, передбачені законодавством про охорону здоров`я.
Закон України "Про захист населення від інфекційних хвороб" (далі - Закон № 1645-ІІІ) визначає правові, організаційні та фінансові засади діяльності органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, спрямованої на запобігання виникненню і поширенню інфекційних хвороб людини, локалізацію та ліквідацію їх спалахів та епідемій, встановлює права, обов`язки та відповідальність юридичних і фізичних осіб у сфері захисту населення від інфекційних хвороб.
За статтею 1 Закону № 1645-ІІІ протиепідемічні заходи - це комплекс організаційних, медико-санітарних, ветеринарних, інженерно-технічних, адміністративних та інших заходів, що здійснюються з метою запобігання поширенню інфекційних хвороб, локалізації та ліквідації їх осередків, спалахів та епідемій.
Стаття 11 цього Закону визначає, що організація та проведення медичних оглядів і обстежень, профілактичних щеплень, гігієнічного виховання та навчання громадян, інших заходів, передбачених санітарно-гігієнічними та санітарно-протиепідемічними правилами і нормами, у межах встановлених законом повноважень покладаються на органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, органи державної санітарно-епідеміологічної служби, заклади охорони здоров`я, підприємства, установи та організації незалежно від форм власності, а також на громадян.
Частиною першою cтатті 12 Закону № 1645-ІІІ передбачено, що профілактичні щеплення проти дифтерії, кашлюка, кору, поліомієліту, правця, туберкульозу є обов`язковими і включаються до календаря щеплень.
Працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов`язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб. У разі відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт (речення перше та друге частини другої статті 12 Закону № 1645-ІІІ).
Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я (речення третє частини другої статті 12 Закону № 1645-ІІІ).
У разі загрози виникнення особливо небезпечної інфекційної хвороби або масового поширення небезпечної інфекційної хвороби на відповідних територіях та об`єктах можуть проводитися обов`язкові профілактичні щеплення проти цієї інфекційної хвороби за епідемічними показаннями (частина третя статті 12 Закону № 1645-ІІІ).
Рішення про проведення обов`язкових профілактичних щеплень за епідемічними показаннями на відповідних територіях та об`єктах приймають головний державний санітарний лікар України, головний державний санітарний лікар Автономної Республіки Крим, головні державні санітарні лікарі областей, міст Києва та Севастополя, головні державні санітарні лікарі центральних органів виконавчої влади, що реалізують державну політику у сферах оборони і військового будівництва, охорони громадського порядку, виконання кримінальних покарань, захисту державного кордону, Служби безпеки України (частина четверта статті 12 Закону № 1645-ІІІ).