ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
20 грудня 2023 року
м. Київ
справа № 720/1198/21
провадження № 61-13578св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Червинської М. Є.,
суддів: Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В. (суддя-доповідач), Коротуна В. М., Тітова М. Ю.,
учасники справи:
позивач за первісним позовом (відповідач за зустрічним позовом) - ОСОБА_1,
відповідач за первісним позовом (позивач за зустрічним позовом) - ОСОБА_2,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1, в інтересах якого діє представник - адвокат Вівчар Аурел Георгійович, на постанову Чернівецького апеляційного суду від 14 серпня 2023 року у складі колегії суддів: Кулянди М. І., Половінкіної Н. Ю., Одинака О. О.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У червні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 про вселення в житлове приміщення.
Посилався на те, що його незаконно позбавили права користування житловим будинком по АДРЕСА_1 .
Просив суд вселити його у вказане житлове приміщення.
У серпні 2021 року ОСОБА_2 звернулася до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_3 про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням.
Вказувала на те, що вона є власницею будинковолодіння, що знаходиться по АДРЕСА_1 .
У вказаному будинку зареєстровані вона, брат ОСОБА_1 та мати ОСОБА_3 .
Зазначила, що відповідачі не є членами її сім`ї, в розумінні статті 3 Сімейного кодексу України та статті 64 Житлового кодексу України, а тому вважає, що вони втратили право користування житловим будинком, який знаходиться АДРЕСА_1 .
01 березня 2023 року позивачка подала до суду клопотання про відмову від позовної вимоги в частині визнання ОСОБА_3 такою, що втратила право користування житловим приміщенням.
Просила суд, визнати ОСОБА_1 таким, що втратив право користування житловим будинком, який знаходиться по АДРЕСА_1, шляхом зняття його з реєстрації місця проживання.
Ухвалою Новоселицького районного суду Чернівецької області від 01 березня 2023 року закрито провадження по зустрічному позову ОСОБА_2 в частині вимоги щодо визнання ОСОБА_3 такою, що втратила право користування житловим приміщенням у зв`язку із відмовою позивача від позовної вимоги.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Новоселицького районного суду Чернівецької області від 01 березня 2023 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про вселення в житлове приміщення задоволено.
Вселено ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, в житловий будинок по АДРЕСА_1 .
У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що ОСОБА_1 набув право користування спірним житловим будинком згідно із законом, вселившись у нього зі згоди власника та зареєструвавши місце проживання в установленому порядку, а відповідачка чинить йому перешкоди у користуванні вказаним житловим будинком.
ОСОБА_2 не довела належними та допустимими доказами, що ОСОБА_1 без поважних причин більше року не проживає за зареєстрованим місцем проживання та втратив інтерес до спірного житла.
Додатковим рішенням Новоселицького районного суду Чернівецької області від 28 квітня 2023 року стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати на правову допомогу в розмірі 6 000,00 грн та 908 грн сплаченого судового збору.
Стягнуто із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 витрати на правову допомогу в розмірі 2 500,00 грн.
Не погодившись з рішенням Новоселицького районного суду Чернівецької області від 01 березня 2023 року, ОСОБА_2, в інтересах якої діє представник - адвокат Якобишева Т. Д., оскаржила його в апеляційному порядку.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Чернівецького апеляційного суду від 14 серпня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_2, в інтересах якої діє адвокат Якобишева Т. Д., задоволено.
Рішення Новоселицького районного суду Чернівецької області від 01 березня 2023 року скасовано та ухвалено нове рішення.
У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про вселення в житловий будинок відмовлено.
Зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим будинком, та зняття з реєстрації місця проживання задоволено частково.
Визнано ОСОБА_1 таким, що втратив право користування житловим будинком, який знаходиться по АДРЕСА_1 .
У задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про зняття з реєстрації місця проживання відмовлено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 908,00 грн в рахунок відшкодування судових витрат, понесених на оплату судового збору за подання до суду позовної заяви, та 1 362,00 грн в рахунок відшкодування судових витрат, понесених на оплату судового збору за подання до суду апеляційної скарги.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судові витрати на професійну правничу допомогу у суді апеляційної інстанції у розмірі 10 000,00 грн.
Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1, суд апеляційної інстанції виходив з того, що суд першої інстанції помилково застосував до спірних правовідносин положення статті 156 Житлового кодексу України, якою визначені права членів сім`ї власника житлового будинку, оскільки ОСОБА_1 не є членом сім`ї ОСОБА_2 . Застосуванню до спірних правовідносин підлягали положення статті 391 Цивільного кодексу України.
Задовольняючи зустрічний позов ОСОБА_2, суд апеляційної інстанції виходив з того, що між сторонами не існувало домовленостей щодо проживання ОСОБА_1 у будинку, права ОСОБА_2 як власниці житла гарантовані як національним законодавством України, так і статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також статтею 1 Першого протоколу до вказаної Конвенції, тому апеляційний суд дійшов висновку про те, що у цьому випадку за обставин цієї справи позбавлення ОСОБА_1 права користування житлом є законним та пропорційним заходом, переслідує легітимну мету та є необхідним, оскільки ОСОБА_1 фактично забезпечений іншим житлом. Як встановлено судом апеляційної інстанції, ОСОБА_1 у спірному будинковолодінні не проживає з вересня 2016 року, перебуває у цивільному шлюбі більше п`яти років та проживає по АДРЕСА_2 .
Разом з тим апеляційний суд послався на те, що вимога ОСОБА_2 про зняття ОСОБА_1 з реєстраційного обліку задоволенню не підлягає, оскільки рішення суду про визнання особи такою, що втратила право користування житловим будинком, є достатньою підставою для вчинення відповідних дій щодо зняття особи з реєстраційного обліку компетентними органами, відповідно до вимог Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні".
Стягуючи з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на професійну правничу допомогу у суді апеляційної інстанції у розмірі 10 000,00 грн, суд апеляційної інстанції виходив із наявності підстав для відшкодування ОСОБА_2 витрат на професійну правничу допомогу, оскільки вони є фактично понесеними та обґрунтованими. Суму в 10 000,00 грн, суд апеляційної інстанції вважав співмірною з наданими учаснику справи послугами, що відповідає принципу розподілу судових витрат.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
13 вересня 2023 року ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Вівчара А. Г. через засоби поштового зв`язку подав до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Чернівецького апеляційного суду від 14 серпня 2023 року.
В касаційній скарзі заявник просив суд оскаржену постанову суду апеляційної інстанції скасувати в частині стягнення судових витрат, відмовити частково у стягненні судових витрат та повністю відмовити у стягненні витрат на професійну правничу допомогу.
Касаційна скарга мотивована тим, що вказана постанова ухвалена судом апеляційної інстанції в оскарженій частині з порушенням норм процесуального права, без повного дослідження усіх доказів та обставин, що мають значення для справи, без урахування висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах.
Доводи інших учасників справи
У відзиві на касаційну скаргу від 23 жовтня 2023 року представник ОСОБА_2 - адвокат Якобишена Т. Д. просила суд касаційну скаргу залишити без задоволення, постанову суду апеляційної інстанції в оскарженій частині залишити без змін, посилаючись на її законність та обґрунтованість.
При цьому заявниця просила суд стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судові витрати на професійну правничу допомогу, понесені при касаційному перегляді справи.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Ухвалою Верховного Суду від 02 жовтня 2023 року відкрито касаційне провадження за поданою касаційною скаргою та витребувано матеріали цивільної справи.
10 жовтня 2023 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 05 грудня 2023 року справу призначено до судового розгляду.
Фактичні обставини справи, встановлені апеляційним судом
Судом встановлено, що відповідно до витягу з реєстру права власності на нерухоме майно від 16 червня 2005 року будинковолодіння, що знаходиться по АДРЕСА_1, перебувало у спільній сумісній власності ОСОБА_2 та ОСОБА_4
ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Відповідно до свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 20 березня 2008 року спадкоємцем після смерті ОСОБА_4 є ОСОБА_2 .
Після прийняття спадщини ОСОБА_2 на праві приватної власності належить весь будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
Відповідно до довідки відділу організації надання адміністративних послуг виконавчого комітету Новоселицької міської ради Чернівецького району Чернівецької області № 46 від 07 липня 2021 року по АДРЕСА_1 зареєстровані ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_2
ОСОБА_1 перебуває у цивільному шлюбі більше п`яти років та проживає по АДРЕСА_2 .
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Постанова Чернівецького апеляційного суду від 14 серпня 2023 року оскаржена лише в частині відшкодування судових витрат, а тому, в силу приписів статті 400 ЦПК України, в частині вирішення позовних вимог касаційному перегляду не підлягає.
Відповідно до частини другої статті 2 ЦПК України суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону постанова суду апеляційної інстанції в оскарженій частині відповідає не у повному обсязі.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Пунктом 12 частини третьої статті 2 ЦПК України визначено, що одним із основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.
Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи (частина перша статті 133 ЦПК України).
Пунктом 1 частини третьої статті 133 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, віднесено витрати на професійну правничу допомогу.
Пунктом 2 частини першої статті 1 Закону України Закону України від 05 липня 2012 року № 5076-VI "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" (далі - Закон № 5076-VI) визначено, що адвокатська діяльність - це незалежна професійна діяльність адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.
Відповідності до статті 26 Закону № 5076-VI адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.
Визначення договору про надання правової допомоги міститься в статті 1 Закону № 5076-VI, згідно з якою договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
За пунктом 9 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.
Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI).
Відповідно до статті 19 Закону № 5076-VI видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.